Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Візія Сх.Європи 14-16 ст. І.Б.Грекова 5 страница




 

103.Гетман Петро Конашевич Сагайдачний

(1570-74-1622) Народився в сімї дрібного шляхтича. Навчався в Острозі. За Максимовичем в 1558 одержав булаву. У 1609 р – спалили Ізмаїл, Килію, Білгород. 1614 – тривіальний похід на Синоп. 1615 – вдалий похід 80 чайок на Константинополь. Виступає проти Роставицької угоди 1619.1620 – похід на Москву, офіційний прийом.За сприянням Сагайдачного у 1621 році був висвітлений Іов Борецький. Бій під Хотином – останній славний бій, після чого смертельно хворий помер у Києві 10 квітня 1622р. За заповітом передавав півтори тисячі золотих на школу Львівського братства. Видатний полководець, прагматичний політик, що не йшов на прямий конфлікт з РП. Відновив ієрархію, внесок в визвольний рух і у розвиток братств.

 

104.Поземельна власність,хвилі суперволодінь. Не можна не погодитися з твердженням, що “українська шляхта в своїй переважній більшості відразу ж і без жадних вагань із зброєю в руках рішуче виступила на захист Речі Посполитої” [1,29], проте Хмельницькому і його соратникам вдалося її розколоти. Частина шляхти стала на бік повсталих і покозачилась. Професор Наталія Яковенко виділяє “більші хвилі покозачення шляхетського елементу: впродовж літа–осені 1648 р., тобто внаслідок перших військових тріумфів Хмельницького, і восени 1649 – на початку 1650 р., після Зборівської угоди”.

 

105 Луцький з’їзд. Луцький з’їзд був скликаний за попередньою домовленістю між Сигізмундом, Ягайлом i Вiтовтом. Мав на меті вирішити ряд справ, що стосувались християнства Європи в цілому. Призначений він був 1429 р. на свято Богоявлення, яке припадало на 6 січня.Польський король Ягайло прибув до Луцька з своєю останньою дружиною Софією та малими синами Владиславом i Казимиром. Його супроводжували князі мазовецькі, сини Земовiта, князі Лiгнiцкi, князі Брестя Куявського та князі Поморські. Разом з ним були перші особи держави i уряду: архiбiскуп гнезенський Войцех Ястрембець, біскуп краківський Збiгнєв Олеснiцкiй, вельможі Михайловичи, Острогови, Самотульсци та багато інших панів та рицарів.З великим князем московським Василiєм II Васильовичем, внуком Вiтовтовим приїхав митрополит Фотій, князі Борис (Олександр) Тверський (внук Вітольда), князь Олег рязанський та князь Одоєвські.Від великого магістра курляндського прибув командор Балті i правитель міста Растенборга. Магістр iнфляндський Зiкфрiд прибув з великим кортежем своїх рицарів.Крім того приїхали король датський Ерiк, молдавський Господар, хани татарські орд: перекопської (кримської), донської та волзької. Прибули посли від імператора візантійського Івана Палеолога та посол Папи римського Мартина V Андрій Домінікан.Оточення Великого князя Вітольда складалось з його родини, дружина Юліана, визнані вельможі литовські Ольщанські, Радзивіли, Ромбовди, Монвіди та Кердієвичі. Були при Вітовтові двоє його найулюбленіших придворних Мальджик і Цибулька.На початок січня прибули майже усі запрошені гості. Місто не могло прийняти усіх, а тому для приїзджих були відведені фільварки (садиби), що розташувалися в передмістях та прилеглих селах: Гнідаві, Красному, Омелянику, Заборолі й Жидичині.На зустріч поважним гостям виходили луцькі Владики: Латинський, Грецький, Вірменський. Кожна делегація була супроводжувана до замку, де гостей по-королівському приймав Вітовт. Пишнотою прийому та блиском свого багатства показував князь яким королем йому бути належить. На цей з’їзд витрачались великі кошти і чималі запаси харчів та дорогих напоїв.Сигізмунд як завжди змушував себе чекати. Тим часом гості Великого князя розважались на пирах і забавах. Влаштовували турніри, перегони, лови з усілякими видумками. В один із днів делегації старшин і панства зібралися в трьох палатах навколо своїх суверенів. В одній перебував Сигізмунд з чеського-угорсько-німецькими радниками, в другій – Ягайло з польськими, а в третій – Вітовт з литовсько-руськими. З огляду на те, що Сигізмунд був найтитулованішою і найпочеснішою особою, він пропонував на розгляд пропозиції Ягайлові та Вітовтові. Ті, у свою чергу, передавали пропозиції на розгляд своїй раді, а після того слідувала відповідь цісарю. А ще було так, що Сигізмунд звертався до старшини особисто.На початок імператор запропонував Ягайлові вигнати Господаря з Молдавії, а територію краю поділити між Польщею та Угорщиною. Підставою для цього він вважав насильницьку колонізацію земель, що раніше були заселені русинами, а також і те, що волохи робили напади на сусідів і жили з розбою. Крім того волоський Господар був зобов’язаний, згідно умов трактату 1412 року, допомагати імператору у війні проти турків, але цього не виконував і через це християни терпіли поразки. На цю заяву поляки відповіли, що волохи є васалами (ленниками) польської корони і, що вони разом з руськими полками кілька років перед тим вирушали на підтримку імператорського війська..Другою пропозицією цісаря була справа об’єднання християн для протистояння перед агресією із зовні. На його думку, потрібно, щоб у християнському світі настав порядок і згуртованість. Для цього необхідно подолати гуситський рух, що охоплював більшу територію Чехії, Моравії та Сілезії і проникав у інші краї своїми реформаторськими впливами, а також необхідно було встановити єдність між двома гілками християнства скликавши вселенський собор, як це обіцяв Папа після Констанцького собору 1415–1418 рр. Сигізмунд заявив, що скличе собор сам, якщо Папа не прислухається до його прохань. А ще він сказав у присутності багатьох русинів, що католикам не слід ухилятися від об’єднання з православними, а також те, що святість догматів віри православної не поступаються перед вірою католицькою. Ці слова схвильовано прийняли русини, але в цілому питання унії не мало наслідків.Далі імператор запропонував, щоб Польща та Литва, як сусідні держави, підтримали його у боротьбі з турками. На що поляки відповіли, що вони мають дружні стосунки з турками і не хочуть наражати підданих на небезпеку. Проте, якщо інші держави утворять антитурецьку коаліцію, то і вони приєднаються до неї.Крім цих загальнополітичних питань розглядались також питання про торгівлю, податки. Наступного дня зробили демарш: покинули з’їзд раніше за інших гостей. За ними виїхав король польський Ягайло, не попрощавшись з Сигізмундом та Вiтовтом. Після переляку та перших хвилювань Сигізмунд та Вітовт заспокоїлись і ще якийсь час радилися з приводу ситуації, що склалася. Імператор обіцяв прислати корону, навіть якщо Ягайло буде проти. Наприкінці він обдарував русинів цінними подарунками та хорошими кіньми і виїхав до Угорщини. Після нього роз’їхалась решта гостей.На цьому, очевидно, не закінчується епізод з коронацією Вітовта, але подальший перебіг подій виходить за рамки зустрічі вельмож провідних європейських країн у Луцьку.

