Слобожанщина

Слобожанщина – історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії.

Особливості розвитку Слобожанщини

Слобожанщина залюднюється в середині XVII ст. в основному українськими козаками і селянами та кріпаками-втікачами з Московії. Особливо активно переселення відбувається після поразки козацької армії під Берестечком (1651 р.) та під час Руїни.

Для заохочення переселенців московський уряд надавав певні «слободи», зокрема звільнення від податків. Поселення стали називати слободами, а територію - Слобожанщиною. З часом на Слобідській Україні виникають такі міста як Острогозьк, Суми (1652 р.), Охтирка, Харків (1654 р.) тощо.

На Слобожанщині було сформовано п’ять козацьких полків: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський.

Підпорядковувалася слобідські козаки бєлгородському воєводі, посади гетьмана не існувало.

Полковники обиралися на полкових козацьких радах і затверджувалися царем; мали ті самі повноваження, що й у Гетьманщині. Полкова старшина обиралася довічно.

У 1765 р. замість п’яти козацьких полків на Слобожанщині створювалася Слобідсько-Українська губернія Російської імперії, а з козацького війська було утворено п’ять гусарських полків.

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНАВ ХVIIIст.
ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ

Правобережна Україна перебувала у складі Речі Посполитої.

У 30-х рр. ХVIII ст. на Правобережжі розгорнувся масовий рух повсталих українських селян проти польського панування – гайдамацький рух. Були три хвилі гайдамацького руху. Перше повстання гайдамаків відбулося у 1734 р. під керівництвом сотника Верлана. Друга хвиля гайдамацького руху була в 1750 р. Але найбільшим проявом гайдамацького руху була Коліївщина у 1768 р. Повсталі обрали собі керівником (гетьманом) Максима Залізняка. Також повсталих очолював уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина була спровокована діяльністю Барської конфедерації, що виникла у 1768 р.

Барська конфедерація – військово-політичне об’єднання польської шляхти, спрямоване на збереження необмежених своїх прав і привілеїв, а також католицької церкви. Барська конфедерація сприяла насильницькому покатоличенню українців та засиллю кріпацтва.

Під час Коліївщини повсталі масово винищували шляхтичів, католицьких священиків і євреїв. Коліївщина була придушена за допомогою російських військ. М.Залізняк був відправлений у Росію, а І.Гонта жорстоко страчений.

На зразок гайдамацького руху на західній Україні (у Галичині, Буковині та Закарпатті) діяв антифеодальний рух опришків. Найбільшого розмаху рух опришків досяг у 1738-1745 рр. під керівництвом Олекси Довбуша.

У результаті постійних повстань Річ Посполита ослабла. Як наслідок її сусіди – Росія, Австрія та Пруссія – провели три поділи Речі Посполитої. Перший поділ стався у 1772 р., за яким до Австрійської імперії відійшла Галичина. Також Австрія у 1775 р. окупувала Буковину, яка до цього перебувала під контролем Туреччини. Під час другого поділу Польщі у 1793 р. до Росії відійшла Правобережна Україна. За третім поділом Польщі Росія заволоділа Західною Волинню. Таким чином, Річ Посполита перестала існувати як окрема держава. Всі її землі поділили між собою Росія, Австрія та Пруссія.

ПІВДЕННА УКРАЇНА ТА КРИМ

Південна Україна та Крим були приєднані до Російської імперії внаслідок двох російсько-турецьких війн. Перша російська турецька війна 1768 – 1774 рр. закінчилася перемогою росіян і підписанням Кючук-Кайнарджійського миру. У результаті до складу Росії відходили українські землі в міжріччі Дніпра та Південного Бугу до узбережжя Чорного моря. Кримське ханство спочатку оголошувалося незалежним від Туреччини, а в 1783 р. було приєднане до Росії. Друга російсько-турецька війна 1787 – 1791 рр. також закінчилася перемогою Росії й підписанням Ясського миру. Росія приєднала українські землі між Південним Бугом та Дніпром. Туреччина визнала приєднання до Росії Криму та Кубані.

Для освоєння півдня України російська влада заохочувала селян, надаючи їм всілякі пільги та іноземців (німців, сербів, греків, болгар тощо). Так, наприкінці 18 ст. з’являються нові українські міста: Севастополь (1784 р.), Херсон (1778 р.), Миколаїв (1788 р.), Одеса (1795 р.), Катеринослав (1776 р.,сучасний Дніпропетровськ) та ін. Офіційна назва південної України – Новоросія.

У 1796 р. на південних землях України було запроваджене кріпацтво.

На колишніх землях запорозьких козаків та південної України з’являються такі військово-адміністративні одиниці як Нова Сербія та Словʼяносербія.

