Таємні організації російських дворянських революціонерів – декабристів у Наддніпрянській Україні

Травня 1820 р. цар Олександр І посилив контроль за діяльністю польського масонства, а 1 серпня 1822 р. заборонив м. л.

Масони в Україні

• Масонство зароджується в період Середньовіччя і набуває значного поширення у зв’язку із Французькою революцією кінця XVIII ст. • Головна ідея масонів: «Увесь світ — це одна велика республіка, де всі народи — одна сім’я»; основне гасло: «Свобода, Рівність, Братерство». • Масони об’єднувалися в організації — ложі. Найбільші організації в Україні: «Понт Євксинський» (Одеса), «Любов до істини» (Полтава), «З’єднаних слов’ян» (Київ). • Організації зазнали переслідувань уряду

Українське декабристознавство почало формуватися й утверджуватися від 1917 р. до середини 1930-х рр. Вже в той період можна виділити кілька наукових напрямів, які об’єднувалися прагненням глибокого вивчення декабристського руху в Україні та єдиною концепцією українського декабризму, основним фактором якого став винятковий вплив історії України на формування світогляду дворянських революціонерів в Наддніпрянщині.

Київський напрям репрезентували Л. П. Добровольський, В. В. Міяківський, В. М. Базилевич, Й. Ю. Гермайзе, М. В. Довнар-Запольський, М. С. Грушевський, В. С. Ікониіков та ін. До харківського належали Д. І. Багалій, О. Д. Багалій-Татаринова та ін. Одеський представляли Ю. Г. Оксман, О. О. Рябінін-Скляревський, Л. Г. Гофман, М. Л. Рубінштейн, М. Є. Слабченко та ін.

У той же період сформувалася потужна російська школа декабристознавства, знаковими постатями якої були М. М. Покровський, М. М. Дружинін, О. Є. Прєсняков та новою генерацією, представленою яскравою дослідницею М. В. Нєчкіною. Ця школа вирізнялася лояльністю до марксизму-ленінізму, нігілістично ставилася до ранніх декабристських організацій, акцентувала на історії Північного товариства, повстанні 14 грудня 1825 р., піддавала критиці теорію «українського декабризму» На еміграції працювали українські історики І. Борщак, Д. І. Дорошенко, Н. Д. Полонська-Василенко, Б. Д. Крупницький, які підкреслювали захоплення українських радянських істориків виявити українську ідею в ідеології та діяльності декабристів. Після середини 1930-х рр. концепція «українського декабризму» піддається критиці в радянському декабристознавстві, утверджується розуміння декабризму в Україні як частини загальноросійського визвольного руху. В 70-80-х рр. ХХ ст. знаковою постаттю у вивченні декабризму в Україні став Г. Я. Сергієнко, який проаналізував ідеологію та діяльність декабристських організацій, показав їх революційні традиції. В період незалежної України акцент перемістився на вивчення історіографії руху, свідченням чого стали монографії й докторська дисертація Г. Д. Казьмирчука.

Перші прояви російської дворянської революційності в Наддніпрянській Україні спостерігалися після переможного завершення війни з Наполеонівською Францією. До найранішніх належить таємна організація дворянських офіцерів «Залізні персні» у Кам’янці-Подільському (1815 -1816) на чолі з майором Володимиром Раєвським.

Бойові офіцери, які діяли в українських губерніях, зокрема брати М. І. та С. І. Муравйови-Апостоли, П. І. Пестель, належали до ранньої організації дворянських революціонерів – «Союз порятунку», або «Товариство істинних і вірних синів Вітчизни» (1816-1818), який нараховував 30 учасників.

«Союз благоденства» (1818-1821) бувстворений в Москві і об’єднував уже 200 осіб. Очолювала таємну організацію Корінна управа у складі 29 осіб, серед яких теж знаходимо П.І. Пестеля та С. І. Муравйова-Апостола. «Союз» мав побічні управи і місцеві осередки на Правобережжі та Лівобережжі України. Найбільш активною і чисельною виявила себе Тульчинська побічна управа на чолі з П. І. Пестелем, яка нараховувала 30 осіб. Полтавська побічна управа діяла на чолі з М. М. Новиковим. Місцеві осередки товариства функціонували в Кам'янці (маєток Давидових), у Києві (М. Орлов), Яготині (маєток Рєпніних), Хомутцях (маєток Муравйових-Апостолів), Обухівці (маєток Капністів).