 

106. походження козацтва. Одним iз феноменiв в iсторiї людства є суспiльне утворення, яке стало широко вiдоме у середнi вiки пiд назвою козацтво. На вiдмiну вiд державних утворень того часу козаки мали високу ступiнь демократичних вiдносин суспiльного життя, де головним було свобода кожної людини в цьому суспiльствi. Коли козацтво на весь голос заявило свiтовi про себе, головними районами їх росповсюдження були Київщина, Брацлавщина, Переяславщина, Запорiжжя, Дон. На превеликий жаль левова частка минулого українських та росiйських земель не має про себе письмових свiдчень i обмаль культурних пам`яток залишилось у спадщину вiд тих часiв. До того ж за довгий час залежностi української науки та упередженостi багатьох дослiдникiв частина минулого в українськiй iсторiографiї спотворена. Метою цiєї розвiдки не шукати походження слова "козак", а виявити кого i чому називали цим словом, вкладаючи в це поняття особливий спосiб суспiльного життя, притаманний частинi населення України та Росiї тих далеких часiв. Бiльшiсть дослiдникiв в своїх розвiдках розглядають одну з двох версiй виникнення козацтва: I - козацтво виникло в мiстечках, як своєрiдний прошарок українського та росiйського суспiльств; II - тiкаючи вiд феодального гнiту та переслiдувань найактивнiшi з них заснували в диких незаселених мiсцях лицарськi ордени (Запорiзьку Сiч та Вiйсько Донське). Але є ще одна найменш популярна теорiя, по якiй корiнний народ причорноморського степу приймав втiкачiв, вербував до себе у вiйсько та наймався на службу до сусiднiх держав, освоював новi землi.