Нова Сербія – військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом на території сучасної Кіровоградської області, яка заселялась переважно сербськими військовими поселенцями.

Словʼяносербія - військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом між річками Бахмутка та Луганка (сучасні Луганська та Донецька області), яку заселяли переважно вихідці з Балканського півострова.

Таким чином, наприкінці ХVIII ст. усі землі сучасної України опинилися у складі Австрійської та Російської імперій. Більшість українських земель (80%) – Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя, Західна Волинь, Поділля, Південна Україна і Крим – перебували у складі Росії. У складі Австрії були Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.

Історія України. Тема 20. Культура України в другій половині XVІІ – XVIIІ ст.

Загальна характеристика української культури другої половини ХVII – XVIIIст.:

§ Культура розвивалася в умовах існування української державності – Гетьманщини.

§ Підтримка української культури з боку гетьманів.

§ Тенденція культури до набуття світського характеру.

§ Вплив на українську культуру західноєвропейського бароко.

§ Вплив ідей західноєвропейського Просвітництва.

§ З початку XVIII ст. активізується наступ російського царизму на українську культуру.

§ Відтік у XVIII ст. української інтелектуальної еліти до Москви та Петербурга, перетворення Гетьманщини на російську провінцію.

У культурі цього часу продовжується подальший розвиток нецерковних (світських) напрямів у всіх сферах. Створюються наукові центри, поглиблюється вивчення окремих наук. Урізноманітнюються жанри й тематика в літературі. Відбувається становлення професійної української музики. Для архітектури характерний стиль бароко (так зване «козацьке бароко»); бастіонні типи укріплень і мурів. XVIII ст. представлено багатьма пам’ятниками портретного живопису.

Зміни, що відбулися за другої половини ХVІІІ ст. у політичному і соціально-економічному житті України, не могли позитивно позначитися на українській культурі. Найобдарованіша молодь іде навчатися до Петербурзької академії мистецтв і не повертається «у провінцію». Її творчість стає органічною частиною російської культури.

Освіта і наука	У1674 р.у друкарні Києво-Печерської Лаври був виданий «Синопсис» – нарис вітчизняної історії (з російської точки зору), що фактично став першим систематизованим підручником з історії. У першій половині ХVIII ст. з’являються козацькі літописи:«Літопис Самовидця», Г. Граб’янки, С. Величка.Козацькі літописи описують події з середини ХVII ст. по початок ХVIII ст. У 1661 р. була заснована Львівська єзуїтської колегія, яка у 1784 р. була реорганізована у Львівський університет. До 1809 р. у межах Львівського університету існував Руський інститутдля підготовки греко-католицьких священників. У1701 р. Києво-Могилянській колегіум отримав статус академії. У1774 р. на західноукраїнських земля запроваджено обов’язкову початкову освіту рідною мовою. Повну середню освіту здобували у німецькомовних гімназіях. У ХVIII ст.творить видатний український філософ та письменник Г.С.Сковорода(1722-1794). У ХVIII ст. діє Ф. Прокопович– ректор Києво-Могилянської академії, математик, фізик, один з перший в Росії застосував мікроскоп та телескоп.
Література	Письменники та їхні найвідоміші твори: Л. Баранович – «Нова міра старої віри». С. В. Величко- «Сказание о войне казацкой с поляками» (1-ша частина козацького літопису Самійла Величка). І. Гізель – «Правдива віра». Г. С. Сковорода – «Басні харьківські», «Сад божественних пісень». І. П. Котляревський – «Енеїда» (1798 р.) -перший твір, написаний розмовною українською мовою; поклав початок формуванню української літературної мови. Також розвивається народний епос: байки, історичні пісні, козацькі та кріпацькі пісні, балади, думи, перекази, чумацькі пісні тощо.
Архітектура	В архітектурі з другої половини ХVII ст. до кінця XVIII ст. переважає стиль «козацького бароко». З кінця XVIII ст. поширюється класицизм. Бароко – мистецький та архітектурний стиль, якому притаманні підкреслена урочистість, грандіозність, пишна декоративність, динамічність композиції. Архітектурні споруди: Миколаївський собор у Ніжині, Юр’ївськнй собор Видубицького монастиря, Троїцький собор у Чернігові, Воздвиженський собор у Полтаві, Покровський собор у Харкові, Катеринська церква в Чернігові, Преображенська церква у Великих Сорочинцях, Собор Краскогорського монастиря у Золотоноші, Андріївська церква у Києві. Собор Почаївської лаври, Троїцький собор у Новомосковську. Українські архітектори: І. Григорович-Барський – найвидатніший архітектор українського бароко ХVІІІ ст. (бурса Київської академії, Кирилівська та Покровська церкви, церква-дзвіниця Василя Великого, Набережно-Микульська дзвіниця тощо). С. Ковнір – архітектор ХVІІІ ст. (Кловський палац, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер Києво-Печерської лаври тощо). Я. Погребняк – український архітектор доби козацького бароко ХVІІІ ст.
Живопис	У живописі переважає монументальний живопис— портретна галерея Успенського собору Києво-Печерської лаври, оздоблення церкви Св. Юра у Дрогобичі. Українські митці: І. Щирський- визначний гравер на міді доби бароко, церковно-культурний діяч. О. Тарасевич – гравер, якому належить 40 гравюр «Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи граверів (створив чимало портретів королів та інших видатних осіб Європи). І. Руткович- визначний галицький іконописець кін. XVII — поч. XVIII ст. Й. Кондзелевич– український іконописець ХVІІ – ХVІІІ ст. Й. Пінзель– визначний український скульпторХVІІІ ст.
Музика і театр	У1737 р.відкрито спеціалізоване музичне училище у Глухові. У1798 р. у Харкові відкрито перший професійний театр із професійною трупою. Українські музичні діячі: А. Ведель– український музикант, диригент, композитор, співак другої половини ХVІІІ – поч. ХІХ ст. М. Березовський– український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики ХVІІІ ст.; автор опери «Демофонт». Д. Бортнянський– відомийукраїнськийспівак, композитор і диригент другої половини ХVІІІ – поч. ХІХ ст. Створив новий тип хорового концерту. Дилецький Н. – автор «Музичної граматики».

