Принцип виховуючого характеру навчання. 3 страница

Розвиток класно-урочної системи в XIX ст. тісно пов'язаний з ім'ям К. Д. Ушинського, який у своїх працях представив урок як невіддільну і головну форму класно-урочної системи. Розроблена Ушинським теорія уроку заснована на його дидактичному вченні про систематичність, послідовність і міцність засвоєння знань, про наочність і активність учнів у навчанні, на врахуванні психофізіологічних законів і особливостей розвитку дитини.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1. Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.

2. Основною формою організації навчального процесу є урок.

3. До уроків додаються інші форми навчання в класі.

4. Відвідування уроків школярами є обов'язковим.

5. Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, а й в науці.

33. Урок - основна форма організації навчання. Типологія і структура уроку.

Особливості побудови уроку у початкових класах. Вимоги до сучасного уроку.

Ключовим компонентом класно-урочної форми рганізації навчання є урок – форма організації навчання, за якої навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовленості протягом точно встановленого часу, за сталим розкладом.
Умовно кажучи, урок — це «відрізок» навчального процесу, який є закінченим за смислом, у часі й організаційно.
Від якості уроку залежить ефективність функціонування всієї школи. Тому багато теоретиків і практиків працюють над його вдосконаленням.

Звичайно, вибір типу уроку істотно полегшує підготовку і проведення учителем самого уроку, але за однієї умови, коли є чітко і коректно сформульовані цілі уроку. Тоді в інтересах реалізації цих цілей вибір типу уроку має практичне значення. Коли ж мета уроку сформульована на дуже загальному рівні, то попереднє "задання" типу уроку є скоріше за все своєрідною "модою". У шкільній практиці дуже часто можна спостерігати, що учитель, готуючись до уроку й оформлюючи план його проведення, обов´язково зазначає тип уроку, але потім, компонуючи його структуру, не звертає на цей запис ніякої уваги. Таким чином, у процесі самого уроку головну увагу вчителя було звернуто на те, щоб підігнати хід уроку під визначений тип, що, зрозуміло, немає жодного відношення до ефективності уроку. Це не є тим критеріієм, на основі якого можна оцінювати ефективність уроку.

У педагогічній літературі зустрічаються різні класифікації уроків за типами. У кожній із них обрано свою основу класифікації.

Типологія уроків В. Онищука грунтується на дидактичній меті і має такий вигляд:

- уроки засвоєння нових знань;- засвоєння навичок і умінь;- комплексного засвоєння знань;- узагальнення і систематизації знань;- перевірки, оцінки і корекції знань, умінь і навичок;- комбіновані уроки.

Типологія уроків Б. Єсіпова виглядає так:

- комбіновані, або змішані;- ознайомлення учнів з новим матеріалом;- закріплення знань;- систематизація й узагальнення знань;- формування і закріплення вмінь і навичок;- уроки перевірки знань.

Основою для такої класифікації є цілі уроку та місце уроку в їх системі.

Урок засвоєння нових знань, наприклад, має таку будову:

1. Перевірка домашнього завдання, відтворення і корекція опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності учнів.

3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв´язків і відношень об´єктів вивчення.

4. Запам´ятовування навчального матеріалу.

5. Узагальнення і систематизація знань.

6.Підсумок уроку і повідомлення домашнього завдання.

Наприклад, дуже поширений тип уроків — комбінований — має таку структуру:

1. Організаційна частина (1-2 хв).

2. Перевірка домашнього завдання: фронтальне опитування біля дошки, комбіноване опитування - усне чи письмове (10 - 12 хв).

3. Повідомлення нових знань (10 — 30 хв).

4. Закріплення нового матеріалу, встановлення зв´язку з раніше вивченим, вправи (5 - 15 хв).

5. Домашнє завдання, його суть, методика виконання, термін виконання і т.ін. (5 — 10 хв).

6. Підведення підсумку уроку (1-2 хв).

Традиційно виокремлюють такі групи загальнопедагогічних вимог до уроку: санітарно-гігієнічні, дидактичні, психофізіологічні, виховні.

