Проблемні питання правового статусу спортивних агентів в Україні

В останні роки в Україні спостерігається подальша професіоналізація футболу, на сьогоднішній день в Чемпіонаті України серед професійних футбольних клубів, включаючи Другу, Першу і Прем'єр-лігу, приймає участь 40 футбольних команд, в яких працюють понад 10 000 професійних футболістів. Як показує міжнародний досвід, для того щоб забезпечити їм належні умови праці, життя і захисту їх юридичних прав їм бажано співпрацювати з футбольними агентами або посередниками - людьми які нададуть професійну допомогу і вирішать спірні питання [1, c.163-171].

Саме у зв`язку з комерціалізацією спорту в Україні все більш розповсюдженим та затребуваним стає надання послуг із здійснення агентської діяльності. Відповідно до чинного законодавства, агентська діяльність полягає в наданні комерційним агентом послуг шляхом здійснення посередницької діяльності від імені, в інтересах та за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Актуальність дослідження правовідносин в сфері спортивного агентування, полягає у абсолютній відсутності адекватного законодавчого врегулювання цієї сфери. Так Закон України «Про фізичну культуру і спорт» № 3808 від 24 грудня 1993 року як головний і, по суті - єдиний нормативно-правовий акт, що регулює суспільні відносини в галузі спорту взагалі і професійного спорту зокрема, не містить положень які б передбачали можливість здійснення посередницької діяльності у разі укладення спортсменами договорів із спортивними клубами або іншими суб’єктами організації їх професійної спортивної діяльності. У той же час на локальному рівні існують регламенти федерацій та професійних ліг з видів спорту, що регулюють діяльність спортивних агентів. Основними документами, які регулюють діяльність агентів футболістів в Україні є Регламенти ФІФА і ФФУ, а також ряд нормативно-правових актів, складених на їх основі, в яких відзначені основні правила ліцензування, атестації, присвоєння статусу «агент» кандидату, розкриті права та обов'язки агентів, клубів, футболістів, представлений механізм їх взаємодії [2]. Крім того, важливим питанням залишається з`ясування самої правової природи відносин між професійними спортсменами та спортивними агентами, реалізація яких відбувається на певній уявній межі цивільних, господарських та трудових правовідносин.

Науковою розробкою проблеми зазначених теоретичних питань займалися такі видатні вчені: С. В Алєксєєв, В. П. Васькевич, М. Ткалич, Г. Ю. Бордюгова, О. Бондаренко, Т.Деркач, В. Н. Платонов, Т. Ю. Коршунова, П. А. Виноградов. Стосовно питання правового регулювання діяльності спортивних агентів, слід зазначити, що відносини між агентом і спортсменом регулюються договорами (контрактами), в тому числі нерідко – трудовими. Разом з тим, як зазначають в своїх працях С. В Алєксєєв та В. П. Васькевич, діяльність спортивних агентів, як і будь-яка інша посередницька діяльність за всіма ознаками є набагато більш близькою до відносин з надання послуг, оскільки рідко носить систематичний характер, оплачується у відсотках відповідно до вигоди самого спортсмена від наданої послуги та ін. Найлегшим вирішенням поставленої проблеми видається застосування загальних положень ЦК України, що стосуються будь-якого посередництва за дорученням (від імені довірителя), тобто договором доручення (глава 68 ЦК України). Проте не слід забувати, що агент, через специфіку відповідних правовідносин, не має права підписувати контракт замість спортсмена (навіть маючи довіреність). Відтак, функції спортивного агента можуть зводитися до пошуку для спортсмена клубу (або іншого суб`єкта організації його спортивно-тренувального процесу), який укладе з ним контракт на найвигідніших для обох сторін умовах. Це означає, що спортивний агент не може від імені спортсмена укладати контракт на підставі договору, передбаченого ст. 1000 ЦК України. Втім, чинне законодавство передбачає такий вид договору, як агентський (глава 31 ГК України), відповідно до положень якого посередник лише сприятиме укладанню угод між особою, яку він представляє, та третіми особами, сам не здійснюючи жодних юридичних дій (ст. 297 ГК України). У разі використання таких договорів в оформленні відносин між спортсменами і агентами слід пам’ятати, що агентські договори застосовуються лише між суб’єктами, які здійснюють підприємницьку діяльність, хоча на практиці є очевидною відсутність бажання професійних спортсменів реєструватися у якості підприємців. Крім того, діяльність спортивних агентів може бути оформлена простим договором про надання послуг (глава 63 ЦКУ), предметом якого буде надання послуг з пошуку спортивного клубу, з яким спортсмен міг би укласти трудовий або цивільно-правовий договір. Саме таким чином найчастіше вирішується це питання в країнах з розвиненим професійним спортом та правовою системою.

