Історія держави і права України, том 1 - за ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина, В.Д.Гончаренка 15 страница

82.. Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн осіб залишилися без житла.

У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Особливо значні труднощі переживало сільське господарство. Селянство утискувалося надмірними податками.

Ситуація в 1946- 1947 рр. ще більше погіршилася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Незважаючи на це, обов'язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівництва». В 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн тонн зерна. В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік вмирали від голоду. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946-1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги, запропонованої США («план Маршалла»). Отже, радянський народ був покинутий напризволяще власною владою.

Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Стали до ладу шахти Донбасу, підприємства важкої індустрії. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо

Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Зокрема, дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплексу. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації.

5 березня 1953 р. сталася подія, яка здатна була справити неабиякий вплив не тільки на внутріполітичне життя в СРСР, а й на міжнародну ситуацію загалом: помер Й. Сталін. Здавалося, що створюються умови для змін на краще. Однак почалося, як завжди, з боротьби за «трон». Група партійних керівників на чолі з М. Хрущовим усунула Л. Берію і прийшла в липні 1953 р. до влади. Попервах у напрямку оздоровлення суспільства були зроблені деякі конкретні кроки. Культурне життя УРСР у зазначений період загалом було складним і суперечливим, оскільки віддзеркалювало те, що відбувалося в тогочасному суспільстві. З грудня 1949 р. М.Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії України змінив Л. Мельников. Він ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру. 21 листопада 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР схвалила і прийняла атрибути державності - герб, прапор, гімн УРСР, які символізували Україну як одну зі складових СРСР. Одна ідеологічна кампанія антиукраїнської спрямованості змінює іншу. Переслідуються відомі діячі української культури, освіти, науки. Завдання посилення ідеологічного контролю над суспільством старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників - А. Жданова. Протягом 1946- 1949 рр. «ждановщина» знищила практично всі попередні здобутки української культури. Змінюється склад редакційних колегій журналів «Вітчизна» та «Перець». З'являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка Було також засуджено «Історію України», видану у 1943 р., відновлено широкомасштабну кампанію проти «українських буржуазно-націоналістичних істориків». Оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький» критикували за те, що росіянам у ній відведено не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувалися у зосередженості на вузьконаціональних темах. Зазнав переслідувань і В. Сосюра за вірш «Любіть Україну», котрий у 1944 р. був відзначений Сталінською премією. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні. Це добре відчули на собі, зокрема, представники єврейської культури.

Отож однією з найхарактерніших рис цього періоду став русифікаторський наступ на українську культуру. Ідеологічна і політична практика сталінізму набирала відкрито великоруських шовіністичних рис. Це завдало значної шкоди українському суспільству, розвитку його національної культури.

