Розпад Австро-Угорщини

Ліквідація монархії. Карл Габсбург і легітимісти прагнули реставрувати монархію і двічі в 1921 р. вдавались до путчу з метою повернення Карла на королівський трон. Проте Хорті відмовився віддати владу монарху, посилаючись на позицію Великої Британії, Франції і Малої Антанти. З листопада 1921 р. Національні збори під тиском Хорті прийняли новий закон, який скасував права Карла Габсбурга на престол.

Утвердження режиму Хорті. Встановлений в Угорщині в 1920-1921 рр. режим М. Хорті мав авторитарний і диктаторський характер. Водночас майже нічим не обмежена влада фактичного глави держави поєднувалася зі збереженням парламенту і наявністю деяких елементи парламентської демократії. Ставши главою держави, Хорті зберіг за собою посаду головнокомандувача армії, але його основними функціями стали представництво країни на міжнародній арені, призначення і прийом послів. З 1937 р. він, крім того, здобув право на оголошення війни і укладення миру без згоди уряду і парламенту.

У 1921 р. Хорті призначив на посаду прем’єр-міністра відомого представника угорської земельної аристократії графа І. Бетлена, який обіймав цю посаду до 1931 р. У 1922 р. Бетлен заснував нову політичну партію — Партію єдності, що об’єднала більшість правих партій. Партія єдності (яка надалі змінювала свою назву) закріпила за собою становище урядової партії майже на чверть століття.

Стабілізація економічного становища. Економічне становище Угорщини вдалося стабілізувати лише в 1924-1926 рр. На початку 1924 р. Угорщині за посередництвом Ліги Націй було надано міжнародну «позику оздоровлення» у 250 млн золотих крон. Для забезпечення позики були взяті прибутки від тютюнової, соляної і сірникової монополій, а також від податку на цукор. За допомогою цієї позики вдалося стабілізувати валюту і дещо пожвавити промисловість. Розрив з Австрією звільнив промисловість від сильного конкурента, що призвело до значного зростання текстильної промисловості. Почала швидко розвиватися важка промисловість, у тому числі машинобудування. У 1927 р. промислове виробництво Угорщини наблизилося до довоєнного рівня.

Уряд Бетлена провів аграрну реформу. У великих поміщиків було вилучено за викуп і продано близько 10 % землі. Землю придбали 230 тис. селян, причому перевага надавалася особам, які активно підтримували хортістський режим. Реформа зміцнила прошарок заможних селян, котрі виробляли значну кількість сільськогосподарських продуктів на ринок. Однак в країні зберігалося поміщицьке землеволодіння, яке становило близько 30 % земельного фонду, у той час як половина селян залишалися малоземельними і взагалі безземельними.

2. ЮГОСЛАВІЯ

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

Держава Югославія (таку назву вона одержала в 1929 р.) утворилася в результаті об’єднання ряду південнослов’янських земель. Серед них були як раніше незалежні держави (Сербія і Чорногорія), так і землі, що входили до складу Австро-Угорщини (Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Далмація, Воєводина).

Активізація національно-визвольного руху в роки війни. Сербія і Чорногорія, які воювали на боці Антанти, у ході війни значно зміцнили свій міжнародний авторитет. Більшість партій Хорватії, Словенії, Боснії виступали за надання своїм країнам суверенітету чи автономії. Зазнавши поразки у війні, імперія Габсбургів у листопаді 1918 р. припинила своє існування, на її руїнах почали формуватися національні держави. Ініціативу в створенні єдиної південнослов’янської держави взяла на себе Сербія.

Корфська декларація. 20 липня 1917 р. прем’єр-міністр Сербії Н. Пашич і голова Південнослов’янського об’єднавчого комітету А.Трумбич підписали на острові Корфу декларацію (Корфська декларація). Вона передбачала об’єднання після закінчення Першої світової війни Сербії і південнослов’янських земель Австро-Угорщини в незалежну державу під егідою династії Карагеоргієвичів. До складу держави повинні були ввійти Чорногорія і землі колишньої Австро-Угорської імперії: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина й інші. Главою держави передбачалося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичів, а саму державу назвати Королівством сербів, хорватів і словенців.

Олександр Карагеоргієвич

Утворення держави словенців, хорватів і сербів. Поряд з Корфською декларацією в південнослов’янських землях Австро-Угорщини існували інші варіанти створення держави. Ще в серпні 1918 р. провідні політичні партії Словенії утворили Народну раду, а 5 жовтня було скликано Народне віче Хорватії, яке також намагалося стати представницьким органом усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини і отримало функції координаційного центру. Невдовзі воно одержало назву Народне віче словенців, хорватів і сербів (серби становили значну частину населення Словенії і Хорватії). 29 жовтня 1918 р. Народне віче словенців хорватів і сербів оголосило про розрив зв’язків з Австро-Угорщиною і про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів. Однак нова держава виявилася нежиттєздатною: вона не мала армії, апарату управління і проіснувала дещо більше місяця, так і не здобувши міжнародного визнання.

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. В умовах воєнних дій, територіальних домагань з боку Італії, яка загарбала слов’янські землі на узбережжі Адріатичного моря, представники Держави словенців, хорватів і сербів змушені були укласти союз із Сербією, яка намагалася об’єднати всі південнослов’янські землі під своєю егідою.

1 грудня 1918 р. було підписано угоду між делегацією Держави словенців, хорватів і сербів та урядом Сербії про утворення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців на чолі з Олександром Карагеоргієвичем, сином короля Сербії Петра, як принцем-регентом. Нова держава проголошувалася парламентською монархією.

