Принцип виховуючого характеру навчання. 5 страница

Теоретичний семінар є формою, яка забезпечує педагогам методологічну підготовку з тим, щоб сформувати у них уміння самостійно оцінювати педагогічні явища і факти. Водночас семінари сприяють вивченню сучасних педагогічних теорій, єдності теоретичної і практичної їх підготовки. Це досягається шляхом визначення конкретних конструктивних пропозицій щодо поліпшення практики навчання і виховання учнів, організації самоосвіти педагогів.

Семінари-практикуми - форма навчання учителів, класних керівників, вихователів, змістом якої є спостереження й аналіз відкритих уроків, інших форм навчальної роботи; спостереження і аналіз проведеної колективної творчої справи, вирішення педагогічних ситуацій і завдань. Протягом останніх десятиріч особливо активізуються практичні заняття у вигляді ділових, рольових ігор, організаційно-діяльнісних ігор, різного роду тренінгів. Перевага цих форм у варіативності ситуацій, що програються, моделюванні ситуацій, можливості колективного обговорення, зіткнення різних точок зору, що допомагає викорінити спрощений підхід до складних педагогічних явищ.

Педагогічний досвід - це система педагогічних знань умінь і навичок, способів здійснення творчої педагогічної діяльності, емоційно-ціннісних ставлень, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід може бути масовим і передовим. Передовий педагогічний досвід формується на основі масового завдяки оволодінню об'єктивними педагогічними закономірностями (Ю.К.Бабанський).

Передовий педагогічний досвід - це діяльність педагога, яка забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання і виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засобів роботи на основі їх удосконалення.

Передовий педагогічний досвід розрізняють за обсягом і рівнем творчої самостійності його автора. За обсягом виділяють такі види досвіду: система роботи установи (школи, відділу народної освіти, методичного кабінету і под.); система роботи працівника (учителя, директора, інспектора-методиста тощо); вирішення важливої педагогічної проблеми у закладі освіти (моральне виховання учнів); вирішення важливої педагогічної проблеми у діяльності окремих педагогів (індивідуалізація навчання у процесі викладання математики); певні форми, методи і прийоми, які застосовуються у навчальному закладі; форми, методи і прийоми, якими послуговуються окремі педагоги.

За рівнем творчої самостійності виділяють такі види передового педагогічного досвіду: раціоналізаторський і новаторський1.

Раціоналізаторський досвід - це досвід, створений у рамках відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, який вирізняється новим оригінальним підходом до їх використання, що спричиняє підвищення якості навчання, виховання та управління.

Новаторський (від лат. novator - обновник) досвід - це досвід, який запроваджує і реалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення окремих і загальних педагогічних завдань; використовує нові форми, методи, прийоми, системи діяльності, донині не відомі педагогічній науці та шкільній практиці; істотно модифікує відомі форми, методи й прийоми діяльності, переорієнтовуючи їх на вирішення сучасних завдань.

Новаторським є досвід донецького вчителя фізики В.Ф.Шаталова. В основі досвіду - виклад нового матеріалу укрупненими блоками, що спричиняє значне скорочення термінів вивчення окремих навчальних предметів. Це серйозно змінює технологію навчання. За методикою В.Ф.Шаталова робота над новим матеріалом охоплює такі етапи:

1) розгорнуте, образноемоційне пояснення вчителем відібраних для уроку параграфів;

2) стислий виклад навчального матеріалу за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами);

3) вивчення опорних сигналів, які отримує кожний учень і вклеює їх у свої альбоми;

4) робота з підручником і аркушем опорних сигналів у домашніх умовах;

5) письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці;

6) відповіді за опорними сигналами;

7) постійне повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу.

Педагогічні інновації визначаються за допомогою критеріїв, які засвідчують ефективність того чи іншого нововведення. Беручи до уваги наявний досвід досліджень з педагогіки, визначають такі критерії передового педагогічного досвіду:

актуальність - критерій, який означає, що досвід спрямований на розв'язання найважливіших проблем навчання, виховання і розвитку учнів;

оригінальність - означає, що в практиці роботи даного педагога, педагогічного колективу використовуються форми, методи, прийоми, засоби або їх системи, які ще не застосовувалися в умовах сучасної школи;

висока ефективність - досвід можна вважати передовим лише тоді, коли педагогом досягнуто вищих порівняно з масовою практикою результатів навчання, виховання і розвитку;

стабільність результатів - виявлений передовий педагогічний досвід характеризується стійкою ефективністю і стабільністю результатів протягом тривалого часу;

оптимальність - це витрати часу, зусиль учителів та учнів на досягнення результатів; оптимальними є ті інновації, що досягають високих результатів при найменших фізичних, розумових і часових витратах;

63..Форми зв’язку початкової школи з дошкільними закладами.

