Первісне накопичення в Англії

Історичне значеним меркантилізму

Незважаючи на те, що концепція меркантилізму була спрямована на практичну економічну діяльність, її представники зуміли ввести до наукового обігу деякі економічні категорії, зрозуміти кількісну теорію грошей і принципи ведення зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти правомірно розглядали гроші як найважливіший засіб для розвитку вітчизняної промисловості, але не надавали особливого значення залученню до економіки іноземних інвестицій.

Меркантилізм сприяв розвитку капіталістичних мануфактур, формуванню буржуазних (капіталістичних) відносин.

Меркантилізм дав поштовх для розвитку класичної політекономії у Франції та Англії. У Франції політику протекціонізму у XVII столітті реалізував міністр фінансів Жан-Батист Кольбер. Під його керівництвом було створено потужну мережу промислових мануфактур. Але водночас через заборону вивезення хліба і вільного його ввезення стримувався розвиток фермерства, і звужувався внутрішній ринок Франції у порівнянні з її давньою суперницею Англією. Згодом таку політику стали називати кольбертізмом.

В Англії меркантилізм виявився більш "плідним", ніж у Франції. Основні успіхи протекціоністської політики зазвичай пов'язують із ім'ям Томаса Мена, одного з лідерів Ост-Індської компанії. Англія, будучи протягом XIX століття найбільш розвиненою країною світу, заявила про свою прихильність політиці фритредерства, тобто повній свободі у внутрішній і зовнішній торгівлі.

Видавши 1615 року "Трактат політичної економії", французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн увів до наукового обігу не тільки термін "політекономія", але і, як підтвердила подальша історія економічної науки, її першу назву.

Розцінюючи меркантилізм як "епоху зародження політекономії", потрібно наголосити, що він становить не стільки науковий напрям, скільки практичну політику і містить лише "зародки" науки.

Для всіх провідних країн Західної Європи і насамперед Англії та Голландії, характерні такі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва: первісне нагромадження капіта­лу, проста капіталістична кооперація, мануфактурне виробниц­тво, капіталістична фабрика.

У цей період найбільш наповнене подіями історичного значення економічне життя Англії. Невелике острівне королівство з населенням 3—3,5 млн осіб, що у 5 разів менше, ніж у Франції, з міським населенням близько 20 %, у XIII—XV ст. було економічно відсталою околицею Західної Європи і її аграрним придатком. Проте вже у XVI ст. Англія перетворилась у колоніальну імперію, передову державу світу, володіння якої були розкидані по всіх континентах.

Цьому сприяло переміщення світових торговельних шляхів у XVI ст. із Середземного моря до Атлантичного океану. Англія опинилась у центрі світових морських торговельних шляхів. Тим самим покладено край відносній ізоляції Англії від економіч­ного життя Європи.

Господарському зростанню Англії сприяло і становище континентальної Європи, промисловість якої дедалі більше потребу­вала англійської овечої шерсті. Англія вже не одне століття була постачальником цієї цінної сировини для європейського сукно-виробництва. Крім того, репресії герцога Альби у Нідерландах. Гугенотські війни у Франції, переслідування лютеран у Німеччині зумовили у XVI ст. масову еміграцію до Англії ремісників, особливо майстрів сукновиробництва.

Процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії більш інтенсивно, ніж в інших європейських країнах. Відокремлення дрібного виробника від його засобів виробництва і перетворення його на бідного продавця своєї робочої сили як вихідний пункт становлення капіталізму відбувалось у різних західноєвропейських країнах у неоднакових формах, у кла­сичній — лише в Англії. Цей процес розпочався в Англії у XV ст. і закінчився у другій половині XVIII ст. зникненням селянства цієї країни взагалі.

З часів середньовіччя земля в Англії була феодальною власністю і перебувала в руках дворян, церкви та корони. Більша частина селян не володіла правом власності на землю. Лише 20 % англійських селян — фригольдерів, хоч і сплачували влас­никам землі — лендлордам невелику грошову ренту, могли вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. 60 % всіх селян Англії становили копігольдери, які ще у XIV—XV ст. звільни­лись від кріпосної залежності. Селяни цієї категорії були тільки спадковими власниками землі, за користування якою вони по­винні були сплачувати феодалу грошову ренту. Щоб користува­тись наділом свого батька, спадкоємець копігольдера сплачував спеціальну данину — файн, яку феодал збільшував до небачених розмірів. Тому копігольдери змушені були відмовитись від своїх земельних наділів і перетворювались або у лізгольдера — тим­часового орендаря клаптика землі на умовах, які встановлює лорд, або у котера — безземельного селянина, батрака і поденника, або в паупера — бідняка.

