Принцип виховуючого характеру навчання. 4 страница

4. Педагогічне обґрунтування оцінки (виставлення оцінки, особливості в початковій школі повинна пояснюватися: чому така, а не інакша. Треба вказати на помилки, пояснити, що було краще, ніж вчора).

5. Тематична спрямованість (всеосяжність. Перевірка має оцінювати все: ЗУН, не тільки по одній темі, а й враховувати загальний розвиток дитини).

6. Диференційований характер (в класі 2 учні, в одного – хороший розвиток, батьки створюють всі умови для його всебічного розвитку; в іншого – неблагополучна сімя і дитина допомагає мамі. Тобто, у цих двох учнів можливості різні, а педагог повинен враховувати ці можливості, особливості і відповідно до них корегувати оцінку). Учневі з великими можливостями за відповідь можна поставити нижчу оцінку, а учневі з малими можливостями за таку ж відповідь вищу.

7. Вимогливість педагога до виконавця в поєднанні з повагою до нього.

8. Охоплення всіх учнів контролем та перевіркою.

9. Єдність вимог.

10. Залучення учнів до самоконтролю та взаємоконтролю.

11. Використання вчителем різних видів, методів, форм оцінювання.

На різних етапах навчання застосовуються різні види контролю:

I. Попередній – перевіряємо до того як навчити. Цей контроль має діагностичну мету. Використовується на початку року, на початку уроку, посеред року, коли поміняли вчителя.

II. Поточний – його використовують у повсякденній навчальній роботі. Мета: отримання оперативних ЗУН, на основі яких вчитель далі буде планувати навчальну роботу. Методи: спостереження.

III. Тематичний (періодичний) – здійснюється за певний період, як результат оволодіння певною, великою темою. Перевірка залежатиме від основного виду діяльності та мети (теми).

IV. Підсумковий (заключний) – здійснюється по завершенні чверті, півріччя, року.

Це може бути підсумкова контрольна робота, яка розкриє учнівські ЗУН.

Методи контролю:

· спостереження;

· усне опитування;

· письмове опитування (дикт., впр. письм. відповіді на пит..);

· практичні роботи, досліди;

· екзамени;

· заліки.

Форми контролю:

v індивідуальний;

v груповий;

v фронтальний;

v комбінований;

v взаємоконтроль;

v самоконтроль.

Контроль знань дітей 6-річного віку:

1. контроль в ігровій формі.

2. Індивідуальний характер перевірки.

3. Пояснення, коментар перевірки має бути детальним, ґрунтовним.

4. Оцінка.

10. Керівництво навчально-виховною роботою у початкових класах загальноосвітньої школи, у сільській малокомплектній школі, у школах-інтернатах. Організація діяльності ГПД.

Малокомплектна початкова школа - це школа без паралельних класів, з невеликою кількістю учнів. У «Педагогічному енциклопедичному словнику» малокомплектній називається школа, що налічує менше 15 учнів. Поява цього типу шкіл у нас обумовлено нерівномірністю розселення людей на території країни. Раніше малокомплектні школи відкривалися тільки в невеликих селищах, тимчасових поселеннях, містечках, але останнім часом у зв'язку з зменшенням народжуваності та значної міграцією населення вони з'являються навіть у великих населених пунктах. Має місце нове поєднання основної та середньої школи з малокомплектній. Нечисленними стають вже і середні школи, чому сприяє брак учнів і вчителів. З 5 учнів формується повноцінний клас. Для 2-3 окремий клас не відчиняють, а приєднують до іншого. Так само і з вчителями: для 5 учнів у класі запрошується окремий педагог, але для 7 учнів у школі це проблематично.

Тут працюють один або два вчителя; посади бібліотекаря, завгоспа, завідувача не передбачені. Їх функції виконують вчителі. Така школа має слабку матеріальну базу.

