Проголошення незалежносты украъни

У 1991 р. Україна зазнала кризи, пов'язаної з надзвичайно гострим протистоянням між старими соціально-політичними структурами і вже глибоко зміненим суспільством. Зростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процеси демократизації та державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, яка керувала від імені народу, не отримавши на це повноважень, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, панівне становище військово-промислового комплексу.

Боротьба точилася навколо підписання нового союзного договору, що передбачав створення «реальної федерації рівноправних республік». В Україні ця ідея була зустрінута неоднозначно. Окремі статті нового союзного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: обмеження прав республіки, союзні органи влади мали великі повноваження у фінансовій політиці, міжнародних відносинах; передбачалося верховенство союзних законів над республіканськими.

Аби запобігти розпаду СРСР, союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося якнайшвидше підписати новий союзний договір. Улітку 1991 р. у підмосковному Ново-Огарьово відбулися переговори президента СРСР М. Горбачова з керівниками дев'яти союзних республік, включаючи й Україну. Попереднє підписання договору планувалося провести наприкінці літа 1991 р.

Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан.

Свої дії члени ДКНС мотивували тим, що вони йдуть назустріч народу, прагнуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути країну до періоду «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності.

Офіційний Київ зайняв вичікувальну позицію. Проти дій ДКНС найбільш рішуче виступили демократичні сили: Рух, нові політичні партії.

Депутати-опозиціонери української Верховної Ради — Народна Рада і представники демократичних організацій України — визнали дії ДКНС антиконституційними, спрямованими на відновлення необмеженої диктатури КПРС. Народна Рада закликала депутатів Верховної Ради зібратися на надзвичайну сесію, а військовослужбовців — захистити свій народ і не виконувати наказів путчистів.

На захист ДКНС виступили більшість членів КПРС. Вони закликали пересічних комуністів підтримати дії путчистів. Але народ не пішов за змовниками. У Москві відбулися зіткнення. Росіяни підтримали Б. Єльцина, який тимчасово взяв на себе функції Президента СРСР. Армія теж не підтримала путчистів. 21 серпня змовники визнали свою поразку.

Підсумком цих подій для України стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, у якому зазначалося: «Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діючими є винятково Конституція і закони України». 1 грудня 1991 р. був проведений всеукраїнський референдум про підтвердження незалежності України. Майже 90,3 % громадян, що брали участь у референдумі, висловилися за незалежність України. У цей же день відбулися вибори президента України. Ним став Леонід Кравчук. На карті світу з'явилася нова самостійна демократична держава — Україна, яка пройшла складний і суперечливий шлях до незалежності.

58. Україна в період перебудови…

Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.

Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:

- історичний досвід багатопартійності в Україні;

- розширення демократизації суспільного життя, гласність;

- виникнення і розвиток в Україні дисидентства;

- нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.

Основними етапами формування багатопартійності в України були:

- перший етап (1988-1989 pp.) - виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої КПРС, організаційна консолідація Демократичної платформи;

- другий етап (1990-1991 pp.)- почалося створення багатьох партій, їхній поділ на центристські та радикальні; поява парламентської опозиції; ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше - Декларація про державний суверенітет України;

- третій етап (почався на зламі 1991-1992 pp.)- його відмітною характеристикою стало партійне будівництво в умовах повної державної незалежності; розширення спектра багатопартійності: на початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 127 політичних партій; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами.

В останні роки перебудови економічна і політична ситуація в Україні продовжувала загострюватися. Уряд України, намагаючись стабілізувати ситуацію на внутрішньому ринку, в умовах тотального дефіциту товарів і пустих полиць у крамницях, намагався обмежити споживання шляхом впровадження купонної системи. Трудящі отримували на додаток до грошей купони у розмірі 70 % від заробітної плати, на які можна було придбати товар. Але це не врятувало ситуації. Різке зниження життєвого рівня народу спричинило появу і зростання в Україні страйкового руху. Особливою активністю в ньому відзначались шахтарі Донбасу. Вони страйкували регулярно, починаючи з липня 1989 р. Продовжувало загострюватись і протистояння в політичній сфері. На початку жовтня 1990 р. на Жовтневій площі в Києві демократичними силами було організоване голодування студентів, які вимагали: відставки голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола, який уособлював в їхніх очах стару систему; передачі місцевим органам влади майна КПРС і комсомолу; проходження юнаками військової служби за межами України тільки на добровільних засадах; виборів до Верховної Ради УРСР на основі багато партійності навесні 1991 р. Оскільки в Україні назрівав соціальний вибух, керівництво Верховної Ради змушене було погодитися на деякі поступки. В. Масол пішов у відставку, а його місце посів економіст В. Фокін. Студентам було обіцяно задовольнити й інші вимоги.

