Населення краю напередодні Національно-визвольної революції 1 страница

У першій половині XVII ст. Україна являла собою вузол складних економічних, політичних і соціальних суперечностей, основною з яких була суперечність між соціально-економічним і політичним розвитком України та політикою колоніально-національного гноблення шляхетської Польщі. Ця жорстока політика гнітила, насамперед, і найбільш закріпачене селянство, а внаслідок цього соціальні суперечності між селянством і польськими феодалами визначали собою основну суть суперечностей між Україною і Польщею. Але панування польської шляхти (загарбання нею величезної кількості землі та її політичне панування) глибоко зачіпало інтереси інших станів і груп українського суспільства. Дрібна українська шляхта, козацтво, міщани, духовенство, зазнаючи утисків і розорення з боку польських магнатів, католицької та уніатської церкви, змушені були збройною боротьбою добиватися зміни існуючого становища.

У кінці XVI - першій половині XVII ст. Уманщиною, як і всією Україною, прокочується хвиля народного невдоволення політикою Речі Посполитої, що виливається у селянсько-козацькі повстання. У 1591-1593 рр. вибухнуло народне повстання під проводом К.Косинського, а у 1594-1596 рр. велике козацько-селянське повстання очолив С.Наливайко. За рахунок селян-утікачів козацький загін перетворився на справжнє військо, у складі якого було чимало вихідців із Уманщини. "З допомогою Наливайка брацлавські міщани, напавши 1594 року на шляхту, прогнали старосту Струся, захопили місто та замок і запровадили дійсне народоправство з міським посадником Тиковичем на чолі"¹. В.М.Доманицький писав про перебування козаків С.Наливайка на Брацпавщині "Староста Брацлава Юрко Струсь, козаки Брацлава зрадили йому і впустили в місто повсталих. Козаки почали грабувати шляхту, розграбували і грунт Калиновського. До Наливайка сходився місцевий народ"². "Прежде всего он собрал вокруг себя брацлавских казаков" - писав про Северина Наливайка І.О.Шипович³. Саме на Уманщині 1596 р. Северин Наливайко зимував і поповнював своїзагони, зимуючи в степах за Синюхою⁴, а також Наливайко переховувався в лісах Уманщини⁵.

Сучасники - серед них католицький біскуп Верещииський - писали про плани заснування незалежної козацької республіки на схід від Дніпра⁶. Н.Полонська-Василенко пише, що Наливайко хотів організувати козацьку провінцію між Дністром та Бугом, щоб звідти вести боротьбу з татарами та турками⁷. Але, спрямоване проти володарювання Речі Посполитої, повстання було придушене, літописець повідомляє "... на Солонице ляхи збили его войско, а самого Наливайка и его полковников, Мазепу и Лободу живцем побрали"⁸, а його ватажка після жорстоких катувань страчено у Варшаві. Опали зазнав і Брацлав - в 1598 р. його позбавлено права бути столицею Брацпавського воєводства, а гродські, земські суди і сейм перенесено до Вінниці. Шипович І.О. писав: "Замечательно, что Наливайко нашёл самое большое сочуствие себе и своему делу в Брацлавском воеводстве.... До конца казацких войн население Брацлавского воеводства было самым упорным врагом польского правительства и шляхты (но не польского народа)"⁹.

На початку 1607 р. відомий виступ жителів Брацлава. Селяни і козаки розправились із слугами О.Калиновського - К.Іванським, О.Повровським, М.Яблонським, а потім захопили будинок суду і знищили всі боргові записи¹⁰. За поданням шляхти уряд Речі Посполитої постановою Варшавського сейму (1607 р.) позбавив Брацлав Магдебурзького права¹¹.

У 30-х рр. XVII ст. прокочується хвиля повстань під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила), Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина (Остряниці) та Дмитра Гуні. До речі, у двох останніх повстаннях (1637 і 1638 рр.) активну участь брало і населення Уманщини, зокрема, надвірні козаки магната Калиновського. Від переслідувань багато козаків втікало в землі Московського царства. Брацлавський воєвода М.Потоцький писав у грудні 1637 р. коронному гетьману С.Конєцпольському: "Многократно я к вам, милостивый государь, писал, прося дабы вы его королевскому величеству припомнить изволили, чтобы этим своевольцам присёк путь к побегу в Москву, и чтоб его королевское величество потребовал от царя выдать всех изменников которые бежали туда... Оная выдача может положить наконец предел своевольствам "^,2.