Плюси: Можливість дітей різного віку спілкуватися один з одним, побудова школи по моделі сім'ї призводять до особливих відносин, які у великій школі організувати дуже непросто, в малій вони виникають майже автоматично. Школа з 20-30 учнями нагадує велику сім'ю. Відносини між педагогами та учнями тут ближче і тепліше, ніж у великих колективах. Тому немає випадків серйозного хуліганства та інших правопорушень, характерних для великих шкіл. Кожного тут знають і люблять, всі один одному довіряють і допомагають.

Група продовженого дня є однією із форм виховання дітей і допомагає організувати найсприятливіші умови для їхнього відпочинку, навчання і виховання, поєднання навчально-виховної роботи на уроках і в позаурочний час. Вона забезпе­чує, враховуючи вікові особливості, їхній розумовий, мораль­ний, естетичний, фізичний, духовний розвиток, створює умови для організації продуктивної праці, відкриває можливості все­бічного виявлення і розвитку індивідуальних здібностей, запи­тів та інтересів дітей. (Нормативно-правові документи Про організацію роботи середньої загальноосвітньої школи повного дня і груп продовженого дня - Лист Міністерства освіти і науки Українивід 27.06.2001р. №1/9-245).

Порядок відкриття та комплектування груп продовженого дня

Порядок утворення, комплектування та організації навчально-виховного процесу групи продовженого дня загальноосвітнього навчального закладу незалежно від типу і форми власності встановлює Положення про групу продовженого дня загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2009 р. N 1121.

Підставою для організації роботи групи продовженого дня є:

- необхідна кількість заяв батьків або осіб, які їх замінюють;

- необхідна матеріально-технічна база;

-умови для організації денного відпочинку (сну) першокласників;

- можливості для організації харчування у залежності від тривалості перебування учнів у групі продовженого дня;

- наказ директора навчального закладу;

- погодження місцевого органу управління освітою.

8. Учитель школи України. Професіограма вчителя початкових класів:

Педагогічна етика, такт, майстерність учителя. Наукова організація праці учителя початкових класів.

Серед розмаїття життя і діяльності роль учителя була помітною у всі часи. На найпершому ступені цивілізації поняття "учитель" було швидше символічним: дітей учили розпалювати вогнище, полювати, плавати, будувати житло, шити одяг, виготовляти знаряддя праці. Упродовж віків функція вчителя не змінювалася. Він був, як це зазначено у В. І. Даля, — навчителем, тобто від нього вимагалося вчити, повчати, наставляти. У первісному суспільстві головну увагу приділяли розвитку фізичної сили, витривалості, витримки. У рабовласницькому суспільстві виникла необхідність навчати дітей наук і мистецтва, проблема освіти стала функцією держави. Виховання дітей у багатих сім'ях доручалось особливим рабам, яких називали педагогами. У Римській імперії вчителі стають чиновниками і призначаються імператорами.

В епоху середньовіччя обов'язки вчителів виконували ченці і священики. В епоху капіталізму професія вчителя набуває масового характеру. Учителі займають штатні посади в багатьох школах і училищах різних типів.

У Київській Русі першу згадку про школу знаходимо в часописах 988р. У стародавні часи існувала щира повага до вчителя. У творах письменників-класиків, написаних понад 100 років тому, описано, як шанували вчителя. Перед ним у селі та в місті знімали капелюхи, кожен вважав за обов'язок привітатися з ним. Учителям гімназії присвоювали цивільні звання, їх нагороджували орденами. Але суспільство, яке відчувало велику потребу в учителях, усе-таки дуже мало робило для задоволення їхніх соціальних потреб. Учителі були незахищеними, бідними, знедоленими.

Великий вплив на розвиток народної освіти мав М. В. Ломоносов. Він надавав великого значення особистим рисам учителя, його культурі, знанням, практичним умінням.