Наступність між дошкільним вихованням і шкіль­ним навчанням дітей завжди була одною з найваж­ливіших педагогічних проблем.

Сьо­годні технології навчання досягнули такого рівня, що будь-які знання можна було б дати дитині, неза­лежно від її віку. Тому на сьогоднішній день прак­тичних працівників дошкільних закладів і початко­вої школи хвилюють не стільки проблеми цілей і змісту навчання (чого вчити і навіщо вчити?), скіль­ки методів і засобів (як вчити?). На цьому виникли протиріччя між ведучими лініями навчання і вихо­вання дітей вказаного віку, які визначають успішність всього подальшого гармонійного розвит­ку дитини і фактичної орієнтації на штучну акселе­рацію, пришвидшене навчання, поспішне «оминан­ня» окремих стадій дитячого розвитку.

Поняття наступності включає емоційний та комунікативний змістовні компоненти:

• емоційний компонент сприяє урахуванню спе­цифіки емоційної сфери особистості дитини, забез­печенню емоційної комфортності, пріоритету позитивних емоцій, побудові процесу навчання на оптимістичній гіпотезі;

• комунікативний компонент сприяє урахуванню особливостей спілкування дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку, забезпеченню безпосереднього й контактного спілкування.

З метою вирішення даної проблеми пропоную такі рекомендації:

1. Активізувати співпрацю між педагогічними колективами дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів щодо забезпечення наступності між дошкільною установою і початковою школою,узгодженістю за Державними стандартами: Базовим компонентом дошкільної освіти і державним стандартом освіти початкової школи.

2. Навчання дітей старшого дошкільного віку організувати згідно вимог Базової програми «Я у світі» та «Впевнений старт»,уникати дублювання шкільних уроків за формами проведення,змістом завдань,методами та прийомами навчання,способами організації дітей.

3. Продовжити роботу,щодо введення в практику дошкільних навчальних закладів та загальноосвітніх шкіл загальних форм методичної роботи («педагогічні мости», «педагогічні діалоги», «методичні вітальні», «творчі лабораторії» і т.д.)

4. Укласти угоди колективу дошкільного навчального закладу та загальноосвітніх навчальних закладів про співпрацю та передбачити заходи,що спрямовані на впровадження варіативних форм надання дошкільної освіти.

59..Позакласне читання у початковій школі: виховні завдання та методика організації.

Позакласне читання – складова частина шкільного предмета, що іменується читанням. Це різновид читання, якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі початкової освіти. Його мета – сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмислено вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання грамоти й класного читання. Ця мета продиктована самим життям: «Школярі, які нічого, крім підручника, не читають, дуже поверхового оволодівають знаннями».

Завдання позакласного читання - виховати в учнів любов до книги, розширити їх знання, пізнавальні інтереси.

У «Пояснювальній записці» до програми з української мови так визначено завдання позакласного читання:

1) розширити і поглибити знання, набуті під час класного читання з усіх предметів;

2) навчити дітей знаходити необхідну книгу в бібліотеці, потрібний матеріла у книзі;

3) ознайомити учнів з кращими книжками;

4) виховати читацьку активність і допитливість;

5) розвивати індивідуальні інтереси і нахили.

Ті знання, уміння і навички, які здобувають діти на уроках читання, вони поповнюють у позакласному читанні. Яке є обов’язковою частиною підготовки учнів 1-4 класів у навчанні рідної мови.

Мета позакласного читання – забезпечити педагогічне керівництво самостійним читанням учнів. Саме позакласне читання привчає, заохочує дітей до самостійного, вмілого, вдумливого читання книжки, газети, журнали. Воно має на меті розширити, поглибити знання, здобуті під час класного читання. познайомити учнів з широким колом доступної для учнів молодших класів літератури; розвивати за допомогою читання бажання і уміння вчитися; розвивати індивідуальні інтереси і нахили.

Досягти цієї мети можна лише на основі вироблення в школярів позитивного ставлення до читання за власною ініціативою, Щоб допомогти їм у цьому, необхідно в умовах класно-урочних занять регулярно проводити навчальну роботу, яка передбачає втілення таких завдань:

1. систематично знайомити учнів з різноманітною дитячою літературою, її видами, що розкриє перед дитиною світ книги, допоможе визначити коло читання на даний період;

2. ознайомити дітей з існуючими доступними їхньому віку видами бібліотечно-бібліографічної допомоги, що дасть можливість самостійно відповідно до власних уподобань знайти потрібну книжку;

3. навчити їх вибирати дитячу книгу, тобто ще до читання книжки скласти уявлення про тематику, зміст. призначення дитячого видання; 4) виробити у них уміння читати книгу, дотримуючись дидактичних і санітарно-гігієнічних вимог роботи з нею;

5. розвивати у дітей уміння самостійно і змістовно проводити дозвілля з допомогою книги.