Розглядаючи зв'язок Уманщини з козацькими рухами слід зазаначити, що він не набув в цей час широкого розмаху. Причиною цього є те, що Уманщина межувала з Поділлям, де було розташовано польські війська. Сам Калиновський, будучи значною особою, мав сильне військо, є дані про те, що на волоську війну Калиновський міг набрати із своїх володінь близько 40 тисяч війська¹³. Враховуючи це та сказане вище, можна припустити, що виступи на Уманщині були, але вони не могли набрати широкого розмаху.

На кінець першої половини XVII ст. Уманщина була територією з багатонаціональним складом населення. Крім українців багато було сербів і болгар, які, за твердженням М.Дашкевича, жили в містах і селах одними інтересами з українцями¹⁴. В Умані ж крім сербів та болгар, за твердженням Павла Алеппського, проживало чимало "ляхів, євреїв та вірмен"¹⁵, які осіли на теренах цього краю ще до початку війни під проводом Б.Хмельницького¹⁶. Проживали, як свідчать документи, й волохи¹⁷. Переписи населення Придніпров'я XVI та XVII ст. свідчать, що тут у містах і селах також жили татари. Деякі з них переходили в православ'я¹⁸. Уманщина була порубіжною землею з Едисанською ордою, тому й не дивно, як свідчать документи, що "многие татарове кочуют от Умани поблизу, в милях в трёх и в четырёх, и в Умань приезжают же "¹⁹.

Щодо соціального складу населення, то за підрахунками О.Компан, на Брацлавщині ще у першій чверті XVII ст. проживало чимало легального козацтва, що перебувало на державній службі. Зокрема, у кожному поселенні у середньому було по 15 козацьких димів (90 осіб), а в окремих містах - у Брацпаві, Вінниці, Ладижині, Немирові, Тетіївці, Погребищі та інших - козаків жило по кілька сот, а можливо навіть і тисяч осіб²⁰. Чимало міст становили в основному поселення козацькі, особливо на Брацлавщині і півдні Київщини²¹. Тут на кілька десятків послушного населення (того, що сплачувало податки) припадало по кілька сот непослушного козацького²². Але серед таких козаків було немало людей, що жили з ремесла, промислів і торгівлі. Тому дослідження проблеми формування уманського козацтва, міщанства чи селянства практично неможливе. Це зумовлено ще й тим, що на Уманщині й козаки, і селяни, і міщани на середину XVII ст. в основному проживали в містах і містечках, і значна частина їх займалась як ремісництвом, торгівлею, так і промислами, і, навіть, землеробством. Брацлавщина, у тому числі й Уманщина, були винятково багатолюдними, а постійна загроза татарських нападів спричинила будівництво багатьох міст-укріплень, які були як військово- адміністративними опорними пунктами, так і осередками ремесла і торгівлі. Цей край, як зазначав О.Яблоновський, всім відрізнявся від інших земель України²³.

Стосовно шляхти Уманщини, то в її середовищі спостерігається ряд соціальних процесів. Скорегувати уявлення про основні напрями соціальних процесів в середовищі шляхти допоможе підкреслення того факту, що дрібні й найдрібніші зем'яни напередодні Хмельниччини складали абсолютну більшість

шляхетського загалу. На Брацлавщині такій шляхті, що охоплювала близько 64% загалу, належало тільки 3% поземельного фонду²⁴.

О.Яблоновський вперше на підставі поборового реєстру Київщини

1628 р. і подимного тарифу Брацлавщини 1629 р. визначив кількість мешканців у цих регіонах відповідно як 234 і 311 тис. осіб²⁵. Грунтовно вивчав заселеність Правобережжя О.І.Баранович. Виходячи з гіпотетичної густоти населення на 1 кв. км. він обрахував кількість мешканців Брацлавщини як 550 тис. осіб²⁶. Н.Яковенко, дотримуючись у загальних рисах відомостей тарифів подимного

1629 р. для Брацлавського воєводства і спираючись на висновки демографів, виводить показник заселеності Брацлавщини близько 450-500 тис. осіб²⁷.

Число шляхетських сімей, зафіксоване тарифами, як власники певної кількості димів, становить, включаючи і дідичів, і тимчасових власників на Брацлавщині не менше як 220 (210 родів, що володіли близько 340 поселеннями)²⁸.

За даними М.Г.Крикуна на Брацлавщині існувало близько 960 сільських поселень²⁹.