Значний слід у педагогіці залишили благородні прогресивні ідеї К. Д. Ушинського та М. І. Пирогова. Схоластичному шкільному навчанню згідно з постулатом "учитель сказав" Ушинський протиставив реалізм, зв'язок із життям, таке навчання, яке б готувало людину до самостійного життя. В уяві М. І. Пирогова, лікаря і педагога, учитель — довірена особа суспільства, людина з моральною свободою думки, яка вірить у правду, готова до самопожертви. На думку Пирогова, учитель повинен бачити в дитині особистість, виявляти до неї гуманність, виховувати відвертість, не допускати розвитку вад виховання.

У вчительському середовищі в Україні були відомі прогресивні вчителі-"ушинці". Так, діячка народної освіти Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) вела культурно-освітню роботу серед дорослих упродовж 50 років, працюючи в Харківській недільній школі для жінок. Вона — автор багатьох методичних праць з питань навчання дорослих. Про неї писали, що вона могла б бути видатною письменницею, актрисою чи співачкою, але все житія залишалася вчителькою і ніколи не шкодувала про свій вибір.

Т. Г. Лубенець (1855-1936) віддав понад, 50 років життя педагогічній діяльності: учителював на Чернігівщині й Поділлі, у навчальних закладах Києва, написав і видав позад ЗО підручників для учнів початкових шкіл і методичних посібників для вчителів. Його прогресивні ідеї, дидактичні розробки й методики ввійшли в історію педагогіки України.

Б. Д, Грінченко (1863-1910) вважав себе послідовником К. Д. Ушинського. Він 11 років працював учителем у сільських школах Харківщини, Полтавщини, Дніпропетровщини, пізніше займався літературою та видавничою справою в Києві.

Визначний український письменник і педагог С. В. Васильченко (1870-1932) працював учителем у Київській та Полтавській губерніях. У своїх оповіданнях критикував незадовільний став тогочасної народної освіти, описував тяжкі умови життя народних учителів. У 20-30-х рр. XX ст. С. Васильченко працював завідувачем і вихователем дитячого будинку в Києві, викладачем української мови і літератури в Київській середній школі ім. І. Франка, написав багато педагогічних статей.

Відомий діяч культури М. Драгоманов (1841-1895), уболіваючи за Україну, особливу увагу звертав на розвиток народної освіти й щиро співчував долі вчителів. Драгоманов був наставником класиків української літератури — І.Я. Франка, В. С. Стефаника, О. Пчілки, Лесі Українки. У 1991 році його ім'я було присвоєно Київському педагогічному інституту (нині університет).

А. С. Макаренко ввійшов у класику сучасної педагогіки як один із засновників теорії та методики колективістського виховання, випробуваного ним на практиці впродовж 8 років (1920-1928).

В.О. Сухомлинський із 1946 року і до останніх років свого життя працював директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині. Він написав багато книжок про проблеми навчання, трудового і морального виховання учнів, а також художніх творів для дітей. Як сонце посилає проміння і живить землю, так і творчість В. О. Сухомлинського пронизана наскрізь проміннями продуктивної праці, творчої думки дітей, співпереживання, постійної взаємодії з природою та краси у всьому. Педагогічна система Сухомлинського — "гармонія педагогічних впливів" — струнка, цілісна, гармонійна, прекрасно обґрунтована психологічно.

Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Вчені, що вивчають особливості педагогічної діяльності, підходять з різних позицій до визначення кваліфікаційних і особистісних якостей вчителя (або "компетенцій") та виділяють певний комплекс цих властивостей, який називають професіограмою вчителя.

Професіограма вчителя – це перелік вимог, що пред'являються до його особистості, здібностей, майстерності та психолого-фізичних можливостей. Це психофізичний аналіз, опис і характеристика професійно важливих якостей. Професіограма може виступати як форма моніторингу якості професійної підготовки студента до педагогічної діяльності.

