Історія Уманщини - 3.5. Пам'ятки зарубинецькоїта черняхівськоїкультур

Через певний час на Уманщині знову спостерігається активізація економічних відносин. Про це свідчать знахідки зарубинецької культури, яка датується кінцем ill ст. до н.е. - II ст. н.е. і дістала назву від знахідок, що були відкриті біля села Зарубинці Канівського району В.Хвойкою у 1899 році. Нині відомо близько 500 поселень і 1000 поховань зарубинецької культури.

Зарубинецька культура добре досліджена в працях істориків В.Барана, Ю.Кухаренка, Є.Максимова, О.Тереножкіна та ряду інших¹.

Слід зауважити, що визначення особливостей зарубинецької культури на території Уманщини, розвитку її продуктивних сил, а також торгових зв'язків має значні труднощі, оскільки в писемних джерелах, що дійшли до нашого часу племена, які жили тут, не згадуються. В основу досліджень кладуться лише археологічні знахідки.

Праслов'янська зарубинецька людність займалася примітивним перелоговим та підсічним землеробством. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо. У стаді переважала велика рогата худоба, свині. У металургійних центрах з болотної руди виплавляли кричне залізо. З нього ковалі виготовляли ножі, серпи, сокири тощо. Прикраси робили з бронзи га срібла. Виробництво грубої ліпної кераміки ще не виділилося в окреме ремесло. Про торгові зв'язки зарубинецьких племен з Причорномор'ям свідчать знахідки на праслов'янських поселеннях античних амфор, скла, бронзових прикрас. Взагалі, господарство зарубинецької людності, як і всіх слов'ян до виникнення держави, мало замкнений, натуральний характер.

Основними категоріями пам'ятників зарубинецької культури є поселення і могильники. Зарубинецькі пам'ятки розміщені гніздами - по 10-15 поселень. Селища на підвищених мисах річкових терас нерідко мали укріплення - земляний вал та рів. У невеликих квадратних напівземлянках площею 10-12 кв. м. жили окремі парні сім'ї. На кожному поселенні проживала сусідська община з кількох великих патріархальних сімей, складовими частинами яких були малі, парні сім'ї'².

Зарубинецькі поселення не мали чіткої забудови. Житла розташовувались там безсистемно, часто перебудовувались. Біля жител на всіх без виключення поселеннях було по декілька господарських ям, які використовувались як погріби для продуктів і, як зерносховища. В деяких поселеннях поза житлами знайдені вогнища. Іноді із залишками ремісничих відходів, рештками кераміки.

На території Уманщини знайдені залишки поселень зарубинецької культури. Це, зокрема, біля села Родниківка Уманського р-ну, сіл Орадівката Синиця Христинівського р-ну³, а також на середній течії Південного Бугу. Однак в І ст. н. е. зарубинецька культура занепадає, або ж змінює свій зміст.

Новий підйом в розвитку Уманщини спостерігається з другого століття нашоїери. Про це свідчать численні знахідки черняхівської культури. Виявлена вона В.Хвойкою у 1890-1901 рр. на Середньому Подніпров'ї. Б. Рибаков стверджує, що територія, де спостерігається розквіт черняхівської культури, майже повністю співпадає із землею праслов'ян - сколотських царств⁴, а отже, і з територією історичноїУманщини. Виникає правомірне запитання - а де ж знаходилась основна територія формування та розвитку черняхівської культури? Багато дослідників слідом за В. В.Хвойкою "класичними" черняхівськими пам'ятками вважають старожитності Середнього Подніпров'я. Дійсно, в цьому районі черняхівська культура виявляється досить повно у поховальних пам'ятках та у великій кількості поселень⁵. Але дослідження на території Середнього Подністров'я, Південного Побужжя та інших сусідніх районів показали, що і тут ми маємо досить насичений матеріал могильників та великої групи поселень черняхівської культури. Зіставлення черняхівських матеріалів Середнього Подніпров'я, з одного боку Середнього Подністров'я та Південного Побужжя - з другого, дозволяє найбільш чітко простежити близькість, єдність і тотожність старожитностей II - V ст. н. е. у вказаних районах. Це повинно, очевидно, означати, що територія "класичного" Черняхова значно ширша Середнього Подніпров'я і охоплює по суті всю територію Дністро-Дніпровського межиріччя⁶. Саме межиріччя Дністра-Дніпра і слід розглядати, на нашу думку, як основну територію черняхівської культури. Ось чому у вказаному районі, а значить і на Уманщині, черняхівська культура і виявляє найбільше свою єдність та монолітність. Дослідник М.Ю.Брайчевський відмітив, що черняхівські пам'ятки найбільш поширені на Уманщині⁷.

