Пізній меркантилізм та його особливості

Для монетарної системи характерна теорія грошового балансу.

Відповідно цієї концепції завдання накопичення грошових багатств в країні вирішувалась головним чином адміністративним шляхом, що забезпечував жорстку регламентацію грошового обігу, зовнішньої торгівлі. Монетаристи розглядали золото, як скарб, абсолютну форму багатства, шукали шляхи його притоку з-за кордону. При цьому намагались зберегти гроші в своїй країні. При цьому слід пам’ятати, що гроші у цей час були представлені у вигляді грошових металів – золота та срібла. Тому вочевидь, що функція грошей, як накопичення скарбів, мала дуже велике значення.

По тому передбачалось регулювання руху грошей. Заборонялось вивозити золото та срібло з країни. Це каралось засудженням до смерті. Купці-експортери повинні були частину виручки, отриманої за кордоном повертати в країну готівкою. Іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на купівлю товарів місцевого виробництва.

Поряд з цим встановлювались високі ціни на експортні товари.

З точки зору грошової системи, слід відзначити, що меркантилізм характеризувався біметалізмом (встановлювалось фінансове співвідношення між золотими та срібними монетами).

Друга стадія – розвинутий (пізній) меркантилізм, який одержав назву мануфактурний або власне меркантилізм (17 століття).

Перехід до мануфактурної системи не позначився на основних догмах меркантилістської концепції, але привів до значних змін у формах накопичення капіталу.

Розвинутий меркантилізм характеризував більш розвинуту економіку. Це і відбилось на суті економічної доктрини. Найбільш відомим виразником цього виду меркантилізму являвся англієць Томас Мен, італієць Антоніо Серра, француз А. Монкретьєн.

Як і монетаристи, представники мануфактурної системи вважали, що багатство країни – це золото, джерелом багатства є зовнішня торгівля. Вони були впевнені в силі грошей. За словами Колумба золото – дивна річ. Хто володіє ним, той пан усього, що він захоче. Золото може навіть душам відкрити шлях до раю.

Основним положенням мануфактурного меркантилізму була теорія активного торгового балансу

В зв’язку з цім дозволявся вивіз грошей за кордон. При цьому висувався принцип – купувати дешевше в одній країні та продавати дорожче в інший.

Далі необхідно відмітити, що представники розвинутого меркантилізму в значній мірі подолали ілюзії монетаристів. Їх економічні ідеї є більш обгрунтованими. Замість адміністративних заходів нагромадження капіталу на перший план висуваються економічні методи.

Меркантилісти нового напрямку відмовились від заборони вивозу золота за кордон, від жорстокої регламентації грошового обігу.

Меркантилісти нового напрямку пропонують заходи для стимулювання зовнішньої торгівлі, яка повинна була забезпечити постійний приток золота в країну. Замість системи біметалізма вводиться монометалізм, тобто золото виступає єдиним грошовим металом.

Слід звернути увагу на ту обставину, що розвинутий меркантилізм в якості головної функції грошей признавав функцію грошей як засобу обігу.

Основним правилом зовнішньої торгівля вважалось перевага вивозу над ввозом.

Цьому сприяло меркантилістське піклування: розвитком мануфактурного виробництва,внутрішньою торгівлею,ростом не тільки експорту, але і імпорту товарів,закупками сировини за кордоном,

раціональним використанням грошей.

У відповідність торгового балансу проводилась політика протекціонізму. Заборонявся вивіз сировини, обмежувався ввіз деяких товарів, особливо предметів розкоші, встановлювалось високе ввізне мито. Меркантилісти вимагали, щоб королівська влада сприяла розвитку національної промисловості і торгівлі, виробництву товарів на експорт, підтримувала високе мито, будувала кораблі та розширювала зовнішню експансію.

Дата добавления: 2015-05-23