1. Санітарно-гігієнічні вимоги до уроку. Для успішності й ефективності процесу навчання передусім необхідно забезпечити належні умови для нормальної життєдіяльності учня, оптимального функціонування фізіологічних процесів, які є важливою передумовою психічної діяльності особистості. Тому на уроці під керівництвом учителя мають бути забезпечені відповідні санітарно-гігієнічні умови: оптимальний повітряний режим, достатнє освітлення, належний тепловий режим, чергування різних видів навчальної діяльності, відповідність меблів індивідуальним особливостям учнів.

2. Дидактичні вимоги до уроку ґрунтуються на закономірностях процесу пізнання і передбачають організацію навчання на уроці з урахуванням таких чинників:

• наявності рушійної сили навчання і необхідність створення ситуацій для її дії;

• цілеспрямованої роботи з формування мотивів навчання;

• моделювання процесу навчання на уроці відповідно до вимог логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями та навичками;

• реалізації на уроці принципів навчання залежно від змісту навчального матеріалу, віку учнів;

• оптимального підходу до вибору методів і засобів навчання.

3. Психофізіологічні вимоги до організації навчально-виховного процесу на уроці випливають із загальнопедагогічного принципу природовідповідності. Слід враховувати особливості психічного й анатомо-фізіологічного розвитку учнів певного віку, дбаючи про забезпечення умов для розвитку в них позитивних емоцій як передумови активності пізнавальної діяльності. Як підкреслював психолог С.Л. Рубінштейн, між емоціями людини і її власною діяльністю простежується дійовий зв'язок, емоційний стан особистості впливає на її діяльність. При організації навчального процесу йдеться про необхідність створення позитивних емоцій на основі демократичного стилю спілкування.

Авторитарний стиль — це пригнічення, подавлення особистості. В такому стані емоційні процеси загальмовані, а отже, умови для пізнавальної діяльності не сприятливі. Учителеві необхідно дбати про підтримання в дитячому колективі мажорного тону.

4. Виховні вимоги зумовлені завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості відповідно до вимог розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання. На кожному уроці необхідно актуалізувати ті чинники, які мають впливати на формування всебічно розвиненої особистості. Цього досягають через зміст навчально-виховного процесу на уроці. Тому вже на етапі планування уроку варто виділяти не тільки дидактичну, а й виховну мету.
Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширеніші серед них — уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки—ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.
Підсумок. Урок — це організаційна форма навчання, яка забезпечує навчання, виховання і розвиток сталого складу учнів упродовж виз­наченого проміжку часу на основі вивчення конкретної і однакової для всіх учнів класу теми.

34. Підготовка вчителя до уроку та її основні етапи. Тематичне і поурочне

планування навчального матеріалу. Проведення уроку.

Успішне проведення уроку неможливе без ґрунтовної попередньої підготовки вчителя, в якій виділяють попередній і безпосередній етапи.

Попередня підготовка до уроку передбачає детальне ознайомлення зі змістом та вимогами навчальної програми з предмета, роботу з підручником чи посібником, психолого-педагогічною та методичною літературою, вивчення досвіду роботи інших учителів, самоаналіз результатів власної діяльності. Цей етап розпочинається зі створення календарно-тематичного плану, в якому визначають терміни вивчення тем, типи уроків, інші форми організації навчання.

Безпосередня підготовка полягає насамперед у створенні поурочного плану-конспекту, який допомагає цілеспрямовано провести урок. Системний підхід до планування уроку вимагає дотримання такої послідовності дій:

1. Конкретизувати мету і завдання уроку з урахуванням необхідності комплексного розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів: а) урахувати навчальні можливості учнів, мотиви їх діяльності, інтереси і здібності, рівень розвитку; б) проаналізувати зміст теми в підручнику і виявити його освітні, розвивальні та виховні можливості; в) встановити зв'язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом, проаналізувавши навчальну програму чи методичний посібник. 2. Визначити обсяг і зміст навчального матеріалу: а) виявити світоглядні положення та ідеї; б) встановити взаємозв'язки між різними компонентами навчального матеріалу (теоретичним, емпіричним, практичним); в) виявити міжпредметні зв'язки; г) за необхідності доповнити зміст новими фактами і практичними завданнями. 3. Обрати оптимальні методи і прийоми навчання, ураховуючи вимоги дидактичних принципів, зміст навчального матеріалу, рівень пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний чи пошуковий), забезпечити оптимальне поєднання методів навчання для розв'язання кожного дидактичного завдання. 4. Обрати форми організації навчальної діяльності (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), визначити тип уроку, його макро- і мікроструктуру. 5. Дібрати дидактичний апарат уроку відповідно до змісту матеріалу (підготовка приладів, схем, діаграм, малюнків, роздавального матеріалу тощо). 6. Визначити зміст і методику виконання домашнього завдання, самостійної роботи за матеріалами уроку.

Підготовка вчителя до уроку складається з двох органічно пов'язаних між собою етапів: планування системи уроків з теми і конкретизації цього планування стосовно кожного уроку, осмислення і складання планів окремих уроків. Тематичне планування призначене для визначення оптимальних шляхів реалізації освітньої, розвиваючої і виховної функцій навчально-виховного процесу в системі уроків і позаурочних занять з даної теми або розділу навчальної програми. Успіх тематичного планування залежить від того, наскільки чітко учитель уявляє собі, що повинні учні міцно засвоїти, з чим познайомитися, що вміти, знати і т.д. Тому тематичне планування розпочинається з ретельного вивчення вчителем навчальної програми з предмету, освітніх стандартів, визначення основних виховних і розвивальних завдань у межах навчального предмету в цілому і з даної теми, зокрема

Основою тематичного планування в даній схемі слугує дидактична структура уроку, компоненти якої містять елементи знань (понять) і способів дій, типи самостійних робіт, тобто зміст і способи навчання.

В програмах учитель чітко визначає якими основними знаннями, уміннями і навичками повинен оволодіти учень при вивченні матеріалу з даної теми. Учитель планує також формування в учнів умінь навчально-дослідницької діяльності, накреслює основні завдання виховання відповідального ставлення їх до навчального матеріалу, до тих видів діяльності, які здійснюватимуть школярі в процесі вивчення даної теми.

Саме цілеспрямованість учителя при здійсненні тематичного планування, конкретизація ним найближчих завдань навчання і є власне управлінням процесом навчально-пізнавальною діяльністю учнів в системі уроків, основою його творчого підходу до поурочного планування структури і змісту майбутньої діяльності на уроці, до визначення системи та послідовності власних дій і дій учнів на кожному уроці. Тільки після визначення дидактичних завдань до кожної теми в цілому, можна розпочинати підготовку до кожного конкретного уроку.

План уроку це початок творчого пошуку, засіб ефективності уроку, реалізація задуму вчителя, ґрунт натхнення і талановитої імпровізації. В ньому відображається тема уроку, клас, в якому він проводиться, мета уроку з конкретизацією його дидактичних завдань, короткий зміст матеріалу, який вивчаєтьсяна уроці, визначаються форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, методи, засоби навчання, система завдань, в процесі виконання яких здійснюватиметься актуалізація раніше засвоєних знань і способів діяльності, формування нових наукових понять і способів діяльності та їх використання в різних ситуаціях навчання, контроль і корекція навчальної діяльності учнів в їх поступальному русі від незнання до знання, від невміння до вміння здійснювати необхідні практичні пізнавальні дії в процесі реалізації завдань уроку.

Конспект уроку складається в довільній формі. Конспект це творчість учителя, це його професійний почерк. Все частіше учителі висловлюють бажання користуватися «готовими» поурочними

планами-конспектами. Постійне використання чужих методичних розробок уроків небезпечне тим, що воно паралізує творчість учителя навіть тоді, коли педагог володіє такою можливістю. Позитивним явищем є прагнення вчителя самостійно розробляти проекти (поурочні плани) своїх уроків. Вимога самостійності є категоричною, тому що ніякі готові розробки не

враховують можливості конкретного учителя й навчальні можливості конкретних дітей.

