Публічна оферта і реклама: подібне і відмінне

НА ПОЧАТКУ НАУКОВОГО ШЛЯХУ

СЕКЦІЯ 4

Баранова Анастасія Ігорівна,

студентка 3-го курсу факультету підготовки слідчих ОВС

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент Деревнін В.С.

Згідно з ч.1 ст.641 ЦК України пропозиція укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

У свою чергу, публічна оферта закріплена в ст.699 ЦК, відповідно до якої пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу[1].

Визначення поняття реклами дає Закон України «Про рекламу» згідно з яким, реклама – інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару[2].

Тобто, публічна оферта – це також реклама послуги чи товару в ЗМІ або інших джерелах інформативного характеру. Вона являє собою звернення до невизначеної кількості людей з формальною пропозицією цього товару або послуги.

З цього виникає необхідність розмежування таких понять як «публічна оферта» та «реклама».

Можна виокремити ознаки публічної оферти: 1) вона зверненна до невизначеного кола осіб; 2) у цій пропозиції вбачається воля оферента укласти договір; 3) її предметом може бути тільки товар, а роботи та послуги – не можуть; 4) за загальним правилом, вона має містити всі істотні умови договору.

Рисами реклами є по-перше, те, що вона може містити інформацію про: а) певного суб’єкта (юридичну чи фізичну особу); б) про певний об’єкт (товар, роботу чи послугу); по-друге, вона може розповсюджуватися у будь-якій формі та будь-яким способом; по-третє, вона призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо особи чи товару [3].

Мета реклами – укласти якомога більше цивільно-правових угод. Реклама спонукає до вступу в певні відносини. Залежно від завдань, які виконує реклама, можна виділити два її види: запрошення робити пропозицію (оферту) та публічну оферту. У цьому зв’язку слід зазначити, що реклама a priori є запрошенням до пропозиції, проте, якщо у ній наявні істотні умови договору, реклама може вважатися пропозицією (офертою). Публічна пропозиція має місце в рекламі у сфері роздрібної купівлі-продажу, банківського обслуговування, перевезення пасажирів, побутового підряду, прокату[4].

Публічна оферта містить тільки волю однієї сторони, що вносить пропозицію. Тому визначальне значення має відповідь опонента. Для того, щоб договір вважався укладеним, потрібно абсолютна згода цієї особи.

Відомо, що реклама є лише запрошенням укласти договір – у цьому випадку товаровласник не зобовʼязується укласти договір з кожним, хто до нього звернеться, оскільки він не виражав такого наміру. Чого не можна виділити в публічній оферті, де є однозначний намір укласти договір з будь-якою особою, яка відповість на цю пропозицію. Крім того, публічна оферта фактично має місце при укладенні кожного публічного договору (ст. 633 ЦК).

Зазвичай, у публічний оферті зазначається певний строк, протягом якого всі можуть звертатися до оферента й отримати пропоновані ним блага.

М.I. Брагінський пише, що при публічній оферті визначеність пропозиції у взаємовідносинах сторін залежить від характеру пропозиції, а, отже, зняти невизначеність повинен той, хто звертається із пропозицією. Якщо він бажає виступити з офертою, йому необхідно прямо висловити це в пропозиції, не примушуючи іншу сторону здогадуватися, що слід розуміти під відповідним повідомленням. Таку ж позицію займає український законодавець. В силу ч. 2 ст. 641 ЦК України реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях[5].

Виходячи з вище сказаного, можна зробити висновок про те, що реклама виступає складовим елементом публічної оферти. Від реклами публічну оферту відрізняє відсутність істотних умов договору. Тобто, коли у рекламі наявні істотні умови та явний намір укласти договір, тоді таку рекламу можна вважати публічною офертою. Тому, вважаю за необхідне, на законодавчому рівні відмежувати поняття «публічної оферти» від «реклами».

Література:

1. Цивільний кодекс України. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 40-44. – 320 с.

2. Закон України «Про рекламу». – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 39, ст. 181.

3. Пілат Є. Г. Об’єкти правовідносин в інформаційній сфері // Вісник Львівського університету: Сер. Юридична. – 05/2011. – Вип. 53. – С. 132–140.

4. Зоріна Ю. Оферта в рекламі // Підприємство, господарство і право: Щоміс. наук.-практ. журн. – 2004. – №10. – С. 85-89.

5. Денисюк В.В. Оферта як стадія укладення цивільно-правового договору // Часопис цивілістики: наук.-практ. журн. – 2013. – Вип. 14. С. 91-95.

Ворона Катерина Олександрівна,

студентка 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – к.ю.н., ст. викладач Адаховська Н.С.

Дата добавления: 2015-05-23