Племена цієї культури протягом II-IV ох. н.е. заселяли Уманщину, Більше, ніж у 100 населених пунктах знайдені їх пам'ятки, які знаходились на відстані не більше чим 5 км одне від другого, нерідко гніздами. Площа сучасного Уманського району - 1,4 тис. кв. км. Виходячи з середньої цифри 100 жителів для кожного черняхівського селища, одержуємо приблизну загальну кількість населення вказаного району в 10 000 осіб. Отже, середня щільність населення тут повинна була становити в першій половині І тис. н. е. сім чоловік на 1 кв. км°.

Дослідженням черняхівської культури на Уманщині займалися місцеві краєзнавці Г.Ю.Храбан, В.А.Стефанович, О.ГІ.Діденко. Здобуті ними матеріали є солідною джерелознавчою базою. Дослідниками проведена велика робота по виявленню і обстеженню об'єктів на місцях. Звіти, здані цими дослідниками до Інституту археології АН УРСР, вміщують великий обсяг наукової праці, докладний опис матеріалів.

Про масштаби досліджень свідчать щоденники археологічних розвідок, які зберігаються в Уманському краєзнавчому музеї. їх аналіз говорить про велику роботу, проведену автором. Так, лише У 1959-1961 рр. Г.Ю.Храбан виявив і описав 168 поселень черняхівської культури⁹. Такі ж розвідки проводились Г.Ю.Храбаном і в 1962 р., про що свідчать відповідні записи¹⁰. В праці Г.Ю.Храбана "Археологічні пам'ятки Маньківського району" дані відомості про 85 археологічних пам'яток цієї культури¹¹.

В.А.Стефанович та О. П.Діденко у своїй монографії¹² подали опис 167 черняхівських пам'яток. Уточнена топографія переважної більшості знахідок (урочище, куток села чи приватні садиби). Додані також карти поширення їх на Уманщині. Велика кількість об'єктів з цього реєстру виявлені самими авторами, решта описана за матеріалами інших дослідників. В.А.Стефанович та О.П.Діденко використали як археологічну літературу, так і архівні джерела, оглянули численні колекції знахідок, в тому числі багатьох місцевих, переважно шкільних музеїв.

Черняхівці займалися землеробством і скотарством, у них були добре розвинені гончарне та ювелірне ремесла, розвивалася торгівля, особливо з Римом. Біля с. Погоріле знайдено чимало римських монет, а у районі р.Удич археологи виявили скарб з 450 монет¹³, що підтверджує наявність зв'язків черняхівців зі Стародавнім Римом. Один із дослідників черняхівської культури на Уманщині Г.Ю.Храбан зазначав, що: "Ми тепер натрапляємо на сліди черняхівської культури майже в кожному селі; при чому в кількох селах уже виявлено по два поселення....доводиться констатувати, що скрізь, де раніше знаходили тільки самі срібні римські динарії, тепер там знаходять і черняхівську кераміку"¹⁴.

В цей час ми зустрічаємося з пам'ятками слов'янської культури полів поховань. На Уманщині вони виявлені більше як у 20 селах, в тому числі в м.Умані, Дмитрушках, Паланці, Полянецькому, Піківці і Старих Бабанах¹⁵.

Поселення черняхівської культури розташовувались звичайно на південних схилах берегів річок і ярів. На деяких із них прослідковується правильне планування: житла створювали вулиці або декілька вулиць і складалися з безпідмуркових наземних будівель на дерев'яному каркасі, стіни яких обпліталися лозою і обмащувалися глиною. Частими є знахідки залишок гончарних майстерень, двоярусних гончарних печей тощо.

Найбільшу кількість поселень виявлено в Уманському районі біля сіл Городецьке, Дмитрушки, Доброводи, Дубова, Іванівка, Краснопілка, Ропотуха, Старі Бабани, Сушківка, Юрківка, Рижавка. Рештки поселень черняхівського типу виявлено також у Христинівському районі в селах Верхнячка, Орадівка, Синиця та Тальнівському районі біля сіл Білашки, Веселий Кут, Мошурів¹⁶. У Жашківському районі це села Конельська Попівка, Охматів, Сорокотяга, Хижня¹⁷.

