Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Реформи Володимира Великого 3 страница





 

32. Директорія: внутрішня і зовнішня політика

Внутрішня політика Директорії. За дорученням Директорії уряд скасував гетьманське законодавство і відновив дію законів УНР (у тому числі закону УНР про національно-персональну автономію), ухвалив нові законодавчі акти - про передачу поміщицької землі селянам без викупу, закон про автокефалію Української православної церкви (1 січня 1919 p.), закон про скликання Трудового конгресу України (5 січня 1919 р.) та ін.

Директорія прийняла постанову про негайне звільнення всіх призначених за гетьманату чиновників. Запроваджувався державний контроль над виробництвом і розподілом продукції. Відновлювалися 8-годиний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок. Нова влада заявила про запровадження демократичних свобод.

Зовнішня політика

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.


 

33. Колективізація в Україні та її наслідки

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Початки колективізації приурочені до 1928 р. Первинний проект великих перетворень, ухвалений партією в 1928 р., називався п'ятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати й перегнати капіталістичний світ» в економічному відношенні. Надаючи великої ваги розвиткові важкої промисловості, він установлював для країни приголомшуючі завдання. Згодом колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності. У плані фактично ставилася мета перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників державних підприємств.

Більшовики завжди доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Проте незабаром стало ясно, що індустріалізація, як її уявляли Ради, вимагала широкої колективізації. Сталін дійшов цього висновку, ймовірно, під час кризи зернозаготівель 1927-1928 рр.

Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця класична тактика за принципом «поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних, селян. Проте визначити, хто саме є куркуль, було не просто. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони складали близько 5 % селян. Але зображення урядом куркулів як «кровопивців-лихварів» та «експлуататорів» своїх односельців рідко відповідало дійсності.

З понад мільйона українських селян, експропрійованих радянським режимом на початку 1930-х років, близько 850 тис. депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули.

Щоб реалізувати свої наміри, режим потребував допомоги, та для цього на селі відчутно бракувало комуністів. Спочатку уряд покладав надії на відновлені комітети незаможних селян, гадаючи, що їм немає чого втрачати від розкуркулювання та колективізації. Але незабаром стало ясно, що для селянина бідність ще не означала готовності брати участь у знищенні своїх заможніших сусідів. Тому уряд для проведення своєї політики вирядив на село тисячі міських робітників, нерідко російських та єврейських комуністів або комсомольців.

Найпоширеніша форма протесту зводилася до того, що селяни стали різати домашню худобу, не бажаючи віддавати її властям. Це явище набрало приголомшуючих масштабів: між 1928 і 1932 рр. Україна втратила близько половини поголів'я худоби. До березня 1930 р. близко 3,2 млн селянських господарств України відступили перед загарбниками своїх сіл і понуро вступали до колгоспів, чекаючи дальшої долі.

Голод 1932-1933 рр. став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить досьогодні. Кинув він і чорну тінь на методи й досягнення радянської системи.

Голод, який поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоловік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць.

З огляду на тривалу традицію приватного землеволодіння українці чинили колективізації упертіший опір, ніж росіяни. Тому на Україні, як ніде, режим здійснював свою політику - з усіма її страхітливими наслідками - швидшими темпами, ніж в інших республіках.


 

34. I та ІІ Універсали Центральної Ради та їх значення

Для переговорів з Тимчасовим урядом до Петрограда було направлено делегацію на чолі з заступниками голови УЦР. Мета цієї місії — переконати Тимчасовий уряд у доцільності надання Україні автономії. Але в умовах двовладдя в російській столиці не вдалося досягти порозуміння ні з Тимчасовим урядом, ні з Петроградською радою робітничих депутатів. Такий підсумок переговорів переконав діячів УЦР у необхідності поглиблення української революції. Ідея встановлення автономії без згоди у Петрограді стала надзвичайно популярною. Загальні збори Української Центральної Ради (3 червня 1917 р.) постановили негайно приступити до закладання підвалин автономного ладу на Україні. Через тиждень, 10 червня, УЦР оприлюднила свій І Універсал. Його зачитав на Всеукраїнському військовому з'їзді В. Винниченко. Віднині, було сказано в Універсалі, "не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям".
Основні положення І Універсалу УЦР:
- "Однині самі будемо творити наше життя". Розбудова України "не одділяючись від усієї Росії";
— УЦР — найвищий державний орган України;
— заклик до переобрання місцевої адміністрації, заміна її на представників прихильних до української справи;
— запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їхні права, визнала їх вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія, що у самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають на Україні;
— скликання Всеукраїнських Установчих Зборів;
— тільки Всеукраїнські Українські Збори Сойм (Сейм), що будуть обрані загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням, мають права приймати закони України;
— запровадження особливого податку на рідну справу;
— визнано необхідність розроблення закону про землю після конфіскації поміщицьких, казенних, царських, монастирських, згідно з яким право порядкувати українськими землями, право користуватися ними належало тільки народові України.
Проголошення революційного за формою і змістом Універсалу викликало нове національне піднесення. Такий розвиток української революції змусив переглянути своє ставлення до Центральної Ради з боку російських революційних демократів і Тимчасового уряду. Відтепер у Росії змушені були рахуватися з діями УЦР. У Київ для переговорів були направлені представники Тимчасового уряду.

