Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією, яка гуртується у так званих громадах - своєрідній організаційній формі руху

Ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші).

Ті, хто стояв на ліберальних позиціях, заперечували революційну боротьбу і виступали за еволюційний шлях розвитку. В.Н. Карабін, А.О. Скальковський, Д.П. Журавський, Д.М. Струков ін.

Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві та інших містах України. Київська громада розкололась на «Стару громаду» і «Молоду громаду».

Активними діячами «Старої громади» в Києві були В.Б. Антонович, М.П. Драгоманов, П.П. Чубинський, К.М. Михальчук, П.І.Житецький. В.Л. Беренштам, М.В. Лисенко, О.О. Русов, М.П. Старицький, П.А. Косач, В.А. Рубінштейн.

Економічні ідеї революційного народництва:

- вірили в самобутній характер економічного розвитку країни;

- ідеалізували селянство;

- вважали селянство рушійною силою революції.

Водночас українські учені-економісти зробили значний внесок у розвиток сучаснице їм теорій та концепцій, а також вписали власні сторінки у книгу світової економічної думки.

1. Відомим ученим, професором Київського університету і прихильником класичної школи був Микола Бунге (1823-1895),. відомий за такими працями: «Гармонія господарських відносин» (1860), «Основи політичної економії» (1870), «Нариси політико-економічної літератури» (1895). Говорячи про капітал, він називав його самостійною продуктивною силою. Крім капіталу, він виділяв ще дві продуктивні сили — природу і працю, які забезпечують людські потреби. М. Бунге виступав за вільне суперництво; під ним він розумів співвідношення попиту і пропозиції, завдяки якому встановлюється ціна товару. Перед економічною теорією він ставив завдання вивчати послідовний ряд господарських явищ, починаючи з потреб і закінчуючи їх задоволенням. Виступаючи проти марксизму, він доводив, що економіст у своїх дослідженнях повинен керуватися не догмами, а аналізом життя.

На думку М. Бунге, політична економія має розглядати такі категорії:

1) потреби;

2) засоби для задоволення потреб;

3) виробництво і продуктивні сили;

4) розподіл та поєднання занять і праці;

5) обмін, цінність і ціну;

6) доходи;

7) власність і споживання.

2. Іншим послідовником класичної школи був Микола Зібер (1844-1888), автор помітних у тодішній світовій економічній літературі праць: «Основи політичної економії» (1873), «Девід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях» (1885) та ін.

Професор Київського університету М. Зібер стояв на позиції трудової теорії вартості, довівши, що праця є єдиним елементом споживної та мінової вартості:

- На його думку, метод економічної теорії має бути науковим, що вимагає дотримання відповідних правил і принципів. М. Зібер розглядав теорію вартості та грошей, поняття капіталу, досліджував процес його виникнення та збереження, причини прибутку з капіталу і вартість робочої сили, постійний і змінний капітал тощо. Не сприймаючи ідеології класової боротьби і диктатури пролетаріату, але будучи популяризатором марксизму, він розділяв лише окремі його положення, зокрема, трудову теорію вартості, грошей, капіталу.

- Особливе місце у творчому доробку ученого займає праця «Нариси первісної економічної культури» (1881), присвячена дослідженню закономірностей розвитку світової економіки. М. Зібер спростував концепцію російської моделі общинного соціалізму, проти якої виступали українські та європейські учені. Він підтвердив наявність загальних тенденцій капіталістичного розвитку в економіці Росії, визначив її національні форми й особливості нагромадження капіталу. Наприклад, казнокрадство він зарахував до таких джерел зростання капіталу, що його можна по праву назвати виключно російською «спеціальністю». Водночас з історії українського народу він відзначив таку цікаву рису, як зв'язок економічних прав особистості з характером праці, її розподілом, господарськими обов'язками в сім'ї.

- Загалом М. Зібер здійснив помітний вплив на розвиток української економічної думки, персоніфікований такими знаними особистостями, як І. Франко, М. Драгоманов, О. Терлецький, С. Подолинський та ін. Ці прогресивні українські мислителі належали до громадянського та народницького напрямів суспільно-політичних рухів, але були добре обізнані із працями класиків політичної економії та абстрагували їх вчення до тогочасного господарського життя в Україні.