У с. Рижавка (Уманського району) відомо черняхівське селище на правому березі р. Ятрань. Довжина його близько 1 км. Поруч з цим селищем простежено ще три інших черняхівських поселення та знайдено 2 могильники, в яких знаходилось понад 50 поховань¹⁸. Унікальною і понині нерозгаданою є знахідка на цьому поселенні двох маленьких ліпних посудин, днища яких викладені склом. Про пряме призначення їх відповіді поки-що немає, але, ймовірно, ці посудини мали культове призначення, оскільки скло здавна наділялось магічною чудодійною силою. На одному із могильників у Рижавці знайдено золоту відеркоподібну підвіску.

Дана знахідка та інші знахідки ювелірних виробів дають змогу зробити висновок про те, що побутування різноманітних ювелірних прикрас у черняхівців було зумовлено загальним рівнем соціально- економічного розвитку лісостепових племен у першій половині та в середині І тисячоліття н. е. Черняхівське суспільство виробило у ювелірній справі свою самобутню традицію. Але разом з тим воно було підготовленим до сприйняття та модифікації загальноєвропейських форм ювелірних прикрас. Це свідчення високого на той час рівня позитивних знань, досвіду, набутих черняхівськими племенами.

В с. Аполянка теж Уманського району на правому березі р. Ревухи простежено залишки черняхівського селища. Довжина його близько 1 км. Поруч розташовані два інших менших за площею селища'⁹. Така забудова черняхівських селищ відбиває, очевидно, не тільки історико-етнографічні традиції вказаної території, а й відповідні суспільні відносини у землеробських ранньослов'янських племен ІІ-У ст. н. е. Йдеться про зрушення, що відбувалися на шляху поступового розкладу великої патріархальної сім'ї при переході до індивідуальної, а разом з тим і про процес становлення територіальної сусідської общини.

Цікаві поховання черняхівського типу досліджені у 1949 р. в могильнику біля с. Данилової Балки Ульянівського району Кіровоградської області. Усі вони являють собою трупопокладення в глибоких могильних ямах. Біля одного з поховань знайдено вісім глиняних посудин, виготовлених на гончарному крузі (горщики, миски, глечики та кубок). Як показали хімічні аналізи, в цих посудинах, зокрема в мисках, збереглися рештки ритуальної їжі з борошна. Біля поховання були також рештки кісток тварин, що є рештками м'ясноїїжі, також покладеної туди з ритуальною метою.

В іншому похованні в могильній ямі було виявлено прикраси у вигляді намиста, та римська монета середини IV ст. н. е., перетворена в підвіску (медальйон), на основі яких поховання датується V сг.²⁰

Уманський краєзнавчий музей експонує цікаву знахідку черняхівської культури - кістяний стержень - яким, ймовірно, черняхівці розписували посуд, прясла та інші побутові речі, на залишках яких виявлено орнамент.

Черняхівська культура підтверджує, що господарствоїїзначною мірою відрізняється як від попереднього свого рівня розвитку, так і від ведення господарства сусідніми племенами. Тут з'являється прогресивніше плужне землеробство. Для обробітку землі використовувались гілуги із залізним лемешем і череслом. Один з таких лемешів знайдено біля села Свинарки Уманського району²¹.

Будуються значні поселення типу знайдених біля сіл Майданецького та Тальянок Тальнівського району, навколо них зводяться оборонні споруди, зокрема, так звані "змієві вали", що тягнуться від Звенигородщини через південь Уманщини біля сіл Нерубайки та Копенкувата²², залишки яких дійшли аж до нашого часу. Більше двадцяти черняхівських поселень, що знаходились на Уманщині, згадуються у праці Є. В. Махно²³.

Поява таких поселень, оборонних споруд, поховань говорить про значний розвиток господарства, а також про перші державні начала.

Основною галуззю господарства племен черняхівської культури, як сказано вище, було землеробство. Вже сама густота і значні розміри поселень доводять розвинутість цієї галузі господарства, яка могла забезпечити існування багаточисельного осілого населення.

Землеробство в умовах осілого побуту було тісно пов'язане із скотарством. Розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней, а також домашню птицю. Певну роль у господарстві відігравали промисли - полювання, бджільництво, рибальство.

