Еконимічне вчення Дж.М. Кейнса

Теорія Дж.М. Кейнса - це збереження ринкових механізмів саморегулювання на мікрорівні та здійснення суспільного, державного регулювання на макрорівні.

Теорія Дж.М. Кейнса стала методологічною основою нового напряму економічної теорії, що отримав назву кейнсіанства. Вчений наголосив на важливості розвитку економічної теорії як набору рекомендацій і методу господарської практики, техніки мислення з метою з'ясування умов вільної гри економічних сил, необхідності їх приборкання та керівництва для реалізації потенціальних можливостей виробництва. Він зазначав, що ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони праві, і коли помиляються - мають набагато більше значення, ніж прийнято думати.

Вважаючи, що основою економічного зростання є ефективний попит, він пропонує стимулювати його за допомогою збільшення грошової маси та державних витрат, у тому числі й дефіциту державного бюджету.

На думку представників неокласичної теорії, такі дії держави обов'язково приведуть до інфляційного зростання цін.

Порівняльний аналіз основних положень економічного вчення Дж.М. Кейнса та неокласичної економічної теорії наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Порівняльний аналіз основних теоретичних засад дослідження ринкової економіки Дж.М. Кейнсом і неокласиками

Критерії	Вчення Кейнса	Неокласична теорія
Предмет дослідження	Макроекономічна система загалом у межах єдиного національного ринку, властиві їй функціональні зв'язки, внутрішні механізми макроекономічної нестабільності та економічного зростання. Проблема зайнятості робочої сили	Раціональна поведінка економічних суб'єктів, функціональні зв'язки на рівні окремого споживача, фірми чи галузевого ринку. Розгляд макроекономіки як механічної сукупності індивідуальних суб'єктів господарської діяльності та окремих ринків
Погляд на здатність ринкової економіки до саморегулювання	Ринкова економіка на певному етапі втрачає здатність до саморегулювання і потребує державного регулювання	Ринок - саморегулівна система, що прагне до рівноваги і забезпечує раціональне використання ресурсів і найповніше задоволення потреб. Пропозиція автоматично породжує адекватний попит
Економічна рівновага	o Декілька рівнів рівноваги за повної та неповної зайнятості. Рівень рівноваги визначається чинниками попиту - величиною ефективного сукупного попиту. o Порушення рівноваги - закономірний процес. Воно може бути тривалим, якщо не вдаватися до відповідних заходів. o Чинниками, що порушують економічну рівновагу, є: невизначеність поведінки еко-	Один стан економічної рівноваги за умов повного завантаження виробничих потужностей і повної зайнятості. Рівень рівноваги визначається чинниками пропозиції - обсягами економічних ресурсів. Порушення рівноваги - тимчасове явище, яке швидко усувається вільним коливанням цін
	номічних суб'єктів, грошові чинники, неповна зайнятість
Погляд на обмеженість економічних ресурсів	В умовах економічної депресії виникає ситуація неповного використання наявних ресурсів. Завдання економічної науки - обґрунтування такої економічної політики, яка б стимулювала їх повне використання	Усі ресурси є обмеженими. Завдання економічної науки - вибір оптимального варіанта їх розподілу між сферами діяльності
Обсяг національного доходу	Величина мінлива. Рівень визначається обсягами сукупного попиту. Перебуває у функціональній залежності від обсягу сукупних суспільних інвестицій (мультиплікатор інвестицій)	Величина, задана загальним обсягом економічних ресурсів
Роль грошей	Гроші є активним феноменом, що впливає на величину національного доходу та зайнятості через схильність до ліквідності та заощаджень, рівень позикового процента	Гроші є нейтральним феноменом
Позиковий процент	Плата за відмову від ліквідності. Рівень позикового процента за допомогою співвідношення з граничною ефективністю капіталовкладень визначає нижню межу ефективності інвестиційної активності	Ціна грошового капіталу, що автоматично забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією
Роль заощаджень	Заощадження лише тоді відіграють суттєву роль, коли вони трансформуються в інвестиції. Слід формувати ефективний механізм трансформації заощаджень в інвестиції	Заощадження, ощадливість є основою нагромадження капіталу і економічного зростання. Ототожнення заощаджень та інвестицій
Безробіття і зайнятість	Крім природного і добровільного безробіття є вимушене безробіття, що має в основі економічні причини. Забезпечення високого рівня зайнятості передбачає заходи зі стимулювання ефективного попиту	Тільки природне і добровільне безробіття. Як захід боротьби із безробіттям пропонується зниження заробітної плати
Роль держави	Держава має бути регулятором макроекономічних процесів	Держава має відігравати лише роль "нічного вартового"

32 Економічна політика урядів Центральної Ради,гетьманату та директорії (1917-1919рр.)

