Проблеми вдосконалення розвитку житлового права в Україні

ДО ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ НА ОСНОВІ БАЗОВИХ ПРИНЦИПІВ DCFR

СЕКЦІЯ 2

Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна,

к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Починаючи розгляд даного питання необхідно, перш за все, звернути увагу на те що, розвиток житлового права вимагає оновлення житлового законодавства шляхом прийняття нового Житлового кодексу. Він є вкрай необхідний, оскільки відносини, пов’язані з користуванням жилими приміщеннями, правом власності на житло регулюються значною кількістю нормативних актів, у тому числі підзаконних, що ускладнює правове регулювання цих питань.

У зв’язку з тим, що більшість підзаконних нормативних актів датовані ще до 1990 року, Новий Житловий Кодекс дозволить не тільки зменшити їх кількість, а й упорядкувати, кодифікувати численні нормативні акти, прийняті за останні десять років, і розробити нові, які регулюватимуть порядок задоволення житлом громадян у нових умовах. Окремі адміністративні методи вирішення житлової проблеми залишилися ще з часів СРСР і не витримали перевірки часом, саме тому новий Житловий кодекс вкрай необхідний, навіть якщо це призведе до деякого дублювання окремих норм цивільного, кримінального, фінансового та адміністративного права в ньому, але це матиме свою спрямованість і свої особливості.

На жаль при розгляді, як чинного Житлового Кодексу, так і проекту нового, вбачається, що більша їх частина не розрахована на пряме застосування. Кількість посилкових та бланкетних норм ще досить значна. Наявність великої кількості нормативних актів, спрямованих на формалізацію процесів здійснення права на житло, призводить до звуження можливості суб’єктів у подальшому отримати відповідний правовий захист. З іншого боку, нормативно-правові акти начебто врегульовують питання, визначені в законах як прогалини, але не вирішують основного питання щодо забезпечення державного захисту прав власників житла на права власності. З цим пов’язане подальше удосконалення житлового законодавства й відповідно прийняття нового Житлового кодексу, що забезпечить надання суб’єктам житлового права ширшої можливості для охорони та захисту своїх прав. Відомо, що нормативні акти мають, з одного боку, встановлювати чіткі правові рамки, а з іншого — бути достатньо гнучкими для застосування конкретних правових механізмів.

Згідно Конституції України держава має проводити курс на послідовне забезпечення права громадян на житло. Відповідно до ст. 47 Конституції, яка визначає принцип вирішення житлової проблеми в Україні, закріплює права громадян на житло. Держава взяла на себе зобов’язання створити умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Тобто, держава надає допомогу, але не гарантує своїм громадянам житло. Тому необхідно створити відповідну нормативну базу, яка регулюватиме ринок житла та забезпечить функціонування ринкових структур у житловому господарстві.

Необхідно підвищувати відповідальність власників і користувачів квартир за їх належну експлуатацію та утримання, не допускати використання державного житлового фонду не за призначенням, здійснювати суворий контроль за його використанням, тощо.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що проблем на шляху подальшого розвитку житлового права в Україні ще буде багато. Потребують вирішення проблеми, пов’язані з приватизацією та реприватизацією житла, будівництвом нового. Отже, становлення України як незалежної суверенної держави можливе тільки за умови надійного функціонування економіки, а оскільки проблеми розвитку житлового господарства взаємопов’язані з останньою, це знайшло своє відображення і навіть часткове вирішення у відповідних нормативно-правових актах житлового законодавства. Житлова сфера вимагає реформування, але навіть за цих умов не слід забувати здобутки й досягнення попередньої, відпрацьованої роками системи, для того, щоб у майбутньому, спираючись на неї, вийти на новий якісний рівень регулювання цих відносин.

Література:

1. Житловий кодекс України: науково-практ. коментар / [Є. О. Харитонов, М. К. Галянтич, О. І. Харитонова]; за заг. ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. – Х.: Одіссей, 2009. – 480 с.

2. Жилищное и жилищно-строительное законодательство / С. Н. Ландкоф, Т. Н. Лисниченко, А. М. Фельдман. – [6-е изд., пере раб. и доп.]. – К.: Будівельник, 1979. – 368 с.

3. Житлове законодавство України: стан та шляхи удосконалення: моногр. / за заг. ред. М. К. Галянтича. – К.: КВІЦ, 2006. – 564 с.

Самойленко Георгій Валерійович,

к.ю.н., доцент кафедри цивільного права

Запорізького національного університету

Дата добавления: 2015-05-23