Історія України. Тема 21. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст.

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли землі Правобережної України та Західної Волині. А внаслідок двох успішних війн з Туреччиною другої половини ХVIII ст. до Росії було приєднано Південь України і Крим (1783 р.).

Українські землі, що перебували під владою Російської імперії умовно називають Наддніпрянська Україна (Наддніпрянщина).

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ
НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на російську провінції, на яку поширювався загальноросійський адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р. згідно з указом імператора Павла І на російських землях замість намісництв запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були об’єднані в генерал-губернаторства.

Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства ділилися на губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти (очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на стани. Генерал-губернатори та губернатори особисто призначалися російським імператором.

Регіони	Генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори)	Губернії (очолювали губернатори, призначалися царем)
Південно-Західний край (Правобережжя)	Київське	Київська, Волинська, Подільська
Малоросія (Лівобережжя), Слобожанщина	Малоросійське	Чернігівська, Полтавська, Слобідсько-Українська (з 1835р. – Харківська)
Новоросія (Південь)	Новоросійсько-Бессарабське	Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805р. – Херсонська)

Термін Україна практично припиняють вживати. Лівобережну Україну називають Малоросією, Правобережну Україну – Південно-Західним краєм, а південну Україну – Новоросією.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.

У 1847-1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна реформа.

Інвентарна реформа – система заходів, проведених урядом Росії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Наддніпрянська Україна – аграрний (сільськогосподарський) край з феодальними (кріпосницькими) відносинами. 75% землі належало поміщикам, 60% населення – кріпаки. Основу економіки становило сільське господарство.

Сільське господарство (с/г):

1. У с/г Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. загострювалася криза феодально-кріпосницьких відносин. Прояв кризи феодально-кріпосницьких відносин:

- панування кріпацтва – поміщик мав право на майно і працю селянина, міг продати його з землею чи без землі;
– посилення феодальної експлуатації. Були поширені натуральна, грошова та відробіткова ренти;
– запровадження урочної системи – поміщик давав селянам завдання (урок), яке, як правило, неможливо було виконати за 1 день;
– панщина становила 4-6 днів на тиждень;
– витіснення селян на неродючі землі;
– державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували повинності на користь держави;
– примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків поміщиків. У результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під заставою;
– запровадження військових поселень (1817 – 1857 рр.) – так зване «самоутримання» війська, коли частина військових-селян одночасно виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Хлопчиків із 7 років зараховували до таких новобранців (кантоністів).

2. У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України проникають капіталістичні відносини:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.

- у с/г України починають використовувати найману працю;
– інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо;
– подекуди використовується с/г техніка;
– зростає роль товарного виробництва с/г.

Промисловість:

- 30-40-ві рр. ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні починається промисловий переворот.

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрик і заводів.

Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці.

Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному виробництві.

- початок розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей промисловості та машинобудування;
– формування робітничого класу (пролетаріату) та промислової буржуазії (підприємців, власників засобів виробництва);
– тісний зв’язок промисловості із с/г: млини, гуральні та інші обробні підприємства. Виникають цукрові заводи(перший цукровий завод був побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині);
- використання в промисловості як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків.