Про ІІ Універс:
Проголошенням 10 червня 1917 р. І Універсалу УЦР, по суті, здійснила відновлення, відродження української державності, але не як самостійної, а як автономної у складі Росії.
Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили І Універсал, оголосивши його виявом сепаратизму.
29 червня 1917 р. до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду було вироблено основні засади компромісу. Найголовнішим для українців було те, що Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати УЦР державним органом негайно, не чекаючи Установчих Зборів.
Зміст досягнутої угоди текстуально оформлявся у двох різних за формою документах. Документи уряду назвали проектом постанови "Про національно-політичне становище України". УЦР побажала його оформити від себе як II Універсал.
На засіданні 2 липня 1917 р. Тимчасовий уряд заслухав звіт про переговори й досягнуту угоду. Засідання було бурхливим і призвело до урядової кризи. Три міністри від партії кадетів категорично виступили проти надання українцям автономного устрою і на знак протесту вийшли з уряду. Міністр шляхів сполучення М. Некрасов проголосував за угоду з УЦР, але мусив вийти з партії кадетів. З липня 1917 р. УЦР опублікувала текст II Універсалу.
З одного боку:
— офіційно визнавалась автономія України, УЦР доручалось підготувати Закон про автономний устрій;
— УЦР отримала статус вищого органу революційної демократії, Генеральний Секретаріат — вищого органу крайового управління;
— Тимчасовий уряд погоджувався з українізацією військових підрозділів.
З іншого боку:
— Закон про автономний устрій України мали затвердити Установчі збори, а до цього УЦР зобов'язується не здійснювати самочинно автономії України;
— не уточнювалась територія, на яку поширювалась влада УЦР і Генерального Секретаріату, а також повноваження останнього;
— склад Генерального Секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом, а УЦР поповнювалася представниками національних меншин;
— комплектування окремих військових частин виключно українцями здійснюється під контролем російського командування й військового міністра.
Оцінка II Універсалу не може бути однозначною. Зміст Універсалу свідчив про те, що УЦР зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити певними рамками національно-визвольний рух. Однак сам факт вимушеного визнання Центральної Ради з боку центрального уряду мав історичне значення. В умовах ослаблення центральної влади те, якими наслідками повернеться компроміс для долі української державності, залежало передусім від уміння УЦР використати владні повноваження, що опинилися в її руках.
В Україні проти II Універсалу виступили самостійники, які організували в ніч з 4 на 5 липня 1917 р. збройний виступ, щоб примусити УЦР проголосити незалежність України, але вони були розбиті.
Загалом II Універсал не влаштовував жодну зі сторін. Головні події були ще попереду.
З липня 1917 р. — проголошення II Універсалу


 

35) Економічне та соціальне життя в роки НЕпу

1. Неп (нова економічна політика)політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності й економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на X з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.). Неп розглядали як перехідну форму від капіталізму до соціалізму.

Необхідність заміни політики воєнного комунізму новою економічною політикою була обумовлена станом у країні, що виявився:

- у економічній кризі (повна руїна, параліч економіки, інфляція); внутрішньополітичній кризі (селянські заворушення, повстання кронштадтських матросів навесні 1921 р.); кризі всередині керівної партії РКП(б).

Неп базувався на концепції переходу до соціалізму через державний капіталізм. Основні принципи непу:

-державна монополія у торгівлі; державна власність на великі та ореyдні підприємства; госпрозрахунок у промисловості; гальмування розвитку великих індивідуальних господарств на селі тощо.

