Особливості теоретичних поглядів А. Маршалла 2 страница

Після розпаду недовговічного Третього рейху, і провалу спроби створити велику імперію в Євразії, Німеччина була розділена між західною і радянською сферами впливуаж до перебудови і розпаду Радянського Союзу.

64) Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства. Реформи 1860—1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, дали можливість утвердитись їм як пануючій системі. Саме ці реформи дозволили зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати ті соціальні групи, які притаманні ринковій економіці. Залишки феодальних відносин, що зберігалися в сільському господарстві, утруднювали розвиток ринкових відносин, які все-таки поступово завойовували позиції як у селянських, так і в поміщицьких господарствах. Зростання товарності сільськогосподарського виробництва, все більше розшарування селянства об’єктивно впливало на формування та розширення всеросійського ринку, що в свою чергу вимагало створення відповідних транспортних зв’язків. Тому надзвичайно важливим стає питання прискореного будівництва залізниць.

На території України будівництво залізниць розпочинається відразу ж після відміни кріпацтва. Перші залізниці зв’язали Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернії — Київську, Подільську, Херсонську. Вже наприкінці 80-х років в Україні створено широку залізничну мережу, яка сполучала між собою найбільші міста України і промислові центри Донбасу, Україну і Росію, що об’єктивно сприяло розширенню ринку. Значного розвитку в Україні в другій половині XIX ст. досягає харчова промисловість, у склад якої входили цукроварна, спиртова, тютюнова, борошномельна, олійна галузі. Найбільш поширеною була цукрова промисловість. умовлює створення цукрового синдикату (1887 p.), який користувався відкритою підтримкою уряду. Певним гальмом для розвитку ринкових відносин стала нерозвинутість кредитної системи. Лише наприкінці 60-х — на початку 70-х років XIX ст. розгортається так звана «засновницька лихоманка». Бурхливий розвиток промисловості та залізничного будівництва вимагав великих коштів, яких не могло бути в окремих підприємців, що сприяло розвитку акціонерного капіталу. Друга хвиля «засновницької лихоманки» припадає на 90-ті роки, коли економіка країни переживає найбільше економічне піднесення. На відміну від першого етапу, коли капітал спрямовувався в основному в залізничне будівництво, в 90-ті роки він, в основному, спрямовується в промисловість. З’являється й мережа приватних банків, хоча роль українських банків, підпорядкованих столичним, була незначною. Створення великих банків стимулює фінансування великої промисловості, сприяє концентрації промислового капіталу. Швидко зростають великі підприємства у металургійній, кам’яновугільній промисловості. На початку XX ст. виникає низка монополій, найбільшою з яких був заснований в 1901 p. синдикат Продамет, що зосередив у своїх руках 2/3 виробництва заліза та сталі Південної України.

Поряд із збільшенням концентрації промислового капіталу та виникненням монополій іде зрощення банківського капіталу з промисловим, посилюється вплив держави на діяльність монополій.

Помітно змінюється внутрішній ринок країни. Із розвитком великої промисловості та залізниць змінюються форми торгівлі. Сезонні ярмарки зберігаються лише в менш розвинутих регіонах, у великих містах створюються торговельні фірми із розгалуженою мережею стаціонарних магазинів та складів; формуються й товарні біржі, які спеціалізуються на якомусь певному товарі: хлібі, металі, будівельних матеріалах тощо. Біржі стають центрами оптової торгівлі сільськогосподарськими та промисловими товарами. Здійснюючи продаж товарів за зразками, вони прискорювали товарообіг на внутрішньому ринку. Зростають і обсяги зовнішньоторговельного обороту. Основним продуктом експорту залишається збіжжя, важливою його статтею стає цукор. Основними статтями імпорту були машини. Переважна частина імпорту йшла з країн Європи.

Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що передбачало проведення ряду реформ. Першим кроком стає реформування Державного банку Росії, головними функціями якого були дисконтні операції, надання позичок, купівля-продаж золота-срібла тощо. В Україні функціонувало три контори Державного банку — в Києві, Харкові та Одесі, а також 24 його філії в інших містах, які здійснювали кредитування торгівлі, промисловості та сільського господарства.

65) Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919) - брав активну участь у дискусіях, обговорював перспективи і особливості соціально-економічного розвитку країни. Його називають «легальним марксистом». Його підручник «Основи політичної економії» містить чимало глибоких і оригінальних трактувань основоположних положень економічної науки.
Сперечаючись з народниками, Туган-Барановський відзначає, що внутрішній ринок складається за рахунок не тільки споживчого попиту, а й попиту на засоби виробництва. Він докладно розглядає процеси господарської еволюції в Англії, створення там внутрішнього ринку, перетворення ремісничого виробництва, трансформації домашньої промисловості. Він вважав, що історія англійського господарства, в якому капіталістичний лад досяг повного переважання, може становити інтерес для російського економіста.
Важливе методологічне значення має концептуальне положення Туган-Барановського про узгодження теорії граничної корисності та трудової теорії вартості. Ці дві теорії протилежні, але зовсім не суперечливі.
Існує певний зв'язок між цінністю продукту і його трудової вартістю. Відповідно до цього Туган-Барановський обгрунтований положення, згідно з яким граничні корисності відтворених продуктів пропорційні їх трудовим вартостям. Трудова вартість - визначальний фактор, корисність блага - визначається.
Залежність між величиною цінності блага і його трудової вартістю називають теоремою Туган-Барановського. Ця теорема отримала розвиток в роботах інших економістів, в концепціях, які розкривають сенс економічного оптимуму.
Туган-Барановський - автор соціальної теорії розподілу, в основу якої покладені два фактори:
1)продуктивність суспільної праці;
2)система соціальних відносин.
Він бере за основу положення, згідно з яким зростання доходів усіх класів залежить насамперед від продуктивності суспільної праці.
Помітний внесок вніс Туган-Барановський у теорію циклів і криз. Йому належить аналіз причин та специфіки економічних криз. Циклічний розвиток характеризується як хвилеподібний (а не стрибкоподібний) процес. Причину циклічності слід шукати і особливості руху капіталу, в розриві динаміки накопичення продуктивного і грошового капіталів. У роботах вченого обгрунтовані вихідні положення інвестиційної трактування теорії циклів, сформульовані функціональні взаємозв'язки, що отримали пізніше найменування мультиплікації і акселерації.
У своїх роботах він описав систему державного соціалізму як одну з форм суспільної організації виробництва, оголив її сильні і слабкі сторонни.

66) Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не стільки в позитивній творчості, скільки в доведенні винятковості марксистського економічного вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвитку капіталістичного суспільства та щодо всіх країн.
Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. В одній із перших своїх статей він пише про зародження капіталістичних відносин в сільському господарстві та розшарування селянства на класи внаслідок розвитку товарного виробництва. Він указує на невідворотність наступу капіталізму і його проникнення в усі сфери економічного життя. Виходячи з тези про особливості розвитку капіталізму в Росії, аграрній країні, в якій процес переходу від феодального устрою ще не завершився, Ленін намагається визначити перспективи розвитку внутрішнього капіталістичного ринку. Він аналізує етапи переростання натурального господарства в товарне і товарного в капіталістичне. На прикладі сільського господарства досліджує процес відокремлення безпосереднього виробника товару від засобів виробництва, що знаменує собою утвердження капіталістичних відносин. Його характеристики товарного виробництва є достатньо вичерпними. Висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму створюється самим капіталізмом в процесі його розвитку, Ленін обґрунтовує у працях «З приводу так званого питання про ринки» (1893), «До характеристики економічного романтизму» (1897), «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Зауваження щодо питання про теорії ринків» (1898) та «Ще до питання про теорію реалізації» (1899). У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов.
Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його експлуататорську суть і об’єктивну природу всіх його антагонізмів.
У межах дослідження суті капіталістичного відтворення Ленін звертається до категорії вартості суспільного продукту, до питання про роль його натуральної форми, категорії національного доходу, до характеристики відносин виробництва і споживання за капіталізму, умов і наслідків розширеного капіталістичного відтворення. Схему реалізації продукту він моделює з урахуванням впливу динамічних факторів на цей процес у часі. Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу, що відображає процес розвитку продуктивних сил, впливає на пропорції суспільного відтворення.
Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури суспільного виробництва.
Особливу увагу він звертає на аналіз суперечностей капіталістичного виробництва, зауважуючи слідом за Марксом, що вони не зводяться лише до проблем пропорційності, тобто співвідношення виробництва та споживання.
Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, що зв’язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.
Значне місце у творах Леніна присвячується доведенню однотипності дрібнотоварного та капіталістичного господарства, що було наслідком полеміки з народниками. Ленін, використавши метод Маркса, показав генетичні джерела капіталістичного товарного виробництва.

