Економічні погляди К.Менгера

Маржинальна революція

аржинальна революція - перехід від концепції класичної економічної школи до неокласичної теорії (маржиналізму).

Основні положення маржиналізму такі:

o використання граничних величин як інструментів для аналізу змін економічних явищ;

o основа вивчення - поведінка окремих фірм і поняття потреби споживача;

o дослідження раціонального розподілу ресурсів і знаходження оптимального використання цих коштів;

* предмет аналізу - досягнення економікою стійкого стану не тільки на макро-, а й на мікрорівні;

o широке застосування математичних методів для оптимального розв'язку статистичних задач;

o гедонізм, тобто життя заради щастя.

Перший етап маржиналізму (70-80-ті роки XIX ст.) пов'язаний з іменами Уїльяма Стенлі Джевонса (1835-

1882) - фундатора математичної школи, Карна Менгера (1840-1921) - фундатора австрійської школи, Леона Вальраса (1834-1910) - фундатора лозаннської школи. Цей етап отримав назву "суб'єктивного напряму" в політичній економії внаслідок застосування теорії граничної корисності товару як умови визначення цінності товару. Останнє трактувалося з позиції конкретного споживача на психологічному рівні.

До недоліків цього етапу відносять такі:

o категорія корисності товару розглядалась як незалежна від кількості інших товарів;

o оптимальний розподіл ресурсів зводився до максимізації сукупності корисності для суспільства в кількісному вираженні.

Другий етап маржинальної революції відносять до 90-х років XIX ст. Виразниками ідей цього етапу є Альфред Маршалл (1842-1924) - професор політичної економії Кембриджського університету, фундатор кембриджської школи; Джон Бейте Кларк (1847-1938) - професор Колумбійського університету, представник американської школи маржиналізму.

Для другого етапу характерна відмова від "суб'єктивного напряму" політичної економії і відкидання психологічного аспекту оцінки корисності речей.

Заслугою маржиналістів є обґрунтування необхідності спільного вивчення попиту і пропозиції (на першому етапі вивчалися проблеми попиту, а класики віддавали пріоритет проблемам виробництва (пропозиції)).

Маржиналісти сформулювали двокритеріальну теорію вартості, базою якої були як граничні витрати, так і гранична корисність.

Для досягнення рівноважного стану економіки на мікрорівні маржиналісти застосовували математичне моделювання процесів.

Карл Менгер (1840-1921) - основоположник австрійської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Віденського університету. У 1871 р. він опублікував книгу "Основи політичної економії", де досліджував порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень.

Методологія дослідження Менгера зводиться до мікроекономічного аналізу. Автор "Основ політичної економії" вважав, що економічні процеси потрібно вивчати через "... їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються". Критерій економічного характеру благ він виводив із відносин між потребою в благах і кількістю благ.

Схожість Менгерової методології з класичною полягала у незастосуванні математичних методів.

Принцип спадної корисності Менгер виводить з того, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця запасу. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний чинник) та інтенсивності споживання індивіда (суб'єктивний чинник). Тому кожна додаткова одиниця блага набуває все меншої і меншої цінності.

Цінність матеріальних, благ визначається за шкалою конкретних потреб конкретної людини. Менгер поділив економічні блага на порядки - так звана шкала Менгера. Вона є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисності та міру насичення потреби в ньому, причому розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети споживання, одяг, взуття, паливо, прикраси) і конкретна корисність кожної одиниці певного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т. д. кілограма хліба; першої, другої, третьої і т, д. пари взуття).

Блага першого порядку - це найначальніші (споживні) блага, що забезпечують безпосереднє задоволення потреб людини. Блага більш високих порядків - це блага, які використовуються для виробництва споживних благ. Внаслідок цього використовувані споживні блага наділяють цінністю економічних ресурсів, витрачених на їх виробництво.

Благами вищого порядку є засоби виробництва. До останніх Менгер також відносив "користування капіталом і діяльність підприємців".

Обмін виникає, коли блага певного суб'єкта для нього менш бажані, ніж блага іншого індивіда. В останнього таке ж ставлення до власних товарів. Обмін для них взаємовигідний, але нееквівалентний.

Разом із вигодою обмін, за Менгером, є економічною жертвою, що віднімає "частину економічної користі, яку можна витягти з існуючого мінового співвідношення". Менгер відносить торговців до виробників подібно до землевласників і фабрикантів, оскільки торговці сприяють більш повному задоволенню людських потреб, тобто їхня діяльність відповідає цілям будь-якого господарства.

Пропорції обміну благ визначаються співвідношенням їх граничної корисності.

Дата добавления: 2015-05-23