Ці завдання розв’язуються на уроках позакласного читання і в позаурочний час протягом усіх років навчання учнів у початкових класах.

За функціональною спрямованістю, поставленими метою і завданнями для кожного етапу формування читацької самостійності існує своя типова структура уроку позакласного читання.

Початковий етап

1. Розв’язання завдань з орієнтування в групі книжок з метою вибору необхідної книжки за вказаною вчителем ознакою (3 хв.).

2. Читання книжки (твору) вчителем вголос (7 хв.).

3. Бесіда-роздуми над прослуханим (4-5 хв.).

4. Самостійне знайомство учнів із новою книжкою як засіб підготовки до наступного читання (5 хв.).

5. Читання учнями твору вказаного вчителем (10-13 хв.).

6. Вияв і оцінка якості самостійного читання-розгляду незнайомої книжки (10 хв.).

7. Рекомендації до самостійної позаурочної індивідуальної (колективної) діяльності з книжками(1-2 хв.).

Основний і завершальний етапи

1. Колективна робота з книжками, прочитаними до уроку; визначення книжок для всебічного аналізу і обговорення (5-7 хв.).

2. Бесіда про героїв прочитаних книжок, авторів книжок (30 хв.).

3. Доповнення, розширення, уточнення читацького досвіду дітей учителем (5-7 хв.).

4. Домашнє завдання (1-2 хв.).

Завершуючи навчання у початковій школі, діти повинні знати:

види доступної літератури – художньої, науково-пізнавальної, довідкової, періодичної, публіцистичної;

можливі теми читання;

зовнішні ознаки книжки і різні типи позатекстової інформації;

правила гігієни читання.

Повинні вміти:

ставити для себе мету звернення до книжок;

звертатися за бібліотечно-бібліографічною допомогою;

переглядати якомога більше книжок з метою вибору книжки для читання;

визначити для себе зовнішні показники змісту книжки і, орієнтуючись на них, здійснювати прогнозування змісту книжки;

вибирати книжку, яка найбільше відповідає поставленій меті;

усвідомити зміст вибраної книжки, максимально використовуючи свої читацькі можливості;

дотримуватися при самостійній роботі з книжкою правил гігієни читання.

Форми керівництва позакласним читанням в молодших класах.

Уміле керівництво позакласним читанням в початкових класах стимулює самостійне читання та творчому розвиткові школярів

Позакласне читання має свою специфічну форму керівництва – урок. Така організаційна форма керівництва з’явилась у 1954-1955 навчальному році, коли в програму з літератури були внесенні спеціальні години для бесід з позакласного читання.

ІНДИВІДУАЛЬНА ДОПОМОГА ТА ЩОДЕННИЙ КОНТРОЛЬ.

Вчитель проводить бесіду з школярами про ту книжку яку він зараз читає або вже прочитав, обмін власними думками, порівняння книжки з кінофільмом, обговорення ілюстрацій, перегляди записів школяра про прочитані книжки, аналізування творі-відгуків про прочитане, відвідування бібліотеки або книжкового магазину вчителем разом із учнями, відвідування школярів на дому та ознайомлення з його домашньою бібліотекою, бесіда з батьками про читання школяра тощо.

МАСОВІ ПОЗАКЛАСНІ ЗА ХОДИ.

Переважна більшість школярів в позакласній роботі збагачує свої знання з літератури, словниковий запас, поглиблює вміння, зміцнює навички, розвиває пам’ять, мовлення, світогляд.

В підготовці масових заходів з позакласного читання обов’язково приймають участь самі школярі: вони готуються до виступу, випускають монтажі, підготовлюють виставки, зустрічають гостей, організують ігри, вікторини. До підготовки масових свят обов’язково приймають участь самі школярі: вони готуються до виступу, випускають монтажі, обладнують виставки, зустрічають гостей, організують ігри, вікторини тощо. Частіше за всього до підготовки масових свят залучаються учні старших класів.

Форми масових позакласних заходів в молодших класах: Організація й проведення навчальних олімпіад з літератури. Робота літературного гуртка (драматичний гурток, літературознавча студія, поетичний гурток та інше).