3. На межі двох століть найпомітнішою постаттю -суспільно-політичного життя в Україні був Іван Франко (1856—1916). Будучи людиною універсальних здібностей, він ґрунтовно ознайомився з політичною економією, вважаючи її найважливішою з усіх наук, оскільки вона вивчає причини багатства і злиднів, поділ праці та її плоди. Як і М. Зібер, він був прихильником трудової теорії вартості, доводячи, що без праці немає вартості. Він був ознайомлений з течіями тогочасної європейської економічної думки і позитивно сприймав більшість із них. І. Франко не був економістом-теоретиком, а переважно популяризував економічну теорію, зокрема, у 70-х роках марксизм, переклавши українською мовою 24-й розділ І тому «Капіталу» К. Маркса та окремі розділи книги Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг». У статі «Про працю» він досить явно показав себе прихильником теорії доданої вартості та критиком капіталістичного способу привласнення. Написавши дохідливою мовою, підручник «Основи суспільної економії», І. Франко популяризував у робітничих гуртках з марксистських позицій поняття «товар», «гроші», «капітал», «рента», «експлуатація» та ін. Заробітну плату він розглядав з погляду так званого «залізного закону заробітної плати» ф. Лассаля.

У низці статей І. Франко аналізував становище селян Галичини, тяжкі умови праці і життя робітників нафтових копалень. Категорично не сприймав Великий Каменяр марксистських висновків про необхідність і неминучість пролетарської революції та подальшої диктатури пролетаріату. З 90-х років ХІХ ст. він гостро критикував марксизм як «релігію, що ґрунтується на догмах ненависті і класової боротьби». Основою народного поступу він вважав «працю на рідному ґрунті» і національне визволення України з-під колоніального ярма.

4. Послідовником ідей кирило-мефодіївців, особливо федералістського устрою слов'янської держави, прихильником ідеї дрібновласницького соціалізму французького економіста П. Ж. Прудона був відомий учений Михайло Драгоманов (1841-1895). Економічні погляди українського мислителя зосереджувались насамперед на проблемі розвитку пореформених аграрних відносин. Реформу 1861 р. він вважав антинародною і такою, що обділила селян землею й відібрала більшу частину тієї, на якій вони господарювали. На його думку, ринкове господарство є прогресивним, але воно несе надмірну диференціацію населення, експлуатацію трудящих, кризи, безробіття тощо. Вихід з негараздів капіталізму він бачив у просвітницькій діяльності серед робітників, у знищенні приватної власності і побудові соціалізму у формі «громадянства», під яким розумів таку форму організації господарства, коли промислові засоби виробництва та результати праці будуть належати робітничим громадам, а земля і продукти праці на ній належатимуть сільським громадам. Разом з тим він був переконаним опонентом марксистської теорії класової боротьби, революції та диктатури пролетаріату.

5. Представником громадянського руху і засновником школи фізичної економії був доктор медицини Сергій Подолинський (1850-1891). Він, як і М. Драгоманов, трактував марксистську ідею соціалізму з позицій громадянства, тобто як «громадянство» з рисами анархізму і федералізму, що існуватиме на основі общинного землеволодіння. Свої праці, викладені з позицій марксизму, він базував на аналізі господарства України. У роботі «Ремесла та фабрики на Україні» (1880) він доводить, що капіталізму промисловості України, як і в інших країнах, проходить через стадії ремесла, мануфактури та фабрики; обґрунтовує наявність суттєвих переваг капіталізму над феодалізмом, його скороминущість і заміну соціалізмом. С. Подолинський вважав, що соціалізм створить набагато кращі можливості для розвитку продуктивних сил і більше відповідатиме загальнолюдським моральним принципам.

6. Світову славу і визнання заслужив найвідоміший український економіст, автор новаторських теорій синтезу граничної цінності з трудовою теорією вартості, теорій розподілу, кооперації, кон'юнктури, теорії грошей, інвестиційної теорії економічних циклів Михайло Туган-Барановський (1865-1919).

У 1894 року він опублікував працю «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті. Це дослідження (доповнене й перероблене) було згодом видано майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

М. Туган-Барановський, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш пізніх учень у своїй праці «Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності» (1890), дійшов висновку про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності.

Економічні погляди М. Туган-Барановського розкриті в наступних теоріях:

1. Теорема цінності. Обмеженість моністичного пояснення цінності й ціни відзначав і М. Туган-Барановський, розпочавши розробку власної теорії цінності. Він вводить у науковий обіг нові за змістом поняття - «вартість» і «трудова вартість». Перша на відміну від поняття «цінність» («суб'єктивна» з точки зору окремої особи та «об'єктивна» - з точки зору суспільства, або ціна) є господарська витрата, яка здійснюється «заради здобування предмета» і включає витрату засобів виробництва та праці, друга - «трудова вартість» - є частиною цієї витрати, а саме - витратами праці.