Неп приніс такі зміни у сільське господарство:

- продрозкладка була замінена на продподаток, розмір якого, вдвічі менший за продрозкладку, був заздалегідь відомий селянинові, що посилювало його зацікавленість у підвищенні продуктивності свого господарства; селяни здобули можливість продавати лишки своєї продукції через кооперативні організації чи на ринках; було ліквідовано кругову поруку — кожний селянин платив самостійно. Хоча реалізація цих змін відбувалася досить суперечливо, було покладено початок позитивним зрушенням. Неп у промисловості виявлявся у такому: здавання в оренду націоналізованих дрібних і середніх промислових підприємств їхнім колишнім власникам; проведення децентралізації керівництва промисловістю; переведення багатьох підприємств на госпрозрахунок скасування загальної трудової повинності, формування ринку робочої сили; перехід від зрівняльної заробітної плати до відрядної; залучення іноземного капіталу у формі концесій. Неп у галузі торгівлі й фінансів запроваджував:

відмову від прямого продуктообміну й повернення до приватної торгівлі; появу багатьох видів торгівлі — приватної, кооперативної, державної; відкриття у великих містах торговельних бірж; випуск (з 1922 р.) конвертованого червінця, що дорівнював 10 золотим карбованцям і був забезпечений золотом на 25 %; різні (86 видів) податки як джерела постійного поповнення держбюджету; введення платні за комунальні, транспортні та інші послуги.

2.В Україні неп почав реалізовуватися пізнішез 1922 р. Його запровадження було пов'язане з певними труднощами. Так, комнезами, створені в Україні, які об'єднали бідні верстви сільського населення, серйозно виступали проти запровадження непу. Однак загалом неп відіграв важливу роль у розвитку с/г, а денаціоналізація підприємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами.

Вже на середину 20-х років в Україні в порівнянні з 1913 р. збільшився випуск продукції машинобудування в 3,2 рази, досягнуто довоєнного рівня вироблення електроенергії, кам'яного вугілля, сталі, тощо. Поступово з кризи виходило с/г: збільшилася кількість засіяних зерном земель, вдвічі збільшилася питома вага посівів технічних культур, було перевищено об'єм валової продукції с/г України. Але розвиток цієї галузі в Україні різко відставав від темпів розвитку промисловості. С/г України, як і всього СРСР, чекав трагічний сталінський експеримент к. 20-х років.

Як і будь-яка перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. Реформаційні пошуки цього часу приводили не тільки до позитивних, (й до появи кризових явищ: поглиблення розшарування в суспільстві, поява безробіття, зростання соціальної напруги. Це привело до згортання непу і відмови від нього в 1929 р. 3. ГОЛОД 1921—1922 рр. В УКРАЇНІ Внутрішнє становище України на поч. 20-х рр. характеризувалося глибокою кризою: економічною розрухою, політичною нестабільністю, яка була результатом незадоволення селян продрозкладкою; збройним опором селянства, селянським повстанським рухом. Причини голоду: катастрофічна посуха 1921 р., яка різко загострила ситуацію з хлібом у південних районах Укр., голоду в південних губерніях можна було уникнути, якби республіка мала право перерозподіляти лишки продуктів з Лівобережжя та Правобережжя на користь півдня.

Військові підрозділи перекривали всі шляхи, що зв'язували північні області України з південними. Продукти, які будь-хто намагався провезти на південь своїм родичам чи на продаж, конфісковувалися. Незважаючи на неврожаї, в південних губерніях України продовжували хлібозаготівлі.

Трагедія повторилася взимку 1922—1923 рр.: у цей час на Україні тільки дітей голодувало 2 млн. Допомога голодуючим. Підступні удари голоду були значною мірою пом'якшені міжнародною благодійною діяльністю; допомогу голодуючим надавали: Міжнародна комісія допомоги голодуючим Росії, створена у Берліні за участю Комінтерну, Американська Адміністрація Допомоги (АРА), фонд Ф. Нансена, ін. організації, які тільки в 1922 р. ввезли в Україну 2,3 млн. пудів продовольства. 4. Згортання непу і повернення до репресивної політики тоталітарної держави.