Чотири п'ятих поземельного фонду належало 12 родинам, а відтак фактично роздавалося під служби і в оренди величезній масі дрібної шляхти, в той час як прошарок середньої шляхти-дідичів, що складав основне іменне ядро тарифів, був зведений до мінімуму. Таким чином, якщо вірити тарифам, шляхта-частинники на Брацлавщині складали 36,4% від зафіксованого складу землевласників³⁰. В той час, за підрахунками Н.Яковенко, на Брацлавщині могло мешкати 1590 шляхетських сімей (за тарифами - 220, за кількістю поселень - 640, урядницька - 480, залежна - 100-150, неосіла - 320) або близько 9540 чоловік, тобто 2% жителів регіону³¹.

ДО ПИТАННЯ ПРО ДИСКУСІЮ щодо ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ "УМАНЩИНА " ТА ВИНИКНЕННЯ МІСТА УМАНЬ

Проблема походження назви "Уманщина" та виникнення міста Умань є дискусійною. Дуже часто дослідники, що займалися цією проблемою наводили одні і ті ж писемні джерела, по різному їх тлумачучи. Висловлювалися думки, версії, в яких розходження в термінах появи міста сягали багато років. Наскрізна теза, яка єднала всіх науковців, краєзнавців, що займалися вивченням цієї проблеми, було твердження про те, що місто Умань має багатовікову історію, вигідне географічне положення, захищеність території. Певні археологічні знахідки повинні були переконати в цьому.

Зміст дискусії про заснування міста Умань та походження назви Уманщина викладений в серії публікацій науковців та краєзнавців О.Трубачова, М.Ткаченка, Г.Бевза, Г.Храбана, В.Стефановича, О.Діденко, В.Перегуди, М.Вихристюка, А.Палія та ін., які були надруковані в республіканській та місцевій пресі, в окремих брошурах та путівниках.

Віднайдена авторами письмова згадка, стосовно дати заснування міста - 1609 р., виявилася дещо неточною, а тлумачення топоніму викликало певні сумніви у наукових колах. Крім того, тенденція обмежити історію міста територіально звужувала перспективу історико-культурного розвитку, перетворювала на провінційну периферію державного організму.

Звідки ж бере свій корінь версія, що Умань заснована у 1609р.?

В 1845 р. в Одесі вийшла книга А.Скальковського "Наездьі гайдамак на Западную Украйну в XVIII в." В ній зроблена перша спроба подати історію Умані XVII - XVIII ст. Розпочинається ця історія з 1609 р. Чому? Тому, що в цьому році польський король, як сказано вище, подарував Калиновському "пустиню Гумань". Пізніше всі почали брати цю дату за початок існування Умані.

Вже Г.Храбан доводить, що на 1609 р. Уманщина була заселеною. Як аргумент він приводить дані про те, що в тексті дарчого документу виданого королем Калиновському зазначено: "Вона (тобто Уманщина) зі всіма новими поселеннями лежить за Брацлавом у кільканадцяти милях поміж двома татарськими шляхами Кривошарівським і Удицьким." Чи серед населених пунктів тоді була Умань з цього документа не відомо, але в одному документі під 1545 р. згадується с. Соколівка (Маньківського району). Згідно перепису 1629 р. в Соколівці було 664 житлових будинки, а в Умані того ж часу за тим самим перепесом - 1064 будинки¹.

Невже, запитує Г.Храбан, за двадцять років в Умані з нічого виросло понад тисяча жител? А в Соколівці, яка існувала понад сотню років їх було наполовину менше².

Писав Г.Храбан і про час заснування Умані. Він у своїх дослідженнях посилається нате, що в бібліотеці ім. Леніна, в Москві зберігалася книга, видана райпланом Уманського РВК в 1932 р. під назвою "Матеріали народно-господарського плану Уманськог о району (підсумки виконання за 1931 р. та контрольні числа на 1932 рік)" В ній на сторінці ЗО написано: "Місто (Умань) з'являється одним із старих міст України - застоване в XIII ст." Сказавши це, автор не послався на джерело.

"В 1959 р. вийшла книга П.А.Гудзенка "Черкаська область" і в ній автор, подаючи історичну довідку про Умань, посилаючись на літопис, сказав, що Умань заснована втікачами із Києва в XIII ст. Були це знатні ремісники - умільці. Від поселенців і виникла назва "Умань".