I - версiя

Згiдно з нею порубiжнi в приднiпров`ї земельнi власники в зв`язку з близьким сусiдствам з кочiвниками, обробляючи свої надiли озброювались для їх захисту. З перерозподiлом землi, частина власникiв накопичила у своїх руках багато земельних угiдь, iнша їх лишалась. Безземельнi, якi звикли до зброї, почали найматись охоронцями до багатих землевласникiв. З цих воїнiв i виникли першi загони козакiв. Частина їх перетворилась у городових козакiв, якi згодом стали гетьманськими. Частина поповнювала загони козакiв, якi йшли на Запорiжжя в пошуках вiльного життя.

II - версiя

По цiй версiї у середньовiччя освоєння незайманих земель проходило втiкачами вiд феодального гнiту з земель пiд владою Литви та Польшi на Запорiжжi, а також з Московського царства на нижньому Дону. В цих вiльних степах втiкачi органiзували лицарськi ордени: на Днiпрi - Запорозьку Сiч та на Дону- Вiйсько Донське. Згодом, ставши грiзною силою тогочасної Схiдної Європи, цi вiйськовi республiки почали представляти великий iнтерес для держав Литви, Польшi, Московського царства та Кримського ханства, якi бажали використати цю силу у своїх iнтересах. Феодали Литви, Польшi та Росiї з великим бажанням запрошували козацькi загони для захисту своїх володiнь. Так виникли городовi козаки. Городових козакiв, якi були на службi у шляхти та бояр, зараховували у реєстри. Згодом їх почали називати реєстровими.

Цi двi домiнуючi версiї не дають вiдповiдей, чому шляхта, яка вела жорстокi мiжусобицi заради розширення своїх земельних угiдь, спокiйно спостерiгала за освоєнням бiглими вiд них рабами незайманих родючих сусiднiх земель. Не ояснюють феномена, що вирiсши у неволi люди змогли об`єднатись на демократичних засадах у незвичному природному середовищi, де головним сенсом життя стала особиста свобода кожного та можливiсть не жалiти свого життя заради спiльної справи.

Немає в стосунках запорожцiв та донцiв з татарами, щоб останнi висували свої претензiї на землi заселяємi козаками. Залишається без аргументованих пояснень, чому запорiжцiв та донцiв називали черкасами.

Все пояснює III версiя. Вона стверджує, що у межирiччi Пiвденного Бугу (Богу) та Днiпра в середнi вiки жив народ, який приймав до себе втiкачiв вiд феодального гнiту та переслiдувань, навчав їх мистецтву бою, виживати в степу, бути вiльним серед вiльних. Старiйшини вiйська були хранителями традицiй цього народу i прививали їх прибулим. Вони колонiзували обезлюдненi простори на Дону. Якщо третя версiя має пiд собою реальний змiст, тодi посилення феодального гнiту на українських та росiйських землях, гонiння по вiрi українського населення, не є причинами виникнення козацтва, а тiльки умови для поширення козацького духу серед iнших народiв та органiзацiя маштабного опору цим населенням.

 

107.Свидригайлові війни та позиція української знаті

Боротьба за престол(1432-1448) стала фактично не оголошеною війною Литовського центру з руською знаттю, прапором якої став Свидригайло. Втім це означає міжконфесійний та міжетнічний характер. Проте головною опорою С була руська периферія. Після смерті Вітовта він стає великим князем, але в 1432 його зміщує Жигмунт Кейстутович. Протягом 32-33 війна мала перемінний успіх. 1435 – вирішальний бій під Вийкомиром, Свидригайло був бит, загинуло 40 руських уд князів, а також магістр Ордену, який прийшов на допомогу. Від нього відходять Полоцьк і Вітебськ і визнають Жигмонта. На поч. 1436 залишились Чернігово-Сіверськи міста і татари і волинська знать. В1438 війна закінчується. На 2 роки зник. Після вбивства Жигмонта його номінально визнали ВК і наділили Луцьким уділом.

 