Продукція сільського господарства зберігалась в ямах- сховищах, розташованих поблизу жител (в деяких із них знайдені зерна злаків). Зберігалось зерно також в спеціальних великих глиняних посудинах, які називались зерновиками, їх зберігали в господарських приміщеннях типу комор. Мололи зерно з допомогою ручних зернотерок і жорн.

Сільськогосподарське виробництво у цих племен поєднувалось з різними видами ремесла, частина яких досягла значного розвитку.

Значного розвитку досягло гончарне виробництво. У черняхівській кераміці Середнього Подніпров'я переважають форми, які виникли на основі давньої традиції зарубинецьких племен²⁴. Щодо керамічних форм, які побутували у черняхівського населення Уманщини, то тут не досить чітко виявляються місцеві історико-етнографічні особливості. Так, у керамічних формах ліпного посуду Уманщини є елементи дуже близькі волинським. В гончарному посуді тут виступають форми, представлені і в Наддніпрянщині, і в Наддністрянщині. Таку своєрідність можна пояснити насамперед територіальними особливостями. Це близьке сусідство Середнього Подніпров'я, Подністров'я і Волині.

Крім того, носії черняхівської культури широко займалися обробкою деревини, оскільки під час розкопок багатьох поселень знайдено сокири, долота, тесла, свердла, шпильки та ін.

Черняхівські ковалі володіли всіма основними прийомами кування металу в гарячому вигляді, знали декілька способів одержання і обробки сталі. Про ковальське ремесло черняхівських племен дають певну уяву вироби - окремі знахідки ковальських знарядь (зубило, пробійник), а також металографічні дослідження залізних виробів.

Спеціалісти відмічають: "Найбільшу увагу викликають залишки металургії заліза поблизу сучасного м.Умані Черкаської області, де спостерігається їх найщільніша концентрація."²⁵ Найщільніша концентрація! Ото ж ще за кілька століть до появи Київської Русі на території Уманщини, люди інтенсивно займалися найскладнішим для тих часів виробництвом - виплавленням заліза.

Головний банк даних, що дозволяє досліджувати металургію заліза рубежу і і іершоїі юловини І гис. н. е. на Уманщині містять археологічні пам'ятки. Необхідно відзначити, що залишки залізодобування на археологічних пам'ятках внаслідок тих чи інших причин наявні у двох основних випадках: а) у вигляді окремих шматків шлаку, руди, деревного вугілля; б) у вигляді залишків металургійних горен, майстерень, ям для отримання деревного вугілля і випалу руди, ям для їх зберігання та ін. Якщо у першому випадку ми можемо лише ствердно відповісти на питання про існування залізодобування на тому чи іншому поселенні, то пам'ятки другого типу дозволяють подати не лише їх найбільш повну технічну інтерпретацію, а також історичну, економічну та соціальну. Тому головним джерелом для висновків повинні бути пам'ятки зі збереженими залишками чорної металургії. Але зневажати пам'ятки першого типу теж не можна, бо вони у сукупності є цінним інформативним джерелом, що свідчить про рівень і масштаби виробництва заліза у тієї чи іншої археологічної культури, у тому чи іншому регіоні²⁶.

До пам'яток чорної металургії останньої чверті І тис. до н. е. - першої чверті І тис. н. е. відноситься залізодобувний центр, знайдений на південній околиці м.Умань у двох пунктах - Умань І південніше та Умань II західніше автостради Київ - Одеса²⁷.

Робочий майданчик пункту Умань II містився на лівому березі р. Котломийки, приблизно в 5 км на північ від с. ГІІківець²⁰. Розміри майданчика становили 4 х 5 м. Він був витягнутий вздовж русла річки і містив залишки 36 поглиблених горен, що знаходилися впритул одне до одного. Металургійні конгломерати, що заповнювали горен, залягали беспосередньо піддерновим шаром. У плані мали овальну форму розміром 35x45 см при висоті до 50 см. Верхня частина шлакових конгломератів досить рівна, із залізистого шлаку, тоді як нижня являє собою більш шлакові утворення з включеннями деревного вугілля. Певної системи у їх розташуванні зафіксовано не було. Горна знаходилися у хаотичному стані з найбільшою щільністю у південній частині майданчика. В одному із котлованів, напіввільному від шлакового конгломерату, знайдено фраг менти товстостінних ліпних горщиків з високими відігнутими назовні і прикрашеними пальцевими вдавленнями вінцями. Посудини погано випалені, у тісті є домішка грубопотолоченого кварциту, виходи якого наявні на протилежному боці річки. Кераміка такого типу наявна у гіізньозарубинецьких старожитностях. Більшість шлакових конгломератів зберегла крихку сіроглиняну вимазку на зовнішній поверхні товщиною 4-5 см.