83. Час після смерті Сталіна (березень 1953 р.) до жовтня 1964 р., при всій своїй суперечності, носить назву "відлиги". Перший і найбільш рішучий крок у бік десталінізації суспільного життя був зроблений Хрущовим по реабілітації жертв великого терору. Цей процес почався відразу після смерті Сталіна і здобув свого найбільшого піднесення після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.). Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ (В.Чубар, С.Косіор, В.Затонський, М.Скрипник, Ю.Коцюбинський та ін.). У липні 1956 р. в пресі з'явились повідомлення про реабілітацію драматурга М.Куліша, режисера Л.Курбаса та ін.).
Почалась часткова ліквідація сталінського ГУЛАГУ (Главное управление лагерей). За кілька років сотні тисяч жертв сталінських репресій повернулись в Україну.
За часів М.Хрущова було здійснено низку економічних реформ. Насамперед це стосувалось українського села, яке найбільше потерпало від сталінського терору. Серед перших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві. Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Для стимулювання праці сільськогосподарських працівників їм було дозволено сплачувати грошовий аванс з коштів, які надходили від реалізації сільськогосподарської продукції. Після смерті Сталіна був послаблений податковий прес на особисті селянські господарства — розмір податку був зменшений майже вдвічі. Однак перманентні заходи не могли вирішити долю села.
Велику роль у планах М.Хрущова займала цілинна програма. Це була ще одна спроба екстенсивним шляхом вирішити долю продовольчої проблеми. 1956 р. на полях Західного Сибіру, Казахстану і Північного Кавказу працювало понад 75 тис. кращих представників української молоді.
Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. 1958 р. було ліквідовано МТС, а їхня техніка перейшла до колгоспів. Але тривали зміни недовго. Під адміністративний тиск чиновництва потрапили підсобні господарства колгоспників, які розглядались як джерело нетрудових доходів громадян. Власники підсобних господарств обкладались величезними податками, місцева влада взяла під пильний контроль діяльність громадян, які не були членами колгоспів.
Повернення до адміністративно-бюрократичних методів керівництва призвело до того, що багато родючих земель були зайняті під посіви кукурудзи. Сталося це без серйозного наукового обгрунтування внаслідок сліпого копіювання західних технологій (насамперед США та Канади), що мало негативний вплив не тільки на сільське господарство, але й на всю соціальну сферу СРСР. З'явилися гострі перебої з хлібобулочними та м'ясо-молочними продуктами. За добу М.Хрущова вперше за всю історію радянської влади країна стала ввозити зерно.
Паралельно і з сільським господарством хрущовські реформи здійснювались у промисловості. Замість галузевих міністерств керівництво промисловістю республіки перейшло до територіальних рад народного господарства — раднаргоспів. Уряд України дістав під своє керівництво майже 10 тис. промислових підприємств, виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна середини 50-х — початку 60-х років перетворилась на один з найбільших регіонів машинобудування, металургії, інших галузей. Тепер перед Хрущовим стояло завдання переведення підприємств на господарський розрахунок, запровадження нового господарського механізму, який включав би в себе максимум самостійності підприємств та активний процес матеріального та морального заохочення трудящих. На цей крок М.Хрущов не наважився. Половинчасте реформування промислової сфери не могло дати і не дало очікуваних результатів. Екстенсивний метод господарювання залишався пануючим, радянські товари були в більшості неконкурентноздатні. Проте навіть окремий успіх хрущовських реформ вплинув на соціальну сферу суспільства. Відбувалось небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей з підвалів і комуналок переселились у світлі та затишні квартири, в багатьох сім'ях з'явилися товари, про які навіть не можна було мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини. Дещо зросли заробітна плата і добробут людей.
Намагаючись ліквідувати бюрократизм партійної номенклатури, Хрущов здійснив поділ апарату за виробничим принципом. Партійні, радянські, комсомольські органи було поділено на промислові і сільські.
Хрущовська "відлига" привела до часткової лібералізації суспільного життя. "Відлига"" мала вплив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки в мистецтві та культурному житті. У 1957 р. українські історики засновують "Український історичний журнал", з'являється монографія Івана Крип'якевича "Богдан Хмельницький".
Політична "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Подією історичної ваги став розвиток "шестидесятництва" в Україні. Шестидесятниками називали видатних українських митців, які відкрито виступили проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Українська культура збагатилася новими творами О.Гончара, М.Стельмаха, В.Сосюри, Д.Павличка, Л.Костенко, Драча, В.Симоненка, Б.Олійника, В.Коротича, В.Стуса, І. Дзюби, І.Світличного, Є.Сверстюка, В.Чорновола та ін.
Політична "відлига* сприяла появі дисидентського руху. Проте мирне співіснування тоталітарної системи з національним відродженням було недовгим. 1957 р. за вказівкою М.Хрущова відбувся наступ на церкву та релігію. До 1961 р. було ліквідовано майже половину всіх релігійних установ. Посилились русифікаторські тенденції в системі народної освіти. Почалось переслідування дисидентів. Переслідувань зазнало шестидесятництво.
Економічна криза, яка охопила радянське суспільство, остаточно визначила згортання реформ і повернення на шлях неосталінізму. Партійний апарат давно очікував можливості відлучити М.Хрущова від влади. Загальне незадоволення народу дало змогу опонентам Хрущова перейти в наступ. Жовтневий 1964 р. Пленум ЦК КПРС усунув Хрущова з вищих партійних і державних посад. Неосталіністам, яких очолив Л.Брежнєв, вдалося зупинити реформи лібералізації радянського суспільства.
Хоча реформи М.Хрущова носили непослідовний і незавершений характер, проте вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського суспільства.

