Економічні вчення періоду монополістичної конкуренції

а). Маржиналізм: його виникнення та сутність в економічних поглядах.

Важливим етапом розвитку економічної науки наприкінці XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральний течій сучасної економічної думки.

Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.:

- глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

- інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;

- переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

- якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

- зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв'язків між економічними агентами;

- актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).

Маржинальній революції сприяли також якісні зміни у розвитку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов'язані:

- з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;

- прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;

- еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямку подолання кризи позитивізму та формування нових парадигм.

б).Австрійська школа граничної корисності.

Протистояння трудовій теорії вартості Маркса потребувало теоретичного вчення, яке було б більш вагомим, ніж навколонауковий емпіризм нової історичної школи. На виконання цього соціального замовлення і з'явилася австрійська школа, яка заснувала так званий «неокласичний» напрям у політичній економії.

Передвісником граничного аналізу та деяких інших важливих теоретико-методологічних положень маржиналізму був німецький поміщик Иоган Генріх фонТюнен (1783—1850), який успішно застосовував свої знання з математики та економічної теорії для узагальнення власного господарського досвіду.

Серед творчого доробку Й. Тюнена чільне місце належить побудованій вченим економіко-математичній моделі державного господарства, яка стала першою спробою опису економічних зв'язків та залежностей мовою математики, з використанням диференціального числення.

Економіко-математична модель И. Тюнена заснована на ряді спрощень:

- ізольована держава має територію у вигляді кола, у центрі якого знаходиться єдине Місто;

- навколо Міста концентричними колами розташовані ферми;

- земля на території держави має однакову родючість і придатна для будь-якої галузі сільськогосподарського виробництва;

- весь ринок збуту зосереджений у Місті, де здійснюється обмін сільськогосподарської продукції на промислову;

- зовнішньої торгівлі немає, держава ізольована від решти країн світу;

- єдиним видом транспорту є гужовий (віз з кіньми), оскільки в державі немає судноплавних річок та каналів.

Маржиналізм, відомий під назвою теорія граничної корисності та граничної продуктивності перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині XIX ст

«Батьком» цього напряму економічної теорії вважають Германа Генріха Госсена (1810—1858),ідеї якого стали важливою складовою теорії граничного аналізу, лягли в основу теорії поведінки споживача, пошуку оптимуму за обмежених ресурсів. У 1854 році він сформулював основні тези вчення «граничної корисності», а саме:

- цінність усякої речі визначається ставленням до неї людини; - головне завдання економічної науки - це дослідження і з'ясування ставлення людини до речей, вивчення потреб людини і можливостей їх вдоволення; - об'єкт дослідження - індивідуальна людська психологія.

Головна праця вченого "Еволюція законів людської взаємодії" (1854) започаткувала нетрадиційний підхід в економічних дослідженнях, пов'язаний з переміщенням проблеми оптимізації у центр теорії цінності. Спираючись на ідеї утилітаризму та розумного егоїзму, Госсен вважав основою економічної поведінки психологічну оцінку та вибір благ індивідами. Відтак вчений пропонував перейменувати політичну економію в учення про задоволення. У сучасній економічній літературі головні теоретичні висновки вченого отримали назву першого і другого законів Гессена.

Перший закон Госсена (закон насичення потреб або принцип спадної граничної корисності) розкриває залежність, згідно з якою "Величина (інтенсивність) задоволення буде послідовно зменшуватися, якщо ми будемо безперервно задовольняти свою потребу в тому самому задоволенні до того часу, поки не досягнемо пересичення" 1. Важливо зазначити, що вчений вперше показав, що задоволення потреб має поступовий характер. Він зобразив принцип спадної граничної корисності за допомогою кривої, показавши її відмінність від кривої попиту.

Другий закон Госсена (закон вирівнювання граничних корисностей, або закон) рівномірного задоволення потреб) наголошує на тому, що оптимальна структура споживання досягається за умов рівності граничних корисностей благ, які споживаються.

Австрійська школа маржиналізму отримала назву "суб'єктивно-психологічної ", оскільки в основу теоретичних досліджень її представників були покладені суб'єктивні фактори: індивідуальні оцінки корисності, зіставлення вигод і втрат, очікування тощо.

Засновником нової школи став відомий австрійський вчений К. Менгер (1840—1921), один з першовідкривачів теорії граничної корисності, яка знайшла продовження у суб'єктивних теоріях витрат виробництва, капіталу та процента, започаткованих його учнями Ф. Візером (1851 — 1926) та Е. Бем-Баверком (1851 — 1919).