Тому, що подібні літописні згадки нам не були відомі, - пише Г.Храбан, - ми звернулися до нього з просьбою зазначити їх. З'ясували, що літописні джерела були вказані в книжці, яка видана в Києві у 1918 р. Тільки книги цієї в бібліотеці Києва немає, її може і не бути в Москві, бо підчас німецької окупації (1918 р.) Україна не мала обміну книжок з РРФСР. Про те, що така книга в свій час була навіть в Умані, безперечно, свідчить і посилання автора праці, виданої Уманським райпланом. Отже, твердження, що м. Умань виникло в XIII ст. ми можемо прийняти за ймовірне. Доказом цього є виявлені сліди слов'янських поселень в районі Гонтового Яру. Поселення виникало і зникало. Так і місто, знищувалось, а потім відновилось."³

Місцеві краєзнавці М.Вихристюк (директор Уманського краєзнавчого музею) та А.Палій (член товариства охорони пам'яток культури та історії України) враховуючи те, що сучасний топонім "Умань" відтворювався і звучав на рідній мові літописців, і створював певні труднощі для дослідників, вважають, що літописна Умань, як і Київ, мала кілька назв. Перша документальна згадка про літописний Пересечень, столицю окремого племінного об'єднання уличів - Улицького вогнища, датована 922 р. літописцем Ігіатієм, на їх думку є згадкою про Умань⁴. Вони в своїх твердженнях спираються на те, що зберігся рукопис Баварського географа IX ст., який писав, що "уличі - народ чисельний", мали 318 міст і проживали від берегів Дніпра до Південного Бугу⁵.

Також Н.Полонська-Василенко у праці "Історія України" доповнює, що уличі, столицею яких було місто Пересечень - надзвичайно "сильне і незалежне плем'я"⁶. До давніх документальних джерел належить, на думку дослідників, праця Яна Длугоша "Аннали...". "Для нас важливою є його думка про племінне об'єднання - Улицьке царство, уличів (відповідне сучасному "вулик", що свідчить про основне заняття населення), згодом- уманчани. Хоча, насправді, нинішні уманчани - абсолютно нове покоління українського суспільства⁷.

Протягом X - кінця XIV ст. доля міста Умані повита історичною таємницею. "Два століття тому назад Умань була останнім заселеним містом перед окраїнними степами...". Це повідомляє рукопис радника Курляндського герцога Кетлера - Д.Лаврентія Мюллера, вміщеного в "Сборнику для исторической топографии Києва и его окресностей" за 1874 р. під 1585 р. (переклад М.Вихристюка та А.Палія), що відповідає 1385 р. Однак, це місто знищено під кінець XV ст. ордами кримського хана Менглі - Гірея.

Коли Уманщина в 1609 р. передавалась Калиновському, Умань, безумовно, була вже заселена знову.

Безліч версій, захоплюючих, цікавих, іноді, смішних існує з приводу тлумачення топоніму "Умань".

Проблемою походження назви нашого міста в різні часи цікавилися такі вчені, як О.Трубачов, Г.Крас, В.Лучик. Опосередковано торкалися цього питання М.Грушевський, М.Фасмер, В.Даль. З місцевих науковців працювали в цьому напрямку В.Стефанович, Г.Храбан, О.Діденкотаін. Цікаві гіпотези пропонує В.Перегуда⁸. Але, на жаль, на сьогодні це питання так і залишається відкритим. Вирішення та наукове обгрунтування етимології назви "Умань", в комплексі з археологічною наукою, як пише В.Перегуда, в значній мірі могло б допомогти розв'язати інше, дуже важливе питання - час заснування самого міста⁹.

Існує велика кількість гіпотез щодо походження назви міста Умань.

Філолог О. Н. Трубачов виводить її від назви Оитепаи - притоки річки Лани, що тече в Німеччині¹⁰. Доказів тому - ніяких. Ще наївнішою і примітивнішою вважаємо легенду про корчму з двома Манями, де часто зупинялись мандрівники (зупинялись у Мань).

Є гіпотеза про походження назви від слів У і Мань (китайською мовою перше з них означає "укріплення", "місце", або "п'ять", а друге - "сліпе", "згоріле", "широке"), можлива схожість із Великою Китайською стіною¹¹. Ото ж - чи не існувало тут якогось укріплення ще до приходу монголів, чи не вони назвали його сліпим або згорілим укріпленням? Можливо і в словах Усмань, Тумань, Камань, Кіцмань, Ясмань, Маньківка частина "мань" означає сліпе, як і в словах глухомань, навмання, манівцями, Манько. Така версія мало ймовірна хоча б тому, що Китай досить далеко. Але не слід забувати, що монголи перед приходом до нас завоювали Китай. Містечко Ума і тепер існує поблизу Амура.