Ця вимога не орієнтує учителя на відмову від читання методичних розробок: читати такі посібники корисно, запозичити певну інформацію з них можна, але лише за умови, коли вчитель пам’ятає, що автор сценарію, режисер-постановник і виконавець уроку – він, навчальні

можливості дітей знає тільки він, і тому тільки він відповідає за успіх або провал будьякого уроку, а не автор методичних розробок.

Не слід перевантажувати урок різними формами роботи, оскільки вони, так само як і одноманітні вправи, спричиняють швидку стомлюваність учнів. Вчитель повинен прагнути розвивати активну розумову діяльність учнів, їх фантазію, кмітливість. Проте не слід забувати, що творчі завдання

потребують старанної підготовки, точного відбору та дозування матеріалу, чіткої його організації. розробки прийомів стимуляції та активізації учнів. Завданням вчителя є створення природних переходів від однієї частини уроку до іншої і від одного виду вправ до іншого. Роль таких «місточків» можуть виконувати бесіди з учнями, що переключає їх на інше завдання, коротке дотепне оповідання, ілюстрація, етикетний діалог тощо.

Отже, кожний з етапів уроку має свій «організаційний момент», що готує даний етап. Його функція орієнтування учнів на наступну роботу, мотивація їхньої діяльності, повідомлення про те, чим будуть займатися учні та що для цього слід зробити. Важливо також націлити учнів на результат їх діяльності, якого вони повинні досягти в кінці уроку чи певного етапу.

План-конспект уроку може бути коротким і розгорнутим.

Старанно розроблений конспект уроку сприяє чіткому проведенню цього уроку.

35.Самостійна робота учнів. Домашня навчальна робота молодших школярів.

Одним з найдоступніших і перевірених практикою шляхів під­вищення ефективності уроку, активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці є відповідна організація самостійної навчальної роботи. Вона займає особливе місце на сучасному уроці, тому що учень набуває знань тільки в процесі особистої самостійної навчальної діяльності.

Під самостійною навчальною роботою розуміють будь-яку, організовану вчителем, активну діяльність учнів, спрямовану на виконання визначеної дидактичної мети в спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування та розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань. Як дидактичне явище, самостійна робота, з одного боку, є навчальне завдання, яке повинен виконати учень, з другого – форма вияву відповідної діяльності: пам'яті, мислення, творчого відображення, поглиблення та розширення сфери дії раніше отриманих знань.

Дослідження вчених-педагогів та психологів дозволяють встановити чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:

1. Копіюючі дії учнів за заданим зразком. Ідентифікація об'єктів та явищ, їх розпізнавання шляхом порівняння з відомим зразком. На цьому рівні здійснюється підготовка учнів до самостійної діяльності.

2. Репродуктивна діяльність, пов'язана з відтворенням інформа­ції про різні властивості навчального об'єкта. На цьому рівні вже по­чинається узагальнення прийомів та методів пізнавальної діяльності.

3. Продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для вирішення завдань, які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.

4. Самостійна діяльність, що виявляється в переносі знань при вирішенні завдань в істотно нових ситуаціях, складанні нових програм прийняття рішень, виробленні гіпотетичного аналового мислення. Завдання вчителя — довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійності.

Розглянемо основні вимоги до організації самостійної діяльності учнів на уроці. Будь-яка самостійна робота на будь-якому рівні має конкретну мету. Кожен учень знає порядок і прийоми виконання роботи. Самостійна робота відповідає навчальним можливостям учня, а ступінь складності задовольняє принцип поступового переходу від одного рівня самостійності до іншого, забезпечуючи поєднання різних видів самостійної роботи. Призначення самостійної роботи — розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи в прийнятті рішення.

Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійна робота організовується так, щоб вона сприяла виробленню в учнів навичок та звичок до праці. За формою організації самостійні роботи можна поділити на індивідуальні,фронтальні та групові.

