Друга світова війна. 22 червня 1941 року нацистська Німеччина перейшла Буг і завдала нищівного удару по прикордонним пунктам СРСР

22 червня 1941 року нацистська Німеччина перейшла Буг і завдала нищівного удару по прикордонним пунктам СРСР. Мабуть, Сталін не очікував такого, оскільки німці часто без боїв займали міста і села. Вже 25 червня під окупацією опинився Смиків. Німці зайняли без бою – селяни зустрічали визволителів. Лише за два роки радянська влада допекла селянам своєю колективізацією.

Все було, неначе, мирно, однак німці не завжди поводилися добре із селянами, особливо із євреями. Так, у Боремлі організували ґетто, де розстріляли тисячі осіб єврейського населення. Не завжди німці чемно поводилися і з українським населенням. Тому на навколишніх територіях розгорнулася партизанська боротьба з окупантами.

Усі навколишні ліси стали схованками місцевих партизанів. Так повстанцями, що дислокувалися в лісах Колодеж, Боремля, Смикова командував такий собі партизан на псевдонім «Щит».

Чимало жителів Смикова записалися у лави повстанців, дехто із ненависті до окупаційної влади, дехто задля помсти, дехто виключно через патріотизм і любов до України. Історія зберегла декого із місцевих учасників УПА – таких було 16 (11 чоловіків та 5 жінок): Горбатюк Михайло та Петро, Григорович Назар, Конопко Антоніна, Мазуркевич Михайло, Мельник Андрій, Павленко Анатолій та Павленко Семен, Пацай Ганна, Хоміцка Марія, Хоміцкий Григорій, Цісар Антоніна, Кирило, Михайло, та Федір. 15 із них убили або замучили до смерті в радянських концтаборах. Оскільки після визволення Смикова від нацистської окупації 30 березня 1944 року повстанці вже мали іншого ворога – Радянський Союз. Котрий боровся із підпільним рухом більш ретельно – залучав цілі загони НКВД. Не раз на території Смикова відбувалися незначні бої між каральними загонами та партизанами, де, іноді, гинули як місцеві (наприклад, Цісар Кирило, Хоміцкій Григорій) так і партизани сусідніх сіл (Колодежі).

Підпільна боротьба на місцевих територіях припинилася лише у 1954 році. Тоді був призначений таємний з’їзд ватажків партизанських загонів Дубенщини і Горохівщини, щодо подальших дій у Шибині. Однак за доносом одного із зрадників, з’їзд було викрито. Усіх ватажків розстріляли на місці без жодного суду. За переказами, річка Стир була аж червона від крові. Надвечір місцеві жителі зібрали тіла вбитих і поховали у братській могилі.

Опісля сумної події, зневірені партизани припинили боротьбу. Більшість членів УПА, які вернулися додому, ув’язнювали і відсилали або в Сибір, або в концтабори, іноді розстрілювали. Лише Цісар Антоніні дивом вдалося уникнути репресій.

Зазвичай, селяни прихильно ставилися до повстанців. Постачали їм продукти, одяг тощо. Не раз переховували їх у себе вдома під загрозою смерті з боку совєтів. Однак, не всі були прихильниками УПА. Деякі смиківці видавали партизанів, за що ті мстилися зрадникам. Так одному місцевому жителю повстанці прибили статевий орган до табурета.

Схованкою для партизанів були переважно місцеві ліси. Іноді вони вдавалися до хитрощів. Наприклад, в одного із учасників УПА (на жаль, точно не відомо в кого саме) був підземний хід із хати до хліва (вихід знаходився під кінським жолобом). Звідти хід вів до колодязя, а з колодязя знову до хати. Окремий хід виходив у поле.

30 березня 1944 року радянські війська звільнили Смиків від німецьких окупантів. Якщо звільнення сусідніх сіл відбулося досить швидко, то нацисти доволі довго трималися у Смикові. Вони спорудили лінію оборони по річці Дежі. Всі основні сили вони підтягнули в хутір Гайки. Радянські ж війська дислокувалися в селі Боремель (в районі Вигона). Тривала досить довга перестрілка між обома сторонами, гинули не лише солдати, а й місцеві жителі, більшість з яких переховувалася, полишивши свої рідні домівки.

З часом німці не змогли втримати висоту. Вони сподівалися на підтримку з боку партизанів, однак ті не збиралися допомагати. Розізлившись, нацисти спалили усі хати в Гайках. Вони відступили в сторону Липи. Перед відступом німці активно копали чорнозем на північному березі Дежі, вантажили на машини і відвозили до Німеччини, що свідчить про неабияку родючість земель на теренах довколишніх земель.

Кількома днями раніше радянські війська бомбардували навколишні села, внаслідок чого кілька хат теж згоріло. Місцеві жителі знаходили навіть крило підбитого радянського літака. Численними були також знахідки зброї, набоїв та іншого військового добра.

З відступом окупантів знову постала радянська влада. Для переправлення через річку Дежу бойової техніки збудували бетонний міст, який залишився і донині. Чимало чоловіків мобілізували на фронт. Інші ж займалися відбудовою села. Найважчий період залишився позаду.

Дата добавления: 2015-05-23