Також є гіпотеза про походження назви від арабського слова, де корінь ума-, омани - "околиця", "край"¹². Якщо врахувати окраїнне положення Уманщини, то і в цій версії знаходимо частку істини. Про зв'язок назви міста Умань з далеким Аравійським півостровом пише також В. Перегуда¹³.

За Супральським літописом назва походить від річки Уманки (за літописом - Уми), але невідомо, від чого походить назва самої річки. Перша письмова фіксація назви річки ІІта відноситься до кінця XV ст., коли 1497 р. Михайло і Костянтин Острозькі на землі брацпавській над рікою Сорокою перемогли перекопських татар, які втікали аж до Уми. Вихідна форма Ума, наскільки відомо, спеціально ніким не досліджувалася. Сьогодні існують дві гіпотези щодо походження цієї назви: тюркська та індоєвропейська. Тюркським походженням назви "ита" в свій час займалася науковий співробітник Уманського краєзнавчого музею О. Діденко.

Як відомо, на Уманщині мав місце значний вплив татарської колонізації. Це дає змогу говорити про тюркське походження назви, значення якої можна сформулювати, як "маленька річка". Для порівняння - з тієї тюркської лексики: Умар - велика річка, Урман (татарське) - лісова маленька річка. Кума - "пісочна" ріка.

Щодо другої гіпотези, то дослідники звертають увагу на співпадання звучання гідроніму Ума з індоєвропейським Ума, одним із імен богині Махадеви або Парасваті, дружини Шиви¹⁴. Якщо взяти до уваги це припущення, то назву річки Ума слід віднести до найдавніших праслов'янських назв, причому виникнення її сягає доби існування трипільської археологічної культури - часів індоєвропейської спільності. Як було сказано вище, на Уманщині археологами знайдено велику кількість поселень та відкрито величезні протоміста вищеназваної культури.

Що згадувана Ума - то річка Уманка, сумнівів немає. Бо йдеться про землі Брацлавські, і річка Сорока на територіїУманщини - ліва притока Собі. На Собі і тепер є село Сорока, недалеко від нього Кошлани. Тому можна припустити, шо згодом річку Уму стали називати Уманкою, а побудоване біля неї місто - Уманню. І все ж таке пояснення не бездоганне. Справа в тому, що спочатку словом Умань або Гумань називали не місто чи поселення, а велику територію, говорили "пустиня Гумань".

Говорячи про виникнення міста, пише В.Перегуда, варто зауважати, що останні наукові дослідження, проведені В.Лучиком, відносять її появу до періоду найдавніших праслов'янських утворень з продуктивним в індоєвропейській гідрономії формантом " - mana / mina". Однак складність історичного процесу, який мав місце на Уманщині, вимагає не поспішати з висновками про витоки назви "Уманщина". На нашу думку, розв'язання цього питання не можливе без застосування комплесного підходу, при якому мовознавці, історики, археологи, етнографи об'єднали б свої зусилля в одному напрямку. Територія Гуманщини на різних історичних етапах зазнавала значного впливу різних культур. Тому слід було б розглянути ідею неоднакового значення назви "Умань" за різних історичних часів та обставин¹⁵.

Є й інші версії, наприклад, Гумано - з латинської - "перехрестя шляхів", a Ma - з тюркської - "красиве місце"¹⁶.

Зовсім неможливо залишити поза увагою вплив Чорноклобуцької колонізації, про яку широко писав у своїх працях М.Грушевський. Ми знаємо, що північні землі Уманщини входили до політичного об'єднання "Чорноклобуцький союз". Можливо, саме з тих часів прийшли до нас назви "Гумань", "Гуманщина", "Гуманська пустеля".

З точки зору кімерійського походження назви "Гумань" здається вірогідним пояснення назви як "місце поклоніння Великому місяцю", де "Гу" - Великий, а "мен" - місяць. Отже, Умань - можливо, місце поклоніння культу місяця.

Дійсно, якщо згадати часи існування Білогрудівської культури і особливо білогрудівські зольники, які на нашу думку мали ритуальне призначення і були місцем поклоніння вогню або сонцю, могли також бути місцем поклоніння культу місяця.