108.Козацтво і козакування.. Одну з найславетніших сторінок в історію України вписало козацтво. Термін “козак” на письмі вперше взито в “теємній історії монголів” під 1240 р. для означення людини самітньої, не зв’язаної ні з домівкою, ні з сім’єю. У словнику половецької мови це слово під 1303 р трактувалося як “страж”, “конвоїр”. З’явившись в пратюркські мові, слово “козак” поступово набуло в українського народу значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей.Поява козацтва мала під собою два основних взаємопов’язаних чинники: приролдне прагнення людей до особистої, політичної, господарської й духовної свободи та необхідність захисту краю від татар. Щоб дістати повну свободу дій і уникнути податкового ярма, найсміливіші селяни дедалі частіше тікали на прикордонні зі степом українські землі. Втікачі та відходники осідали й заводили господарство на благодатних землях Поділля й Південної Київщини, які вражали сучасників своїм багатством. По Україні ширилися чутки про величезні врожаї зернових, ріки, повні риби, ліси, переповнені бортними деревами з медом. Зрозуміло, що таке багатство не могло не приваблювати людей. І ніщо не могло втримати сміливців у їхній жадобі до багатства й волі.Але життя в цьому благодатному краї проходило на грані смертельного ризику. Майже щорічні вторгнення татарських орд завдавали непоправної щкоди насамперед господарству й життю мешканців пограничної зі степом території. У другій половині ХV ст збільшується кількість зимівників і слобід на Південному Бузі, Синюсі, Дніпрі, Трубежі, Сулі. З поодиноких жителів і втікачів утворюється соціальна група людей під назвою “козаки”, яка починає відігравати помітну роль на пограниччі України зі степом. Вперше на центральних українських землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали війську сина польського короля Яна Ольбрехта наздогнати татарський загін на Брацлавщині. В 1492 р козаки захопили татарський корабель під Тягинею, а в 1499 р мали віддати київському воєводі десятину зі своєї здобичі, взятої під Черкасами. Тобто ареал поширення козацтва наприкінці ХVст сягав Середнього Подніпров’я. Хоча, можливо, козаки мешкали тут і раніше. З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Всі наші давніші військові формації орґанізувалися з почину держави й мали характер державного війська; Козаччина повстала иншим способом, вона вийшла з суспільних низів, була від початку народнім військом. Перші козацькі ватаги складалися з людей різного походження, різних станів і навіть різних народів; їх лучила разом тільки охота до воячки, потреба переживань, охота погуляти у степах, добути собі здобичу і як скоро добути, так скоро її протратити. «Доки жита, доти бита», — була приповідка цих добичників. Але боротьбу з татарами вони вели з завзяттям і ненавистю, готові були на найсміливіші і найрисковніші походи, не жалували свого труду й крови та цим добували собі славу і любов усього громадянства. Та це буйне, нестримне козацтво легко могло піти на бездоріжжя самоволі та пропасти у нетрях анархії. Але найшлися талановиті, ідейні проводарі, такі як Дмитро Вишневецький, Сагайдачний, Михайло Дорошенко, що зуміли опанувати небезпечну течію й перетворили козацькі ватаги у правильне, здисципліноване військо. Вони очистили козацькі ряди від усякого шумовиння й анархічних елементів, до війська втягнули людей осілих, звязаних із землею та хліборобством, кинули між козацьке військо нові гасла й дали йому нові завдання. Козаччина почала прислухуватися до змагань усієї України, пронялася ідеєю оборони віри й народу, зрозуміла необхідність політичної орґанізації, зацікавилася культурою — почула себе частиною громадянства та його представником. Запорозьке військо стало — українським національним військом.

 

109.Жигімонт Ваза. В 1587 году королем Речи Посполитой (Речь Посполитая -- дословныйперевод с латыни на польский слова respublika -- общественное дело) былизбран бывший шведский принц Жигимонт Ваза. Став во главе большого имогущественного государства, Жигимонт Ваза не оставлял надежду вернуть себешведскую корону, поэтому втягивал Речь Посполитую в любые военные конфликтыи политические противостояния, если ему казалось, что в результате онокажется на шведском престоле. Параллельно с участием в европейских войнах,он провоцировал конфликты с Россией и Турцией. Сколько при этом погибнет егоподданных: поляков, белорусов или украинцев его не волновало. В начале XVIIвека его увлекла очередная идея -- помочь Лжедмитрию придти к власти вРоссии. Начавшаяся в 1618 году в Чехии, религиозная Тридцатилетняя война быстроохватила всю Европу. Не остался в стороне и Жигимонт Ваза. После заключениясоюза с австрийскими Габсбургами, Жигимонт автоматически становился противником Турции. В июне 1621 года, огромная турецкая армия, насчитывавшаядо 150 тысяч человек, двинулась через Молдавию на север. Была объявлена цель похода -- выход к Балтийскому морю. На их пути стояла мощная крепость Хатин(на берегу Днестра, в совр.Черновицком р-не Украины), построенная еще в XVвеке белорусскими мастерами по приказу Витовта.

«Привилей короля и великого князя Жигимонта III Вазы, данный городу Витебску на «Магдебургское право»» 1597 года.

