Сподвижники Богдана Хмельницького

Максим Кривоніс – черкаський полковник, визначний військовий діяч початку Національно-визвольної війни: у Корсунській битві загін під його командуванням зіграв вирішальну роль у розгромі польського війська; помер від чуми під час облоги Замостя

Іван Богун – один із найближчих сподвижників Б. Хмельницького та найвизначніших діячів Національно-визвольної війни, полковник Кальницький (Вінницький), рішучі дії якого під час битви під Берестечком врятували від загибелі значну частину козацької армії, відомий політик.

Мартин Небаба – колишній коростишівський міщанин, потім – Чернігівський полковник, загинув у 1651 р., обороняючи переправу поблизу Лоєва від війська Януша Радзивілла.

Михайло Кричевський – виходець із Берестейської української католицької шляхти, полковник реєстрових козаків, із початком Національно-визвольної війни перейшов на бік Б. Хмельницького й прийняв православ’я. Був призначений київським полковником. Загинув у 1649 р. під час першої битви під Лоєвим з литовськими військами.

Антон Жданович – сотник Чигиринського полку, а потім полковник Київський. У 1657 р. очолював козацькі війська в спільному поході проти Речі Посполитої разом зі Швецією та Трансільванією.

Данило Нечай – походив з родини православного шляхтича, сподвижник Б. Хмельницького. Загинув у лютому 1651 р. в битві з поляками біля м. Красне.

Історія України. Тема 16. “Руїна” (1657 (1663) — 1687 рр.)

«Руїна» – період в історії України, який розпочався після смерті Б.Хмельницького і характеризується боротьбою за владу між представниками козацької верхівки, поділом України та втручанням у її внутрішні справи іноземних держав (Московії, Речі Посполитої, Туреччини).

Гетьманщина – неофіційна назва козацької держави, яка набуває поширюється наприкінці XVII – XVIII ст.

§ Виникнення гострих соціальних конфліктів та охоплення значної частини народу бунтівними настроями

§ Загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики

§ Відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами

§ Слабкі державницькі традиції, низький рівень політичної свідомості українців.

§ Соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті).

§ Несприятливе міжнародне становище. Іноземна інтервенція в Гетьманщину з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Інтервенція – втручання однієї чи декількох держав у внутрішні справи іншої держави шляхом застосування військових сил.

Під час «Руїни» відбувалася боротьба за владу між:

- козацькою старшиною Війська Запорозького;
- шляхтою;
- «черню» – нижчими прошарками суспільства (міщанами, селянами, простими козаками).

ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО (1657 – 1659)