Перші науково обґрунтовані професіограми для вчителів було створено у 20 – 30-і роки ХХ ст. Практично у всіх з них наступні вимоги:

· хороше фізичне здоров'я;

· врівноваженість характеру;

· наявність розвинутої волі;

· завзятість, ініціатива;

· організаторські уміння та навички;

· загальна освіта і добре знання свого предмета;

· прагнення поповнити розумовий багаж;

· знання учнівського колективу;

· соціально-економічна і політична підготовка;

· знайомство з основними течіями рефлексології, педагогіки і методики;

· інтерес до суспільного життя і участь в ній;

· ясне і виразне розуміння цілей і завдань проведеної роботи;

· знайомство зі спорідненими формами політико-просвітницької роботи;

· уважне і любовне ставлення до учнів;

· зразкова поведінка вчителя.

Отже, можна зробити висновок, що вимоги до вчителя в усі часи мають спільні риси, загальне ядро – любов до дітей, ерудованість, спостережливість, терплячість, витримка, почуття гумору, доброта, організованість, оптимізм, самостійність, відповідальність, товариськість, готовність до співчуття, емпатії тощо.

Разом із тим професіограма має історичний та соціально-детермінований характер, має відповідати вимогами часу і конкретного суспільства. Зокрема, в інформаційну добу на передній план висувається вимога не стільки ерудованості, обізнаності педагога, скільки оволодіння комунікативними уміннями, здатністю здобувати знання, шукати потрібну інформацію, бути самостійною особистістю, здатною до самоосвіти протягом життя.

На думку сучасного психолога В.А. Крутецкого, до основних професійно-значущих якостей педагога належать наступні блоки:

· 1) світогляд особистості;

· 2) позитивне ставлення до педагогічної діяльності;

· 3) педагогічні здібності;

· 4) професійно-педагогічні знання, вміння та навички.

· 1-й блок. Гуманістичний світогляд (мова йде про тих переконаннях, ідеалах, які притаманні вчителю-вихователю; виховує лише той, хто сам вихований; бажано, щоб вихователь мав високий рівень загальної культури і високий моральний вигляд, а головне – любив би інших людей).

2-й блок. Позитивне ставлення до педагогічної діяльності (мова йде про педагогічної спрямованості особистості, педагогічних схильностях як стійкому бажанні та прагненні присвятити себе педагогічній діяльності; не може бути гарним вчителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи, а діти безпомилково визначають тих вчителів, які їх не люблять або не люблять педагогічну діяльність в цілому).

3-й блок. Педагогічні здібності (ґрунтуючись на природних передумови, вони за певних умов реалізуються – чи ні – в професійно-педагогічні знання, вміння, навички, інакше кажучи – педагогічні здібності) – це узагальнена сукупність індивідуально-психологічних особливостей та професійно-значущих якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності, забезпечують досягнення в ній високих результатів, визначають успіх педагога в цілому в оволодінні цією діяльністю.

4-й блок. Професійно-педагогічні знання, вміння, навички (мова йде про знаннях в області викладати предмети і технології навчання)

У педагогічній діяльності всі ці складові взаємопов’язані та взаємообумовлені. Наприклад, складно чітко відокремити гуманістичну спрямованість особистості від її педагогічних здібностей, оскільки здібності – це певні якості, що забезпечують успішне оволодіння тією чи іншою діяльністю. У свою чергу позитивне ставлення до педагогічної діяльності нерозривно пов’язане з професійно-педагогічними знаннями та вміннями.

Педагогічна етика - розділ професійної етики, який вивчає сутність і зміст, особливості педагогічної моралі, обґрунтовує п категорії, норми, принципи, функції у процесі педагогічної діяльності. Предметом педагогічної етики є особливості вияву моралі у свідомості, поведінці, професійній діяльності педагога і його відносинах з учнями, батьками та колегами.

Педагогічний такт – це уміння дотримуватися почуття міри у стосунках з учнями, особливо у прояві вимогливості, яка має поєднуватися з повагою до вихованців, турботою про них.

Педагогічна майстерність - це високе мистецтво навчання і вихоапння, яке постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює за покликанням і любить дітей. Поняття педагогічна майстерність є складовою пед.. діяльності.