Основні положення ленінської теорії викладено в його книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1917). Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.
Виникнення монополістичних об’єднань не обмежується лише сферою виробництва. Ці процеси притаманні також іншим сферам: як наслідок концентрації та централізації промислового капіталу монополізується банківський капітал, відбувається зрощування монополістичного промислового й монополістичного банківського капіталів з утворенням фінансового капіталу і фінансової олігархії.
У цьому контексті розглянуто роль банків як засобу керування економічними процесами. Зростання значення фінансового капіталу супроводжується виникненням нових форм його функціонування: поряд з банками постають страхові та інвестиційні компанії, позичково-ощадні асоціації, інші кредитні заклади.
Особливим видом панування монополій Ленін називає фінансову олігархію (владу небагатьох). Організаційною формою фінансової олігархії є фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій, об’єднаних між собою взаємними інтересами. Головні методи панування фінансової олігархії — це система участі, що зв’язує окремі підприємства в єдине ціле, та особиста унія (взаємозалежність її членів).
Існування фінансового капіталу зумовлює узурпацію економічної та політичної влади. Ленін не бачить інших способів протистояння цьому процесу, що загрожує демократії в політиці та економіці, крім соціалістичної революції.
У цій книжці Ленін аналізує суто економічну проблему ціноутворення, зв’язуючи її з існуванням категорії монопольно високого та монопольно низького прибутку. Він визнає, що ціноутворення за умов вищої стадії капіталізму зазнає суттєвої зміни, але намагається пояснити його з позицій вартості і додаткової вартості, аби довести, що воно відбувається за об’єктивними економічними законами капіталістичного виробництва, довести, що основний закон капіталізму — виробництво додаткової вартості, закон експлуатації — справедливий і для цієї стадії.
Досліджуються й інші ознаки та наслідки монополістичної стадії капіталізму. Це — вивезення капіталів, економічний та територіальний поділ світу, формування колоніальної системи та перетворення капіталізму на світову економічну систему. Наступні праці Леніна було спрямовано на розвиток марксистської теорії про економічні та політичні основи соціалістичного суспільства. Вони ґрунтувалися на використанні марксистського методу та на догматизації положень Маркса і Енгельса щодо структури виробничих відносин майбутнього суспільства.

67) США в 20-ті роки. У 1922-1929 pp. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. На кінець періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті. Важливим поштовхом до зростання виробництва стало по-< ширення конвеєрного методу масового виробництва.

Вперше з найбільшою ефективністю ці методи були використані на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Впровадження нових технологій призвело до укрупнення виробництва. Відповідно окремим підприємцям стало вже не під силу створення таких підприємств. Тому все більшу роль починають відігравати акціонерні товариства та корпорації - своєрідні форми колективного бізнесу. Але піднесення економіки стало основою і для небувалого розквіту середнього і дрібного бізнесу. Це стало основою для формування міцного середнього прошарку суспільства.

Найбільш інтенсивний розвиток отримали автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Високі митні тарифи захищали американську промисловість від іноземної конкуренції. Важливим засобом фінансової експлуатації інших країн був вивіз капіталу. Економічне піднесення 20-х років мало ряд особливостей. Су-днобудівництво, виробництво залізничного обладнання, текстильна та вугільна промисловості перебували у стані застою. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. В країні було 2-3 млн. безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Несталою була і фінансова система. У 20-ті роки на Нью-Иоркській фондовій біржі - найбільшій у світі - відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі і прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.