84 1. Зміцнення влади Сталіна в результаті перемоги у війні.

2. Подальша централізація державного управління, розбухання державного апарату. Згортання будь-якої самостійності на місцях.

3. Збільшення представництва в радах партійно-державної номенклатури.

4. Репресії проти військовополонених і репатрійованих. Посилення репресій: «ленінградська справа», «справа лікарів», боротьба з космополітизмом, репресії проти воєнних.

5. Посилення ідеологічного преса. «Жданівщина».

Сталінська система почала наступ і на ідеологічному фронті. Колишня слава Росії стала для Сталіна одним з доказів на користь спадкоємності його режиму по відношенню до Російської імперії. Ідеологія і політична практика сталінізму набрала відверто великоруських націоналістичних рис. Проголошувалось скрізь і всюди, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російська думка має "всесвітньо-історичне значення". Російський народ, за словами Сталіна, що були виголошені на банкеті на честь перемоги над фашизмом "заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни". Російський народ проголошувався як найбільш передовий за рівнем культури та економічного розвитку.

Стало практикою закриття журналів, заборона літературних, музичних, кінематографічних творів. Знову почались нападки на "формалістів" у музиці.

Водночас розгорнулась боротьба з "космополітизмом", в якій звинувачувалися представники єврейської інтелігенції.. У цьому "витку" боротьби загинули відомі діячі культури.. Ця кампанія значною мірою носила антисемітське забарвлення. Проте космополітом могли оголосити будь-яку людину, яка цікавилась західною літературою, музикою, живописом. Це призвело до ізоляції радянського народу від досягнень світової культури.

Енергійний, напористий, майстер інтриган Т.Лисенко безперервно клявся у вірності марксизму-ленінізму і особисто Сталіну, давав обіцянки вивести високоврожайні сорти і розв’язати продовольчу проблему. Але на перешкоді його "науковій" діяльності стояли генетики, які доводили абсурдність його тверджень. Заручившись підтримкою Сталіна, Лисенко перейшов у наступ.

У серпні 1948 р. відбулась сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). Лисенко виступив на ній з доповіддю. Він заявив, що текст доповіді схвалив ЦК ВКП(б), а, отже, особисто Сталін. Справжні вчені не поступилися науковими переконаннями (В.С.Нємчинов, Й.А.Рапопорт), але лисенківці перемогли. Більшість генетиків було звільнено з роботи, їм заборонили займатись науковою діяльністю. Розвиток цієї важливої галузі науки було зупинено на роки.

Важке становище склалось і в інших науках, особливо гуманітарних. В економічній науці все було підпорядковано пропаганді праці Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР", в якій він, зокрема, напав на тих економістів, які мали свою, особливу думку щодо проблем товарного обороту, товарно-грошових відносин. Сталін звинуватив їх у науковому невігластві, у нерозумінні, що товарний оборот несумісний з перспективою переходу до комунізму.

Практично обірвались зв’язки із світовою наукою. Саме наприкінці 40-х – на початку 50-х років на окремих найважливіших напрямах наукових досліджень і почалось відставання від світового рівня.

Репресії також зачепили і частину партійних функціонерів, особливо тих, які прагнули до самостійності і більшої незалежності від центральної влади. Так було сфабрикована «ленінградська справа».

Останнім з процесів, що готувалися, стала «справа лікарів» (1953 р.).Значна кількість лікарів була звинувачена у неправильному лікуванні вищих керівників країни і намаганні отруїти Сталіна.

85. Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами подолання волюнтаризму і суб'єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму, наукової обґрунтованості та стабільності.

Негайно після жовтневого пленуму вище радянське керівництво, залучивши кваліфікованих учених-економістів, проаналізувало становище в народному господарстві СРСР. Висновки виявилися настільки невтішними, що їх навіть не наважилися опублікувати. Семирічний план було зірвано. Постійно знижувався приріст промислової продукції. Структура виробництва виявилася найгіршою і найвідсталішою серед промислово розвинутих країн. Виробничі фонди використовувалися неефективно. Знизився життєвий рівень більшості населення СРСР. Перед мільйонами людей, а з них — кілька мільйонів в Україні, в останні роки семирічки постала житлова проблема.