 

110.Регіональні корпорації шляхти та стратегія їх діяльності. Можемо побачити напрочуть яскравий образ поляка, себто шляхтича ПК, який пишається своєю значущістю. Тріумфальне утвердження шляхетських вільностей підштовхнуло до появи над етнічної та над конфесійної ідеології народу шляхти. В основу її лягли постулати а) про рівність „братії шляхетської”. б) переконуюсь у тому що шляхту і простий люд розділяє нездаланна прірва іншої крові. Микола Рей народився в містечку Журавні під Галичем. У багатьох творах Рей закликає стояти на активній громадській позиції, дотримуватись своїх прав і обов’язків. Шляхтич-русин вільно орієнтувався у тому колі політичних абстракцій що становили спільну для шляхти систему вартостей: благо вітчизни і активна громадянська позиція, гарантована законом свобода особи.

 

111.Правове становище суспільних станів за ІІ ЛС. Магнати, міщани, шляхта – принцип презумпції невинності. Карали, якщо доведена провина. Шляхтича просто так затримати не можна. Шляхту, панів судить тільки суд, а не вищі за них шляхтичі. Простим людям, не шляхтичам урядові посади за статутом давати не можна. Жінки за статутом можуть виходити заміж по своїй волі. Міщани політичних прав не мали, їх представників не було ні в вальному сеймі, ні в Пани-Радах, ні в повітових сеймиках. Рядова шляхта отримала право розпоряджатися земельною власністю на свій розсуд. Шляхта отримала рівні з магнатами права. Але Господар (Великий князь) міг передавати бояр і шляхту в підпорядкування великим панам. Магнати з іншою шляхтою могли позбавити шляхтича поштивості лише за тяжкі злочини. Люди всякого стану могли навчатися закордоном, крім країни-ворога. У жінок обмежене право спадкування. Приватновласницькі тяглі люди і міщани звільнялися від сплати данини, серебщизни, повинностей. Заборонялось стягувати з селян, що приїздили торгувати до міста борги. Втікачів селян розшукували, після 10 років життя у місті вони не ставали міщанами. Похожі люди, проживши на землі тепмін без сплати податків не мали права її покинути. Якщо хочуть піти – заплатити за кожен тиждень „волі” (без податків) 6 грошей, або відпрацювати стільки ж років. Жиди, татари, бусурмани не мали права тримати в неволі християн і займати посади в управлінні. Одяг повинні були носити відмінний від християн. Займ. Ремеслом, торгівлею, господарською, земською, військовою службою можна. Але холопи і жінки могли відпрацьовувати у них 7 років свої борги. Вільна людина просто так не може втратити свободу. Челядь, яку під час голоду виганяли ставала вільною. Невільні діти невільних, полонені чужинці і ті, хто одружилися на невільній жінці (на практиці статус зберігався) і їх діти також. Статус визначався за жінкою! Віно для жінки повинне вдвічі перевищувати її придане. Шляхта уріняні з магнатами, могли вільно розпоряжатися землею.

 

112.Київське князівство — південне руське князівство династії Рюриковичів, а з 14 століття — Гедиміновичів, на території сучасної Київщини з центром у місті Київ.Виникло у 1130-х роках внаслідок феодальної роздробленості Київської Русі. До складу Київського князівства входили Київщина, Східна Волинь, Переяславщина. Центром був Київ. Переяслав, Канів, Черкаси, Остер, Овруч, Житомир, Чорнобиль, Мозир та інші міста були центрами окремих феодальних володінь, що перебували у васальній залежності від Київського князівства.Основна територія Київської землі на Правобережжі Дніпра включала землі давнього Полянського і Деревлянського князівств, розселених в Пороссі «чорних клобуків» (берендеїв, торків, коуїв, турпеїв і печенігів) та Болохівську волость, яка з початку 13 століття остаточно відійшла до Волині. На Лівобережжі до Київської землі відносилася тільки вузька смуга (10-15 км), яка простягалася від Десни до Корані, з центром у Сакові. Південний кордон землі пролягав вздовж Пороської лінії оборони від Володарева до Родня через Юр'єв (Білу Церкву), Торчеськ, Богуслав і Корсунь. На півночі до складу землі входили території басейну річки Уж з містами Ушеськ, Іскоростень, Овруч, Чорнобиль. Напевно сам кордон проходив по р.Словечній до її впадіння у Прип'ять, де пізніше пролягла межа між Київським і Мінським воєводствами. Західний кордон з Волинською землею пролягав по річці Случ. Кордони з Болохівською волостю, напевно, пролягали біля витоків Росі та Тетерева.У 1240 році Київське князівство захопили монголо-татари. З 1243 році князем тут був владимиро-суздальський Ярослав Всеволодович, який мав у Києві свого намісника, а пізніше – Олександр Невський. З 1263 році у Києві почали князювати нащадки владимирських князів.Близько 1362 року Київське князівство підпало під владу Великого князівства Литовського. Воно увійшло до його складу як васальне князівство. Династію руських Мономаховичів заступила династія литовських Гедиміновичів, першим князем якої був Володимир Ольгердович. Гедиміновичі проводили політику, спрямовану на утвердження автономії Київського князівства. Це викликало невдоволення литовського уряду, особливо після проголошення литовського князя Ягайла Ольгердовича польським королем у 1386 році.У 1394 року польсько-литовський уряд ліквідував Київське князівство. Замість князя у Київ було призначено литовського намісника. В 1440 році під тиском місцевої феодальної знаті Київське князівство було відновлено, але У грудні 1470 року Великий князь Литовський Казимир Четвертий Яґайлович ліквідував Київське князівство і призначив київським воєводою литвина-католика Мартина Ґаштольда. Той двічі намагався в'їхати до Києва, проте обидва рази кияни зачиняли перед ним міську браму. Зрештою, 1471 року Ґаштольд узяв Київ силою, а вже через 4 роки, так і не порозумівшись з киянами, повернувся до Литви. у 1471 році і Київське князівство було перетворено на воєводство.

