Реформа цензури

Судова реформа 1864 р.

- запроваджено безстановий, незалежний від влади суд;
- судові засідання були публічними;
- судочинство відбувалося на змагальній основі: прокурор – адвокат;
- уведено суд присяжних.

Освітня реформа 1864 р.

- уведено єдину систему початкової освіти;
- створену мережу класичних гімназій та реальних училищ (давали робітничу спеціальність);
- відновлено автономію університетів.

Військова реформа 1862 – 1874 рр.

- у 1874 р. запроваджено загальну військову повинність чоловіків з 20 р., які не належали до дворянського стану;
- служба скорочувалася до 6-7 років, особи з вищою освітою служили менше;
- армія переозброювалася за новітніми технологіями, створено паровий флот;
- Росія була поділена на 15 військових округів. В Україні було Харківський, Одеський та Київський округи.

Фінансова реформа 1860 – 1864

- управління грошима зосереджено в руках міністерства фінансів;
- створено незалежних контрольних палат, які контролювали видатки в губерніях;
- створено Державний банк;
- з 1862 р. у пресі публікуються дані про прибутки та видатки держави.

- запроваджено цензуру періодичних видань;
- видавцям заборонено торкатися політичних питань.

Результати і наслідки реформ

- реформи заклали підґрунтя для переходу від феодальних відносин до буржуазних (капіталістичних);
- сприяли швидкому економічному піднесенню Росії;
- відбулася часткова демократизація суспільства;
- але реформи були обмежені: зберігалося самодержавство, поміщицька власність на землю, станова структура суспільства.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Політика царизму:

- в Україні розвивались ті галузі, які не мали відповідних умов у Росії (цукрова) або з України постачали сировину для російських підприємств;
- штучна затримка тих галузей, які створювали конкуренцію російським підприємствам (текстильна, бавовняна);
- вилучення капіталів, шляхом продажу російських товарів;
- колоніальний характер української економіки.

Сільське господарство

- залишки кріпацтва: збереження поміщицького землеволодіння, поєднання відробіткової та вільнонайманої систем господарювання, розорення поміщицьких господарств;
- розвиток товарних відносин: майнове розшарування селянства, розвиток поміщицького підприємництва за спеціалізацією районів (Південна Україна – зернове господарство, Правобережжя – вирощування цукрових буряків та технічних культур), запровадження удосконалених знарядь праці та машин у передових поміщицьких і великих селянських господарств, поширення вільнонайманої праці, аграрне перенаселення, що призводило до еміграції у Сибір та Кубань)

Промисловість

- 60-70 рр. ХІХ ст. – прискорення промислового перевороту, значне економічне піднесення;
- широке промислове будівництво на Півдні України;
- поділ України на промислово розвинений Південно-Схід та аграрний Північно-Західний райони;
- активний розвиток важкої промисловості: вугільна, металургійна, машинобудівна, металообробна (Україна стає головною вугільно-металургійною базою Росії);
- активне будівництво залізниць (перша українська залізниця 1865 р. з’єднала Балту й Одесу);
- у 70-ті рр. ХІХ ст. було завершено створення телеграфної мережі;
- переважання іноземного капіталу: Франція, Бельгія, Німеччина;
- в Україні розвивалося 80% російського цукру;
- найвідоміші українські підприємці – Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Алчевські – в основному володіли підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції.

Торгівля і міста

- формування великих промислово-торговельних центрів: Одеса, Київ, Харків, Катеринослав;
- занепад невеликих і середніх міст (Полтава, Суми, Житомир, Бердичів, Біла Церква);
- розширення внутрішнього ринку, яке гальмувалося низькою купівельною спроможністю населення;
- з України вивозили: вугілля, руди, цукор, хліб;
- завозили нафту, гас, машини, текстиль…;
- зовнішня торгівля здійснювалася через Чорноморські порти та митниці на Волині і Поділлі;
- існування ярмарків;
- Україна посідала перше місце у хлібному експорті Росії (42%).

Соціальні зміни

- завершився процес формування станів найманих робітників (пролетаріат) та буржуазії;
- активна урбанізація (процес збільшення населення міст);
- зростає чисельність інтелігенції;
- більшість населення залишалися селяни;
- 5% українців мешкало в містах, 38% – росіян, 45% – євреїв;
- українські селяни були неосвіченими, тому робітничий клас формували переселенці з російських губерній.