7. Управління і керівництво школою. Сучасні вимоги до особистості керівника.

Планування роботи школи та внутрішкільний контроль.

Безпосереднє управління середньою загальноосвітньою школою як державною установою здійснює ії директор, який призначається на посаду органом державного управління. Його обов'язки чітко визначені в Положенні про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад (Освіта, 1993, 3 вересня), де вказано, що директор забезпечує реалізацію державної освітньої політики, розпоряджається шкільним майном і коштами в установленому порядку, затверджує кошторис та його виконання, укладає угоди, відкриває рахунки в банках, розпоряджається кредитами, видає накази та розпорядження, обов'язкові для всіх учасників навчально-виховного процесу, організовує і контролює навчально-виховний процес, відповідає за якість роботи педагогічного колективу, охорону дитинства і праці, створює умови для позакласної та позашкільної виховної роботи, призначає і звільняє своїх заступників і педагогічних працівників, затверджує їхні посадові обов'язки та правила внутрішнього розпорядку (разом із профспілковим комітетом), створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, несе відповідальність за свою діяльність перед колективом школи, батьками, місцевими органами влади. Успіх управління школою залежить від позиції директора, стилю його роботи, компетентності, переконаності в необхідності демократизації управління.

Цикл управління школою розпочинається з педагогічного аналізу роботи за попередній період та оцінки її ефективності, а саме: що дала певна діяльність керівникам, учителям; що нового з'явилося в діях педагогів, житті класів, учнів; як проведена робота сприяла вихованню в учнів національної свідомості й високоморальних якостей; які помилки були допущені керівниками; наскільки оптимальним був контроль; чи своєчасним було регулювання процесу. Функція педагогічного аналізу закладає основи для здійснення планування. Планування — основний визначальний момент управління, який означає проектування навчально-виховного процесу і процесу керівництва ним, визначення мети й завдань. Організація внутрішкільного управління є наступною функцією — це приведення в дію управлінського рішення, утілення плану в житія. Ця робота складається з вибору найдоцільніших форм і методів залежно від термінів виконання, розстановки виконавців, їхніх ділових якостей і досвіду та надання настанов.

Внутрішньошкільний контроль невіддільний від внутрішньошкільного керівництва. У зміст внутрішньошкільного контролю входить контроль за виконанням всеобучу, станом викладання навчальних предметів, якістю знань, умінь і навичок учнів, виконанням навчальних планів і програм, покласною і позашкільною виховною роботою, організацією методичної роботи, веденням шкільної документації, виконанням наказів, розпоряджень, доручень.

Результативність внутрішньошкільного контролю значною мірою залежить від дотримання певних вимог. Це плановість, систематичність і оперативність, диференційований підхід у ході контролю, об'єктивність, дієвість контролю, гласність його результатів..

Контроль — один з головних засобів забезпечення надійної й достовірної інформації про стан навчально-виховної роботи. При проведенні контролю потрібно дотримуватися взаємозв'язку і взаємопогодженості форм і часу зі змістом навчально-виховного процесу, диференційованого підходу до об'єктів, всебічності й глибини охоплення об'єкта контролю, систематичності й послідовності, перевірки виконання й гласності, динамічності форм і методів, залучення до контролю громадськості. Регулювання — підтримання об'єкта управління на необхідному рівні, перевід його в якісно новий стан. Демократизація в процесі регулювання проявляється в тому, що керівник залучає вчителів і учнів до збору та аналізу інформації про стан навчально-виховного процесу.

У практиці загальноосвітніх шкіл склалася така система загальношкільного планування:

1. Перспективний план роботи школи.

2. План роботи школи на навчальний рік.

3. Календарний план роботи школи на півріччя або чверть.

4. Графіки загальношкільних заходів..

5. Розклади уроків і позаурочних занять.

6. Плани роботи учнівських організацій.

Перелічені плани повинні бути погодженими, наступними, лаконічними,конкретними, стислими, хронологічно послідовними.