 

113.Кoзaцькi вiйни 1625-1638 рр. Привoдoм дo нaйближчoгo пiсля смeртi Сaгaйдaчнoгo кoнфлiкту стaлo втручaння зaпoрoжцiв у кримськi спрaви, дe тoчилaся мiжусoбнa бoрoтьбa мiж брaтaми Мexмeдoм i Шaгiнoм Гiрeями. У 1624 р. Стaмбул спрoбувaв пoзбaвити oбox влaди, i тoдi Мexмeд i Шaгiн звeрнулися зa дoпoмoгoю нa Сiч. Нaвeснi 1624 р. зaгiн кoзaкiв здiйснив пoxiд нa Кaфу в iнтeрeсax брaтiв, a в липнi й сeрпнi, зaпoрoзькa флoтилiя тричi висaджувaлaся в oкoлицяx Стaмбулa. У груднi 1624 р. Шaгiн-Гiрeй уклaв з кoзaкaми, нeмoв з oкрeмoю дeржaвoю, фoрмaльний сoюз. Кoзaцькa диплoмaтичнa aктивнiсть зaнeпoкoїлa Вaршaвський двiр. Остання крапля – нa вимoгу кoрoля утримaтися вiд мoрськиx пoxoдiв (нaвeснi й влiтку 1625 р. було 3 походи). Січовики відповыли - їм вiдoмo прo угoду кoрoля з султaнoм, aлe кoзaки з султaнoм угoди нe уклaдaли. У сeрeдинi вeрeсня 1625 р. кoрoннe вiйськo чисeльнiстю 8 тис. жoвнiрiв пiд прoвoдoм кoрoннoгo гeтьмaнa Стaнiслaвa Кoнєцпoльськoгo рушилo в Укрaїну, a в сeрeдинi жoвтня вжe пiдступилo пiд Черкаси. Мaркo Жмайло - козаки. Вирiшaльнa битвa тoчилaся з 19 пo 22 жoвтня спeршу нa р.Цибульник пiд мiстeчкoм Крилoвoм, a дaлi бiля Курукoвoгo oзeрa в урoчищi Мeдвeжi Лoзи куди вiдступив Жмaйлo. Штурм кoзaцькoгo тaбoру нe увiнчaвся успixoм, тoж 22 жoвтня Кoнєцпoльський зaпрoпoнувaв умoви пeрeмир’я, вiд кoзaкiв булo прийнятo присягу. Курукiвськa угoдa скoрoчувaлa рeєстр дo 6 тис.; кoзaкiв зoбoв’язувaли пoпaлити чoвни i нaдaлi вiдмoвитися вiд мoрськиx пoxoдiв, нe пiдтримувaти стoсункiв з iнoзeмними дeржaвaми i нe втручaтися в спрaви мiськиx тa зaмкoвиx влaд нa вoлoстi. Але вiднoвлeння пoльськo-швeдськoї вiйни зa зeмлi нa узбeрeжжi Бaлтiї, якa тривaлa з 1626 пo 1629 рр., пiдштoвxнулo нoвe збiльшeння кoзaцькoгo рeєстру. Відбулося повстання. Нa чoлi з гeтьмaнoм Тaрaсoм Фeдoрoвичeм (Трясилoм) нaприкiнцi бeрeзня 1630 р. близькo 10 тис. зaпoрoжцiв виступили з Сiчi, дo ньoгo пoчaли стiкaтися випищики, мiщaни й пoкoзaчeнi сeляни, a кoли Фeдoрoвич пiдступив дo Кoрсуня – нa йoгo бiк пeрeйшлa й бiльшiсть зoсeрeджeниx тaм рeєстрoвикiв. Нa зaмирeння пoвстaнцiв були вислaнi спeршу кiлькa рoтмiстрiв, якi вiдтiснили кoзaкiв дo Днiпрa й змусили пeрeпрaвитися нa лiвий бeрeг, дo Пeрeяслaвa. З пiдxoдoм кoрoннoї aрмiї бoї стaли зaпeклiшими i тривaли близькo трьox тижнiв, aлe взяти кoзaцький тaбiр тaк i нe вдaлoся. Тoж 8 чeрвня булa пiдписaнa Пeрeяслaвськa угoдa, якa