Демократично налаштовані сили України дедалі активніше виступали проти перебування республіки у складі СРСР, за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки консервативну партноменклатуру, а й самого ініціатора перебудови М. Горбачова. Намагаючись не допустити переростання суверенізації союзних республік у процес, який би привів до створення незалежних держав, М. Горбачов почав маневрувати, запропонувавши, зокрема, проект нового союзного договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали. З цією метою між представниками республік та центром в розпочалися переговори про умови оновлення Союзу, але вони не сприяли вирішенню суперечностей між Україною і центром.

59.ОУН, УПА та їх діяльність в роки Вел.Вітч. війни

З початком війни в ОУН виникли гострі суперечності. (ОУН була створена 1929р, лідери: Є. Коновалець і С. Бандера) В результаті цих суперечностей виникли дві орг-ї: ОУН(М) і ОУН(Б). Після нападу німців на СРСР укр. націоналісти припустилися помилки, вважаючи, що німці допоможуть їм сформувати незалежну укр. державу. Німці ж хотіли використати нац рух у власних цілях для підриву могутності СРСР. В результаті співпраці між ОУН та німцями було створено два батальйони «Нахтігаль» і «Роланд».30 червня 1941 р ОУН(Б) проголосили у Львові становлення укр. держави. Проте через кілька днів С.Бандеру та його прибічників німці заарештували. 14 жовтня 1942 р створено УПА, яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянськ влади. З листопада 1943 р головнокомандувачем УПА був член ОУН(б) Р. Шухевич. Форми боротьби: — створення органів місцевого самоврядування;—- участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої;— створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур. У результаті національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.

60) Україна в умовах незалежності

Початок державотворчих процесів

Здобуття Україною незалежності, закріплене референдумом 1 грудня 1991 р., радикально змінило умови її історичного розвитку.

Незалежність поставила перед українським суспільством і молодою державою нові завдання: демонтаж віджилих структур тоталітарної імперії і створення правової демократичної держави; трансформація адміністративно-командної планової економіки в багатоукладну ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й консолідація громадян; установлення рівноправних відносин з іноземними державами. Саме ці процеси визначили зміст останнього етапу новітньої української історії, що почався після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р.

Вирішувати ці проблеми доводилося в складних умовах. Вони були пов’язані з економічною кризою, що загострилася із середини 80-х років, особливо у зв’язку з невдалими спробами реформування, руйнуванням старої економічної системи й відсутністю чітких уявлень та стратегії побудови нової; гострим політичним протистоянням, несформованістю елементів громадянського суспільства; відсутністю в частини населення, зокрема серед старшого покоління, стійких національно-державних ідеалів.

Розгортання державотворчих процесів

Здобувши реальний статус незалежної держави, Україна розпочала створення ефективної законодавчої, виконавчої та судової влади. Із самого початку Україна проголосила курс на створення демократичної, правової, соціальної держави.

З перших днів незалежності Верховна Рада України розгорнула активну законотворчу діяльність. Наприкінці 1991 — на початку 1992 рр. були затверджені атрибути державності — прапор, гімн, герб, прийнято Закон «Про громадянство України», Закон «Про державний кордон», Указ «Про створення державного митного комітету України», Закон «Про Збройні сили України»; були створені Національна гвардія, частини спеціального призначення, Служба безпеки та інші структури незалежної держави.

Внутрішньополітична ситуація в Україні при президентстві Л. Кравчука (грудень 1991 р.— липень 1994 р.) продовжувала бути дуже складною. Насамперед в країні тривала економічна криза, поглиблювалась інфляція, життєвий рівень населення падав. У цих умовах керівництво країни та Верховна Рада вирішили провести в країні дострокові парламентські вибори в березні 1994 р. і вибори Президента влітку 1994 р

Дата добавления: 2015-05-23