Історія України. Тема 26. Соціально-політичне життя Наддніпрянської України в другій половині ХІХ ст.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЦАРИЗМУ ЩОДО УКРАЇНИ

1. Офіційна російська влада заперечувала існування окремого українського народу, української культури, мови тощо.

2. 1863 р. – видання таємного Валуєвського циркуляра (автор – міністр внутрішніх справ П. Валуєв), у якому заявлено, що української (малоруської) мови не було, не має і не може бути; призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою.

3. 1876 р. – видання Емського указу російським імператором Олександром ІІ, який заборонив друкувати книги українською; ставити українські театральні вистави; викладати українською; перекладати українською; ввозити українську літературу …

РОСІЙСЬКИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ В УКРАЇНІ

50-60-ті рр. ХІХ ст. – діяльність радикальних організацій (М.Чернишевський), метою яких було створення справедливого суспільства на базі селянських громад.

Організації радикалів: «Земля і воля» (1861р.)

70-80-ті рр. ХІХ ст. – діяльність народників («чайковці», «Земля і воля»), метою яких було розбудова на основі селянських общин соціалістичного суспільства (справедливого суспільства рівних людей).

Ідеї народників: селянство готове для повалення царизму і побудови соціалізму; соціально-економічні та національні проблеми будуть вирішені шляхом революції.

Народники поширювали свої ідеї «ходіння в народ».

Народницькі організації в Україні: «Чайковці» (1872 р., діяли в Києві та Одесі), «Київська комуна» (1873 р., Київ), «Південні бунтарі» (1875 р., Одеса).

1877 р. – «Чигиринська змова» – спроба народників підняти селянське повстання під Чигирином, але невдало.

Із 1878 р. народники переходять до тактики терору.

У 1879 р. «Земля і воля» розділилася на «Чорний переділ» (продовжувала займатися агітацією) та «Народну волю» (зосередилася на терорі).

У 1881 р. народники вбили імператора Олександра ІІ.

На початку 80-х рр. ХІХ ст. народницькі організації були розгромлені російською владою.

ПОЛЬСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ

У 1863-1864 рр. відбулося польське повстання проти Російського панування в Польщі. Масової підтримки в Україні повстання не отримало.

УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ТА ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ

Рух хлопоманів

Хлопомани – частина українських і польських (з українським корінням) студентів Київського університету, які вирішили присвятити себе дослідженню української культури. Очолив гурток хлопоманів В.Антонович. Хлопомани ходили по селах і збирали український фольклор. Поляки зневажливо називали їх хлопами (неосвіченими простолюдинами), звідси і походить назва – хлопомани.

У 50-60-ті рр. ХІХ ст. починається становлення громадівського руху.

Громади – напівлегальні непартійні об’єднання української інтелігенції, що займалися культурно-просвітницькою діяльністю.

Перша громада заснована в Петербурзі в 1859 р. Учасники: В. Білозерський, М. Костомаров, Т. Шевченко. Видавали в Петербурзі перший український журнал наддніпрянських українців «Основа» (1861 – 1862 рр.).

Громадівський рух поширюється в Україні (Київ, Полтава, Одеса, Харків, Чернігів…). Найбільшою була Київська громада, яку очолив В.Антонович.

Громади на деякий час припинили свою діяльність після видання Валуєвського циркуляру у 1863 р.

70-ті рр. ХІХ ст. – відновлення громадівського руху. За ініціативи В.Антоновича відновлює свою діяльність Київська громада, яка отримала назву Стара громада.

Культурно-просвітницька діяльність Старої Київської громади:

У 1873 р. – заснування Історичного товариства Нестора-літописця.

У 1873 р. – заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства на чолі з Г.Галаганом. До складу відділа також входив автор слів українського гімну П.Чубинський.

У 1873-1875 рр. – видання газети «Київський телеграф».

Емський указ 1876 р. Олександра ІІ заборонив громади і закрив Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Громади переходять на нелегальну основу.

У 70-80-х рр. ХІХ ст. активізує свою діяльність українська молодь, яка виховувалась у громадах. Молоді громади відходять від культурно-просвітницької діяльності й ставлять собі за мету політичну боротьбу за соціалістичні ідеї та ідеї незалежності чи автономії України.

Видатні члени Київської громади: М.Драгоманов, Ф.Вовк, О.Потебня.

М.Драгоманов – український учений та громадсько-політичний діяч ХІХ ст., один з організаторів «Старої громади» в Києві. Пізніше бере участь і в молодих громадах. Емігрував до Женеви (Швейцарія), де видавав журнал «Громада». Відстоював соціалістичні ідеї. Майбутнє України вбачав у якості автономії в межах демократичної Російської федерації.