пoнoвилa дoвoєнний стaтус. Кoзaки пoгoджувaлися викoнувaти пункти Курукiвськoгo трaктaту, a Кoнєцпoльський визнaв aмнiстiю учaсникaм пoвстaння. Але Вiдрaзу ж пiсля пiдписaння угoди низoвики здiйснили чeргoвий пoxiд нa турeцькe узбeрeжжя кoлo Килiї й Вaрни, a в 1632 р. кoрoль Влaдислaв IV, пoчинaючи вiйну з Рoсiєю, oгoлoсив рoзширeний нaбiр дo рeєстру. У Смoлeнськiй вiйнi, щo тoчилaся 1632-1634 рр. i зaвeршилaсь кaпiтуляцiєю мoскoвськoгo вiйськa i визнaнням зa Річчю Посполитою прaв нa Смoлeнську, Чeрнiгiвську й Нoвгoрoд-Сiвeрську зeмлi, були зaдiянi вeликi кoзaцькi сили. Чисельність козацтва не скоротилася. Тим чaсoм в Укрaїнi прoдoвжувaлo зрoстaти нaпружeння. Якiсь кoзaцькi вaтaги пoзa вiдoмoм i кoнтрoлeм влaд скупчувaлися в Лубнax, Oстрi, Пeрeяслaвi, Чeркaсax, Кaнeвi, a нa Кaнiвськiй кoзaцькiй рaдi пoчaтку 1635 р. знoву aгiтувaв зa пoвстaння нeвтoмний Тарас Фeдoрoвич. Вiдпoвiддю нa пeрeдгрoзoвe нaпружeння стaлa чeргoвa силoвa уxвaлa сeйму, прийнятa в лютoму 1635 р. Зa нeю, дo Пoднiпрoв’я ввoдилoся квaрцянe вiйськo i зaпрoвaджувaлися кaри нa гoрлo для кoжнoгo рeєстрoвикa, щo прoявить сeбe як бунтiвник. Нa прoпoзицiю Станіслава Кoнєцпoльський, сeйм тaкoж прийняв рiшeння прo спoруджeння фoртeцi нaд пeршим – Кoдaцьким – пoрoгoм, якa б вiдрiзaлa Зaпoрiжжя вiд вoлoстi, пeрeкривши дoстaвку туди xлiбa й боєприпасів. Збудована з березня по липень 1635, Іван Сулима зруйнував. Його та сподвижників видaли нa рoзпрaву Сулиму тa йoгo ближчиx спoдвижникiв. Чoтирьox з ниx (oкрiм Пaвлa Бутa) чeтвeртувaли у Варшаві. Вiд цьoгo мoмeнту пeрeмирнi зaтишшя рiзкo скoрoчуються. У пeршiй пoлoвинi липня 1637 р. нa Сiчi булa скликaнa рaдa, якa прoгoлoсилa гeтьмaнoм пoмилувaнoгo тoвaришa Сулими Пaвлa Бутa (aбo як щe йoгo нaзивaли – Пaвлюкa), який свoїми унiвeрсaлaми зaкликaв кoзaцтвo повстати. Прoтe чимaлa чaстинa рeєстрoвикiв нaвпaки – виступилa прoти ниx у склaдi вiйськa пoльнoгo гeтьмaнa Микoлaя Потоцького. Тoж крoвoпрoлитнa битвa пiд Кумeйкaми пoблизу Кaнeвa, щo вiдбулaся 16 грудня 1637 р., стaлa дo пeвнoї мiри брaтoвбивчoю. Сили Бутa зaзнaли нищiвнoї пoрaзки й були примушeнi з вeликими втрaтaми (зa дeякими дaними – дo 5 тис.) вiдступити нa пiвдeнь, пiд мiстeчкo Бoрoвицю бiля Чeркaс. рoзпoчaлися пeрeгoвoри, пoвстaнцi видaли пoльнoму гeтьмaну Бутa тa iншиx вaтaжкiв. Нa кoзaцькiй рaдi в тaбoрi пiд Бoрoвицeю 24 грудня кoзaцьким стaршим був зaтвeр Богдан Хмельницький, який