Було очевидно: з такою економікою досягнути намічених програмою КПРС показників неможливо, ілюзорними виявилися і всі інші обіцянки партії та держави, їхній авторитет, вплив у суспільстві опинилися під величезною загрозою.

Ситуація вимагала негайних і глибоких економічних та соціально-політичних реформ.

Великі надії нове партійно-державне керівництво покладало на рішення березневого та вересневого пленумів ЦК КПРС, що відбулися у 1965 р. Березневий пленум обговорив питання «Про невідкладні заходи по дальшому розвитку сільського господарства СРСР» і схвалив новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Державою визначалися тверді плани її закупівель на кілька років, підвищувалися закупівельні ціни з урахуванням кліматичних умов та умов виробництва в окремих районах, впроваджувалися надбавки за надпланову продукцію.

Стосовно України цінова політика мала дискримінаційний характер, бо заготівельні ціни тут були значно нижчими, ніж у республіках Прибалтики, в РРФСР, Білорусії та ін.

Передбачалися заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, котрі мали сприяти ліквідації відставання аграрного виробництва, створенню у країні достатку продовольства і сировини для промисловості у рамках колгоспно-радгоспної системи у її дещо оновленому вигляді. У квітні 1965 р. пленум ЦК КП України схвалив заходи по забезпеченню виконання рішень березневого пленуму ЦК КПРС.

У вересні 1965 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про покращення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва».

Вплив рішень цього пленуму на подальший розвиток народного господарства суперечливий. З одного боку, передбачалося підвищення наукового рівня планування економіки, розширення сфери госпрозрахункових відносин на підприємствах, заходів по створенню ефективної системи стимулювання. Значно скорочувалося число диктованих зверху показників: основним критерієм господарської діяльності підприємств передбачалося зробити не валові показники, як було раніше, а обсяг її реалізації. Створювалися спеціальні фонди для матеріального заохочення робітників і службовців, поліпшення їх добробуту, розширення соціально-культурної сфери. Загалом ці заходи, за умови послідовного впровадження їх у практику, участі у процесі широких трудящих мас, могли дати певний економічний і соціальний ефект. На практиці ж вони здійснювались людьми незацікавленими, уподобанням яких більше відповідала сталінська тоталітарна модель.

З іншого боку, «з метою покращення управління промисловістю» пленум визнав за необхідне ліквідувати ради народного господарства і повністю підпорядкувати підприємства загальносоюзним і союзно-республіканським міністерствам за галузевим принципом. Це означало, що уряди союзних республік втрачали контроль над більшістю заводів і фабрик. Після реорганізації абсолютну більшість підприємств України знову було підпорядковано Москві. По суті вони стали власністю центральних міністерств і відомств.

Таким чином, ліквідація раднаргоспів зміцнювала імперську природу Радянського Союзу, посилювала монополістичні тенденції, що й без того завжди були сильними в цілком одержавленій промисловості, а в умовах науково-технічної революції стали додатковим чинником її деградації.

Прихід до влади в Москві нового політичного керівництва на чолі з Л. Брежнєвим негативно позначився на динаміці суспільно-політичних процесів. Особливо жорстоко нова влада боролася з «рецидивами націоналізму» і «відособленості». Будь-які спроби розширити права республік у Кремлі сприймались як загроза «великій радянській системі».

Ліквідація раднаргоспів і перехід до галузевого принципу управління промисловістю істотно обмежили повноваження республіки та її керівництва. Але П. Шелест неодноразово проявляв твердість у відстоюванні інтересів республіки, зокрема — у визначенні інвестицій в її економіку, в мовній і культурній сфері.