На початку 1818 р. була складена перша частина програми «Союзу» - «Законоположення Союзу благоденства», або «Зелена книга», яка ставила на меті:

- підготовку громадської думки до здійснення політичного перевороту,

- повалення самодержавства, встановлення республіки й конституційного ладу.

Всього на підготовку державного перевороту відводилося 20 років. Дворянські революціонери написали й другу частину програми, яка в письмовому вигляді не збереглася. Однак відомо, що в ній містилася головна мета товариства – ліквідація самодержавно-кріпосницького ладу шляхом військового перевороту, запровадження конституційного ладу та представницького правління. Діячі «Союзу благоденства» зробили помітний внесок у розвиток письменності серед простих людей, яких навчали в ланкастерських школах. На Україні такі навчальні заклади функціонували в маєтку П. П. Пассека на Харківщині, у Києві і навчили грамоті 1500 простолюдинів. У процесі діяльності в товаристві виділилися прихильники радикальних дій (П.І. Пестель) та поміркованих поглядів (М.І. Тургенєв, М. О. Фонвізін, І. Г. Бурцов, П. Х. Грабе, І. Д. Якушкін, Ф. М. Глінка). Останні здобули перевагу на Московському з'їзді в січні 1821 р. і саморозпустилися.

У березні 1821 р. на засіданні Тульчинської управи П. І. Пестель запропонував утворити Південне товариство (1821 – 1825).

Ідею підтримали О.П. Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В. Аврамов, В. П. Івашов, М. В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крюков. Головою таємного товариства обрали П.І. Пестеля, охоронцем – О. П. Юшневського. Разом вони утворили Директорію з диктаторськими повноваженнями, до складу якої увійшов М. М. Муравйов, обраний заочно. Вважалося, що Південне товариство разом із Північним утворять два «округи» – складові єдиної загальноросійської таємної організації дворянських революціонерів.

За 1821-1825 рр. Південне товариство збільшилося до 101 особи. Учасники організації керувалися Головною управою, або Директорією і поділялися на братів, мужів і бояр. Симпатиків товариства називали друзями. У січні 1822 р. відбувся І з’їзд керівників Південного товариства у складі П.І. Пестеля, О. П. Юшневського, В. Л. Давидова, С. Г. Волконського, С.І. Муравйова-Апостола, який пройшов під час контрактового ярмарку в Києві. Учасники конспіративного заходу прийняли важливе рішення про кінцеву мету – встановлення республіки шляхом революції – військового повстання. Крім того, були розглянуті питання про вироблення проекту конституції та утворення управ товариства. П. І. Пестель оприлюднив основні засади першого варіанта програми товариства.

У січні 1823 р. на ІІ з’їзді Південного товариства керівник таємної організації представив письмовий варіант програми, який в 1824 р. після вдосконалення дістав назву «Руська Правда». На тому ж з’їзді Південного товариства було обговорено і план майбутньої революції. Керівники Південного товариства ухвалили рішення про створення, крім центральної Тульчинської управи, інших осередків – Васильківської (керівники – С. І. Муравйов-Апостол, М. П. Бестужев-Рюмін) і Кам’янської управ (С. Г. Волконський, В. Л. Давидов), які підпорядковувалися директорії в Тульчині.

«Руська Правда» П. Пестеля обґрунтовувала необхідність радикальної перебудови російського суспільства на основі рівності людей, хоча й підрозділяв їх на керуючих і підвладних, виклав поняття про «державне благоденство» і «народ», показав програму глибоких суспільних перетворень.

Програма Південного товариства передбачала розвиток Росії на засадах централізаційного устрою, федеративний адміністративно-територіальний принцип відкидався. Республіка мала поділятися на 10 областей. На українських землях розміщувалися Чорноморська та Українська, хоча окремий український етнічно-територіальний масив не виділявся. Адже П. І. Пестель вважав, що росіяни, українці та білоруси є єдиним «слов’янським племенем, яке має спільну мову, віру і громадянський стан. «Малі відтінки» між ними в перспективі перестануть існувати.

Дата добавления: 2015-05-23