За статистичними даними, криза у США спричинила найтяжчі наслідки.

· Було закрито більше, ніж 5 тисяч банків

· Акції знецінились на 40 мільярдів долларів

· Внаслідок підвищення рівня інфляції значно зросли ціни

· Промислове виробництво скоротилося на 50 %

· У п'ять разів зменшилося виробництво автомобілів

· 12 мільйонів безробітних (у піковий момент кризи — 15 мільйонів)

· 5 мільйонів американських фермерів були позбавлені господарства і землі за несплату боргів.

· На думку деяких експертів, природний приріст населення у США на час кризи суттєво зменшився.

У США економічна криза 1929-1933 рр., або "Велика депресія", охопила всі сфери та галузі економіки. До 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 46,2 %, випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі - на 80 %, національний дохід і роздрібна торгівля - вдвічі, імпорт та експорт - на 75 %, індекс оптових цін - на 33, текстильне виробництво - на 41, металу - на 21 %, виробництво пшениці, кукурудзи, бавовни зменшилося втричі, збитки корпорацій досягли 3,2 млрд дол. За 1929-1933 рр. збанкрутувало 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків і 879 тис. фермерів. Промисловість США повернулася до рівня 1911 р. У цей період знищували товарні запаси: спалювали пшеницю, каву, бавовну, виливали в річки молоко. Падіння курсу акцій завдало фінансової шкоди 15-20 млн американців. У 1933 р. кількість безробітних сягнула 17 млн осіб. Країна була охоплена масовими протестами населення.

68) Вирішальне значення у виборах 1933 р. мав соціально-політичний чинник. Президентом США обрали Ф. Рузвельта (1882— 1945), який запропонував для виходу з кризи комплекс реформ — "новий курс".У світовій історії "новий курс" — одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт здійснив більше реформ, ніж обіцяв у передвиборній кампанії. 9 березня скликали спеціальну сесію конгресу США і протягом 100 днів започаткували політику "нового курсу". її принципова відмінність від попередніх антикризових заходів полягала в тому, що президент визнавав неспроможність ліберальної економічної доктрини А. Сміта, заперечував тезу про автоматизм ринкових процесів і визнавав потребу активного державного втручання у сферу господарських відносин

Новий курс" — не попередньо продумана система нововведень, а реакція на кризу; він мав емпіричний характер. Про це свідчать два факти:

1) теоретичне обґрунтування подібних заходів здійснено у праці Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", опублікованій лише в 1936 р.;

2) тільки через два роки антикризова політика набула певного послідовного характеру.

Першим кроком реформ стали спроби оздоровлення банківської та фінансової систем. У березні 1933 р. у країні призупинили діяльність усіх банків, що дало змогу запобігти обміну банкнот на золото. У квітні 1933 р. ухвалили закон, згідно з яким заборонявся експорт золота, а також прийнято указ, за яким громадян країни зобов'язували здати банкам свої золоті запаси, якщо їх сума перевищувала 100 дол. США. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Відповідно до "Надзвичайного закону про банки" одночасно ліцензували їх діяльність. З метою зменшення державного дефіциту та поліпшення фінансового становища країни президент рекомендував різко знизити заробітну плату федеральним службовцям, членам Конгресу та пенсії ветеранам війни. Стабілізація банківської та фінансової систем допомогла створити передумови для відновлення виробництва. Однак цих заходів було недостатньо. За кодексами заборонялося використовувати працю дітей. Якщо кодекс затверджував президент, він набував сили закону, а чинність антитрестівського законодавства тимчасово призупинялася.

