Теоретична система А.Сміта А.Сміт як ідеолог системи вільного підприємництва та ліберальної економічної політики

Визначення ренти.: рента – це продукт праці. Її величина становить різницю між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами вир-ва, до яких він відносить заробітну плату і витрати на насіння.

Ставлення до ідей меркантилізму- негативне до ідей відносно протекціонізму, на відміну від меркантилістів вважав, що багатство складають не тільки дорогоцінні метали та камені, враховуючи металеві гроші, але й землі країни, будинки, кораблі.

На відміну від меркантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод, У. Петті заклав основи методу абстракцій в політекономії. Застосування цього методу стало для вченого основою наукового дослідження ек.-их явищ.

про гроші. - виявляє себе прибічником кількісної теорії грошей. Суть – купівельна сила грошей встановлюється на ринку. В обігу знаходяться усі гроші. Купівельна сила грошей обернено пропорційна кількості грошей, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей. Цим У. Петті демонструє розуміння закономірностей про кількість грошей, необхідних для обігу.

Проблема визначення вартості. - автор теорії трудової вартості. До проблеми визначення вартості він підходить з позицій зв’язування пропорцій при обміні і заявляє, що вони визначаються витратами праці на вир-во товарів і залежать від продуктивності праці в різних галузях. "природна ціна" у У. Петті – це, по суті, вартість. Але він не відділяє вартість від ціни – її грошового виразу.

Вартість у У. Петті створює не всяка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку виступають як мінові вартостіі розглядаються ним як "природна ціна". Решта продуктів праці – це споживні вартості, які лише в обміні стають міновими вартостями. У У. Петті немає чіткого розмежування між вартістю і споживною вартістю. Оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця. А й природа, то У. Петті поширює її дію на створення вартості. Земля у нього теж виступає фактором вартості.

Рента у У. Петті – єдина форма додаткової вартості, результат неоплаченої праці робітника.

Теорія процента. Процент У. Петті називає "грошовою рентою" і розглядає його як похідне від ренти. Величина процента залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

Але У. Петті вважає, що величина проценту залежить від попиту на гроші та від пропозиції грошей і не повинна регулюватися законом.заперечує необхідність законодавчого регулювання процента.

Теорія зарплати. По-перше, У. Петті розуміє її як ціну праці. По-друге, на противагу меркантилістам, намагається визначити природну ціну праці через вартість засобів існування. У. Петті визначав, що рівень заробітної плати повинен дорівнювати мінімуму засобів існування, тобто забезпечувати лише фізіологічний прожитковий мінімум.

У. Петті був прихильником низької заробітної плати, вважаючи, що тільки в цьому випадку робітник буде змушений працювати з належним сумлінням.

62.Школа фізіократів."Економічні таблиці" Ф.Кене та їх наукове значення.

Фізіократи (від грецьк. “physis” – природа, “kratos” – влада) – фр. школа політ. економії другої пол. XVIІІ ст., що виникла як реакція на меркантилістську політику Людовіка ХІV, внаслідок якої розвиток мануфактур супроводж. занепадом с/г. фізіократи джерело багатства вбачали в вир-ві товарів, хоча й обмежували останнє лише сферою с/г, а всі інші його сфери оголосили непродуктив­ними. Вони заперечили меркантил. сприйняття обміну як нееквівалентного і вважали, що товари вступають в обмін із заданими цінами, а сам обмін є обміном еквівалентів. Фізіократи створили вчення про чистий продукт, дали поняття ек.о кругообігу і відтвор., капіталу, витрат вир-ва. Оригінальність вчення фізіократів відрізняє їх від ек-стів класичної школи, проте часто фізіократів відносять до фр.ї класичної політ. економії.

Кантильон Р. (1680-1734) – англ. ек-ст, купець і банкір. Автор праці “Дослід про природу торгівлі” (1755). Вважається одним з попередників фізі­ократії, оск. джерелом багатства вважав землю і працю; дав поняття ринкової ціни, попиту та пропонування, здійснив аналіз грошей і гро­ш. обігу, розрізняв прибуток і підприємницький дохід, зробив спробу пока­зати кругообіг промисл. капіталу. Кене Франсуа (1694–1774) – фр.й ек-ст, основоположник школи фізіократів. Основні праці – “Ек. таблиця” (1758), “Природне право” (1765). Світову славу Кене приніс трактат “Ек. таблиця”, в якому представлена перша в історії ек.ї думки модель сусп. відтворення (гос­под. кругообігу) – геніальна спроба показати умови макроек.ї рівно­ваги. Таблиця являє собою графічну ілюстрацію взаємодії трьох основн. секторів ек-и (фермери, землевласники, промисловці), пов’язаних сіткою натуральних і грош. потоків. Всі фактори, необхідні для вир-ва певного блага, застосовуються у фіксованих пропорціях і цінність продукції певного сектору цілком вичерпується його сукупними платежами іншим секторам. В цій праці Кене вперше в науковий оборот введене поняття “відтворення”. Вчення Кене про “чистий продукт” являє собою спробу пошуку джерела ба­гатства. За умов прир. порядку земля здатна приносити доход, який перевищує початкові затрати. Землероб збирає пшениці більше, ніж посіяв зерна. Тому тільки в землеробстві виникає “чистий продукт” – доход, який пізніше буде названий “рентою”. Його величина залежить від інвестов. капіталу, у складі якого Кене вперше розрізняє основний і оборотний капітал (“початкові” та “щорічні аванси”). Промисл. не створює “чистого продукту”, оск. лише переробляє продукцію землеробства, є безплідною. Кене вважав, що збільшенню “чистого продукту” буде сприяти звільнення землеробів від сплати податку. Податок величиною 1/3 чистого продукту повинні сплачувати землевласники. Кене розрізняв два види порядку у сусп. житті: природний – ідеальний, встановлений Богом, і позитивний – створений людьми. Закони ек-и є прир., тому держава не повинна втручатися в ек. діяльність, а має лише турбуватися тим, щоб наблизити позит. порядок до прир.о, коли кожна людина у госп. діяльності зможе цілком реалізувати свої сили, свою індивідуальність. До ф-цій держави Кене відносить охорону порядку, просвітн. діяльність та буд-во шляхів. Невипадково меркантил. політика протекціонізму у Кене піддається критиці і замінюється на вимогу свободи торгівлі. Тюрго Анн Робер (1727-1781) – фр.й філософ-просвітитель, держ. діяч, предст. школи фізіократів. Осн. праця – “Роздуми про створ. і розподіл багатства” (1766). Тюрго розг­лядав ек. відносини як чинник сусп. прогресу і вважав, що господ. діяльністю керують універсальні закони. Він відстоював принципи ек.ї свободи, критикуючи теорію і політику меркантилізму. Услід за Кене визнавав продуктивним лише с/г, хоча зна­ходив “чистий продукт” і в промисл. Він розвинув ідею Ф.Кене про відтво­рення і ек.й кругообіг, виділивши всередині класів фермерів та промисловців найманих робітників і підприємців; заклав основи розуміння капіталу і прибутку, який вважав сумою підприємн. доходу, оплати праці і ризику підприємця та зем. ренти.