Усе це, звичайно, не могло подобатися вищому московському керівництву. Незадоволення П. Шелестом посилювалося. Розв'язка настала у 1972 р. На травневому пленумі ЦК КП України П. Шелеста усунули з поста першого секретаря ЦК КПУ. Формальним приводом було рішення верхів про переведення його на союзну, а значить, начебто «вищу», роботу, заступником Голови Ради Міністрів СРСР. А після пленуму серед республіканського парткерівництва поширюється інформація про справжні причини такого «підвищення»: економічне «місництво» і навіть потурання «націоналізмові».

На тому ж травневому пленумі першим секретарем ЦК КП України було обрано В. Щербицького. Добираючи кадри, В. Щербицький керувався найнадійнішим у партійних колах критерієм: особистої відданості. Незабаром після обрання його на посаду першого секретаря ЦК КП України міністерські та інші високі пости зайняли більше 20 дніпропетровців. Поступово в Києві склалося так зване «дніпропетровське земляцтво», члени якого чимало робили для взаємної підтримки та просування на високі пости один одного і своїх наближених.

За короткий час В. Щербицький зумів сформувати досить кваліфіковану, віддану йому особисто команду виконавців. Вищим орієнтиром для нього були інтереси і настрої союзних верхів, а не народу України. Звичайно, як перший секретар ЦК КП України В. Щербицький виявляв енергію, наполегливість у питаннях забезпечення виконання планів соціально-економічного розвитку України. Проте і йому, і його оточенню бракувало критичного ставлення до прорахунків у політиці центру.

Внаслідок цього компартія України в 70—80-ті рр. не виявляла достатньої ініціативи саме в інтересах народу республіки, її чергові з'їзди відбувалися напередодні з'їздів КПРС і зводилися, по суті справи, до одностайного схвалення і повної підтримки внутрішньої і зовнішньої політики ЦК КПРС і радянського уряду..

Таким чином, опинившись перед складними суспільними проблемами, партійно-державне керівництво вбачало їх вирішення в поверненні до сталінізму, в зміцненні тоталітарної системи, а не в корінних реформах.

86. Період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація». Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Представники влади намагались провести радянізацію у найкоротші строки, незважаючи на опір місцевого населення. Мешканці Західної України добре пам'ятали перший досвід спілкування з радянською владою. Вони боялися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті, і їхні побоювання виявились недаремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були направлені потужні політичні та військові сили.

Відразу після вступу радянських військ в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політичну, та інші сфери із східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. Першим заходом нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі Рад.

Великі маєтки були конфісковані, а їх землі передавалися безземельним і малоземельним селянам, власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.

За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках СРСР.

Один із перших ударів нова влада завдала Українській греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником національно-визвольної боротьби. Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Греко-католиків почали звинувачувати у пособництві нацистам.

Наступник А.Шептицького Й.Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з новою владою, відрядив до Москви делегацію.

Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. У 1944 р. на його відбудову було виділено 10 млрд. крб.

Вже на кінець 1945 р. було відбудовано 1 700 промислових підприємств і 500 промислових артілей.

Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір Колективізація на західноукраїнських територіях мала декілька цілей:

– встановити тотальний контроль держави над селянством;

– уніфікувати розвиток сільського господарства західноукраїнських земель з центральними і східними регіонами УРСР;

– зламати приватно-власницьку психологію місцевого населення;

– позбавити підтримки збройний рух опору радянській владі.

Колективізація проводилась притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х років: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру. Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машино-тракторних станцій (МТС). З метою посилення керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні політвідділи. Були здійснені значні перетворення і в промисловості, які докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

– включення західноукраїнських земель до єдиного загальносоюзного промислового комплексу;

– модернізацію існуючої промисловості;

– освоєння місцевих природних ресурсів;

– зміну соціальної структури населення

Порівняно з індустріалізацією 30-х років цей процес у Західній Україні мав свої особливості:

– відбулись якісні зміни у традиційних галузях виробництва лісовій і нафтодобувній. їхня продукція стала перероблюватися на місці, а не вивозитись за межі краю у вигляді сировини;

– були створені нові для західних областей галузі індустрії – металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані і розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;

– визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування сюди найсучаснішого устаткування і обладнання, що вивозилось із Німеччини за репараціями;

На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України досягнув рівня східних областей України.