Перспективний план роботи школи (на 5 років) передбачає перспективні завдання, навчально-методичні проблеми, вивчення викладання окремих предметів, вивчення і впровадження досягнень педагогічної науки та передового педагогічного досвіду, питання атестації, тематику педагогічних рад, конференцій, педагогічних читань.

Річний план має бути динамічним і конкретним із точним визначенням осіб, відповідальних за виконання, та термінів виконання. Він складається на період з і вересня поточного року до 1 вересня наступного року. Річний план охоплює такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання школи на новий навчальний рік; підвищення якості навчально-виховного процесу; позакласна і позашкільна виховна робота з учнями; методична робота школи; підвищення кваліфікації та атестації учителів; впровадження досягнень науки та передового досвіду; управління школою; внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-господарська робота, а також зміцнення навчально-матеріальної бази школи.

Календарний план — це спільний документ дирекції, громадських та учнівських організацій, який сприяє системному управлінню школою. Він складається на півроку або на чверть.

Класний керівник повинен бути здатним до:

1. Вивчення особистостей учнів та ступеня розвитку класного колективу:

о вивчення змісту роботи з вивчення вихованості учнів: (соціальна спрямованість особистості, громадська активність, характер виконання обов'язків, рівень морального розвитку, місце учня в колективі, сфера спілкування в иозаурочний час, сім'я учня, встановлення дружніх контактів з учнем, допомога в реалізації його особистості);

о застосування методів визначення вихованості учнів: психолого-педагогічні спостереження, анкетування,, тестування, метод соціометрії, узагальнення незалежних характеристик, вивчення шкільної документації, громадської думки учнівського колективу, відгуків батьків, учителів;

о вивчення та визначення рівня розвитку учнівського колективу: мобільність учнів класу під час виконання доручень, колективних справ, прагнення до творчості, рівень активності кожного учня, рівень розвитку самостійності, ініціативності, відповідальності, морально-психологічний клімат колективу.

2. Формування, організації і розвитку класного колективу. Висувати перспективи, зацікавлювати й об'єднувати учнів; організовувати виховуючу і розвиваючу діяльність учнів (визначати виховні завдання, допомагати в проведенні-колективних справ, зосередити увагу на результатах діяльності, контролювати та оцінювати виконання справи, стимулювати діяльність, здійснювати профорієнтацію учнів, розвивати їх художню творчість тощо).

3. Розвиток пізнавальної активності, підвищення рівня знань. Стимулювати і коригувати позаурочну пізнавальну діяльність учнів; виховувати відповідальність за навчальну працю; готувати і проводити усні журнали, конкурси, турніри, олімпіади, конференції, лекторії тощо; підвищувати культуру навчальної праці; координувати дії вчителів-предметників; залучати недисциплінованих учнів до справ класу; залучати батьків до роботи з підвищення якості знань учнів.

4. Зміцнення трудової, навчальної і громадської дисципліни. Застосовувати педагогічно-доцільні форми і методи виховання дисципліни,. роз'яснювати норми і правила поведінки, застосовувати методи стимулювання і корекції поведінки, виховувати культуру поведінки, сприяти поліпшенню правової освіти, здійснювати профілактичну роботу з учнями, схильними до правопорушень.

5. Підготовка учнів до самоврядування. Грамотно керувати діяльністю учнів, готувати їх до самоврядування, розширювати функції самоврядування, рекомендувати суспільно значущі й цікаві КТС, чітко визначати обов'язки, створювати первинні об'єднання, складати плани роботи, продумувати захоплення учнів, зміцнювати і розвивати колективні традиції, контролювати виконання єдиних педагогічних вимог, організовувати навчання органів самоврядування, будувати взаємини між органами самоврядування, колективом учнів і вчителями на ідеях співпраці.