У 1892 – 1893 рр. – діяльність таємної організації «Братство тарасівців» (І.Липа, М.Міхновський, В.Шемет), яка ставила за мету здобуття державної незалежності України. «Братство тарасівців» виникло під час відзначення дна народження Т.Шевченка, на могилі великого Кобзаря.

У 1896 р. у Києві було утворене таємне товариство «Молода Україна», члени якого згодом утворили одну з перших українських соціал-демократичних груп.

У 1897 р. з ініціативи В. Антоновича була утворена «Всеукраїнська загальна організація».

Історія України. Тема 27. Західноукраїнські землі в другій половині ХІХ ст.

АДМІНІСТРАТИВНІ ЗМІНИ В АВСТІЙСКІЙ ІМПЕРІЇ ТА НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

- У 1867 р. в Австрійській імперії було прийнято Конституцію, за якою держава перетворюється на дуалістичну (двоєдину) Австро-Угорськуімперію.

- Очолював імперію імператор із династії Габсбургів. Його влада була обмежена парламентами: рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині.

- У складі Австрії залишалася Галичина та Буковина; у складі Угорщини – Закарпаття.

- Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, якою керував намісник, що призначався з числа польських магнатів.

- З 1861 р. у Львові працює Галицький сейм.

- Буковина також отримала внутрішнє самоврядування.

- Закарпаття залишалося частиною Угорщини й ніякої автономії не отримало.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

- Західноукраїнські землі залишалися відсталим аграрно-сировинним краєм.

- Зберігалися пережитки феодальних відносин, велике панське землеволодіння, сервітути тощо.

- Економіка мала колоніальний характер, ресурси краю використовувалися в інтересах імперії.

- Поступове, повільне впровадження ринкових відносин у с/г.

- Масова трудова еміграція, пов’язана з малоземеллям селянства, аграрним перенаселенням. Найбільше західні українці емігрували в США, Канаду, Бразилію, Австралію, країни Європи.

Еміграція – добровільний виїзд з однієї країни до іншої на постійне або тимчасове поживання.

Аграрне перенаселення – наявність значного безробіття серед населення, зайнятого у сфері сільського господарства і відсутність можливості забезпечити необхідний мінімум достатку для своєї родини.

- Зародження кооперативного руху. Кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» (1868 р.). Засновником споживчого кооперативу «Народна торгівля» (1883 р.) був Василь Нагірний. Метою кооперативів було закуповувати і продавати великі партії продуктів без посередників, надавати кредити…

Кооператив – це добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

- Повільне формування фабрично-заводської промисловості: 95% підприємств були дрібними.

- Повільна механізація промисловості.

- Промисловий переворот затягнувся до 80-х рр. ХІХ ст.

- Занепад обробної промисловості, не витримувала конкуренції з боку австрійських фабрикантів.

- Провідними галузями промисловості були лісопильна та нафтовидобувна (Дрогобицько-Богуславський нафтовий район); солеварна промисловість…

- Панування іноземного капіталу (австрійського, німецького, бельгійського, канадського…)

- Низький рівень зарплат.

- Бурхливий розвиток залізничного транспорту.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

- Поразка революція 1848-1849 рр. та імперська реакція спричинили послаблення українського руху.

- Австрійська влада використовувала українсько-польські протистояння.

- У 1851р. ліквідовано Головну Руську Раду (проіснувала з 1848 р. по 1851 р.).

- Відмовлено поділити Галичину на Західну та Східну.

- Конституція 1867 р. офіційно оголосила рівноправність усіх народів імперії, що позитивно позначилося на розвитку української культури.

- Австрійська влада не переслідувала українські просвітницькі об’єднання та видавництва.

- Українці отримали змогу обирати й бути обраними до австрійського та угорського парламентів, галицького та буковинського сеймів.

Течії суспільно-політичного руху

1. Москвофіли орієнтувалися на Російську імперію і ставили собі за мету об’єднати Західноукраїнські землі з Наддніпрянською Україною під владою Росії. Отримували фінансову підтримку з Росії. У 60-80-х рр. ХІХ ст. займали провідне становище в громадському житті Західної України.

Ідеї: не визнавали існування окремого українського народу й мови; стверджували, що існує єдиний руський народ, який поживає від Карпат до Камчатки.

Діяльність: У 1870 р. заснували політичну організацію Руську раду; створили «язичіє» – суміш російської, української, польської та церковнослов’янської, яку подавали як справжню руську мову.