Торгівля:

1. Внутрішня торгівля:

- внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло понад 2 тис. ярмарок в Україні: Харків, Суми, Полтава та ін.);
– вивозилося з України в Росію збіжжя, зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор;
– завозилося з Росії тканини, вироби з металу, скло, посуд;
– розвивався чумацький промисел.

2.Зовнішня торгівля:

- здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь;
– Україна експортувала с/г продукцію (зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор);
– імпортувала товари розкоші, машини тощо.

АНТИФЕОДАЛЬНИЙ РУХ У НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Антифеодальний рух – суспільний рух проти панування феодальних відносин – кріпацтва.

Причини антифеодального руху:

- посилення кріпосного гніту;
– безправне становище кріпаків;
– зловживання чиновників.

Мета антифеодального руху:

- скасування кріпацтва та отримання землі селянами.

Форми антифеодальної боротьби:

- скарги;
– відмова виконувати повинності;
– псування знарядь праці;
– підпали маєтків та вбивство поміщиків;
– утечі;
– збройні повстання;
– партизанська боротьба.

Масові антифеодальні повстання:

- Турбаївське повстання 1789 – 1793 рр. на Катеринославщині;

- у 1819 р. у Чугуєві (Харківщина) відбулося селянське повстання проти військових поселень;

- селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.);

- протягом 1813 – 1835 рр. тривала партизанська антифеодальна селянська боротьба на Поділлі на чолі з У.Кармелюком;

- «Київська козаччина» (1855 р.) – масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.

Підсумки повстань:

- повстання були стихійними й неорганізованими, успіху не мали;
– повстання засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпацтва і готова до збройної боротьби;
– повстання змусили частину поміщиків шукати шляхи покращення умов селянства.

Як правило, селян карали шпіцрутенами.

Шпіцрутен – довга тонка і гнучка палиця або прут, яким били засуджених у царській армії, проганяючи їх через шеренгу солдатів.

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

Російсько-турецька війна 1806-1812 рр.

- війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Бухарестського миру;
– на долю українських земель випав тягар бути найближчим тилом бойових бій;
– у результаті перемог російських військ були приєднані до Російської імперії такі українські землі як Бессарабія.

Російсько-турецька війна 1828-1829 рр.

- війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Адріанопольського миру;
– у 1828 р. українські козаки Задунайської січі на чолі із І.Гладким перейшли на бік російської армії. У 1832 р. на базі цих козаків було сформовано Азовське козацьке військо, завданням якого було охорона узбережжя Азовського моря. У 1864 р. Азовське козацьке військо було ліквідоване.

Україна у французько-російській (вітчизняній) війні 1812 р.

Під час походу 1812 р. на Росію армія французького імператора Наполеона з українських земель зайняла лише Західну Волинь.

Наполеон мав такі плани щодо України:

- Правобережжя повинно було відійти до створеного Наполеоном Великого герцогства Варшавського;
– Галичина і Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу в боротьбі з Росією;
– на території Лівобережжя та Південної України планувалося створити області на чолі з французькими маршалами та генералами (наполеоніди), які б підпорядковувалися Франції.
– Переважна більшість українців підтримали в цій війні Росію. Були сформовані козацькі кавалерійські полки, які воювали на боці російської армії, до лав якої увійшло 75 тис. українських ополченців. Одним з організаторів Полтавського козацького полку був український письменник І.Котляревський.

У Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брало участь 8 український козацьких полків.

Історія України. Тема 22. Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в першій половині ХІХ ст.

Російська імперія – централізована абсолютна монархія із жорсткою політичною цензурою та забороною будь-яких опозиційних течій та рухів. Російську імперію очолював імператор (цар), влада якого була безмежною.

Роки правління російських імператорів у ХІХ – ХХ ст.

Олександр І (1801 – 1825 рр.)
Микола І (1825 – 1855 рр.)
Олександр ІІ (1855 – 1881 рр.)
Олександр ІІІ (1881 – 1894 рр.)
Микола ІІ (1894 – 1917 рр.)

Абсолютизм (абсолютна монархія) – необмежена влада правителя, яка ґрунтується на сваволі і за якої досягається високий ступінь державної влади. У Росії абсолютна монархія набула форми самодержавства.

Цензура – система державного нагляду за змістом та розповсюдженням інформації.

Опозиція – протидія, опір панівній думці влади.

Суспільно-політичний рух – рух, учасники якого пропонують різноманітні ідеї вдосконалення життя суспільства.

Напрями суспільно політичних рухів Наддніпрянської України:

- масонство;
- польський національно-визвольний рух;
- російський суспільно-політичний рух;
- український національно-культурний рух.

Дата добавления: 2015-05-23