Основними напрямками агентської діяльності є надання послуг при переході спортсменів з одного клубу до іншого та у випадку розірвання контракту про спортивну діяльність з клубами або ж зміни умов такого контракту; надання послуг спортивним клубам з пошуку перспективних гравців в інших спортивних організаціях, в тому числі і зарубіжних; надання інших різноманітних консультативних послуг спортсменам і спортивним клубам.

Попри значущість та необхідність здійснення агентської діяльності в професійному спорті, вона не позбавлена певних негативних тенденцій, які знижують ефективність цієї діяльності як інституту, покликаного забезпечувати, в першу чергу, захист прав професійних спортсменів як більш вразливої сторони в професійних спортивних відносинах. Серед таких тенденцій можна виділити наступні найбільш значимі фактори: по-перше, націленість агентів на роботу з «зірками», перспективними молодими гравцями та фактичне ігнорування основної маси спортсменів; по-друге, активізація діяльності в спортивних клубах так званих «тіньових агентів», які не мають відповідної ліцензії; по-третє, низький рівень адміністративного контролю за станом агентської діяльності; по-четверте, негативне ставлення до агентської діяльності, що історично склалося в середовищі спортивних керівників [3, c.2-3].

Таким чином, основне призначення агентських договорів в професійному спорті – це забезпечення участі професійних спортсменів в професійній спортивній діяльності. При цьому особи, які надають посередницькі послуги в сфері професійного спорту («спортивні агенти»), як сторона даних договорів, здійснюють як фактичні, так і юридичні дії. Фактичні – це дії з дослідження «трансферного ринку», ведення переговорів з професійними спортивними клубами про можливість укладення договорів (контрактів) зі спортсменами-професіоналами про їх професійну спортивну діяльність тощо; юридичні – укладання договорів (контрактів) від імені спортсменів-професіоналів зі спортивними клубами.. Особливості укладення та змісту агентських договорів стосовно кожного окремого виду спорту регулюються спортивними регламентами, і можуть стосуватися строку дії, умов пов`язаних із розрахунком та здійсненням оплати послуг агента, умови про ексклюзивність тощо.

Література:

1. Гужов А.А. Агентская деятельность в футболе: особенности нормативного регулирования и перспективы его развития. Сб. матер. Международной научно-практической конференции «Спортивное право: перспективы развития». М., 2008. С. 163-171

2. Регламент Федерації футболу України щодо діяльності агентів футболістів:Затверджений Рішенням Виконавчого Комітету ФФУ від 01 березня 2003 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ffu.org.ua/ukr/ffu/ndocs/ffu_ regulation

3. Алиев Э. Г. Проблемы агентской деятельности в мини-футбольных клубах / Э. Г.Алиев, К. В. Еременко, О. С. Андреев // Ученые записки университета имени П. Ф. Лесгафта.– 2008. – №10(44). – С.2-5.

Долматова Ганна Костянтинівна,

студентка 3-го курсу факультету підготовки слідчих ОВС

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник – к.ю.н., доцент Деревнін В.С.

Дата добавления: 2015-05-23