Підготовка та відзначення ювілею письменника („Шевченко – видатний український письменник,,), Літературні вечори, Читацькі конференції., Турніри, конкурси (на кращого поета-початківця, на кращу пісню та таке інше)., Зустрічі з письменниками, журн6алістами, вчителями старших класів з літератури., КВК., Вікторини. Літературні екскурсії.

ЗАПИС ДО БІБЛІОТЕКИ.

До шкільної першокласники записуються за згодою вчителя, за мірою оволодіння навичками читання. До кінця першого семестру вже стають читцями бібліотеки. Один чи два рази на місяць вчитель відвідує бібліотеку, знайомиться з читацькими формулярами та бесідує з бібліотекарем школи.

ОБЛІК ПРОЧИТАНОГО.

Робити облік прочитаного можна за бібліотечними формулярами. Але бажано заволікати кожного школяра-читця до цієї роботи. Можна використовувати читацькі щоденники починаючи з першого класу. В першому класі до кінця року записують назви книжок та фамілію її автора; у другому класі до цього додається підзаголовок, кількість сторінок, місце та рік видання, дата прочитання; в третьому класі – відгук про книгу або зжате зауваження про її зміст. Друга форма обліку прочитаного – конверти, куди вкладаються аркуші з записом відомостей про прочитану книжку; такий конверт подається вчителю за вимогами. Третя форма – ті ж картки, але вкладаються вони не в конверти, а в індивідуальні кишеньки на спеціальному класному стенді; остання форма зручна тим, що кожен учень в класі можуть дізнатись, що читає його товариш.

БІБЛІОТЕЧНІ УРОКИ.

Програмою передбачаються бібліотечні заняття, які проводяться в кожному класі кілка разів на рік у шкільній та дитячій (районній, міській) бібліотеці.

Мета бібліотечних занять полягає в тому, щоб ознайомити молодших школярів з бібліотекою Оцінювання позакласного читання в початкових класах.

Вся навчальна діяльність школярів по позакласному читання на кожному етапі контролюється та оцінюється.

На підготовчому та навчальних етапах позакласного читання позитивна оцінка поточної діяльності школяра виражається вчителем у формі усного схвалення, заохочувального запису в щоденнику тощо.

На основному етапі вже вводиться виставлення оцінок за позакласне читання (негативну оцінку виставляти не слід).

При виставленні оцінки слід враховувати:

1. Оволодіння програмними вимогами з позакласного читання.

2. Правильність та зацікавленість орієнтації школяра в книжці та книгах, читацький кругозір.

3. Повнота, точність та емоційність висновків та роздумів про прочитане, вміння опиратися при відповіді на текст книги, заволікати ілюстрації та минулий читацький досвід.

4. Кількість та якість самостійного читання.

5. Вміння розбиратися в прочитаному.

6. Суспільна допомога, яку учень приносить як читач (участь у створенні класної бібліотеки, картотеки, книжкових виставок, допомога товаришам при підготовці до уроків позакласного читання та таке інше).

37. Суть процесу виховання. Закономірності, діалектика та рушійні сили процесу виховання. Діагностика вихованості.

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфічним для процесу виховання є: 1) двосторонній характер; 2) багатогранність завдань і змісту; 3) залежність від різноманітних суб’єктивних і об’єктивних факторів; 4) трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати; 5) багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти; 6) неперервність; 7) тривалість у часі; 8) поступове виявлення результатів виховних впливів.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Рушійні сили виховного процесу – це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

Суперечності:

1) між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;

2) між зростаючими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні цих завдань;

3) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

4) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

5) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі та ін.

Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості, її емоційна, почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

Прийоми самовиховання: самопереконання, самонавіювання, само підбадьорювання, само заохочення, самоосуд, само покарання, самопримус, самоаналіз.

Вихованість школярів – показник ефективності і якості навчально-виховного процесу.

Основні показники рівня вихованості: зовнішній вигляд, культура поведінки у школі ф за її межами; громадська активність; самостійність у всіх видах діяльності; сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості; ставлення до навчання; залучення до національної та світової культури, мистецтва, літератури; фізичне здоров’я, потяг до занять фізичною культурою; працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Опорна схема Процес виховання
Сутність	1.Процес, що веде до певних змін 2.Управління і керівництво розвитком особистості 3.Дія всіх суб’єктів і об’єктів процесу 4. Розвиваюча діяльність
Мета	Формування всебічно розвиненої і гармонійної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.
Структурні елементи	Мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, керугування результатів виховання.
Діалектика	У безперервному розвитку, взаємозумовленості, в його динамічності, рухливості, суперечливості.
Рушійні сили	Внутрішні та зовнішні суперечливості, боротьба протилежностей
Категорії	Виховання, самовиховання, перевиховання
Виховання у вузькому розумінні	Навмисний і систематичний вплив дорослих на поведінку дітей і підлітків
Компоненти процесу виховання	Свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

38. Нова філософія виховання. Принципи виховання.