У другому і третьому розділах Закону про відновлення національної промисловості також були положення, які регламентували порядок стягнення та витрачання податків, спрямованих на організацію громадських робіт і виплату допомоги з безробіття. Для ефективнішого використання трудових ресурсів уряд реалізовував великі загальнонаціональні проекти, що сприяли економічному прогресу, зокрема зведення гігантських загат, за допомогою яких передбачалось електрифікувати всю країну. Працею безробітних на Півдні США створили сучасну інфраструктуру —- споруджували автостради, аеродроми, мости, гавані тощо.Реалізація заходів з відновлення промисловості дала загалом позитивні результати. Держава до весни 1935 р. встановила контроль над промисловим сектором. Не менш важливу роль відігравала антикризова аграрна політика Рузвельта, яку здійснювали на основі Закону "Про регулювання сільського господарства" (1933). Відповідно до цього документа з метою подолання кризи перевиробництва обрали систему заохочень у формі премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах. За задумом уряду, така політика вже на мікрорівні сприяла не тільки зменшенню загальних обсягів товарної продукції, а й підтриманню цін на сільськогосподарські товари і збільшенню доходів фермерів. За ініціативою уряду в галузі зовнішньої торгівлі 2 березня 1934 р. ухвалили Закон "Про торгівлю", за яким під час укладення торгових договорів передбачалося взаємне зниження тарифів на 50 % на розсуд президента "в інтересах американської промисловості й сільського господарства". Мета закону полягала у збільшенні експорту, відкритті для США іноземних ринків. За Законом про соціальне забезпечення було введено систему пенсій за віком, виплати допомоги з безробіття у разі хвороби та за інвалідністю. Норми пенсійного забезпечення були єдиними для всієї країни. Однак чинність закону не поширювалася на осіб, які працювали у сфері торгівлі, обслуговування.Через два роки в США ухвалили Закон про справедливі умови праці, що регламентував подовження робочого тижня і визначав мінімальну заробітну плату на підприємствах федерального значення, а також забороняв застосовувати працю дітей. Разом зі зростанням масштабів громадських робіт, які уряд збільшував, зростало фінансування, до того ж комплекс зазначених законів суттєво поліпшував становище найманих робітників, відстоюючи їх інтереси перед підприємцями.

У "новому курсі" Рузвельта відобразилися ознаки ліберально-реформістського варіанта регульованого капіталізму. Найважливішим урядовим заходом став державний бюджет, за рахунок якого фінансували розширене відтворення та соціальні програми. Активна політика державного втручання та збільшення ролі громадських інститутів у суспільстві дали змогу США, по-перше, запобігти революційній (як це не раз відбувалось у Європі) заміні ладу, по-друге, хоч і повільніше, порівняно з окремими європейськими країнами, подолати кризовий стан економіки.

69) Франція. Перебудова промислової структури мала свої особливості. Якщо в США і Англії структурна перебудова супроводжувала­ся уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Важливе значення для ста­більного розвитку мали створені державні координуючі орга­ни — Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до її складу входили та­кож великі підприємці. Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит".Характерною рисою промислового розвитку Франції в 20-х роках було збереження великої кількості малих підприємств, на яких працювало від 1 до 10 робітників, більшість торгових підприємств і сільськогосподарських ферм не використовува­ли найману працю. Французькі бізнесмени продовжували вкла­дати кошти не в промисловість, а в цінні папери — у 1929 р. прибутки від вкладень у цінні папери втроє перевершували прибутки від промисловості.Сільське господарство розвивалося повільними темпами, загальний обсяг його виробництва на кінець 20-х років майже не зріс у порівнянні з довоєнним рівнем. Економічний розвиток у 20-ті роки відзначався швидкими темпами розвитку за рахунок вкладення значних капіталів у відновлення зруйнованих районів, у побудову оборонної лінії Ма-жино. Важливими чинниками зростання стали репарації з Німеччини, використання копалень Саара, а також розвиток нових галузей промисловості: автомобільної, авіаційної, хімічної.

Дія світової економічної кризи на французьке народне господарство особливо відчувалася у 1930-1936 рр. У цей період обсяг промислової про­дукції і національний прибуток зменшилися майже на 30%. Збанкрутувало декілька великих банків. На початку 1935 р. понад 130 ткацьких фабрик за­крилися. Зовнішня торгівля скоротилася на 60%. Промислова криза доповни­лася аграрною. Виробництво сільськогосподарської продукції зменшилося на 40%. Усе це позначилося на матеріальному становищі, населення. Безробіття охопило до 1,5 млн осіб.