Загроза долі непу. Процеси, що відбувалися в др. пол. 20-х років в політичному житті суспільства: усунення більшовицькою партією з політичної арени інших політичних партій, зрощення правлячої партії з державним апаратом, монопольний контроль партійно-державного апарату над економічною сферою життя суспільства

ХУ з'їзд партії, на якому розгорнулася гостра політична боротьба навколо питань про темпи та джерела індустріалізації та пошуку життєдіяльних методів прогресивних перетворень на селі, формально проголосив дотримання й надалі курсу непу. принципи кооперації (добровільність, поступовість та ін.), суперечили планам сталінського «стрибка в індустріалізацію».

«Криза хлібозаготівель». Взимку 1927—1928 рр. в зв'язку з відмовою селян продавати хліб за низькими нами спалахнула «криза хлібозаготівель», розціненаСталіним та його оточенням як куркульський саботаж Перехід до суцільної колективізації (з кінця 1929 р.), згортання кооперації і трансформація її у колективізацію, т. зв. «стрибок в індустріалізацію» з усіма його механізмами відкривали шлях до ліквідації багатоукладності в економіці. А це означало ще один крок на шляху до згортання непу.

Відновлення репресивної політики. Оскільки процес насильницької колективізації викликав шалений опір селянства Сталін, для обґрунтування фактичної відмови від нової економічної політики, висунув теорію згідно якої в міру подальшого просування до соціалізму опір класових ворогів зростає..

За роки суцільної колективізації, внаслідок розкуркулення було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств:

Пошуки класових ворогів в період згортання Непу відбувалися і в місті. Міцніюча тоталітарна держава для здійснення своїх планів розширювала спектр напрямів репресивної політики. Відповідно до настанов Сталіна вона на поч. 30-х років застосовувалася проти «шкідників», «переродженців і двурушників», «решток ворожих класів», «залишків контрреволюційних партій», «націоналістів» тощо.

Коса сталінського терору безжально різонула в цей період національну українську еліту. На поч. 1928 р. ДПУ сфабрикувало процес над «шкідниками» у вугільній промисловості Донбасу, що отримав назву «шахтинська справа». Через рік було оголошено про розкриття підпільної організації (насправді неіснуючої) «Спілки визволення України» (СВУ), яка, мовляв, планувала реставрувати в Україні буржуазно-поміщицький лад та поновити УНР.

Наслідки згортання непу. Відмова від непу, форсовані темпи і переважно адміністративні методи здійснення суцільної колективізації, що супроводжувалися поверненням до репресивної політики, далися дорогою ціною і привели до катастрофічних наслідків:

 ліквідації багатоукладності в економіці, що лише почала складатися;

 сотень тисяч жертв насильницького розкуркулення і втрати селянином відчуття господаря на власній землі;

 голодомору 1932—1933 рр.;

 тривалої дезорганізації й деградації аграрного сектора народного господарства, які відчуваються й до сьогоднішнього дня.


 

36. В антифашистському русі Опору існували дві течії:

— радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої

боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників,

відновлення Радянської влади;

— націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники

якої боролися за визволення України від німецько-фашистських

загарбників, створення незалежної Української держави.

Деякі історики називають ще третю течію в антифашистському русі опору —

польська (армія Людова, армія Крайова), представники якої боролися за

виз волення західноукраїнських земель від німецькофашистських

загарбників, приєднання їх до Польщі. Проте невелика чисельність вояків

армії Людової та армії Крайової (10–20 тис.), відносна пасивність в

боротьбі проти німців дає підстави вважати, що в Україні було лише дві

течії в антифашистському русі Опору.


 

 

37. Визволення України від фашистів

Початок визволення України
Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалася одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. Півнівка Міловського району (Луганщина). Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених пунктів України. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було м. Мілове. 1 066 солдатів і офіцерів загинули за визволення першого міста на українській землі.

Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапом цього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України.

Протягом серпня - вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя з його промисловим серцем — Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися в досить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті теж застосували тактику «випаленої землі» — знищували все, передусім промислові об'єкти й матеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацдарми в районі Мелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука. На черзі була операція з визволення столиці України.

Визволення Києва від німецько-фашистських загарбників

Протягом жовтня 1943 року війська І Українського фронту під командуванням М. Ватутіна вели запеклі бої за розширення плацдарму на правому березі Дніпра в районі Букрина. Незважаючи на це, спроба розвернути наступ на Київ успіху не мала. На цьому напрямку ворог зосередив велику кількість військ, організував глибоку ешелоновану оборону й чинив запеклий опір. У ході Дніпровської наступальної операції виявилася слабка матеріально-технічна підготовка військ, не вистачало переправних засобів, незадовільно забезпечувалося прикриття наступальних частин. Учасник подій В. Астаф'єв (відомий радянський письменник) згадував у своїх щоденниках: «У результаті успішних бойових дій радянські війська оволоділи на правому березі Дніпра територію площею близько 500 кв. км.