Пункт Умань II знаходиться приблизно в 800 м на південь від перехрещення доріг Умань - Кочержинці з межами лісовго обходу №9 Уманської лісгоспзаготівлі.

Різниця між майданчиками спостерігалася лише у кількості шлакових конгломератів. Крім цього, поряд з площадкою № 1 пункта Умань II були зафіксовані яма з вапном та яма з деревним вугіллям²⁹.

До цього ж Уманського центру чорної металургії можуть бути також віднесені робочі майданчики, знайдені співробітниками Історико-технічної експедиції Інституту археології АН України поблизу с. Бондарка Тальнівського р-ну Черкаської обл. і с. Підвисоке Ново-Архангельського району Кіровоградської обл. (ці майданчики ще остаточно не досліджені)³⁰.

Добування руди у давнину, як і зараз, здійснювалося двома способами — відкритим та підземним, тобто з влаштуванням рудників, копалень. На території Уманщини відомі численні пластоподібні виходи залізистих кварцитів, які достатньою мірою забезпечували сировиною розташовані поряд центри чорної металургії! не вимагали влаштування підземних рудників³¹.

Здобута руда, болотяного чи гірського походження, піддавалася плавці не відразу. Попередньо вона повинна була збагачуватися. Необхідність у збагаченні, тобто у підвищенні вмісту заліза в руді, викликана тим, що при недовершеності сиродутного способу велика кількість заліза зникала разом зі шлаком, а це природно зменшувало вихід продукції. Збагачення руди у давнину могло відбуватися промивкою, сушкою, випалом і подрібненням. Промивка необхідна була для очищення руди від сторонніх домішок - піску, глини, землі. Але найбільш результативною операцією був випал. Звичайно, стародавні металурги не здогадувалися, що, здійснюючи випал, вони викликають деякі хімічні перетворення, які значно впливають на кінцеві результати процесу виробництва заліза, його якість. Як видно, випал здавався необхідним з точки зору вилучення вологи з руди і зменшення її опірності під час подрібнення. Агломераційні печі, спеціально призначені для випалу руди зафіксовані на Гайворонському центрі ранньослов'янської чорної металургії\/І-\/ІІ ст. н. е.³²

На основі археологічних знахідок, виявлених на території історичної Уманщини, дослідники прослідковують розвиток металургійних горнів, встановлюють їх типологію.

Найбільш розвинутою пам'яткою ямного горна багаторазового використання є горно з поселення першої чверті І тис. до н. е. поблизу с. Синиці Христинівського р-ну Черкаської обл. На поселенні знайдено залишки сиродутного горна, який являв собою яму у материковій породі. Ця яма мала правильну циліндричну форму і викладена по стінках плитками вапняку, вимащеного у свою чергу глиною. Внутрішня частина горна мала такі розміри: глибина — 0,55 м, верхній діаметр — 0,75 м. На дні горна знайдено сопла, а навколо — шлаки. Розкопками Історико-технічної експедиції Інституту археології АН України на поселенні виявлено видовжену, вимащену тонким шаром глини вугільну яму і розвал наземної шахти сиродутного горна³³.

Матеріали, здобуті за останні роки під час дослідження Уманського центру, надали можливість реконструювати сиродутне горно, що використовувалося у екстенсивному залізодобуванні і, таким чином, вирішити суперечливі моменти, які пов'язані з цим напрямком у розвитку стародавньої чорної металургії. Підставою до реконструкції були шлакові конгломерати, фрагменти наземних шахт з отворами для дуття, глиняні заглушки, сопла.