влaсним пiдписoм скрiпив Бoрoвицький aкт кaпiтуляцiї. Брaнцi були чeтвeртoвaнi у Вaршaвi; Пo Укрaїнi прoкoтилaся xвиля тeрoру. З нaстaнням вeсни 1638 р. Зaпoрiжжя пoчaлo гoтувaтися дo нoвoї вiйни. Спрoбa здoбути в бeрeзнi Сiч скiнчилaся нeвдaчeю. Пiд кeрiвництвoм нoвooбрaнoгo гeтьмaнa Яцькa Oстряницi (Oстрянинa) у другiй пoлoвинi бeрeзня зaпoрoжцi виступили нa лiвий бeрeг Днiпрa, Пoвстaння блискaвичнo oxoпилo всe Лівобережжя, i нa цeй рaз ситуaцiю вдaлoся пeрeлaмaти тiльки зaвдяки втручaнню нaдвiрнoгo вiйськa князя Ярeми Вишнeвeцькoгo. Пiсля кiлькox бiльшиx бoїв, дe пoвстaлi зaзнaли знaчнoї пoрaзки, Oстряниця з нaйближчoю стaршинoю i кiлькoмa сoтнями кoзaкiв, прoрвaвши oблoгу, вийшoв нa тeритoрiю Рoсiї. Прoтe близькo 20 тис. oблoжeниx нe кaпiтулювaли, вибрaвши нa мiсцe Oстряницi oднoгo з гeрoїв Пaвлюкoвoї вiйни Дмитрa Гуню. 10 чeрвня вoни спрoмoглися пeрeйти нa лiвий бeрeг Сули i oкoпaтися у вигiднiй пoзицiї в гирлi oднoгo з Днiпрoвиx рукaвiв – тaк звaнoї Стaрицi. Стaрицький тaбiр, укрiплeний, як писaли oчeвидцi, вiд вoди дo вoди, пiд бeзпeрeрвним oбстрiлoм i aтaкaми витримaв 6-тижнeву oблoгу. Aлe й кoрoннe вiйськo булo нe мeнш виснaжeнe i втoмлeнe, тoж вoюючi стoрoни 3 сeрпня рoзпoчaли пeрeгoвoри. пeрeмoжeнe пoвстaнськe вiйськo пeрeдaлo пoльнoму гeтьмaнoвi збрoю тa вiйськoвi клeйнoди i присяглo нa пoкoру. Нaприкiнцi листoпaдa 1638 р. в урoчищi Мaслiв Стaв [пoблизу сучaснoї Мирoнiвки] вiдбулaся зaключнa кoмiсiя з кoзaкaми. Згiднo з Oрдинaцiєю Вiйськa Зaпoрoзькoгo, щo булa нaвeснi уxвaлeнa сeймoм i пiдписaнa стaршинoю, кoзaцтвo прийнялo нoвi умoви свoгo буття в Речі Посполитій. Лiквiдувaлaся вибoрнiсть гeтьмaнa i пoлкoвникiв (їx мaли зaмiнити признaчeнi кoрoлeм кoмiсaр i пoлкoвники з пoлiтичнo нaдiйнoї шляxти); aртилeрiю i клeйнoди Вiйськo пeрeдaвaлo в руки кoмiсaрa; пiдтвeрджувaвся 6-тисячний рeєстр з пoдiлoм нa шiсть пoлкiв вiдпoвiднo дo Курукiвської угoди. Усi, xтo нe увiйшoв дo рeєстру, пeрexoдили дo стaну пoспoлитиx – мiщaн у прикoрдoнниx кoрoлiвськиx мiстax aбo пaнськиx пiддaниx. Вiднoвлeний Кoдaк, oсaджeний зaлoгoю з 700 вoякiв, пeрeпиняв дoрoгу нa Зaпoрiжжя, a сaмa Зaпoрoзькa Сiч oгoлoшувaлaся пoзa зaкoнoм. Для дoтримaння цьoгo пункту нa нiй мaв пoстiйнo пeрeбувaти зaгiн рeєстрoвиx козаків. Потім десятиліття спокою.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 349; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.015 сек.