2. Він сформулював закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. При всій умовності цього закону (що, до речі, визнавав і сам учений, розглядаючи його як певний ідеал, тяжіння до якого є необхідною умовою реалізації принципу господарського розрахунку) сама ідея про необхідність дослідження категорії цінності з точки зору «об'єктивних» і «суб'єктивних» факторів була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки.

3. Теорія ринків та криз. Глибокий критичний перегляд М. Туганом-Барановським теорії ринків та криз, які існували на той час, приводить до висновку про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, «недоспоживанням» народних мас, яке, нібито, стоїть на заваді розширеного відтворення. Ця теорія, на думку вченого, ніяк не пояснює капіталістичного циклу.

4. Підвалини інвестиційної теорії циклів. Заперечуючи висновки марксової теорії відтворення та криз, учений дійшов висновку, що рушійною силою еволюції капіталістичної системи господарювання є інновації, насамперед в галузях, що виробляють засоби виробництва. На відміну від моделей неокласиків, у яких приймалося, що механізм практично одразу врівноважує попит і пропозицію на всіх ринках, М. Туган-Барановський виходить із вторинності у практичному житті процесу коригування цін відносно так званого кількісного реагування. Він ураховував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, а й їх заощадження. Саме диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед у галузях, що виробляють засоби виробництва, на думку вченого, становить основну причину циклічних коливань.

5. Виходячи із своєї теорії розподілу, М. Туган-Барановський чітко визначає два основні фактори, від яких залежить заробітна плата:

- зростання продуктивності суспільної праці (фактор економічний) та соціальна сила робітничого класу (фактор соціальний);

- вчений розглядає як основний перший з них.

6. Розглядав ренту як результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці у різних пунктах виробництва і визначав її як «нетрудовий доход, що випливає з користування стійкими корисними властивостями землі».

Він розрізняв три джерела виникнення земельної ренти:

1) відмінність земельних ділянок за місцем їх розташування;

2) дія закону спадної продуктивності землеробської праці або спадної продуктивності наступних витрат у землеробстві;

3) відмінність земельних ділянок за родючістю.

7. Іншим визначальним українським представником маржиналізму, зокрема його математичного напряму був учений зі світовим ім'ям Євген Слуцький (1880-1948).

Є. Слуцький став фундатором маржиналістської математичної теорії споживання. Розпочалося дослідження цієї проблеми з публікації у 1915 р. в італійському часописі «Giornalle deqli economist revista di statistical», № 1 його статті «До теорії збалансованого бюджету споживача». Сама ідея та методологія цієї статті започаткували якісно новий етап у розвитку теорії попиту, визначили принципово нові підходи до проблеми взаємозв'язку ціни, попиту та функції корисності. Застосувавши складний математичний апарат, учений виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму, та запропонував способи обчислення її параметрів. Він запропонував математичні методи, які дають змогу досліджувати величини функції корисності та функції попиту залежно від руху цін і зміни доходів споживача.

Саме Є. Слуцький першим увів в аналіз поняття рівноважного стану бюджету споживача, а також його стійкість. Рівновага споживацького бюджету існує тоді, коли корисність благ, яка йому відповідає, має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Стан рівноваги бюджету є стійким, якщо будь-яке відхилення від нього зменшує корисність набору благ, і нестійким — коли ця корисність збільшується.

Складові теорії збалансованого бюджету споживача:

1. Корисність будь-якого поєднання благ, на його думку, е величина, що має властивість набувати тим більшого значення, чим більшою мірою це поєднання виявляється кращим для певного індивіда.

2. Під переважаючою комбінацією благ розуміють таку, коли індивід переходить від поєднання А до поєднання В.

3. Якщо такий перехід не здійснюється, то блага А і В мають однакову величину корисності.

4. Стан рівноваги бюджету індивіда може наставати тоді, коли корисність бюджету споживача має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Таке становище можна назвати станом рівноваги. Воно буде стійким за умови, що всяке відхилення від нього зменшуватиме корисність, і нестійким - у протилежному випадку.

Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

1.Господарство провідних країн світу в роки першої світової війни та в період подолання її економічних наслідків.

2. Криза основ державно-монополістичного капіталізму у 1929—1933рр. та господарський розвиток у післякризовий період.

3. Економічні дослідження періоду державно-монополістичного капіталізму і його затяжної кризи.

Дата добавления: 2015-05-23