Дослідники зробили спробу охарактеризувати причини виникнення і діяльності Уманського центру, який функціонував у середовищі зарубинецьких племен пізнього етапу. Загальний рівень соціально-економічного розвитку племен зарубинецької культури не дозволяє вважати, що існування центру товарного виробництва заліза забезпечувалося економічними потребами зарубинецьких племен³⁴. А загальний рівень їх виробництва, де ремесла ще були малорозвинуті, за винятком залізодобувного та ковальсько- ювєлірного, які ще не відокремилися у спеціальні галузі, примушує шукати причини організації Уманського центру поза межами соціально-економічного розвитку племен зарубинецької культури³⁵. Виникло завдання пошуку ринків збуту металу, що його виготовляв Уманський центр залізодобування.

Цей ринок дослідники пропонують шукати у Північному Причорномор'ї періоду римської окупації³⁶, на користь чого є декілька посередніх доказів. По-перше, про можливість цього може свідчити ситуація, пов'язана з постачанням економіки античних держав, і зокрема, римської, металами, які виробляли навколишні "варварські" племена, бо землі, власне, римської метрополії на поклади металевих руд були не багаті. Це відзначав ще Георгій Агрікола³⁷. У зв'язку з цим, римляни вимушені були шукати джерела постачання металами у багатих на рудні поклади європейських провінціях³⁸.

На користь нашого припущення про спрямованість збуту продукції Уманського центру (обсяг виробництва заліза, отриманого лише на трьох досліджених майданчиках цього центру, міг задовольнити потреби не менш як 160 господарств за короткий термін) свідчать ряд фактів:

1. Археологічні матеріали дають дуже обмежені дані про розвиток власної металургії заліза в античних центрах Північного Причорномор'я та Криму.

2. Природні умови Північного Причорномор'я дуже несприятливі для розвитку металургіїзаліза, постачальником якого до степових районів традиційно був лісостеп.

3. Південний Буг являв собою вигідну транспортну артерію, яка могла поєднувати Уманський центр залізодобування з античним ринком Північного Причорномор'я³⁹.

4. Концентрація римських монетних скарбів на Уманщині вказує на інтенсивність обмінних зв'язків у римський час⁴⁰.

Отже, сукупність наведених, хоч і посередніх, доказів, на наш погляд, дозволяє припустити, що організація Уманського центру товарного виробництва заліза не була викликана потребами, власне, економічного розвитку племен зарубинецької культури і пов'язана з господарською діяльністю населення Північного Причорномор'я періоду римської окупації. Це, зрозуміло, зовсім не виключає того, що якась частка продукції Уманського центру йшла на задоволення потреб місцевого населення, але підтвердженням нашої точки зору на причини організації Уманського центру чорної металургії є те, що з крахом європейської провінційноримської системи, ліквідацією усталених торгово- обмінних зв'язків і збуту, практично, повсюдно у стародавній Європі припиняють свою діяльність і центри товарного виробництва заліза.

Археологічні дослідження показують безсумнівний зріст обсягів виробництва заліза у другій чверті І тис. н.е. Але цей зріст досягався не організацією великих масштабних центрів залізодобування, які вимагали об'єднання у виробничий колектив декількох індивідуальних родин металургів-ремісників, а влаштуванням залізодобувних майстерень, практично, на кожному поселенні черняхівської культури. Особливо це гірослідковується на Уманщині, де зафіксовано ряд пам'яток чорної металургії, залишених племенами черняхівської культури. Це пам'ятки у вигляді окремих шматків шлаку, руди, деревного вугілля, розташованих на невеличкій площі, часто неподалік одне від одного.

У селах Гереженівка, Гродзево, Дмитрушки Уманського р-ну, на поселеннях черняхівської культури культурний шар містив залізні шлаки⁴¹. С. Паланка та Піківець — шматки шлаку і криць⁴². Біля с. Ропотуха на черняхівському поселенні знайдено шматки залізного шлаку, а біля с. Фурманка — залізний шлак і залізне тесло⁴³, а також шматки кричного заліза⁴⁴. Аналогічні знахідки виявлено біля сіл Собківка, Старі Бабани⁴⁵, Ладижинка, Черповоди, Ятранівка⁴⁶. А із поселення, знайденого біля с. Степківка до Уманського краєзнавчого музею на початку 60-х років потрапила шлакова "чушка" вагою до ЗО кґ>⁷.

Подібні пам'ятки чорної металургії виявлено також у ряді сіл Маньківського р-ну. Це такі села як Дзенгелівка⁴⁸, Добра⁴⁹, Маньківка⁵⁰, Молодецьке⁵¹.