Київська наступальна операція завершила корінний перелом у ході Другої світової війни й мала надзвичайний вплив на весь наступний характер воєнних дій.

Остаточне визволення території України від німецько-фашистських загарбників

За 1944 рік на теренах України радянські війська здійснили 35 військових операцій, значна частина яких стала виявом найвищих зразків військового мистецтва.

24 січня 1944 року війська І та II Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. Незважаючи на опір ворога, війська обох Українських фронтів 28 січня з'єдналися в районі м. Звенигородки. У «котлі» опинилися 10 гітлерівських дивізій, багато артилерійських, танкових і саперних частин, загалом майже 80 тис. солдатів і офіцерів.
Майже одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією війська І Українського фронту розпочали наступальні дії на Рівненсько-Луцькому напрямку. Наступ радянських військ відбувався в складних умовах заболоченої місцевості та бездоріжжя. Велику допомогу радянським частинам надали партизанські загони О. Сабурова, О. Федорова, В. Бегми та ін. 2 лютого 1944 року звільнено від окупантів Луцьк і Рівне. У результаті наступу радянських військ визволено Проскурів, Тернопіль, Вінницю.

28 березня вони визволили Миколаїв, а 10 квітня — Одесу.
8 квітня 1944 року розпочалися бої за Крим. 11 квітня визволено Керч, 13 квітня — Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських укріплень ворога.
12 травня 1944 року Крим повністю визволили від фашистів. 17-та німецька армія втратила десятки тисяч осіб убитими та полоненими, майже всю бойову техніку.
Улітку 1944 року розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників. 13-14 липня розгорнулися бої з угрупованням гітлерівських армій «Північна Україна» на Рава-Руському та Львівському напрямках. У результаті потужного наступу були оточені значні сили ворога під Бродами (Львівська область) — 8 дивізій чисельністю до 60 тис. осіб. У боях знищено понад 38 тис. гітлерівців, понад 17 тис. узято в полон. Серед розбитих сил вермахту була й дивізія СС «Галичина». Вона втратила більше половини свого складу. З оточення вирвалося тільки 3 тис. осіб, решта (3,7 тис.) потрапила в полон, загинула або перейшла в УПА. У ході успішного здійснення Львівсько-Сандомирської операції (13 липня - 29 серпня 1944 року) була знищена група армій «Північна Україна». Війська II та III Українських фронтів унаслідок Яссько-Кишинівської операції (20-29 серпня 1944 року) розбили групу армій «Південна Україна».
У жовтні 1944 року в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї території України: 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а наступного дня — решта населених пунктів Закарпатської України.


 

38. Україна в роки повоєнної відбудови (1945 – 1950 рр).

Відбудова господарства

Війна призвела до небаченого руйнування економіки України.Відбудова господарства починалася відразу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 р. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертнії п'я­тирічний план (1946-1950 рр.) відбудови народного господарства, то передбачав перевищення його довоенного рівня. В Україні пла­нувалося доведення на кінець п'ятирічки валової промислової про­дукції до 113% проти 1940 р.

Особливості відбудови промисловості

Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. Відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учас­ником плану Маршалла (кредити надавалися за умови виходу кому­ністів із уряду).

Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордо­ну були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий вій­ськово-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом.

Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу. ДніпроГес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948 Р машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.

Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сіль­ського господарстві!, науки і культури, які фінансувалися та залиш­ковим принципом. Так, інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей військово-промислового комплексу. Якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу запроваджувалися повіль­но. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичай­но високими були енерго- і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від 'Заходу.

Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

У результаті в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка ледве досягла 80% довоєнною рівня. Україна знову зайняла тради­ційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу.

Особливості відбудови сільського господарства

Відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно склад­них умовах:

-скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техні­ки, коней;

-важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мати паспортів, на них не розповсюджуймося пенсійне забезпечення, виплати по тим­часовій непрацездатності;

-ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод узимку 1946 1947 рр., від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партїі: непомірно високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти твариннніггва великими обсягами вивозилися за кордон.

Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 420; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.057 сек.