За часів ранніх слов'ян, як відомо, Уманщина входила до слов'янського об'єднання уличів. Археологія не заперечує існування міського поселення в ті часи, красномовно за себе говорять і знайдені знахідки: наконечники стріл, мечі, хрест- енколпіон, чисельні уламки посуду ХІ-ХІІІ ст. тощо.

За цих обставин має місце і припущення про існування Умані ще у XIII ст. під назвою Ладичин, про що зазначає у своїх працях Г.Ю.Храбан. Цікаво, що назва Ладичин близька за своїм значенням до сприймання назви "Умань", від назви рослини дев'ятисилу. Одна із стародавніх народних назв рослини - Око Ладове. Може тому, ще за часів козацтва і відродилася забута стародавня назва міста, яка в уяві була пов'язана з рослинною символікою оману (одна з українських назв дев'ятисилу) - найпопулярнішою рослиною серед українців, зілля з якої наділяли великою магічною силою¹⁷.

Романтичну назву - "умань" закріпив за квіткою дев'ятисилом також російський лексикограф Володимир Даль, котрий жив і працював в Умані. Прихильником гіпотези, що Умань існувала в XIII ст. є і Г.Бевз.

Директор Уманського краєзнавчого музею М.Вихристюк та А.Палій висунули власну гіпотезу походження назв Умань та Уманщина. Вони пишуть, що в 922 р. Великий Київський князь Ігор у колишню столицю уличів "взяту списами" дружиною воєводи Свенельда, призначає представника княжої адміністрації феодала Мону. Населений пункт за традицією тих часів отримує власне ім'я нового господаря: "Позвашася іменем своїм, де сидить, на якому місці". Влітку 945 р. у складі делегації Великокиївського князя Ігоря до Візантії було 68 делегатів "від всього князівства і від всіх людей землі Руської". Серед них літописець Іпатій називає і посла Мони¹⁸.

Аналізуючи сематично-граматичну форму топоніму "Умань", дослідники доводять, що назва міста розшифровується за допомогою праукраїнського антропоніму Мони у формі множини та допоміжного прийменника -у: у Мони. Внаслідок контамінації, злиття слів з видозміненим кінцевим пом'якшуючим -нь, утворилася стародавня фонетична словоформа -Умонь, звуковий орієнтирний варіант сучасного топоніму "Умань" з російськомовним звуком -а в первісному корені - -мон¹⁹.

Є ще ряд цікавих гіпотез походження назви: Умінь - на території проживало багато умільців, майстрів; Уманья - назва рослини народна, літературна - петрів батіг, його до заснування росло дуже багато в цьому місці²⁰.

Деякі дослідники вважають, що назва була занесена вихідцями із Коростенського району Житомирської області, де є річка Уманочка. До них належить і Г. Храбан, який пише, що часто спустошувала цей край татарська орда, проте багатющий край з роками знову оживав, заселявся: сюди тікали від гніту феодалів з північного Правобережя і Галичини. Втікачі заселяли пустки і називали їх по-своєму, нерідко так, як у себе на батьківщині. В західній частині Черкаськой області є немало сіл з назвами населенніх пунктів Житомирщини.

"Недалеко від Коростеня, пише Г.Храбан, є невелика р. Уманочка, притока Москви (басейн Прип'яті). Отже, назву річки Уманки на Уманщині, мабуть, принесли втікачі з Полісся. Від річки пішла й назва відродженого міста.

Стародавнє слово "Умань", як твердять, означало небезпечну для життя людей місцевість. До речі, р. Уманочка, що біля Коростеня, неподалік свого гирла кілька століть тому текла по небезпечній для людей місцевості, по торфяному болоту, де через необережність можна було провалитись і загинути. Переселившись з берегів поліської Уманочки, втікачі потрапляли теж у небезпечні місцевості. Правда, тут багно не засмоктувало, але знову ж була "Умань" - повсякчасна небезпека: треба було оберігатись від напасників. Отож і річку назвали Уманкою, а від неї пішла й назва міста"²¹.

І дійсно, місця тут були колись болотисті, і ті, хто не знав місцевості, гинули в болотах. їх заманювали, особливо підчас подій Коліївщини. На Полтавщині та в інших областях відсилали неприємних людей, їм кажучи: "Та не пішов би ти поза Уманню", вважаючи її нечистими землями.