Головна праця А.Сміта – “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776)

Вихідним положенням теоретичної системи Сміта стало з’ясування спонукальних мотивів ек.ої діяльності. Він вводить поняття “ек.ої людини” і розглядає людське суспільство, як сукупність “ек.их людей”, які утворюють “міновий союз”. Створюючи продукт, обмінюючи його на інший або вкладаючи капітал у будь-яку справу, “ек.а людина” переслідує власну вигоду. Однак “у цьому випадку, як і в багатьох інших, вона невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в її наміри... Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш ревно слугує інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається це робити”.

Дія “невидимої руки” – лейтмотив методології “Багатства народів”. Сміт доводить, що господарська діяльність підпорядкована об’єктивним закономірностям “природного порядку”. За умов “працюючої конкуренції” вони визначають ту ек.у поведінку всіх господарюючих суб’єктів, яка зрештою забезпечує ек.у ефективність і суспільну гармонію, максимізацію вигоди для всіх і кожного. Тому Сміт був прихильником ек. лібералізму, невтручання держави в ек. життя.

Державі він залишає функції охорони прав власності, забезпечення національної оборони, утримання суспільних установ (правосуддя, освіта та ін.). Він вимагав скасування державної регламентації промисловості і торгівлі, вільної торгівлі землею, свободи переміщення робочої сили і товарів, заміни політики протекціонізму політикою вільної торгівлі. Доцільність політики свободи торгівлі Сміт обґрунтовує на основі власної теорії абсолютних переваг. Разом тим Сміт відзначає, що ринковий механізм працює ефективно лише у відповідному інституційно-правовому середовищі, забезпечення якого дозволяє звести ек.у роль держави до ролі “нічного сторожа”.

Проблема багатства народів, поставлена Смітом, – це в сучасних термінах проблема ек. зростання. Багатство суспільства створюється працею в процесі вир-ва. Воно визначається часткою населення, зайнятого продуктивною працею, та рівнем продуктивності праці. Найважливішим чинником підвищення продуктивності праці є поділ праці та її спеціалізація, вплив яких Сміт аналізує на прикладі шпилькової майстерні. Вчений вважав, що поділ праці породжується людською “схильністю до обміну”.

Знаряддям обміну є гроші – “велике колесо обігу, велике знаряддя обміну і торгівлі”. Сміт відзначає товарну природу грошей і досліджує їх функції. Він пропонує замінити металічні гроші паперовими, розмінними на золото, з метою здешевлення суспільних витрат обігу.

Товари, що вступають в обмін, мають споживну й мінову вартість – “цінність у споживанні” та “цінність в обміні”. Різницю між ними Сміт пояснює на прикладі парадоксу води та діамантів. Він розвиває декілька теорій вартості. Одна з них є варіантом теорії трудової вартості й визначає вартість товару затратами індивідуальної праці товаровиробника. Проте Сміт вважає її справедливою лише для “примітивного” суспільства за відсутності поділу праці. За умов капіталізму вартість є сумою первинних доходів – заробітної плати, прибутку і ренти. Цей варіант теорії вартості Сміта є версією теорії факторів вир-ва.

Досліджуючи ек.у природу заробітної плати, прибутку і ренти він доводить, що всі види доходів мають трудове походження. Працю, що створює цінність і матеріалізується у товарі, Сміт вважав продуктивною; послуги, які не уречевлюються і не створюють цінності, він відніс до непродуктивної праці.

Капітал у Сміта виступає головною рушійною силою ек.ого прогресу. Це запаси продукції, що використовуються у вир-ві, створюючи за допомогою праці нові блага, і приносять прибуток. Головним чинником нагромадження капіталу Сміт вважав ощадливість.

Дата добавления: 2015-05-23