А. Чарторийський Міхал Огінський

Ідеологія польського суспільного руху шляхти базувалася на різних ідейних елементах, зокрема традиційних ідеях сарматизму, соціально-політичного консерватизму, а також концепціях романтизму, націоналізму та слов’янофільства. Особливостями польської шляхетської ідеології стали ідеї месіанізму та міфологізації власної історії, започатковані польськими романтиками К. Бродзінським, А. Міцкевичем, С. Гощинським. На цьому тлі формуються нові сспільно-політичні міфи, зокрема про шляхетську демократію та соціальну злагоду часів Речі Посполитої, особливу роль поляків у європейській цивілізації.

У 1821 р. В. Лукасінський утворив таємну організацію – Польське патріотичне товариство на чолі з Тимчасовим ЦК, який керував округами, а ті – гмінами (земляцтвами). Серед 7 провінцій, якими опікувалося ППТ, були й такі, як Волинь і Поділля, Галичина. Усього налічувалося бл. 200 членів організації, які прагнули до відродження державності Польщі, хоча поміркована течія виступала лише за польську автономію в межах Російської імперії, а радикали – за поновлення Речі Посполитої. Активну діяльність вели такі члени цієї промасонської організації, як полковник Крижановський, князь Антін Яблоновський, сенатор і граф Станіслав Солтік та ін. Вплив організації на Волині й Поділлі було доручено поширювати Собанському, який започаткував у Бердичеві Провінційну раду. Засідання ППТ відбувалися не регулярно, під час ярмаркових днів у Балті та Бердичеві і контрактових ярмарків у Києві. Діяльність організації в регіоні не вирізнялася активністю. Не випадково чисельність її учасників не перевищувала в українських землях 30 осіб.

У 1822 р. царська влада заарештувала В. Лукасінського і засудила на 9 років, хоча насправді – на 46. У 1823 р. ППТ очолив підполковник Северин Кжижановський, в 1824 р. активізувалися контакти з декабристами, але не мали практичних наслідків. Поразка декабристів спричинила розгром Польського патріотичного товариства, яке мало контакти з Південним товариством російських дворянських революціонерів. Заарештували 126 його членів.

Порушення Миколою І польської Конституції 1815 р., неврожай 1830 р. призвели до посилення невдоволення серед поляків. 29 листопада 1830 р. група поляків на чолі з Людвіком Набєляком і Северином Гощинським здійснила напад на Бельведер – резиденції Костянтина Павловича. Повстанці захопили Варшаву. 3 грудня створено Тимчасовий уряд на чолі з А. Чарторийським, 5 грудня ген. Ю. Хлопіцький проголосив себе диктатором. 17 грудня 1830 р. Микола І зажадав повної капітуляції всіх зрадників. Відновило діяльність ППТ на чолі з істориком Й. Лелевелем та публіцистом М. Мохнацьким. 25 січня 1831 р. відбувся Акт детронізації царя. На початку лютого до Польщі увійшло 115 тис. російських військ на чолі з ген. І. Дибіч-Забайкальським. Польська армія налічувала 54 тис. осіб.

Прапор польських повстанців 1831 р.

У березні розпочалося повстання у Литві. Більшість українців вороже зустріло плани польської шляхти щодо повстання на «східних кресах». У лютому тут визначили керівником повстання В. Тишкевича, але лише 3 травня 1831 р. загони польської шляхти проголосили на Київщині початок повстання «на Русі».

До складу армії повстанців ішли шляхтичі, чиновники, міщани тощо. Українські селяни не стали на бік повстання, тому що вважали його чужою справою. Проте за кілька днів повстанці зазнали поразки від росіян: на Волині під Боромлем зазнав поразки кінний корпус генерала Ю. Дверницького, який рухався із Польщі на допомогу повсталій шляхті, а згодом така ж участь спіткала і повстанське військо ген. О. Колиско на Поділлі, поблизу м. Дашева. Водночас українські селяни розпочали боротьбу проти своїх поміщиків.

Улітку 1831 р. припинили боротьбу й партизани під командуванням Кароля Ружицького, що діяли на Волині. Всього в Україні діяло бл. 6 тис. повстанців. Наприкінці липня 1831 р. армія фельдмаршала Івана Паскевича оточила Варшаву. 6 вересня розпочався штурм.

Дата добавления: 2015-05-23