Лідери: Я.Головацький, І.Гуталевич, Б.Дідицький

2. Народовці (українофіли) – національна українська течія, що зародилася в 60-х рр. ХІХ ст., представники якої доводили самостійність українського народу, культури, мови.

Ідеї: єдність українських земель, необхідність їх об’єднання; розвиток української мови, культури.

Діяльність: створювали просвітницькі організації, підтримували зв’язки з громадами Наддніпрянської України; пропагували твори І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основяʼненка…; були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру (1864 р.); у 1868 р. відкрили культурно-освітнє товариство «Просвіта »; у 1873 р. – Літературне товариство ім. Т.Шевченка, яке з 1892 р. перейменоване на Наукове товариство ім. Т.Шевченка. (з 1897 по 1913 рр. Товариство очолював М.Грушевський); у 1885 р. заснували Народну Раду, яка повинна була продовжувати справу Головної Руської Ради (очолив Ю.Романчук).

Лідери: Ю.Романчук, К.Климкович, В.Шашкевич, Є.Згарський, Ф.Заревич.

3. Радикали – представники молодої інтелігенції, що вели боротьбу за визволення українського народу від соціального та національного гніту. Сповідували соціалістичні ідеї. Створили перші політичні партії.

Лідери: І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький

ПОЛІТИКА «НОВОЇ ЕРИ»

«Нова ера» – українсько-австрійсько-польські домовленості кінця ХІХ ст.

Передумови політики «Нової ери»:

- загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією спонукали австрійців поблажливо ставитися до українців, з метою залучення на свій бік українців Наддніпрянської України.

- Австро-Угорщина прагнула приєднати Наддніпрянську Україну.

Зміст домовленостей «Нової ери»:

- Надання українцям місць в Австрійському парламенті та Галицькому сеймі.

- Відкриття трьох українських гімназій.

- Відкриття кафедри української історії (очолив М.Грушевський) у Львівському університеті.

- Розширення сфери використання української мови в державних установах.

- Українцям був відкритий доступ до державних посад.

У 1894 р. «Нова ера» завершилася через невдоволення і поляків, і українців.

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

1. Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890 р.) – перша українська політична партія.

Засновники: І.Франко, М.Павлик

Програма: демократизація суспільства, усунення експлуатації, утвердження соціалістичних реформ, піднесення самосвідомості українців, автономія України (незалежність на перспективу).

У 1895 р. Ю.Бачинський опублікував брошуру «Ukraina irredenta» («Україна уярмлена»), у якій доводив історичну необхідність здобуття Україною незалежності.

2. Українська національно-демократична партія (УНДП, 1899 р.) стала найчисельнішою партією національного спрямування.

Засновники: К. Левицький, Є.Левицький, Ю.Романчук, В.Будзиновський, В.Охримович.

Програма: виховання почуття єдності з Наддніпрянською Україною; створення єдиної української автономної провінції у складі Австро-Угорщини; соборність і незалежність України.

3. Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р.) сповідувала соціалістичні ідеї.

Засновники: М.Ганкевич, С.Вітик, Ю.Бачинський.

Програма: досягнення соціалізму шляхом реформ, захист інтересів робітників, незалежна Україна на перспективу.

СОЦІАЛІЗМ – це вчення про суспільний лад, який, на думку його прихильників, повинен прийти на заміну капіталізму, заперечує приватну власність і експлуатацію людини людиною. Соціалізм визначають також як справедливе суспільство рівних людей. Джерелом несправедливості вважається приватна власність, яка призводить до появи багатих та бідних. Тому, на думку соціалістів, потрібно ліквідувати приватну власність, замінивши її суспільною (народною) власністю, що і призведе до побудови соціалізму. Радикальні соціалісти пропонували побудувати соціалізм шляхом народної революції. Найбільш обґрунтовано соціалістичні ідеї були представлені в працях німецьких мислителів К.Маркса та Ф.Енгельса.

Наприкінці ХІХ ст.. набуває поширення на Західній Україні робітничий та селянський рух.

Робітничий рух

Причини: важкі умови праці, низька зарплата, низький рівень життя призводили до робітничого руху.

Форми боротьби: скарги, страйки, мітинги…

Вимоги: соціально-економічні покращення, боротьба за виборче право.

Результати: підвищення зарплати, скорочення робочого дня до 10-11 годин на добу, поліпшення умов праці.

Дата добавления: 2015-05-23