Королівство сербів, хорватів та словенців після Першої світової війни

У нової держави одразу ж виникли серйозні проблеми, пов’язані із прагненням сербської влади встановити свою гегемонію в Королівстві. В економічному відношенні найбільш розвинутими регіонами були Словенія і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади в країні.

Економічний розвиток країни

Розвиток промисловості. Господарство країни було зруйноване війною. Промисловість майже не існувала, фінанси перебували в стані хаосу. Залізниці не були об’єднані в єдину систему, а також сильно постраждали в ході воєнних дій. Різні регіони держави суттєво відрізнялися за рівнем економічного розвитку, історичними традиціями. Більш високий рівень розвитку мали Словенія і Хорватія.

У роки часткової стабілізації в економіці країни зросла роль Сербії, яка отримувала основну частку кредитів Національного банку. На території Сербії проводилось інтенсивне залізничне будівництво, прокладалися шосейні дороги, створювалися нові промислові підприємства. Відставання Боснії, Герцеговини і Македонії від більш розвинутих територій країни помітно зростало. У цілому рівень промислового розвитку країни був невисоким. За винятком гірничодобувної галузі, важка промисловість так і не була створена. Більшість підприємств легкої промисловості були дрібними. В експорті переважали сировина і сільськогосподарські продукти.

Аграрна реформа. У лютому 1919 р. було оголошено про проведення аграрної реформи. Через значні відмінності в умовах землеволодіння в окремих землях реформа мала неоднакові наслідки. Вона сильно обмежила поміщицьке землеволодіння в Словенії, Хорватії, Воєводині, де поміщиками були здебільшого особи австрійського й угорського походження. Набагато повільніше проходили реформи в Далмації, Боснії і Герцеговині. Практично не відбулося змін у сербському селі, де здавна затвердилося дрібне селянське землеволодіння. Отже, аграрна реформа, що продовжувалася довгі роки, не призвела до істотних змін у сільському господарстві.

Видовданська конституція 1921 р.

У листопаді 1920 р. у країні відбулися вибори до Установчих зборів (парламент Королівства) на основі нового виборчого закону, який надавав громадянам держави загальне, рівне, пряме і таємне виборче право. Перемогу здобули сербські політичні партії, що виступали на захист політики централізації держави. 28 червня 1921 р. у день Св. Виду (у річницю битви на Косовому Полі в 1389 р.) Установчі збори ухвалили Конституцію Королівства сербів, хорватів і словенців, названу Видовданською. Конституція включала положення про демократичні свободи і громадянські права. Королю Основний закон надавав великі права: разом з Народною скупщиною (парламентом) він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Королю належало право здійснення зовнішньої політики, він був верховним головнокомандувачем збройних сил.

Конституція закріпила унітарний державний устрій. Конституція визнавала наявність у державі єдиного «сербо-хорвато-словенського на роду». Депутат парламенту був зобов’язаний говорити і писати «сербо-хорвато-словенською державною мовою». Особи, що не належали до «сербо-хорвато-словенської національності», мали прожити на території Королівства не менше 10 років, щоб здобути право стати депутатами.

Прийняття конституції завершило формування нової держави.

Загострення національного питання

Національне питання. Унітарне Королівство на чолі із сербською династією Карагеоргієвичів не враховувало особливостей історичного розвитку і політичного становища народів і територій, які входили до його складу. Тому національне питання впродовж усього міжвоєнного часу було тією віссю, навколо якої оберталося внутрішньополітичне життя країни.

Релігійні протиріччя були пов’язані з тим, що хорвати і словенці були католиками, серби сповідували православ’я, а жителі Боснії і Герцеговини — переважно іслам. Між народами наростала релігійна нетерпимість.

Сербо-хорватські суперечності виходили на перший план у країні. Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП), очолювана С. Радичем, висунула гасло національної незалежності Хорватії. Лідер ХРСП С. Радич здійснив поїздки до різних країн, у тому числі СРСР, домагаючись підтримки своїх планів. Прагнучи внести розкол в опозиційний рух, король і сербські партії пішли на компроміс з Радичем. У 1925 р. він та інші представники ХРСП були включені до складу коаліційного уряду Н. Паиіича.

Однак 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в парламенті депутатом від правлячої партії був смертельно поранений С. Радич і два інших парламентарі ХСП. У Хорватії почалися мітинги протесту проти політики сербських правлячих кіл. Створилася загроза збройного протистояння.

Боротьба проти політики сербізації. Проти політики сербізації в Королівстві також активно виступали різні політичні сили Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії. Прагнучи здійснити централізацію держави, сербська влада повністю знищила ті політичні установи, які існували в національних районах Австро-Угорщини до утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Хорватські і словенські підприємці були вкрай стурбовані економічною експансією сербської буржуазії, яка прагнула підпорядкувати собі всі ринки нової держави. Загострення національних протиріч призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.

Державний переворот 1929 р. і встановлення монархічної диктатури

6 січня 1929 р. в країні відбувся державний переворот. У цей день король Олександр опублікував маніфест, у якому заявив, що «парламентаризм став перешкодою для всякої плідної діяльності в державі». Скасувавши Видовданську конституцію і розпустивши Народну скупщину, король узяв владу у свої руки. Всі політичні партії й організації, запідозрені в антидержавній діяльності, розпускалися. Держава перейменовувалася на Королівство Югославія, що мало символізувати єдність «трийменного народу». Нові внутрішні кордони між новими адміністративними одиницями були проведені так, щоб сербське населення становило в них більшість. Саме ця обставина зумовила в майбутньому багато трагічних подій.

Встановлення «диктатури 6 січня», як називали переворот 1929 р. у Югославії, означало перехід від парламентської монархії до диктаторського режиму, покликаного зміцнити панування сербської влади.

Дата добавления: 2015-05-23