Х.П.Ящуржинський писав в свій час, "Самое название Умань, возможно, что и татарского происхождения; теперь это имя сближается в сознании народа, в народной этимологии, с понятием - ум"²².

Цікавою і найбільш обгрунтованою на наш погляд є версія Г.Бевза. Суть її в тому, що південніше від річки Рось ще в дотатарські часи жили торки, узи і тумани. Там, де осіли торки, тече річка Торча є і Торчанка, і Торчиця, і села Торчин, Торків, колись було місто Торчеськ. Там, де осіли узи, є місто Узин та річка Узень. То, можливо, і назва куманів дійшла до нас у дещо зміненій формі. Куманія - то латинська назва, а місцеве населення могло говорити Кумань (згадаймо, приклад, що слова Волинь, Київ, Познань по- латинськи звучать Волинія, Київія, Познанія). А в чорних клобуків і в багатьох народів сходу, звідки прикочували кумани буква "к" перед першою голосною часто переходить в "г": одні з них говорять Карадах, Куба, Кубань, а інші проте саме - Гарадаг, Губа, Губань. Цей факт добре відомий²³. Тому, ймовірно, що одну й ту саму місцевість одні люди називали Куманню, а інші Гуманню. До речі, на Уманщині ще й досі старі люди часто вживають "г" і там, де вона не потрібна, говорять, наприклад, "голія", "горати", "Гомелько", "Голекса". Колись і місто називали не Уманню, а Гуманню. Не тільки селяни, а й науковці. Одна з кращих книг про історію нашого краю називається "Гуманщина в 16-17 вв."²⁴

Аналізуючи вказані відомості можна зробити висновок, що назва міста Умань могла виникнути в результаті таких перетворень: Куманія - Кумань - Гумань - Умань²⁵.

Починаючи з XVII ст., вважає В.Перегуда, можна говорити і про великий вплив єврейської культури, що також могло позначитись на сучасній назві міста. Відомо, що назва "Умань" у євреїв асоціюється перш за все з вітхозавітним ім'ям Амана, біблейним персонажем, відомим в історії як "гонитель євреїв"²⁶.

Тобто, ми бачимо цілком протилежні точки зору, які не дають відповіді на головні питання: коли виникло місто Умань, яка природа назви "Уманщина". Тому ця проблема потребує глибокого аналізу лінгвістів, спеціальних поглиблених досліджень істориків та етнографів, пошуку нових писемних джерел, архівних матеріалів, проведення спеціальних археологічних досліджень.

Безумовно, на населення Уманщини, як порубіжної території, мали значний вплив неслов'янські компоненти, однак, їх слід розглядати як незначні вкраплення, що дуже швидко асимілювалися з місцевим населенням.

Очевидний висновок і про те, що назва "Умань" пов'язана з цілим краєм - Уманщиною.

За однією назвою міста - стільки легенд. Це не здається дивним якщо взяти до уваги важливість географічного положення та історичної ролі Умані та Уманщини в історії України. Цікаво про

Умань йдеться у стародавній приказці, записаній від О.П.Діденко: "Скільки світу - стільки Гумані".

Як бачимо, чимало дослідників у своїх роботах, які вже згадувались, висловлюють припущення про можливість існування міста Умані ще у XIII -XIVct., до них відноситься і М.Ткаченко.

Отже, на території міста та краю відомі археологічні пам'ятки різних історичних періодів від епохи неоліту до скіфського часу, а також слов'янські пам'ятки VII -VIII ст., які висвітлюють історію території, але не мають відношення до виникнення міста Умані. Але, проаналізовані вище дані писемних джерел та праці дослідників дають підставу припустити, що часом заснування міста Умань можна вважати кінець XIVct. і що його назва походить від назви місцевості на якій воно виникло. Тобто, назва Уманщина була первісною, більш давньою.

ВИСНОВКИ

Населення Уманщини відіграло важливу роль в історії України з найдавніших часів до середини XVII ст.

Наявні історичні джерела, дані археологічних досліджень та наукової літератури дали можливість визначити межі території історичної Уманщини, виходячи з того, що у вирішальній мірі на визначення меж території, її назви, мають вплив історичні події, що мають єдині корені і близькі за своїм перебігом, а також географічне положення, яке в найдавніші часи виступало визначальним чинником всіх процесів. Ця земля - земля Уманщини має право на виокремлення, як територія, що відігравала впродовж віків цілком самостійну й унікальну роль.

Дата добавления: 2015-05-23