Правобережжя	Лівобережжя
Ю.Хмельницький правив до 1663 р., коли зрікся влади й постригся в ченці.	Я. Сомко правив до 1663 р. і був убитий козаками за наказом І. Брюховецького під час «Чорної ради» в Ніжині.
Гетьманування П.Тетері (1663-1665) П. Тетеря намагався в союзі з Польщею відвоювати Лівобережжя, але зазнав поразки. Під час його правління на Правобережжі польські війська грабували українські землі. Як наслідок у 1665 р. проти П. Тетері спалахнуло повстання й він утік у Польщу.	Гетьманування І.Брюховецького (1663-1668) І. Брюховецький був обраний гетьманом на «Чорній раді» у Ніжині («чорна» тому, що на ній був присутній простий народ – «чернь»). Трагічні події Чорної ради описав український письменник П.Куліш в романі «Чорна рада». У 1663 р. І. Брюховецький підписав з Московією Батуринські статті, але вже у 1665 р. він уклав з Росією інший договір – Московські статті, які значно обмежували автономію лівобережної Гетманщини. Московські статті (1665 р.) § вибори гетьмана відбувалися лише за згоди царя; § московські залоги розташовувалися в усіх найбільших українських містах, а також у фортеці Кодак; § податки збирали московські посадовці; § митрополит української православної церкви призначався Москвою. За те, що І. Брюховецький фактично «запродав» Україну Московському царству, він отримав титул російського боярина та маєток. У 1668 р. під час походу на Лівобережжя правобережного гетьмана П. Дорошенка І. Брюховецький був убитий козаками.
Гетьманування П.Дорошенка (1665-1676) П. Дорошенко поставив собі за мету об’єднати всі українські землі під своєю владою та звільнити їх від Польщі та Росії. У внутрішній політиці П. Дорошенко посилив роль Генеральної ради (зборів усіх козаків) у вирішенні державних питань; обмежив владу козацької старшини; створив корпус найманців – сердюків (піхотинців), підлеглих тільки йому особисто. У зовнішній політиці звернувся по допомогу до Туреччини в питанні об’єднання України і звільнення її з-під влади Польщі та Росії. У 1667 р. козацькі війська П. Дорошенко розгромили польське військо, й Правобережжя отримало автономію.
У 1667 р. Польща й Росія підписують Андрусівське перемиʼря на 13,5 років § Річ Посполита і Росія припиняли бойові дії на 13,5 років; § Правобережжя визнавалося під владою Польщі, § Лівобережжя та Київ (на 2 роки) – під владою Росії; § Запорозька Січ оголошувалася територією спільного управління Росії та Польщі. Таким чином, Росія та Річ Посполита зовсім не враховуючи інтереси української сторони поділили між собою Україну. Це викликало обурення П. Дорошенка, який у зовнішньополітичній діяльності починає орієнтуватися на Туреччину (Османську імперію).	Гетьманування Д. Многогрішного (1668-1672) У 1669 р. Д. Многогрішний підписав з Росією Глухівські статті, які дещо розширювали права української автономії. Глухівські статті (1669 р.) § московські залоги розташовувалися лише в п’яти містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині та Острі; § податки збирала козацька старшина; § реєстр становив 30 тис. осіб; § гетьманові дозволялося тримати наймане військо – компанійців (кінноту); § резиденція гетьмана переносилася до Батурина. У 1672 р. Д. Многогрішний був звинувачений у таємних зносинах із Туреччиною і знятий з посади гетьмана.
У 1668 р. П. Дорошенко здійснює похід на Лівобережжя, об’єднує під своєю владою Правобережну й Лівобережну України, оголошує себе гетьманом обох берегів Дніпра. Але Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз’єднання в єдину державу. Гетьману довелося вести війну на два фронти. До того ж ворожу позицію щодо нього зайняли і запорожці. Вони висунули своїх кандидатів на посаду гетьмана – спочатку П. Суховія, якого підтримували татари, а потім М. Ханенка (1669-1674), якого визнала Польща. А наказний (тимчасовий) гетьман Лівобережжя Д. Многогрішний переходить на бік Росії. В Україні одночасно перебувало три гетьмана: П. Дорошенко, Д. Многогрішний і М. Ханенко. У 1669 р. П. Дорошенко укладає союзний договір з Туреччиною (Корсунські статті) і переходить під протекторат турецького султана. Об’єднані козацько-турецькі війська здійснюють похід на Правобережжя проти поляків. У 1672 р. Польща й Туреччина підписали Бучацький мирний договір, за яким до Туреччини відійшло Поділля; Дорошенко оголошувався гетьманом у старих межах (Київщина та Брацлавщина); у складі Польщі залишалися західноукраїнські землі. Поступово П. Дорошенко втрачає авторитет і підтримку народу, оскільки «привів» на українські землі татар і турків, які грабували українські поселення та брали ясир. П. Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччиною, передав гетьманську булаву кошовому отаману Запорозької Січі І.Сіркові. У 1676 р. П.Дорошенко зрікається гетьманства, виїжджає до Росії і присягає на вірність московському царю.
Друге гетьманування Ю.Хмельницького (1677-1681) Ю. Хмельницький був ставлеником Туреччини, яка прагнула зберегти контроль над правобережжям після зречення П. Дорошенка. У 1677 р. Ю. Хмельницький здійснив проти росіян та лівобережного гетьмана І.Самойловича разом з татарами та турками перший Чигиринський похід, але невдало. У 1678 р. відбувся другий Чигиринський похід, у результаті якого Чигирин був зруйнований. У 1681 р. Росія й Туреччинапідписали Бахчисарайський договір, згідно з яким Лівобережжя входила до складу Росії; на Запорозьку Січ також поширювалася влада Росії; Поділля визнавалося за Туреччиною. Після Бахчисарайського договору Ю.Хмельницького було позбавлено влади. Він був страчений турками у 1681 р. або 1685 р. На Правобережжі козацька українська держава Гетьманщина перестала існувати.	Гетьманування І.Самойловича (1672-1687) У 1672 р. І. Самойлович підписав з Росією Конотопські статті. Конотопські статті (1672 р.) § скасовувалися компанійські (наймані) полки; § гетьман позбавлявся права знімати старшину з посади без вироку військового суду або згоди старшинської ради; § гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особливо з П.Дорошенком У 1674 р.І. Самойлович оголосив себе гетьманом обох берегів Дніпра (усієї України), здійснив похід на Правобережжя, але під натиском турецько-татарської армії був змушений відступити. Щоб остаточно підірвати економіку Правобережжя І. Самойлович здійснив «Великий згін» – насильне переселення мешканців Правобережжя на Лівобережжя. У 1676 р. після зречення від влади П.Дорошенка І. Самойлович фактично об’єднав Україну й став гетьманом Ліво-, і Правобережжя, але незабаром Правобережжя відвоювали турки. І Самойлович брав участь у захисті Чигирина від турків під час Чигиринських походів (1677 – 1678 рр.). У 1687 р. І. Самойлович брав участь разом з російською армією на чолі з князем В. Голіциним у спільному першому Кримському поході проти татар. Похід завершився невдало. У 1687 р. І. Самойлович був відсторонений від влади. Новим гетьманом Лівобережжя стає І.Мазепа. Добра «Руїни» закінчується. На Лівобережжі козацька українська держава Гетьманщина збереглася, хоч і в обмежених правах.

