Основні напрями розвитку економічної думки в другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст

Після Другої світової вій­ни актуальною проблемою для про­відних країн стає проблема економічного зростання. Об’єктив­ною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки під впливом НТР, нерівно­мір­ний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах тощо. Тому в економічній теорії інтенсивно почали розроблятися теорії економічного зростання.

Серед розробників теорій економічного зростання слід виді­лити послідовників Дж. М. Кейнса, яких прийнято називати нео­кейнсіанцями (А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін.). Вони прагнули динамізувати статичну модель Кейнса та обґрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефекту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайня­тості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги.

Від середини 1970-х рр. і впродовж 1980-х рр. загальний роз­виток світової економічної теорії, передусім макроекономічної теорії, відзначився істотними змінами у співвідношенні найваж­ли­віших наукових напрямів – кейнсіанства та неокласики. У цей час виникла глибока криза ортодоксального кейнсіанства та йо­го те­оретичної модернізації на основі кейнсіансько-неокласич­ного син­тезу, що призвело до формування двох основних тен­денцій подальшого розвитку цього напряму: по-перше, – тради­ційні кейнсіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців (П. Семюельсон, Дж. Тобін, Г. Екклі, Л. Клейн, Ф. Модільяні), які за умов теоретичної кризи цього напряму за­лишилися на не­похитних позиціях кейнсіанської ортодоксії; по-друге, – пост­кейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-нова­торів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії.

У рамках посткейнсіанства виділяютьамериканську течію, або монетарне посткейнсіанство (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі) і англійську, або калець­кіансько-неорікардіанське посткейнсіанство (Дж. Робінсон, Н. Кал­дор, П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крегель, Дж. Ітуелл). Слід більш детально познайомитися з теоріями посткейнсіанців, виз­начити спільні та відмінні риси.

У середині 1970-х рр. відбулося перегрупування основних напрямів економічної думки, яке полягало у втраті кейнсіан­ством ролі теоретичного лідера й актуалізації неокласики у виг­ляді еко­номічного неоконсерватизму. Необхідно визначити при­чини та ідейно-теоретичну сутність неоконсерватизму.

З 80-х рр. XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нео­консерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

1) монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрід­мен) – центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов’я­заний із регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком;

2) теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, П. Ро­бертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення подат­ків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призво­дить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансо­вої бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достат­ньою умо­вою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

3) нова класична макроекономіка – теорія раціональних очі­кувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують на­дії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.

Наприкінці 70-х рр. різниця між кейнсіанською та неокласич­ною школами мала більше історичний, ніж концептуальний ха­рактер. На засаді теорій економічного зростання відбулося ор­ганічне поєднання двох напрямів економічної теорії і прого­ло­шено принцип «неокласичного синтезу». Суть синтезу полягала в тому, що залежно від стану економіки пропонувалося викорис­товувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання дер­жави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошо­во-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забез­печуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням. Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії «неокласичного синтезу» був американський економіст, профе­сор П. Самуельсон. Слід ознайомитися з його основною працею «Економікс» (1948).

Упродовж 50–60-х рр. XX ст. у межах неокласичної течії формується новий науковий напрям неоінституціоналізм, який набув визнання як особлива еконо­мічна теорія у 80–90-х рр. XX ст. Неоінституціоналізм має свої методологічні особливості, зумов­лені вихідними теоретичними джерелами: традиційним ін­ститу­ціоналізмом і неокласикою. Слід розкрити ці особливості.

У неоінституціоналізмі розрізняють багато наукових підхо­дів, однакєдиної класифікації інституціональних теорій до цьо­го ча­су так і не склалося, тому намагання врахувати наявність різноманіт­них підходів і взаємозв’язків між ними викликає пев­ну складність під час висвітлення проблем інституціональної економічної теорії.

Необхідно визначити основні об’єкти досліджень представ­ників неоінституціоналізму. Особ­ливу увагу приділити індус­тріально-технологічному (соціально­му) інституціоналізму, який представляє Джон Гелбрейт; еконо­мічній теорії прав власності Р. Коуза та теорії суспільного ви­бору Дж. Б’юкенена.

Подальше опрацювання слід продовжити вивченням теорій трансформації капіталізму. Насамперед, важливо зрозуміти причи­ни, що сприяли поширенню цих теорій у другій половині ХХ ст.

Однією з найперших теорій трансформації капіталізму є тео­рія «народного капіталізму» (США), яка складається з трьох частин: теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власно­сті» (А. Дракер); теорії «управлінської менеджерської револю­ції» (А. Берлі); теорії «революції в доходах» (С. Кузнець).

Іншою теорією є концепція «колективного капіталізму» Г. Мін­за та А. Берлі, яка виникла в 60-х рр. ХХ ст. Важливо зрозуміти, що спільного та відмінного між даною концепцією і теорією «народного капіталізму».

До теорій трансформації капіталізму належить і концепція «соціального партнерства», з обґрунтуванням якої виступили фран­цузький економіст і соціолог Р. Арно та німецький про­фесор Е. Гауглер. У ході вивчення їхніх поглядів необхідно з’я­сувати, що лежить в основі «соціального партнерства».

На розвиток економічної теорії особливо вплинула науково-технічна революція. Своєрідно відобразив цей вплив інституціо­налізм, представники якого, використовуючи прин­цип техноло­гічного детермінізму, почали розробляти різні типи індустріаль­них концепцій трансформації капіталізму. Під час вив­чення да­ного питання слід приділити увагу теорії «стадій еконо­мічного росту» У. Ростоу, концепціям «індустріального сус­пільства» П. Дракера, Р. Арона, Дж. Гелбрейта і «технологічного суспільс­тва» Ж. Еллюля; концепції «постіндустріального сус­пільства» Д. Белла; теорії «конвергенції» (Я. Тінберген).

Серед проблем сучасності однією з центральних є проблема майбутнього. В історії економічних учень цю проблему дослід­жують футурологи. Для розуміння суті футурології як науки необхідно розглянути концепції «електронної ери» З. Бжезинсь­кого і «суперіндустріального суспільства» Д. Тоффлера. Сучасні концепції футурології пов’язані з новим етапом НТР, який роз­почався на межі 80-х рр. минулого століття, і котрий ще нази­вають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Зверніть увагу на такі концепції, як «мікроелектронної», «кабельної», «інформа­ційної» революції.

Загалом, проблема май­бутнього – складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають у рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’являються альтер­нативні ідеї суспільного розвитку (концепції «якості життя», «екорозвитку», «соціального розвит­ку»). Вони включають не лише економічні, а й соціальні, полі­тичні, психологічні та інші аспекти.

Дата добавления: 2015-05-23