Цілком можливо, що цей зріст обсягів виробництва заліза пояснювався, з одного боку, зростанням власних потреб у залізі та залізних виробах, а з іншого — торгово-обмінною діяльністю між лісостеповими та степовими племенами черняхівської культури.

Вивчення пам'яток стародавньої чорної металургії Уманщини дало можливість дослідникам висвітлити питання організації праці стародавніх металургів. Робота на металургійній площадці Уманського центру здійснювалась в теплу пору року (віддаленість площадок від поселень, відсутність поряд постійних жител). Екстенсивний спосіб виробництва заліза вимагав великих затрат праці. Робочі площадки центру обслуговувались не менше чим 10 металургами. Колективи, які обслуговували робочі площадки, являли собою не що інше, як велику общину, яка об'єднувала 3-4 індивідуальних сім'ї. В цілому виробничу організацію великої общини уманських металургів дослідники уявляють таким чином:

а) майстер — голова старшої сім'ї. Він мав функції: визначення строків виходу на сезонне добування заліза, визначення придатності руди до плавлення, вибір місця для будівництва площадки, загальне керівництво по добуванню заліза. Можливо він був виконавцем певних культових обрядів, пов'язаних з виробництвом заліза.

б), підмайстер — голова підлеглої сім'ї. Він здійснював розвідку місць залягання руди; безпосереднє керівництво проведенням сиродутного процесу, працював із сиродутним горном.

в), учні — молодші члени сімей. Вони виконували підсобні роботи⁵².

Отже, наприкінці І тис. до н. е. — у першій чверті І тис. н. е. на територіі'Уманщини існував центр екстенсивного залізодобування. Виробництво заліза здійснювалося як "на замовлення", так і на ринок. Якщо у першому випадку залізодобування було поєднане не лише з ковальським ремеслом, але й землеробством, то у другому відбувається відокремлення металургії заліза як від ковальського ремесла, так і від інших різновидів господарської діяльності. Характерною рисою розвитку чорної металургіїяк галузі ремісничного виробництва наприкінці І тис. до н. е. - першій половині І тис. н. е. було те, що товарне виробництво здійснювалося традиційною великою сімейною общиною — менш розвинутою організацією, тоді як виробництво "на замовлення" здійснювалося розвинутішою соціальною організацією — індивідуальною сім'єю. Цей парадокс пояснюється, з одного боку, низьким рівнем техніки залізодобування, який не дозволяв впроваджувати товарне виробництво у межах індивідуальної сім'ї, а з другого — недостатньо розвинутими економічними зв'язками між окремими групами населення східноєвропейського лісостепу, що орієнтували виробників на децентралізацію і ведення натурального замкнутого господарства⁵³.

Дальший розвиток продуктивних сил у середовищі слов'ян прискорив розклад первіснообщинного ладу, приводив до появи окремих багатих людей. Про це свідчать знахідки скарбів на досліджуваній території, які відносяться до цього періоду. Зокрема, скарби римських монет знайдено у селі Юрківка, скарб із 370 римських монет (2 ст. н.е.) знайдено у селі Антонівка Уманського району⁵⁴.

Черняхівська культура на Уманщині залишила яскравий слід в історії території, її мешканців.

Подальша історія Уманщини пов'язана з вторгненням у 375 році гунів. Під їх ударами впало "царство Германаріха". Залишки готів попали під васалітет гунів. В часи Вінітарія була спроба покінчити з таким ганебним станом. Відома у зв'язку з цим подія, про яку згадують літописці: похід готів проти антів, розправа над антським вождем Бусом (Божем), його синами та 70 старшинами⁵⁵.

Існує цілком стала думка про те, що саме в період панування гунів слов'яни, насамперед анти, вивільнилися з-під влади готів, і немає підстав називати прихід гунів навалою, оскільки, саме в союзі з гунами анти стали вільними від готів⁵⁶.

Отже, ми бачимо, що Уманщина за концентрацією археологічних знахідок різноманітних матеріальних культур найдавнішої доби належить до найбільш заселених територій, що дає можливість зробити висновок про неперервність розвитку населення в найдавніші часи, висловити твердження про унікальність цієї територіїза своїми природно-кліматичними умовами в цей час, що дозволяло мешканцям досягти досить високого рівня господарського та суспільного життя.

Дата добавления: 2015-05-23