Англія. З кредитора вона перетворилась у боржника. Зрослая самостійність домініонів, активізувались національно-визвольній рухи в колоніях. Післявоєнний спад виробництва призвів до зростання безробіття і загострення проблем традиційних галузей виробництва (суднобудівної, вугільної, металургійної) і, відповідно, до страйкової боротьби і соціальних проблем. Проте у Великобританії не було заколотів, повстань. Зміни відбувались еволюційно в конституційних формах. Цей ззовні, здавалось, спокійний розвиток був насичений подіями, які свідчили про початок якісно нових тенденцій у політичному житті. У 20-ті роки економіка Англії зростала повільними темпами. Швидко розвивались лише автомобільна, електротехнічна і хімічна галузі виробництва. Англійські підприємці віддавали перевагу вкладанню капіталу за кордоном: в колоніях і домініонах, де норма прибутку була значно вищою.

Найбільша проблема постала у вугледобувній галузі. Власники копалень були поставлені перед вибором: або модернізувати копальні і підняти конкурентоспроможність і рентабельність видобутку англійського вугілля, або піти шляхом скорочення витрат на добування, зокрема, за рахунок скорочення заробітної плати шахтарям. Власники обрали другий шлях. Він викликав один з найбільших в історії Англії соціальних виступів. Страйкова боротьба шахтарів тривала майже рік і завершилась поразкою. Це Мало серйозні наслідки для шахтарів і організованого профспілкового руху. У 1927 р. урядом було видано антипрофспілковий закон, який забороняв загальні страйки, страйки солідарності, обмежував пікетування і фінансові можливості профспілок. Поряд з цим власникам копалень було виділено 20 млн. фунтів для модернізації копалень. Цей найбільший у період стабілізації соціальний конфлікт справив значний вплив на вибори 1929 р., на яких перемогли лейбористи.

Економічна криза розпочалася дещо пізніше (в кінці 1929 р.). Найбільші труднощі виникли у зв'язку з перевиробництвом, з реалізацією товарів. Існувала проблема кредитів. Зупинялися тисячі підприємств, зростала кількість безробітних. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 р.

Англійський уряд своєчасно вжив цілий ряд заходів, спрямованих на подолання кризових явищ і оздоровлення економіки. При сприянні держави здійснювалася концентрація виробництва, встановлювався контроль за випуском продукції, її реалізацією та цінами. Все це робилося з допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв тощо. Під час кризи виникли і діяли змішані державно-приватні підприємства.

Виходу із кризи сприяла зовнішньоекономічна політика держави. У 1931 р. було створено "стерлінговий блок" 25-й держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну кризу. Оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінга.

70) Економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя.

На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних та пожвавило будівельну індустрію.

Із середини 30-их років основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості. За 1933-1938 роки військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. рейхсмарок З метою стимулювання економічного росту вводилися податкове пільги. При одночасному зростанні витрат та зниженні податків виник дефіцит бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити інфляції та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою. Почався поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це ще більше посилило масштаби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було те, що всі підприємства були об'єднані в галузеві картелі і підпорядковані Імперському міністерству господарства. У 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості Німеччини а уповноваженим з його реалізації призначено Германа Геринга Створене ним відомство взяло під контроль всю економіку країни Заводи державного концерну "Герман Геринг" виплавляли більше 7 млн. т сталі, на них працювало 600 тис. чол.

Нацисти встановили жорсткий контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. Національні інтереси ставились вище інтересів окремих громадян. Було ліквідовано профспілки. Вводилася загальна трудова повинність.Напередодні другої світової війни в економіці було здійснено ще більші радикальні зміни. Приватна власність зберігалася, великі підприємці входили до складу керівництва державою, вони ж керували галузевими і територіальними органами управління.

Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали виробники металу, палива, хімічних речовин, але не готової продукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не виробники кінцевої продукції, які стоять найближче до споживача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфабрикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати стратегію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролювалася. Зменшувалася залежність країни від імпорту.

Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто до кризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його перевищено. Скоротилося безробіття. Однак в цілому економіка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що працювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військових галузей. Економічна експансія замінювалася військовою.

Дата добавления: 2015-05-23