Положення про три фактори Ж.Б.Сея

У теорії факторів, як правило, фігурують три фактори: праця, земля і капітал, звідси ЇЇ назва - "трифакторна теорія".

Даються два основних пояснення участі факторів в утворенні вартості. Згідно з одним із них, кожний з факторів має специфічну властивість створення вартості: земля становить матеріальну основу створюваного продукту і його вартості; праця перетворює природну форму матеріалу; капітал примножує продуктивну силу праці та землі.

Подальшого розвитку і конкретизації теорія факторів набула в теорії виробничої функції (оптимального взаємозв'язку факторів у виробничому процесі). Водночас, вона виникла і формувалась як свого роду антитеза трудової теорії вартості, спростування положень і висновків класичної школи політичної економії.

Праця Мілля "Принципи політичної економії" складається з п'яти книг: "Виробництво", "Розподіл", "Обмін", "Вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл", "Вплив уряду". Аналіз суспільно-економічних процесів підпорядковано принципам, сформульованим Міллем у його "Нарисах про деякі невирішені питання політичної економії", де він визначає політичну економію як науку, "яка досліджує закони тих суспільних явищ, що є результатом спільних дій людства зі створення багатства тією мірою, якою ці явища не спотворюються домаганням іншої мети".

Аналіз процесу виробництва Мілль починає з характеристики двох компонентів - праці та природних ресурсів. Праця і природа об'єднуються у виробництві товарів, жодна з них не може бути єдиним джерелом виробництва. Але у процесі виробництва частина праці застосовується прямо, а частина побічно. Праця буває фізичною та розумовою і може давати потрійну користь: відчутну, що її відображено в продуктах; відчутну, відображену в удосконаленні людини як фахівця, що в кінцевому підсумку також виявляється в продуктах праці; невідчутну, не відображену предметно, тобто послугу (праця музиканта, актора, законодавця та ін.).

Він розрізняє продуктивну працю, якою створюється багатство, й непродуктивну - таку, що не робить світ багатшим у матеріальному плані, а навпаки, збіднює його на величину споживання матеріальних благ тими, хто зайнятий цією працею. Таке обмежене розуміння Міллем суспільного багатства призвело до багатьох неточностей у його теорії.

Окрім праці та природних ресурсів, третім фактором виробництва Мілль вважає капітал, який називає раніше нагромадженим матеріалізованим продуктом праці. Капітал, за Міллем, авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили.

Важливу роль капіталу для суспільного відтворення Мілль доводить у підрозділі "Основні закони, що стосуються капіталу". З цього приводу він формулює кілька теорем.

Перша теорема Мілля декларує: неінвестований капітал стримує розвиток, а додатково залучений сприяє створенню додаткових робочих місць, тобто забезпечує додаткову робочу силу заробітною платою.

Друга його теорема полягає в тому, що капітал формується за рахунок заощаджень: вони перетворюються на капітал у процесі виробничого споживання.

Третя теорема: відкладене майбутнє споживання забезпечується продуктивним виробничим споживанням і відбуватиметься на розширеній основі лише завдяки виробничому споживанню.

Четверта теорема стверджує, що капітал - це засоби, витрачені на організацію й підтримання продуктивності праці. Попит на товари визначає, "в якій конкретній галузі виробництва буде використано працю та капітал,... попит на працю відображається у вигляді заробітних плат, що передують виробництву...".

Отже, Мілль розглядає капітал як основну умову виробництва, що передує йому, і формування капіталу узалежнює від заощаджень. Він також вважає, що попит на товари надає рух капіталам, тому капітал є основою врівноважування попиту і пропозиції; його обсяги скорочуються, коли зникає необхідність у товарах цього виду, і зростають, коли попит на товари спадає.

Дата добавления: 2015-05-23