6. Запобігання правопорушенням та злочинам. Пропагувати знання про шкідливість алкоголізму, куріння, наркоманії, токсикоманії для організму людини, сім'ї, суспільства, включати в діяльність класу і школи дітей, яких важко виховувати, розвивати гуманні почуття учнів, створювати в колективі атмосферу доброзичливості, формувати громадську думку про негативні якості та вчинки учнів, поширювати нові традиції,.

7. Планування виховної роботи. Складати план роботи, визначати систему конкретних виховних справ та засобів впливу на учнів і колектив, аналізувати результати виховної роботи за попередній період, вивчати фактори, що перешкоджають ефективності виховної роботи.

8. Збагачення ефективності виховного процесу. Виробляти єдині педагогічні вимоги до учнів, діагностувати виховний процес, проводити "малі педради" за участю учнів, вивчати вікові та індивідуальні особливості учнів, рівні їх вихованості, залучати учнів у гуртки, клуби, секції тощо, організовувати дозвілля учнів, залучати батьків до виховної роботи.

9. Організації роботи з батьками. Надавати допомогу батькам у сімейному вихованні, підвищувати педагогічну культуру батьків, організовувати педагогічні практикуми і педагогічний всеобуч батьків, вивчати умови виховання дітей у сім'ї, відвідувати дітей дома, організовувати сучасні форми роботи з батьками:.

9. Система підвищення кваліфікації учителів початкових класів. Методична

робота у початковій школі. Самоосвіта вчителя. Вивчення, узагальнення і

впровадження передового педагогічного досвіду.

Професійна підготовка вчителя не закінчується у стінах педагогічного навчального закладу. Вона продовжується протягом усієї професійної діяльності педагога.

Відповідно до планів підвищення кваліфікації педагоги проходять спеціальне навчання в Інститутах підвищення кваліфікації педпрацівників, інститутах післядипломної освіти або на спеціальних факультетах педагогічних навчальних закладів. Проте знання, одержані вчителями в процесі навчання на базі педвузів, потребують осмислення й апробації в школі. Цьому сприяє спеціально організована система науково-методичної роботи.

У загальноосвітній школі склалася певна система науково-методичної роботи з педагогами, до складу якої входять індивідуальні, групові та масові форми, що взаємодіють, доповнюють одна одну.

Індивідуальні форми науково-методичної роботи. У статті 55 Закону України ''Про освіту'' наголошується, що педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на ''вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи''. У цьому плані особливої актуальності набуває індивідуальна науково-методична робота педагога.

Під індивідуальною науково-методичною роботою розуміють цілеспрямовану, планомірну та систематичну роботу педагога над удосконаленням теоретичної та практичної підготовки.

Найважливішою індивідуальною формою науково-методичної роботи є самоосвіта педагогів.

Самоосвіта - це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об'єктивних потреб загальноосвітньої школи, одержані з різних джерел додатково до тих, що отримані в базових навчальних закладах. Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає поліпшення якості викладання предмета, якості виховної роботи, підвищення рівня знань, вихованості і розвитку учнів.

Результати самоосвіти вчитель репрезентує на кожному її етапі, беручи участь у семінарах, інформуючи на засіданні методичного об'єднання, кафедри, доповідаючи на педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях і под.

Самоосвіта є найгнучкішою формою отримання знань, тому що вона здійснюється на діагностичній індивідуалізованій основі. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти підпорядковуються індивідуальним особливостям педагога, рівню його професійно-педагогічної культури, умовам педагогічної праці, реальним можливостям. Серед останніх велике значення має сформованість різностороннього інтересу до пізнання, наполегливість і воля у подоланні труднощів, розвинена рефлексія і самокритичність.

Масові форми науково-методичної роботи сприяють збагаченню професійних інтересів педагогів, удосконаленню їх знань, виробленню позицій із важливих педагогічних проблем сучасності, виявленню й узагальненню найкращого педагогічного досвіду. До масових форм науково-методичної роботи належать шкільні семінари і семінари-практикуми, педагогічні читання, науково-практичні конференції, виставки тощо.

Дата добавления: 2015-05-23