Важливим заходом радянізації була «культурна революція». Так, створювалася нова система освіти, яка охоплювала б усіх громадян. Справжнім здобутком стала ліквідація неписьменності серед населення. Проте давалася взнаки й надмірна ідеологізація освіти, покликана виховувати населення у комуністичному дусі і витіснити у нього національну самосвідомість. У вищих навчальних закладах лекції читались головним чином російською мовою.

Позитивне значення для розвитку краю мало забезпечення населення безкоштовним медичним обслуговуванням. З цією метою на західноукраїнські землі було направлено сотні медичних працівників витої та середньої кваліфікації. Процес радянізації Західної України в основному був завершений наприкінці 50-х років.

8 7. Причинами перебудови було відставання СРСР за темпами економічного розвитку, ефективності виробництва, продуктивності праці від провідних країн світу, застійні тенденції в соціально-політичній і духовній сферах життя. Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося на питання життя чи смерті радянської системи.
Після смерті Л. Брежнєва новим Генеральним секретарем ЦК КПРС став Юрій Андропов. Під час його перебування при владі була розроблена програма економічних перетворень. Однак смерть Андропова не дозволила її реалізувати. Із приходом до влади Костянтина Черненка про реформи вже не йшлося.
У 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов.
Основні напрями реформ

• Демократизація суспільства. Створення правової держави.
• Гласність.
• Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади.
• Утвердження багатопартійності.
• Підготовка нового союзного договору.
• Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.
• Підтримка демократичних революцій у Східній Європі.

У квітні цього року була розроблена стратегія прискорення соціально-економічного розвитку країни. Сутність започаткованих Генеральним Секретарем перетворень зводилася до омолодження кадрів, альтернативних виборів партійного керівництва, колективізму в прийнятті рішень. Ця стратегія не була реалізована. Темпи росту економіки продовжували знижуватися.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильській АЕС — техногенна катастрофа планетарного масштабу.Ця катастрофа наочно продемонструвала широкій громадськості злочинність недбалого ставлення комуністичної влади до господарства та екології.
Новий етап економічних реформ почався в 1987 р. і передбачав розширення самостійності підприємств, відродження приватної власності й кооперативного руху, скорочення кількості міністерств і відомств, інтеграцію СРСР у світовий ринок.
Але економічні реформи другої половини 1980-х рр. зазнали невдач. Це було викликано такими причинами:

• Відсутність послідовної, адекватної, науково обґрунтованої стратегії розвитку.
• Непослідовність уряду в здійсненні реформ.
• Прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративнокомандну з повним одержавленням власності та ринкову з приватною власністю та ініціативою.
• Некомпетентне керівництво в проведенні реформ.
• Опір консервативних сил.
• Переважання у промисловості підприємств військово-промислового комплексу.

У березні 1990 р. III З’їзд народних депутатів запровадив посаду Президента СРСР. Ним став М. Горбачов. Була скасована Стаття 6 Конституції СРСР про керівну ролі КПРС у суспільстві. Розпочався процес формування багатопартійності: виникли Демократична партія Росії, Республіканська партія. На черговому XXVII з’їзді КПРС у 1990 р. усередині партії намітився розкол. Почався масовий вихід з лав КПРС.
Незабаром розпочався процес падіння обсягів виробництва, ріст інфляції, зростання дефіциту бюджету. Золотий запас СРСР із 1985 до 1991 р. скоротився в 10 разів. У країні назрівала глибока соціально-економічна криза.
Головною ознакою духовного і культурного життя СРСР у роки перебудови була гласність — відкрите обговорення в засобах масової інформації історичного минулого та актуальних проблем сучасності.
В Україні політика перебудови мала свої особливості. Відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. У 1986 р. з в’язниць було звільнено близько 300 політичних в’язнів, серед них В. Чорновіл, М. Горинь, пізніше Л. Лук’яненко. Із Кримінального кодексу УРСР виключили статті про переслідування з ідейних міркувань. Новим явищем стала політика гласності, що поступово переросла у свободу слова.

Дата добавления: 2015-05-23