Ще за життя Б. Хмельницького Старшинська рада ухвалила його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату. Але після смерті Б. Хмельницького у 1657 р. до повноліття 16-річного Юрія Хмельницького гетьманом було обрано колишнього генерального писаря Івана Виговського. Новий гетьман орієнтувався на козацьку старшину і шляхту, нехтуючи інтересами незаможних козаків, селян і міщан, що викликало незадоволення низів. У зовнішній політиці Іван Виговський налагодив союзницькі відносини зі Швецією, Трансільванією та Кримським ханством. Невдоволений втручанням російських урядовців в українські справи, гетьман взяв курс на зближення з Річчю Посполитою. Переговори у Гадячі між поляками і українською делегацією на чолі з радником Виговського Юрієм Немиричем і полковником Павлом Тетерею закінчилися у вересні 1658 р. підписанням знаменитого Гадяцького трактату про унію України з Польщею і Литвою.

§ Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою «Велике князівство Руське» разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до Речі Посполитої на правах «як вільні до вільних і рівні до рівних».

§ князівство мало свій суд, казну, монету, військо в 30 тисяч реєстрових козаків та 10 тисяч найманців, виборне довічне гетьманське управління, але самостійні зовнішні відносини з іншими державами заборонялись;

§ православна віра урівнювалася в правах з католицькою, унія скасовувалась, проголошувалась свобода слова і друку, передбачалось заснування в Україні двох університетів, шкіл і друкарень;

§ козацтву забезпечувалися давні права і привілеї, можливість отримати шляхетство, але відновлювалося велике землеволодіння та різноманітні повинності й податки селян і міщан.

Гадяцький договір викликав незадоволення частини козаків, які не хотіли бачити поляків своїми союзниками. У травні 1658 р. І. Виговський разом із загоном татар жорстоко придушив повстання полтавського полковника М. Пушкаря та отамана Запорозької Січі Я. Барабаша, які виступили проти союзу України з Польщею та за повалення влади І. Виговського.

Гадяцький договір так і не був реалізований, але призвів навесні 1659 р. до початку відкритої війни між Україною і Росією. Вирішальна битва відбулася в червні 1659 р. під Конотопом, де армія гетьмана І. Виговського посилена польськими і татарськими загонами завдала нищівної поразки 100-тисячній російській армії на чолі з князем Трубецьким і Ромадановським. Але скористатися результатами цієї перемоги І.Виговський не зміг, бо проти нього підняли заколот полковники Цюцюра, Золотаренко, Сомко. Також проти пропольської політики гетьмана виступила впливова частина козацької старшини на чолі з полковниками І. Богуном, П. Дорошенком, І. Іскрою та кошовим отаманом Іваном Сірком.

У 1659 р. Ю. Хмельницький був обраний гетьманом на Переяславській раді в присутності російських військ і підписав Переяславську угоду з Московським царством.

§ московські війська розташовувалися в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані й мали утримуватись місцевим населенням;

§ кандидатура гетьмана узгоджувалась із царем;

§ заборонялися дипломатичні зносини гетьмана з іншими державами.

Переяславський договір викликав незадоволення Речі Посполитої. У 1660 р. спільні московсько-козацькі війська здійснюють похід на Польщу, що отримав назву «Чуднівська кампанія». У битві під Чудновим московсько-козацькі війська зазнають поразки і у результаті Ю. Хмельницький переходить на бік Польщі й підписує з нею Слободищенський трактат, який проголосив про вхід України до Речі Посполитої. У порівнянні з Гадяцькою угодою І. Виговського Слободищенський трактат Ю. Хмельницького значно обмежував права та свободи козацької України у складі Речі Посполитої.

