Принципи DCFR як основа вдосконалення механізму правового регулювання перевезення пасажира

Зміни в механізмі правового регулювання правовідносин не є само метою. Правовий позитивізм, який проявився з часів римського приватного права, вимагає наявності певного юридично значущого результату. Цим результатом має бути урегульованість правовідносин, в тому числі у відповідності до принципів цивілістики, закріплених в ст. 3 ЦК Кодексу. При тому, людиноцентриська теорія, яка починає домінувати останніми роками в позиціях науковців, дає підстави для висновку про необхідність включення до ст. 3 ЦК України положення про пріоритетність прав людини. Це зумовлено наступними обставинами.

По-перше, ст. 3 Конституції закріпила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

По-друге, конструкція ЦК України зобов’язує звернути на Книгу 2 (Особисті немайнові права фізичної особи).

По-третє, в модельних правилах європейського приватного права зазначаються наступні принципи. До Базових принципів віднесено принципи свободи, безпеки, справедливості і ефективності. При тому зазначається, що це не значить про відказ від принципу договірної лояльності. Останній включається в принцип справедливості. Договірна безпека однієї сторони збільшується за рахунок того, що від іншої сторони можна розраховувати на співробітництво і поведінку, яка відповідає вимогам добросовісності і чесної ділової практики.

До пріоритетних принципів віднесено захист прав людини, підтримку солідарності і соціальної відповідальності, збереження мовного та культурного різноманіття, захист і покращення рівня життя, розвиток внутрішнього ринку.

Натомість загальні засади цивільного законодавства передбачають лише: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Подібну ситуацію знаходимо і в регулюванні окремих договірних зобов’язань, зокрема, з договору перевезення пасажира. Ст. 908 ЦК України (Загальні положення про перевезення) закріплює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються Кодексом, законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами.

Механізм цивільно-правового регулювання договірних відносин – це система правових засобів і елементів, через взаємодію яких здійснюється цивільно-правове регулювання договірних відносин.Наразі можна констатувати, що загалом механізм у сфері перевезення пасажира сформовано, але виникає питання – чи відповідає він потребам людей та принципам(DCFR)?

Згідно положень ст. 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пассажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення[1].

Як видно з визначення, у перевізника є лише один обов’язок – довезти до пункту призначення. І мова не йде про безпеку та комфорт перевезення.

Приміром, у розвиток правової бази залізничних перевезень, задля більш детальної регламентації відносин, що складаються під час перевезень, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. було затверджено Статут залізниць України. Завдання, що ставляться перед залізницями, сформовано в п. 100 розділу VI Статуту, де вказується, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу та вантажобагажу [2].

Наразі осмислення приватноправових начал цивілістики, міжнародних актів, які закріпили права людини і сформували механізм забезпечення їх реалізації, створили передумови до розуміння пріоритетності «приватності» кожної особи, що має віднайти прояв в регулюванні конкретних правовідносин з перевезення пасажира за двома рівнями – на рівні створення моделі правовідношення (міститься в нормативно-правовому акті) та конкретного договірного правовідношення. Останнє базується на договорі, який в літературі ідентифікується як публічний договір, про приєднання, що зумовлює наявність слабкої сторони договору – пасажира, неспроможного узгоджувати умови договору, а лише приєднатися до запропонованих перевізником.

Видається, що наразі до сфери «інтересу» пасажира можна і варто віднести безпеку доставки до пункту призначення, вчасність та рівень комфорту і обслуговування пасажира.Іншими словами, в договорі перевезення пасажира будь-яким видом транспорту предметом відповідно до базових принципів(DCFR) варто віднести послугу з перевезення, яка виявляється у безпечній, своєчасній та якісній доставці перевізником пасажирів та багажу до пункту призначення, що має фундаментом принцип пріоритетності прав людини в речових та зобов’язальних правовідносинах, що має мати свій прояв і в договорі перевезення пасажира.

Література:

1. Жаб’як А.А. Цивільно-правове регулювання авіаційних перевезень / А.А. Жаб’як / АЕРО-2014. Повітряне і космічне право: [Матеріали Всеукраїнської конференції молодих вчених і студентів, м. Київ, Національний авіаційний університет, 20 листопада 2014 р.] – 592 с.

2. Мінченко А.О. Договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом в Україні: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / А.О. Мінченко. – К., 2011. – 221 с.

Фасій Богдан Володимирович,

аспірант кафедри цивільного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – д.ю.н., професор Харитонов Є.О.

Дата добавления: 2015-05-23