У відповідності з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно - варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожний з цих типів має свою дидактичну мету.

Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. Вони формують ґрунт для дійсно самостійної діяльності учня.

Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної вчителем ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирішення завдання на основі вже відомих йому знань. Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності школярів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань.

В практиці навчання кожен тип самостійної роботи представлений різноманітністю видів робіт, що використовуються в системі урочних та позаурочних занять.

1. Робота з книжкою. Це робота з текстом та графічним матеріалом підручника: переказ основного змісту тексту; складання плану відповіді за прочитаним текстом; короткий конспект тексту; пошук відповіді на раніше поставлені до тексту завдання; аналіз, порівняння, узагальнення й та інше.

2. Вправи: тренувальні, відтворюючі і за зразком, складання завдань та запитань і їх розв'язання, рецензування відповідей інших учнів, оцінка їх діяльності, вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок.

3. Розв'язання різноманітних завдань та виконання практичних і
лабораторних робіт.

4. Різноманітні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, диктанти, твори.

5. Підготовка доповідей та рефератів.

6. Виконання індивідуальних та групових завдань.

7. Домашні лабораторні досліди та спостереження.

8. Технічне моделювання та конструювання.

Більшість з перерахованих видів самостійних робіт може використовуватися на різних рівнях самостійної діяльності учнів, тобто віднесена до кожного з чотирьох відзначених вище типів самостійних робіт. В розпорядженні ж творчо працюючого вчителя є великий арсенал різноманітних самостійних робіт для різних дидактичних завдань.

Будь-яка самостійна робота повинна починатися з усвідомлення учнем мети та способів дії. Від цього в значній мірі залежить ефективність всієї роботи. Спостереження за практикою організації самостійної роботи та аналіз результатів виконання учнями значної кількості таких робіт дозволяє виділити деякі недоліки в їх організації:

· відсутність системи в організації робіт, вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою;

· рівень пропонованої самостійності не відповідає навчальним можливостям учня; слабо виражений індивідуальний підхід у доборі завдань;

· самостійні роботи одноманітні, їх тривалість не є оптимальною для даного класу.

Домашня навчальна робота учнів. Метою її як форми організації пізнавальної діяльності учнів є розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної на­вчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, вихо­вання самостійності, активності, почуття обов'язку та від­повідальності.

Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потре­бує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язанні завдань, знаходженні в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Виконуючи домашнє завдан­ня, учні готуються до сприймання нового матеріалу на нас­тупному уроці. Однак це не означає, що домашню навчаль­ну роботу слід обов'язково давати на кожному уроці. До­цільність, корисність її обумовлюється процесом уроку.

Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ін.).

Домашніми завданнями можуть бути робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-по­пулярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкува­тися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерег­ти природне або побутове явище, провести дослід та ін.

Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для уч­нів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацю­вати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати од­нотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новиз­ни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих ви­падках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи.

Одним із засобів організації самостійної науково-пошу­кової роботи учнів є використання у навчально-виховному процесі випереджаючих пізнавальних завдань. Таке зав­дання спрямовує учнів на самостійне оволодіння матеріа­лом до його вивчення за програмою, сприяє формуванню в них позитивної мотивації до навчання, готовності до само­освіти, вмінь і прийомів розумової діяльності.

Випереджаючі завдання учні виконують добровільно, за їх невиконання поганої оцінки не виставляють. Вибір та ви­конання таких завдань враховує інтереси та навчальні мож­ливості учня, зону його найближчого розвитку. Воно може бути пов'язане з читанням додаткової художньої літерату­ри, спостереженнями за явищами природи та суспільного життя, практичною та дослідницькою роботою, зі складан­ням власних завдань, пошуком навчального матеріалу.

Фронтальні та групові роботи організовують з метою привчання учнів до самостійного вивчення нового матеріа­лу за підручником, посібником, на основі самостійно здо­бутих даних. Індивідуальні завдання дають учням з висо­ким та середнім рівнями пізнавальної діяльності з метою поглиблення та розширення знань, розвитку їх творчих за­сад. Учням з низьким рівнем самостійності такі завдання пропонують з метою запобігання та ліквідації прогалин у знаннях, розвитку мислення.