Визначивши у якості основи економічної діяльності психологію суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності та економічну поведінку, представники австрійської школи побудували систему економічних категорій, засновану на суб'єктивній оцінці корисності благ як визначального чинника ціни товарів споживчого і виробничого призначення.

Австрійська школа аналізує людську діяльність у світі невизначеності. Вона досліджує людину, суб'єктивний і непередбачуваний вибір якої чинить опір будь-яким спробам загнати себе в рамки механістичної науки.

Строгий методологічний індивідуалізм. Пояснюючи економічні явища як рівнодію індивідуальних переваг і рішень, представники австрійської школи виступали проти будь-якого агрегування. Вони були переконані, що складні суспільні явища можуть бути адекватно пояснені як логічні наслідки дій, суб'єктивного сприйняття і психологічних настанов окремих індивідів.

Менгер описував ринкову економіку в категоріях строгих законів. Прикладами подібних законів він вважав закон спадної граничної корисності (з якого виводився закон попиту), рікардівський закон ренти та ін.

Стверджуючи, що причиною обміну є відмінність суб'єктивної цінності одних і тих самих благ для різних індивідів, К. Менгер зазначав, що обмін триватиме до тих пір, поки не зрівняються відносні цінності обмінюваних благ для обох контрагентів.

Обґрунтовуючи продуктивність економічних мінових операцій, вчений наголошував на тому, що обмін змінює граничну цінність благ шляхом збільшення або зменшення їх запасу.

Критикуючи теорію заробітної плати класиків, згідно з якою ціна простої праці тяжіє до мінімуму засобів існування робітника та його сім'ї, К. Менгер трактував останню як рентний дохід, який визначається перевагами високої кваліфікації або таланту.

Організаційному оформленню австрійської школи маржиналізму значною мірою сприяв учень К. Менгера барон Фрідріх фон Візер (1851—1926), професор Празького (1884—1902) та Віденського (1903—1922) університетів, автор праць "Походження і основні закони господарської цінності" (1884), "Природна цінність" (1889), "Теорія суспільного господарства" (1914) та ін.

Абсолютизуючи психологічні засади економіки, Ф. фон Візер трактував політичну економію як розділ прикладної психології, покликаний пояснювати економічні явища за допомогою аналізу мотивів економічної діяльності. Він чітко сформулював ідеї австрійської школи, впровадивши в науковий вжиток терміни "гранична корисність", "приписування", "закони Госсена", "граничний продукт" тощо.

Видатним теоретиком «маржиналізму» вважають Євгена Бем - Баверка (1851-1914), професора Віденського університету. Його основні праці - «Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Капітал і прибуток» (1889). Назва «маржиналізм» походить від французького слова «marginal» - крайній, граничний.

Основні теоретичні здобутки вченого:

Розгорнутий виклад теорії цінності, заснованої на ідеї граничної корисності.

Обґрунтовуючи суб'єктивно-психологічний підхід до визначення цінності, Е. Бем-Баверк виокремив три види корисності:

- просту (абстрактну) корисність, яка не є цікавою для політичної економії, оскільки визначається фізико-хімічним складом речі й характеризує "здатність речі давати якийсь об'єктивний результат (наприклад, здатність хліба наситити людину)";

- кваліфіковану (конкретну) корисність — "те значення, яке має матеріальне благо або комплекс матеріальних благ з погляду добробуту суб'єкта". На думку вченого, саме конкретна корисність як основа цінності повинна бути предметом дослідження економічної науки. Розвиваючи цю тезу, Е. Бем-Баверк звертав увагу на те, що "для утворення цінності необхідно, щоб з корисністю поєдналась рідкісність, — не абсолютна, а лише відносна, тобто у порівнянні з розмірами наявної потреби у речах цього роду";

- субституційну корисність — гранична корисність того блага, від якого людина вимушена відмовитись, щоб придбати певну річ. Наводячи приклад із загубленим пальто, вчений стверджував, що гранична корисність останнього визначається граничною корисністю тих товарів, якими людина вимушена пожертвувати, щоб придбати нове пальто.

Розкриваючи взаємозв'язок граничної корисності та механізму ринкового ціноутворення, Е. Бем-Баверк виокремив:

- суб'єктивну (індивідуальну) цінність, засновану на особистих оцінках товарів окремими суб'єктами господарювання (покупцями і продавцями);

- об'єктивну (ринкову) цінність — мінові пропорції, які формуються на ринку під впливом конкуренції.