Частина козаків на Лівобережжі підняла повстання, відмовилася визнавати владу Польщі й обрала собі нового гетьмана – Я. Сомка. У результаті Україна фактично поділилася на Правобережну та Лівобережну.

У 1686 р. Росія і Річ Посполита підписали «Вічний мир»,

який багато в чому повторював умови Андрусівського миру

§ кордон між Річчю Посполитою та Московською державою пролягав по Дніпру; (Поділля залишалося під владою Туреччини);

У 1686 р. Київська православна митрополія підпорядковується Московському патріархату.

Під час «Руїни» Запорозьку Січ очолював славетний отаман І.Сірко. (? – 1680 р.). І.Сірко провів близько 60 битв проти військ Туреччини та Кримського ханства і жодного разу не зазнав поразки. Визволив із турецького рабства близько 100 тис. полонених. Був заарештований у 1672 р. російськими урядовцями та відправлений до Сибіру, але на вимогу польського короля І. Сірка відпустили. Зовнішньо-політична орієнтація кошового отамана постійно змінювалася.

Історія України. Тема 17. Українські землі наприкінці XVII – початку XVIII ст.

ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА
ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА МАЗЕПИ
(1687 – 1709)

У 1687 р. І. Мазепа підписав з Московським царством Коломацькі статті, які обмежували права та привілеї Гетьманщини. В основі Коломацьких статтей були Глухівські статті Д. Многогрішного.

§ гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину, а старшина скидати гетьмана;

§ у Батурині розміщувався полк російських військ;

§ гетьману заборонялося мати зносини з іншими державами;

§ заохочувалися шлюби між українцями та росіянами;

І. Мазепа – один з найбагатших феодалів у Європі, високоосвічена людина. Займався активною культурно-просвітницькою діяльністю: будував та реставрував православні храми, побудував корпус Києво-Могилянської колегії й домігся надання йому у 1701 р. статусу академії. І. Мазепа мріяв про об’єднання України під своєю владою, сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, тобто перетворення козацької старшини на освічену шляхетську верству – «бунчукових товаришів».

Бунчукові товариші – частина козацької старшини в Гетьманщині кінця ХVII – XVIII ст., яка хоч і не займала військово-адміністративних посад, але перебувала під покровительством гетьмана і за рангом трохи нижче за полковника. Уперше бунчукові товариші як привілейований клас старшини формується за гетьмана І. Самойоловича.

У 1701 р. І. Мазепа видав універсал про запровадження на Лівобережжі дводенної на тиждень панщини, що означало початок повернення до закріпачення селян. За це в народі І. Мазепу прозвали «вітчимом України».

У 1704 р. війська І. Мазепи, придушивши антипольське повстання С. Палія, зайняли Правобережжя., яке перейшло під владу гетьмана. До 1709 р. І. Мазепа фактично був гетьманом об’єднаної України.

У 1689 р. І. Мазепа брав участь у другому Кримському поході українських та російських військ у Крим, який також як і перший похід зазнав невдачі.

Українські козаки змушені були постійно брати участь у військових походах на боці Росії.

Північна війна 1700 – 1721 рр. – це війна між Росією та Швецією за узбережжя Балтійського моря. Завершилася перемогою Росії. У війну також були втягнені Річ Посполита, Данія, Саксонія та Гетьманщина. Під час Північної війни Росію очолював цар Петро І.

Українські козаки були змушені воювати на боці росіян у Прибалтиці.

Протягом 1706 -1708 рр. тривають таємні переговори І. Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ та польським королем С. Лещинським. У жовтні 1708 р. І. Мазепа разом із кошовим отаманом Запорозької Січі К. Гордієнком переходить на бік шведського короля Карла ХІІ. Навесні 1709 р. І. Мазепа та Карл ХІІ укладають договір, за яким І. Мазепа зобов’язувався допомагати шведам у війні з росіянами, а Карл ХІІ обіцяв уразі перемоги надати Україні незалежність.

У результаті російські війська у листопаді 1708 р. вщент розгромили гетьманську столицю Батурин та 14 травня 1709 р. знищили Чортомлицьку Запорозьку Січ.

На І.Мазепу було накладене церковне прокляття – анафема.

Вирішальна битва між російськими військами і військами шведів та І. Мазепи відбулася 27 червня 1709 р. під Полтавою. Російські війська здобувають перемогу. Карл ХІІ та І.Мазепа втікають до Молдовського князівства у м. Бендери, де у 1709 р. і помирає І.Мазепа.

