Усунення від спадкування в законодавстві європейських країн

Цивільний кодекс України у статті 1224 визначає правила про негідних спадкоємців, тобто осіб, які за певних умов позбавляються права на спадкування, втрачаючи статус спадкоємців. Тобто, за нормами ст. 1224 ЦК України негідні спадкоємці – взагалі не є спадкоємцями. У зв’язку з цим відсутність у статті терміна «негідні спадкоємці» розробники Цивільного кодексу вважають невипадковою, оскільки той, хто вдався до протиправної поведінки за життя спадкодавця, взагалі не вважається спадкоємцем [1].

Усунення від права на спадкування характерне не тільки для національного спадкового права, а й для законодавства інших країн. Без конструкції усунення від права на спадкування не обійшлася жодна кодифікація цивільного законодавства.

За ст. 727 ЦК Франції, усувається від права на спадкування той, хто був засуджений за спричинення смерті чи за спробу заподіяти смерть спадкодавцеві; той, хто висунув проти померлого обвинувачення у вчиненні злочину, яке було визнано наклепом; повнолітній спадкоємець, який отримав відомості про смерть спадкодавця, не повідомив про це відповідні судові органи.

Також слід відзначити, що діти негідного спадкоємця, які закликаються до спадкування відповідно до свого права, тобто не за правом представлення, не усуваються від спадкування за вину їх батька, але останній в жодному випадку не може вимагати зі спадкового майна узуфрукту, що надається законом батькам на майно їх дітей [2].

Спадкове законодавство Іспанії, яке в силу історичних подій, зберігає традиції Цивільного кодексу Франції [3].

На відміну від багатьох європейських країн іспанське спадкове законодавство встановлює окрему категорію осіб, які не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом, до таких осіб відносять: батьків, що покинули своїх дітей або батьків, що заставляють своїх дочок займатися проституцією; осіб, засуджених за дії, що були направлені проти спадкодавця, його дружини чи чоловіка, низхідних чи висхідних родичів; осіб, за наклепом яких спадкодавець був засуджений до каторжних робіт чи до по життєвого ув’язнення; повнолітніх осіб, котрі знаючи про насильственну смерть спадкодавця, не заявили про неї відповідним органам протягом місяця з дня смерті спадкодавця; осіб, які за допомогою погроз, обману чи насильства змусили спадкодавця скласти чи змінити заповіт на їх користь, а також осіб, які за допомогою вищевказаних методів заважали складанню, скасуванню чи зміни заповіту або приховали новий заповіт (ст. 756 Цивільного кодексу Іспанії).

За Німецьким цивільним уложенням категорії спадкоємців і та їх черговість закликання до спадкування встановлюється за парантелами [4]. Парантела являє собою групу кровних родичів, що походять від спільного пращура та його низхідних родичів [5].

Відповідно до статті 2339 Німецького цивільного уложення негідним спадкоємцем є: особа, що умисно позбавила життя спадкодавця, або здійснила замах на його життя, або довела його до такого стану, що спадкоємець до самої смерті не був здатен скласти чи скасувати заповіт; особа, що навмисно та протиправно заважала спадкодавцю скласти чи скасувати заповіт; особа, що обманом чи погрозою примусила спадкодавця скласти чи змінити заповіт; засудження особи за злочини передбаченими ст.ст. 271-274 Кримінального кодексу Німеччини (підробка та приховання документів пов’язані зі складанням заповіту).

Слід зазначити, що для визнання спадкоємця негідним, необхідно оскаржити право набуття нам спадщини. Для оскарження законом передбачений однорічний строк позовної давності, який відраховується з моменту, коли уповноважена особа про підстави оскарження, але таке оскарження неможливе, якщо з моменту відкриття спадщини пройшло тридцять років (ст.ст. 2082, 2340 Німецького цивільного уложення) [6].

Законодавством багатьох країн встановлено, що правом на подібний позов, володіє будь-яка особа, на користь якої піде факт визнання іншого спадкоємця негідним. Наслідки задоволення такого позову настають тільки з моменту набрання рішення про задоволення позову законної сили.

Загальне цивільне уложення Австрії 1811 р. (§ 542), серед інших випадків містить норму, за якою той, хто примушує чи оманою схиляє спадкодавця до оголошення останньої волі, перешкоджає в оголошенні чи зміні останньої волі, подавляє вже сформовану спадкодавцем останню волю, усувається від права на спадкування і відповідає за будь-яку шкоду, заподіяну третій особі.

Таким чином, проаналізувавши законодавство європейських країн, ми приходимо до висновку про те, що інститут негідних спадкоємців є необхідним елементом спадкового права майже кожної держави, різниця полягає тільки в підставах усунення таких осіб від спадкування та від стану та традицій родинних відносин, які були встановлені історично в кожній окремо взятій країні.

Література:

1. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Спадкове право: Підручник - К.:Алерта; КНТ; ЦУЛ,2009. – с.37.

2. Барщевский М.Ю. Наследственное право. М. 1996.

3. Перетерский И.С. Французкий Гражданский Кодекс 1804 года. М.: Юриздат, 1941. С. 57.

4. Виакер Ф. Зарождение, расцвет и кризис идеи кодификации // ФЕМИС. Ежегодник истории права и правоведения. 2000. Выпуск 1.

5. Савельев В.А. Гражданский кодекс Германии: история, системы, институты. М.: Юрист, 1994. С. 58.

6. Бергаман В. Введение к пониманию германского Гражданского уложения// Пер. с нем.; Научн. Редакторы – А.Л. Маковский и др. М.: Волтерс Клувер, 2004. С. VIII-XVII.

Дата добавления: 2015-05-23