Сертифікат (диплом) майстра-масона, подібні документи видавалися (іноді видаються й зараз) після піднесення члена ложі в 3-ю ступінь

Відродження польського масонства в українських землях припадає на 1816 – 1819 рр., що отримали назву «золотої епохи масонства». На думку проф. Л. Баженова, тоді діяло 40 м. л. Втім, як зазначала О. Крижановська, «Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю. Ложі належали до різних обрядів: французького, шотландського та ін.».

Найбільш відомою польською м.л. була «Цілковита таємниця» в Дубно, яка називається в літературі й Волинською ложею. Це був територіальний масонський союз польських лож у системі Великого Сходу Польщі. Таємно вона функціонувала ще з 1815 р. До складу м.л. входили брати М. і Г. Олізари, губернський маршалок В. Ганський, граф К. Карвицький, проф. повітового училища М. Колпачкевич та ін. У 1818 – 1821 рр. в Дубно – Луцьку діяла м.л. «Ранкової зірки, що сходить», яку очолювали Густав Олізар, поміщик і суддя Станіслав Липкий, генерал і князь Михайло Любомирський та ін. У період 1815-1821 рр. функціонували польські м.л. в Чуднові на Житомирщині (2), у Вінниці, Острозі, Рівному, Рафаїлівці. У 1819 р. майор 4-го піхотного полку Валерій Лукасинський створив організацію «Національне масонство», до якої належало бл. 200 членів. Організація не мала статуту, вирізнялася аморфністю і самоліквідувалася вже 1820 р.

У 1820 р. капітан Ф. Маєвський заснував у Бердичеві орден польських Тамплієрів. Посвята прихильників цієї м.л. відбулася на початку 1821 р. на двох зібраннях у Києві. Тоді ж утворили керівний центр – Верховну Раду, до складу якої увійшли Маєвський (великий майстер), Станіслав Карвицький (заступник великого майстра), Лаговський (великий оратор), Пулавський (великий намісник) та ін. Збори «рицарів храму» відбувалися в Бердичиві.

Мета полягала у поширенні моралі й доброчинності, розповсюдженні добрих звичаїв, встановленні опіки над вдовами й сиротами. Орден поширив діяльність на всю Правобережну Україну.

Крім польських м. л. на Правобережжі діяли й відділення великої ложі петербурзької Астреї, зокрема «Розсіяної Чемності» (Житомир, 1814 р.), «Міневра» (Поділля, 1818 р.) та ін.

У 1815 р. відродилася м.л. в Житомирі «Розсіяного мороку», яка в 1817 р. приєдналася до Союзу «Астрея» із Петербурга. До 1822 р. в ній налічувалося понад 100 братів. Очолював м.л. лікар Ф. Гейнч (Гінч), який керував у ній представниками широких верств: від польських аристократів типу полковника частин Царства Польського кн. М. Радзівілла або волинського губернського маршалка, графа Б. Комаровського до дрібних чиновників та купців.

У березні 1818 р. в Києві заснована м.л. «Об’єднаних слов’ян», що керувалася з Петербурга Союзом «Астрея». Таємним «куратором» і натхненником м.л. став генерал, герой 1812 р. Микола Раєвський,

Портрет Раєвського М.М. Дж.Доу.

а його першим однодумцем Олександр Бакунін. Контакти з масонами Одеси і Полтави здійснював Сергій Волконський – брат М. Рєпніна-Волконського, зять М. Раєвського. Ложа мала на меті об’єднати масонів російського і польського походження, дотримувалася досить «лівих» поглядів. У ложу входило 80–100 осіб, зокрема командири військових частин, розквартированих на Київщині, офіцери, чиновники, «іноземні богослови», представники освіти, науки, мистецтва, медицини, а число жертвувателів доходило до 1000. Найбільшу групу учасників складали представники місцевої польської аристократії та середнього шляхетства. Серед них: київський губернський маршалок, відомий польський поет, польський аристократ, граф Густав-Генріх-Атаназі-Нарцис Олізар, який закликав дворян Київщини звільнити кріпосних і зарахувати до державних селян.

З Росії масонство поширилося на Слобожанщину та Лівобережжя. Серед масонів другої половини ХVІІІ ст. – початку ХІХ ст. були Капністи, Кочубеї, Кулябки, Ломиковські, Лукашевичи, Мартоси, Полетики, Родзянки, Скоропадські, Тарновські, Туманські, Ханенки та ін.

У 1817 р. м.л. з’явилася в Харкові, що було пов'язано з прибуттям до міста Захарія Карнеєва, командора Мальтійського Ордену. Будучи попечителем Харківського університету, він організував й очолив релігійно-етичне товариство – філію петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс», яке підпорядковувалося, скоріше за все, масонському об'єднанню «Астрея». До м.л. увійшли 15 – 20 «братів» і «сестер», у.т.ч. проф. філософії Андрій Дудрович, викладач російської історії Петро Гулак-Артемовський та ін.

Петро Петрович Гулак-Артемовський

У квітні 1818 р. начальник канцелярії малоросійського генерал-губернатора кн. М. Рєпніна-Волконського – надвірний радник, багатий поміщик Михайло Новіков заснував у Полтаві м.л. «Любов до істини». Великим майстром м.л. був колишній маршалок, поміщик Семен Кочубей. До складу організації увійшли: колишній губернський суддя, Василь Тарновський, хорольський предводитель дворянства С. Алексєєв, його брат –катеринославський губернський предводитель дворянства Д. Алексєєв, полтавський прокурор Горбовський, переяславський повітовий предводитель дворянства Василь Лукашевич, він же входив до польської київської м.л., вітією (оратором) був видатний письменник Іван Котляревський, всього понад 20 осіб.

Дата добавления: 2015-05-23