Перша світова війна негативно вплинула на економіку України. Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на 30 – 50 %. В Донбасі не працювало 200 шахт, зупинилися металургійні заводи, мобілізація в армію 4 млн. українців призвела до гострої нестачі робочих рук. 3,5 млн. воювали в російській армії, 500 тис. в австро-угорській змушені були воювали за чужі їм інтереси. Розладнався транспорт, який не встигав вивозити вугілля, залізну руду. Цукрові заводи за браком палива не могли переробляти цукрову сировину. В 1915 році загинуло 72.5 тис. тонн буряків, продукція цукру в Україні зменшилась на 56 %. Скоротилися посівні площі, на 200 млн. пудів в порівняні з 1913 роком знизився валовий збір зерна. Основний тягар війни ліг на плечі селян. Перша Світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Знецінився рубль, який був однією із стабільних світових одиниць. Економічна і політична криза на початку 1917 р. призвела до краху російського самодержавства. В березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, яка ставила за мету домогтися автономії у складі Росії, українізації всіх органів адміністративного, господарського і культурного життя. Економічне життя на Україні завмирало, голод мав місце на Чернігівщині, Петроград забирав з України все, що можна було. Податків ніхто не платив, селянство розорилося. Суд і поліція не функціонували. Центральна Рада не змогла забезпечити стабільність і порядок, організувати економічне життя. Основні принципи своєї економічної політики Центральна Рада обґрунтувала у ІІІ Універсалі (20.11.1917 р.) Найзлободеннішим було аграрне питання. Оголошувалось скасування приватної власності на землі. “Землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні монастирські, кабінетські та церковні. Вони мали перейти в руки трудящих селян без викупу. Оголошувалось про 8-годинний робочий день, про державний контроль за виробництвом. В ІІІ-му Універсалі декларувалася необхідність рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці. Однак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в реалізації ІІІ-м Універсалом програми. Вирішення аграрного питання відкладалося до Українських установчих зборів.

Малоефективною була політика Центральної Ради щодо промисловості та фінансів. Грошей не вистачало навіть на виплати заробітної плати.

Восени 1917 року на арену політичного життя вийшли більшовики. В січні 1918 року був проголошений ІV Універсал, який об’явив УНР вільною суверенною державою, а через 3 дні Центральна Рада переїхала з Києва до Житомира, потім на станцію Сарни Волинської губернії. В березні 1918 року більшовицькі війська ввійшли до Києва. Центральна Рада запросила до Києва війська Австро-Угорщини та Німеччини, які погодились допомогти їй витіснити з України Червону Армію. За цю послугу Україна повинна була продати Австрії та Німеччині частину своїх продовольчих запасів. Найбільш вигідним для німців пунктом договору був той, за яким Україна зобов’язувалася дати їм 60 млн. пудів хліба. Кожний німецький солдат, який ніс службу на Україні, мав право щоденно висилати до Німеччини посилку вагою 12 фунтів. Коли до Києва слідом за більшовицькими ввійшли німецькі війська, голова Центральної Ради Грушевський та голова уряду Голубович закликали український народ, який з недовір’ям зустрів нових окупантів, до спокою..

- відновила право власності на фабрики, заводи, всі види транспорту;

- залишила в силі Універсали про передачу землі селянам, але це не сподобалось німцям;

29.04.1918 року Центральна Рада ухвалила конституцію УНР, але в цей же день німці поставили Гетьманом українського генерала царської армії Скоропадського. Уряд гетьмана прагнув побудувати нову за формою державу із стабільним устроєм, що базувався на засадах приватної власності(очолив його великий поміщик Федір Лизозуб). Великі поміщики стали відновлювати свою власність на землю і майно в Україні. В липні 1918 року уряд розпочав розробку аграрного законодавства, опублікувавши “Проект загальних основ земельної реформи". Передбачалося збільшити кількість земельних власників за рахунок виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Лісові угіддя (100 десятин) залишалися за власниками і серед селян не ділилися. В промисловості уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. На виробництві обмежувалась свобода профспілок, рівень зарплати визначався власником фабрики. Внаслідок такої політики, восени 1918 р. прокотилися робітничі страйки і селянські заворушення, які призвели до ліквідації держави П.Скоропадського. В грудні 1918 року Гетьманат був повалений Директорією. Директорія, яка являла собою уряд національно-демократичних сил (В.Винниченко, В. Чехівський, Симон Петлюра) прийшла до влади в складний період (загальна розруха, різко скоротився видобуток вугілля, припинила свою діяльність залізорудна та марганцева промисловість, скоротила виробництво машинобудівна промисловість). Українське селянство в боротьбі проти Гетьманату спочатку підтримало Директорію, але коли остання опублікувала 08.01.1919 р. земельний закон, який декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не давав відповіді на питання: “коли селяни одержать землю?”. Це обумовило втрату Директорією підтримки селянства. 04.01.1919 р. Директорія визнала українські гроші, які мали більшу купівельну вартість ніж “керенки”, більшовицькі рублі чи “денікінки”, єдиним законним засобом виплат на території України, (1:4).