Під час виконання випереджаючих завдань учні отри­мують допомогу від учителя через інструктаж, складання планів, пам'яток, карток-підказок тощо.

Завершенням роботи над випереджаючими завданнями можуть бути відповіді на запитання, повідомлення, вико­нання вправ, творів, малюнків, доповіді, реферати, виготов­лені наочні посібники, плани дослідів, експериментів тощо.

Визначаючи обсяг домашньої навчальної роботи з кож­ного предмета, вчителі повинні виходити з того, що вона має вкладатися в загальні часові межі домашньої навчальної ро­боти учнів: у 1 класі — до 1 год., у 2—3 класах — до 1,5 год., 4—5 — до 2 год.Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. Домашнє завдання пропонують у той момент, коли воно природно випливає з процесу пізнавальної діяльності (в середині, наприкінці уроку), але не тоді, коли пролунав дзвінок.

Украй важливо привчити школярів виконувати до­машнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впорати­ся з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки на­відними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуа­цію в попередніх завданнях та ін. Обов'язок учителів і батьків — створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і при­вчити її виконувати завдання в день його отримання, напе­редодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримуватися певних педагогічних вимог. Виконання до­машніх завдань у школах-інтернатах і групах подовжено­го дня здійснюється під безпосереднім керівництвом педа­гога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою.

36. Перевірка та оцінка знань, умінь і навичок учнів початкових класів.

Учитель перевіряє та оцінює успішність учнів, керуючись директивними документами, педагогічною теорією та практикою. Найголовнішими з цих вимог є індивідуальний характер перевірки та оцінювання знань, систематичність, диференційованість, об´єктивність, умотивованість оцінок, вимогливість учителя, єдність вимог. Система оцінювання покликана визначати на кожному етапі навчання рівень успішності учнів відповідно до вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, рівень компетентності учнів, їх готовності до застосування засвоєних знань на практиці. Адже навчальна діяльність повинна не просто дати людині суму знань, а сформувати комплекс компетенцій.

Компетенція — загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню (соціальна, комунікативна, полікультурна).

Контроль – це компонент навчального процесу, який полягає в переврці його результативності.

Контроль скл. з:

· Перевірка – це виявлення рівня ЗУН.

· Оцінка – це вимірювання рівня ЗУН.

· Облік – це фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, відомостях.

Завдання контролю:

1. Виявлення обсягу ЗУН.

2. Виявлення труднощів і помилок.

3. Отримання інформації про самостійну роботу учнів.

4. Виявлення готовності учнів до сприйняття нового матеріалу.

5. Перевірка ефективності методів і форм навч.

Функції контролю:

Ø Навчальна (освітня): перевіряючи ми продовжуємо навчати учнів.

Ø Виховна: систематичний контроль ЗУН сприяє вихованню наприклад: адекватноу самооцінку, дисциплінованість, наполегливість; формує в дітей вміння самоконтролю, взаємоконтролю.

Ø Розвиваюча – в процесі перевірки ЗУН багато чого у дітей розвивається: мовлення, психічні процеси (увага, сприймання, пам'ять та ін), моторика рук.

Ø Стимулююча – оцінка виступає важливим фактором стимулювання учнів. Вона викликає у дітей інтерес.

Ø Діагностична – в ході перевірки вчитель виявляє успіхи та недоліки, встановлює їх причини, знаходить засоби вирішення.

Ø Управлінська – дає змогу вчителеві ефективно управляти навчальним процесом.

Педагогічні вимоги до контролю:

1. Індивідуальний характер перевірки (вчитель контролює індивідуальні успіхи дитини. Треба враховувати індивідуальні особливості: характер, темперамент, особливості волі, пам’яті, уяви, мовлення).

2. Систематичність та послідовність перевірки (перевірка повинна мати безперервний характер).

3. Об’єктивність (оцінка має ставитися лише зазнання).

Дата добавления: 2015-05-23