За І. Мазепою до Бендер пішло близько 50 представників козацької старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Вони обирають 5 квітня1710 р.П. Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.

У квітні 1710 р. П. Орлик укладає з козацькою старшиною та запорозькими козаками «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Конституція П. Орлика», «Бендерська конституція»). Конституцією П. Орлик зобов’язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії.

За підтримки Карла XII П. Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Туреччиною.

На початку 1711 р. П. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. В поході взяли участь Туреччина, Кримське Ханство, Швеція та частина польського війська, яка підтримувала С. Лещинського. Не зважаючи на успіхи в боях, через зраду татар і наступ російського війська на чолі з Б. Шереметьєвим, П. Орлик змушений був відступити у Молдову.

У 1711 р. Росія і Туреччина підписують Прутський мирний договір. Інтереси України не були враховані і П. Орлик залишається «гетьманом» у вигнанні.

Подальше життя П. Орлик намагається організувати коаліцію держав для боротьби з Російською імперією, але невдало. Помер П. Орлик 24 травня 1742 р.

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА
ПОВСТАННЯ СЕМЕНА ПАЛІЯ
(1702 – 1704)

У 1699 р. до Польщі відійшло Поділля, яке до цього перебувало під владою Туреччини. У результаті вся Правобережна Україна опинилася у складі Речі Посполитої. У 1699 р. польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацтва на Правобережжі. У результаті у 1702 р. спалахнуло повстання за відновлення козацького стану. Повстання очолив фастівський полковник С. Палій разом із С. Самусем та З. Іскрою. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля та Волинь. Для придушення повстання поляки попросили допомоги у росіян.

У 1704 р. за наказом російського царя лівобережний гетьман І. Мазепа придушив повстання та встановив свою владу на Правобережжі. С. Палій був заарештований та засланий до Сибіру.

Проте після переходу І. Мазепи на бік шведів, С. Палій був звільнений і у 1709 р. призначений Білоцерківський полковником. Він брав участь у Полтавській битві на боці росіян, сподіваючись особисто вбити І. Мазепу. Помер С. Палій у січні 1710 р.

Після смерті І. Мазепи та поразки П.Орлика система міжнародних договорів 1711-1724 рр. остаточно визнала права Польщі на володіння Правобережжям.

Історія України. Тема 18. Ліквідація Гетьманщини

ГЕТЬМАНУВАННЯ
ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО
(1708 – 1722)

З XVIII ст. в офіційних російських документах поширюється назва українських земель – Малоросія.

У 1708 р. за згодою російського царя Петра І був обраний гетьманом І.Скоропадський. За його правління контроль Москви над Україною підсилився. І.Скоропадський подав прохання Петру І про підтвердження царем прав та вольностей Гетьманщини. У результаті в 1709 р. були підписані «Решетилівські статті», що загально підтверджували «права та вольності» Гетьманщини царським указом з обіцянкою їх конкретизувати.

Петро І у 1709 р. при гетьмані запровадив посаду міністра-резидента із правом контролю за діями гетьмана. Ним став А.Ізмайлов. Також були спрямовані в Україну два російські полки. Гетьманська столиця була перенесена з Батурина в Глухів (ближче до Росії). Петро І почав особисто призначати генеральну і полкову старшину, часто з числа росіян та німців, які не підпорядковувалися гетьману, а отримували великі маєтки в Україні.

29 квітня 1722 р. Петро І заснував Малоросійську Колегію, яка повністю контролювала й визначала діяльність гетьмана. Очолив Малоросійську колегію генерал С.Вельямінов. Протести Скоропадського були відкинуті. У липні 1722 р. І.Скоропадський помер.

ДІЯЛЬНІСТЬ НАКАЗНОГО ГЕТЬМАНА
ПАВЛА ПОЛУБОТКА
(1722 – 1724)

У 1722 р. наказним гетьманом став чернігівський полковник П.Полуботок. Виборів гетьмана не проводили.

Наказний гетьман – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана указом правителя.

П.Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство. У 1723 р. П.Полуботком були складені Коломацькі петиції – звернення до Петра І з вимогою відновлення давніх прав України. П.Полуботок був викликаний до російської столиці м. Санкт-Петербург, заарештований і помер у 1724 р. у в’язниці.

