Московити, великороси - хто вони?

Московити. У IX -XII ст. великий край від Тули, Рязані і нинішньої Московської області, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші - все це народ «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великороси».

1137 на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха - Юрій Долгорукий, який залишився без княжого столу в Київському князівстві. Юрій Долгорукий почав князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. У нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований у лісовій глушині в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій порвав усі зв'язки з батьківської дружиною і зі старими київськими звичаями.

У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов як варвар, який не відчував ніякої спорідненості зі слов'янською святинею - Києвом.

За короткий час (50-80 років) в кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уродженець від матері - мерянкі, муромчанкі, мокшанкі... Так з'явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші.

У цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масовий «перетікання» слов'ян з Наддніпрянщини на землю «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов'янам з родючих земель Придніпров'я йти через непрохідні хащі і болота тисячі кілометрів на невідому полудикую глушину?

На основі християнства на землі «Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською.

До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки А. С. Уварова («Меряне і їх побут по курганних розкопок», 1872 - 215 с.). У 7729 розкопаних курганах не виявлено жодного слов'янського поховання.

Антропологічні дослідження А. П. Богданова і Ф. К. Вовка, що проводили вивчення людських черепів, підтверджують відмінні особливості фінського і слов'янського етносів.

У 1237 р. на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і брав його підданство, залишалися живими і неушкодженими, хто не хотів скоритися - знищувалися. Володимирські князі Юрій та Ярослав Всеволодович підкорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» увійшла до складу Золотої Орди імперії Чингізидів і її військова сила влилася у військові сили імперії. Очолював військову дружину землі «Моксель» у складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 військової дружини з фінських племен, які використовувалися Батиєм в завойовницьких походах на Європу в 1240-1242 рр., є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово- Суздальській землі.

На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія - Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославича в аманати (тобто заручники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 до 1252 Олександр, названий і прославлений російськими істориками як Невський, засвоїв весь устрій і звичаї Золотої Орди став Андом (кревним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши ВОЛОДИМИРСЬКИЙ князівство (1252-1263). Він не брав участі ні в одній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського - жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участь у зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері в 1242 р. будучи ще дитиною.

Слід зазначити, що управлінська влада Ростово-суздальських князів була мінімальною. Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) призначався намісник - великий баскак, а на місцях - удільні баскаки. Це були повновладні правителі Золотої Орди, які керувалися законами Ясси Чингизидов.

Брехнею російських істориків є і те, що суздальські, а пізніше і московські князі були незалежні від Золотої Орди. Першим правителем князівства (улусу) в ханської грамоті названий баскак або даруга, а князі вважалися на другому, а то і на третьому місці.

Брехнею є і те, що Москва заснована Юрієм Долгоруким в 1147. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272. Цього року був проведена третій перепис населення Золотої Орди. При першому перепису (1237-1238 pp.) І другий (1254-1259 pp.) Поселення - Москва не згадується.

Московія, як князівство, що виникло в 1277 р. за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тимура і було звичайним улусом Золотої Орди. Першим Московським князем став Данило (1277-1303) (молодший син Олександра т.зв. «Невського»). Від нього бере початок династія московських князів Рюриковичів. У 1319 хан Узбек (про це йдеться у вищезгаданому романі - дослідженні В. Бєлінського) призначив свого брата Кулхана удільним московським князем, а з 1328 р. - Великим Московським князем. У російській історичній літературі названий, як «Калита», Хан Узбек, прийнявши іслам, знищив майже всіх князів Рюриковичів. У 1319-1328 pp. пройшла зміна династії Рюриковичів на династію Чингизидов в Московському улусі Золотої Орди. А 1598 в Московії перервалася династія роду Чингісхана, яка почалася від князя Івана Калити (Кулхана). Тобто близько 270 років Москвою правили чисті Чингізиди.

Нова династія Романових (Кобиліна) в 1613 зобов'язалася свято зберігати давні традиції і принесла клятву на вірність старої династії Чингізидів.

Московська православна церква в 1613 р. стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала зберігання татаро-монгольської державності в Московії.

З наведених даних видно, що Московія є прямою спадкоємицею Золотої Орди держави Чингизидов, тобто, насправді татаро-монголи були «хрещеними батьками» московської державності. Московське князівство (а з 1547 р. царство) не мало жодних зв'язків у XVI в. з князівствами земель Київської Русі.

Великороси. Плем'я великоросів або російський народ, як він сьогодні називається, з'явилося близько XV -XVII ст. серед фінських племен: мурома, міру, весі та ін. Тоді з'являється його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається з «Залещанськоі землі», з Московії, які ніколи не були Руссю. Татаро-монголи, що прийшли на ці землі, внесли значний внесок у формування «великоросів». На психологію великоросійську наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, у якого основна мета - світове панування.

Так в XVI в. сформувався тип людини - завойовника, страшного у своєму невігластві, люті й жорстокості. Цим людям не потрібна європейська культура і писемність, їм чужі такі категорії як мораль, чесність, сором, правдивість, людську гідність, історична пам'ять і т.п.. Значна частина татаро- монголів у XIII -XVI ст. влилася до складу великоросів, з них починають свій родовід більше 25% російського "дворянства". Ось деякі прізвища татар, які принесли славу імперії: Аракчеев, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський, Купрі, Плеханов, Салтиков- Щедрін, Тургенєв, Шереметьєв, Чаадаєв і багато інших.

Щоб привласнити історію Київської Русі та увічнити цю крадіжку, великоросам треба було придушити український народ, загнати його в рабство, позбавити власного імені, заморити голодом і т.д..

Українців, які проявилися як нація в XI -XII ст., А можливо, і раніше, оголосили «малоросами» і стали підносити цю версію всьому світу. За найменший відступ від цієї версії людей стратили, знищували, засилали в ГУЛАГ. Радянський період був особливо жорстоким. За той час Україна втратила більше 25 мільйонів своїх синів і дочок, які загинули у війнах за інтереси Росії, під час колективізації, в посиланнях і катівнях.

Так «старший брат», «великорос» змушував жити «молодшого брата», «малоросів» в жорстоких «обіймах любові».

Дата добавления: 2015-05-23