Сьогодні,як ніколи,суспільству,родині,дітям і дорослим потрібна нова школа - з новою філософією,новим змістом освіти і виховання,новою педагогікою,новими стосунками - школа,яка може виховати щасливу людину, розвинену особистість.

Основа розвитку особистості - свобода: вибору, бажань, дій, задоволення жаги пізнання.

Мета виховання – розвиток всебічно розвиненої особистості. І не загальний розвиток,а розвиток їх творчого потенціалу. Адже розвивати слід,плекаючи в дитині індивідуальне,самобутнє, враховуючи особливості її характеру,намагаючись розкрити всі її здібності.

У цьому полягає нова філософія виховання - керуватись не заборонами,а природними бажаннями вихованців,повіривши в первинність їхніх прагнень робити добро, і спрямувати ці прагнення на добро.

Виховання здійснюється через любов і духовність. Треба серйозно вчитися любити людину й життя і вчити цього наших дітей, вчити їх жити без насильства і страху, будувати стосунки за законами гуманізму, дбайливого ставлення до людини і сприйняття людського життя як найвищої цінності. Ми маємо усвідомити,що без любові до людини і до життя не буде ні здорового суспільства, ні суспільного прогресу й допомогти дітям зрозуміти це.

Технологія, за якою працювати сучасна школа - особистісно - орієнтоване навчання і виховання, а проблемне питання – інтеграція розвивального особистісно - орієнтованого навчання і виховання. Особистісний орієнтований підхід – основа нової філософії – ґрунтується на принципі центрації виховання в розвитку особистості і передбачає передусім визнання пріоритету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання, ціннісною орієнтацією.

Таке виховання можливе за умови забезпечення розвитку та реалізації особистості. Учитель допомагає учневі шукати кращого себе, створює йому умови для вільного самовизначення. Родинне виховання - перша природна і постійно діюча ланка виховання..

Родовід вихователів йде від матері, від батька, від сім'ї. Спільними зусиллями кожного народу протягом своєї багатовікової історії створена власна, національна виховна система, наділена як загальнолюдськими здобутками, так і самобутніми творчими знахідками

Родинне виховання - це перевірений віками досвід національного виховання дітей у сім'ї. Воно є могутнім джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, громадянського змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошани рідної мови, історії, культури.

Зростає значення родинного чинника в процесах гуманізації та демократизації Побудова повсякденного життя школи за сімейною мораллю, заснованою на почутті родинності (єдності), є одним із шляхів олюднення людини й основою гуманізації освіти. Гуманістичні цінності формуються в родині, в «школі-родині» розвиваються, а в державі поціновуються.

Ідея побудови школи на принципах родинності є органічною для українського шкільництва, чим і пояснюється зацікавленість педагогічної громадськості українознавчою моделлю національної освіти - українською національною «школою-родиною».

Ідея школи, яка більше схожа на родину, як на школу (К Ушинський), стає реальною потребою розвитку суспільства.

Школа, більше схожа на родину, - насамперед це новий тип мислення та новий підхід до освіти, де філософія родинності поширюється і на школу, і на довкілля, і на вищу та середню спеціальну професійну освіту. Знання можна здобути всюди, зокрема в школі, на курсах, самоосвітою, але душевність плекається тільки в родині, де створюється атмосфера теплоти, чуйності, взаємотурботи, що так необхідно для формування характеру й особистості дитини.

Важливим для національної «школи-родини» є спілкування (діалог); харчування; рух; життя в ритмі, традиціях, звичаях, обрядах; любов, шана; співвідповідальність; дисципліна, усмішка, емоції, етнонаціональне, державногромадянське усвідомлення, полікультурний, множинний простір тощо.

Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Найважливішою громадською рисою є сформованість національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Виховання національної самосвідомості передбачає усвідомлення молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю.
Національна система виховання ґрунтується на засадах національного світогляду, наукової філософії і ідеології, родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що ввібрала в себе надбання національної виховної мудрості. Вона охоплює ідейне багатство народу, його морально-естетичні цінності трансформовані в засобах народної педагогіки, народознавства, принципах, формах і методах організації виховного впливу на молодь (теоретичний аспект), а також постійну й систематичну виховну діяльність сім'ї, державних і громадських навчально-виховних закладів (практичний аспект).

Дата добавления: 2015-05-23