Сільське населення Англії у XV ст. становило 4,2 млн. із 5,5 млн. осіб всього населення королівства. На селі ніколи не припинялась вперта боротьба за землю між копігольдерами і феодальними землевласниками-лендлордами. Традиційні утримувачі землі стали для останніх головною перешкодою на шля­ху до нових форм господарського користування землею.

XVI ст. виявилось періодом різких змін у становищі селян Англії. Зі збільшенням наприкінці XV ст. попиту на англій­ську шерсть в Європі та цін на неї прибутковішою справою стало вівчарство, а не землеробство. Тому більшість великих земле­власників почали перетворювати землі своїх володінь у пасови­ща і розводити овець. Вони захоплювали общинні землі, якими раніше користувались разом із селянами, зганяли селян, в ос­новному копігольдерів, з їхніх наділів, руйнували не тільки ок ремі селянські будинки, а й цілі села, а захоплені таким чином землі огороджували тинами, канавами, живоплотом. Відвойовані землі лендлорди здавали в оренду великим фермерам-тваринникам, за що отримували велику ренту, а іноді самі розводили великі отари овець.

Реформа церкви, так звана Реформація, проведена у першій половині XVI ст., відіграла важливу роль у справі нагромадження капіталу в Англії. Землі та майно монастирів були частково про­дані за низькими цінами дворянам, фермерам, багатим міським жителям. Нові власники збільшували ренту, зганяли селян з їхньої землі та огороджували свої нові володіння. Секуляризація майна монастирів значно збагатила королівську казну, збільшила земельні володіння "нових дворян" і буржуазії, позбавила колишніх влас­ників церковних земель засобів виробництва.

Примусове обезземелення селян стало передумовою аграр­ного перевороту, зміст якого полягав у переході від старого, фео­дального, землеволодіння до нового, буржуазного, від старої феодальної до нової капіталістичної організації сільського госпо­дарства. Він тривав в Англії майже 300 років.

Обезземелені селяни, які залишились без засобів існування, поповнили ряди бідняків і бродяг і врешті-решт вимушені були продавати свою працю підприємцям міст і сіл. Цьому сприяла і політика уряду Англії, який шляхом видання низки законів, що отримали назву "кривавого законодавства", примушував беззе­мельних селян найматися на роботу до капіталістів. За недотримання цих законів працездатні бідняки на перший раз каралися різками доти, доки не потече кров по тілу, наступного разу їм відрізали половину вуха, на третій раз їм загрожувала смертна кара. Крім того, за злиденність, бродяжництво загрожували таврування, тюрма і галери.

Створення ринку вільних робочих рук супроводжувалось нагромадженням у невеликої кількості людей значних грошових коштів, необхідних для будівництва капіталістичних підприємств і оплати найманих робітників. Це також досягалось шляхом насилля, пограбування, обману, шахрайства тощо.

Участь Англії у торгівлі рабами і піратстві стала одним із джерел нагромадження великих грошових коштів. Уже у XV ст. Англія займала перше місце з доставки африканських рабів до Америки. З 1562 по 1775 р. англійські торгівці рабами вивезли з Африки до Америки близько 3 млн осіб. Разом з торгівлею рабами англійці займались і піратством, грабуючи іспанські кораблі, міста і порти у Південній Америці.

У первісному нагромадженні капіталу значну роль відіграла система державної позики. Королі Англії, які весь час відчували потребу в грошах, вимушені були позичати їх у постачальників і купців під великі відсотки. У результаті потерпав платник по­датків, а збагачувалась англійська буржуазія.

У XVI—XVII ст. важливу роль у сприянні нагромадженню відігравала протекціоністська політика. Уряди багатьох країн ввели великі податки на імпортовані готові товари, забороняли експорт сировини і продуктів харчування. Така меркантилістська політика давала буржуазії можливість утримувати на внутріш­ньому ринку високі ціни на товари вітчизняного виробника і сприяти розвиткові національного виробництва.

У ході первісного нагромадження капіталу в країні формувалися зовнішній і внутрішній ринки. Завдяки розвитку торгівлі вони розширювались, і це стало ще одним додатковим джере­лом збагачення англійських купців. Частину своїх капіталів останні вкладали в національну економіку, особливо у добувну промисловість, виробництво пороху, паперу, мила, будівництво краблів та ін.

Дата добавления: 2015-05-23