Порушуючи питання про походження капіталу, вчений дійшов висновку, що останній є одночасним результатом заощадження і виробництва. Він стверджував, що для формування капіталу необхідно "із повсякденного споживання зекономити необхідні продуктивні сили," які "є об'єктом безпосереднього нагромадження".

Трактуючи капітал як "проміжний продукт природи і праці", вчений розмежував:

- приватний (дохідний) капітал — сукупність засобів, призначених для придбання благ;

- суспільний (виробничий) капітал — сукупність проміжних продуктів, призначених для виробничого використання.

Важливо зазначити, що наблизивши економічну науку до потреб господарської практики, представники австрійської школи розширили межі економічних досліджень, започаткувавши:

- поглиблене дослідження економічних проблем на мікрорівні;

- граничний аналіз як універсальний метод дослідження динамічних і нестійких взаємозв'язків;

- системний підхід до вивчення споживчих вартостей на основі розмежування благ вищого та нижчого порядків;

- концепцію альтернативних витрат та теорію приписування;

- теорії невизначеності, очікувань, лагові концепції, засновані на врахуванні фактора часу в економічних дослідженнях;

- дисконтування як процедуру зведення оцінки майбутніх благ до теперішніх цінностей;

- дослідження взаємозв'язку корисності та ціни, закономірностей формування споживчого попиту, взаємозв'язку попиту та пропозиції у ціноутворенні, оптимізаційних моделей господарської діяльності тощо.

в) Кембріджська та Американська школа маржиналізму

Формування неокласичної економічної теорії розпочалося на другому етапі маржинальної революції, що знайшло відображення у творах представників кембриджської та американської шкіл. На противагу класичній політичній економії, спрямованій на аналіз глобальних динамічних процесів та закономірностей розвитку ринкової економіки, неокласики прагнули сформулювати закономірності оптимального господарювання та визначити принципи рівноваги на мікрорівні за умов вільної конкуренції.

Керуючись маржиналістськими принципами економічного аналізу, представники неокласичного напряму намагались дослідити так звані "природні" закони, які визначають цінність (ціну) товарів споживчого та виробничого призначення, а також розподіл доходів у суспільстві. Термін "неокласична теорія" першим запровадив у науковий вжиток видатний американський економіст Т. Веблен, який звертав увагу на те, що представники нового напряму економічної думки не вийшли за межі утилітаризму та гедоністської психології висновку, що і класична школа, а саме, що абсолютна свобода конкуренції реалізує максимум задоволення для кожної приватної особи, і в цьому пункті вона відновлює... велику класичну традицію.

Обґрунтовуючи внутрішню стійкість капіталістичної економіки, заснованої на дії конкурентних сил, неокласики висунули теорію загальної економічної рівноваги. Вони стверджували, що механізм вільної конкуренції та ринкового ціноутворення забезпечує "алокаційну ефективність" (повне використання економічних ресурсів) і "справедливу" винагороду факторів виробництва. Водночас у рамках неокласичної теорії було започатковане дослідження нових явищ, породжених "провалами ринку" (екстерналій або зовнішніх ефектів, монополій, виробництва суспільних благ тощо), які викликають необхідність державного втручання в економічне життя.

Характерні риси методології неокласиків:

1. Функціональний аналіз, відмова від казуального (причинно-наслідко-вого) методу класичної школи та гіпертрофованого суб'єктивізму представників австрійського маржиналізму.

2. Мікроекономічний підхід, дослідження ринкової рівноваги на основі аналізу поведінки окремих економічних суб'єктів; трактування макрорівно-ваги як результату взаємодій мікроодиниць.

3. Аналіз статичних рівноважних господарських систем, заснованих на досконалій конкуренції; абстрагування від суперечностей виробництва та споживання, проблем реалізації та економічних криз.

4. Широке застосування математики та економічних моделей не лише як ілюстративного матеріалу, але і як важливого інструменту теоретичного аналізу.

5. Синтетичний підхід, спрямований на поєднання протилежний наукових підходів, традицій, методів та прийомів наукових досліджень.

Особливе місце у системі неокласичних концепцій посідають теоретичні розробки кембриджської школи, заснованої видатним англійським економістом А. Маршаллом (1842—1924) та його послідовниками А. Пігу (1877— 1959) та Ф. Еджуортом (1845—1926).

Економічна теорія А. Маршалла

Відомий англійський економіст, професор Кембріджського університету Альфред Маршалл (1842-1924) був першим, хто зайнявся мікроекономічним аналізом. Він розробив основи економічної політики монополістичної фірми. Основні праці Маршалла «Принципи економіки» (1890) та «Промисловість і торгівля» (1922).

Дата добавления: 2015-05-23