У 1725 р. помер Петро І. Небезпека нової війни з Туреччиною примусили російський уряд піти назустріч українським вимогам. У 1727 р. була скасована Малоросійська Колегія. Були проведені вибори гетьмана. Ним став миргородський полковник Данило Апостол. Діяльність гетьмана регламентувалась «Рішительними пунктами» - одностороннім царським указом 1727 р.

Д.Апостол доклав зусиль на відродження гетьманської влади. Відновив право обирати козаками генеральну старшину й полковників, зменшив число росіян й інших іноземців в адміністрації, підкорив своїй владі Київ, обмежив число російських полків в Україні. У 1729 – 17 30 рр. було проведено «Генеральне слідство», за яким відбулося розмежування маєтків на Лівобережжі з метою закріплення землі за козацькою старшиною і одержанням права спадкоємності. У 1734 р. Д.Апостол домігся повернення в Україну під гетьманську булаву запорозьких козаків з-під турецького підданства, які заснували Нову Січ на р. Підпільній. У 1734 р. помер Д.Апостол.

Після смерті Д.Апостола російська імператриця Анна Іоаннівна заборонила обирати нового гетьмана й створила так зване Правління гетьманського уряду. Правління гетьманського уряду складалося з трьох українців та трьох росіян. Очолював Правління гетьманського уряду російський князь О.Шаховський, який одержав таємні інструкції про поступову ліквідацію залишків Гетьманщини.

ГЕТЬМАНУВАННЯ
КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО
(1750 – 1764)

За часи царювання російської імператриці Єлизавети (1741 – 1762), її фаворит Олексій Розумовський, звичайний український козак, що став графом, переконав її розпустити Правління гетьманського уряду й відновити гетьманську владу. Молодший брат О.Розумовського Кирило Розумовський був «обраний» гетьманом за наказом Єлизавети у 1750 р. Новий гетьман основний час проводив у Петербурзі, де став президентом Академії Наук, а управляла Гетьманщиною в основному козацька старшина. К.Розумовський зміг домогтися деякого розширення автономії. У Росії справами Гетьманщини став займатися не Сенат, а Колегія Іноземних Справ. Київ та Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьману. К.Розумовський провів судову та військову реформи. К. Розумовський переніс гетьманську столицю з Глухова до Батурина.

Однак у 1754 р. було скасоване мито на ввіз і вивіз товарів з Росії – головне джерело доходів гетьмана. У 1761 р. Київ перейшов під пряме імперське управління.

У 1762 р. російською імператрицею стає Катерина ІІ. К.Розумовський у 1763 р. звертається до імператриці із «Глухівською петицією», в якій просить повернути втрачені права Гетьманщини, дозволити скликання українського дворянського сейму – зборів, на зразок польського сейму. Також К.Розумовський просив закріпити за його родом гетьманське управління.

ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ КАТЕРИНОЮ ІІ

У 1764 р. Катерина ІІ скасувала гетьманську посаду. К.Розумовський був відправлений у відставку. У 1764 р. була створена Друга Малоросійська Колегія, яка перебрала на себе управління Гетьманщиною. Очолив Другу Малоросійську Колегію П.Румянцев. Перед колегією російський уряд поставив завдання остаточно ліквідувати автономію Гетьманщини. У 1765 – 1767 р. П.Румянцев здійснив «Генеральний опис Малоросії» – перепис населення, детальний опис поземельної власності та майна кожного господаря тощо.

У 1775 р. (після закінчення російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр.) царські війська зруйнували Запорозьку Січ (Нову Січ на р. Підпільній). Останнім кошовим отаманом Запорозької Січі був П.Калнишевський. Частина козаків пішла за р. Дунай, де у 1775 р. вони на території Туреччини організували нову Задунайську Січ. Згодом із частини козаків російський уряд у 1787 р. створив Чорноморське козацьке військо, яке переселили на Кубань.

У 1781 р. був знищений полковий адміністративний устрій, і Гетьманщина була реорганізована на російські намісництва. Запроваджувалось Малоросійське генерал-губернаторство у складі трьох намісництв: Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського.

У 1783 р. козацькі війська були реорганізовані в десять кавалерійських полків російської армії.

У 1783 р. на українських землях Лівобережжя було запроваджено кріпацтво.

У 1785 р. Катерини ІІ видала «Жалувану грамоту дворянству» («Грамоту про вільність дворянства»), згідно з якою козацька старшина отримала статус російського дворянства.

Гетьманщина перестали існувати, а Україна перетворилася на звичайну російську провінцію.

Історія України. Тема 19. Слобожанщина, Правобережжя та Південнна Україна в другій половині XVIII ст.