ТЕМА 3. Влада 2 страница

Влада і власність можуть бути відокремлені на деякий час, але розділити їх назавжди ніколи не вдасться, оскільки, освідомивши згубність такого розділення або власність купить владу або влада захопить власність. Це твердження знаходить прояв у світовій історії людства У докапіталістичних системах влада проявлявся через форми економічної залежності: рабство, кріпацтво. За умов капіталізму влада акумулює соц. Зв’язки, які лежать в основі екон відносин.

ТЕМА 4. Політична система

1. Поняття і структура політичної системи.

Політична система - (вузьке розуміння) сукупність політичних суб’єктів, структур і відносин, які беруть участь у реалізації політичної влади

-- (широке розуміння) упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній влад.

= механізм організації і функціонування політичної влади

Структура ПСС – сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність.

Інституціонально-організаційна (держава, партії, суспільно-політичні організації і рухи, ЗМІ, церква)

Нормативна (регулятивна: норми політики, права, моралі, символи)

Функціональна (примус, згода, авторитет, насильство)

Культурно-ідеологічна (свідомість, погляди, політична культура, ідеологія, громадська думка релігія, ментальність)

Комунікативна (інтегративна, зв’язки всіх підсистем шляхом конференцій, зустрічей, виступів)

Політична система є однією з частин (або підсистем) сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, куль­турною тощо.

Елементи СПС:

= суб'єкти політики (народ, класи, нації, соціальні прошарки, держава, об’єднання громадян політичні партії та рухи, громадські організації, трудові колективи), громадяни);

= політичні норми і принципи;

= політичні відносини;

= політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

= політичні зв'язки між названими елементами.

2. Політична система та її функції. Назвіть найважливіші з функцій політичної системи України.

Політ. система цілісна упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів та інститутів, пов’язаних із політикою, з її розробкою та практичним здійсненням.

= складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соц. інститутів, які виконують відповідні політ. функції для захисту інтересів певних класів та соц. груп

Функції політичної системи:

- Теологічна –визначення цілей, завдань та напрямів розвитку суспільства;

- Інтеграційна – узгодження різноманітних інтерессів держави і соціальних цінностей, об’єднання членів суспільства на основі цінностей та ідеалів, прийнятих і задекларованих економічно і політично панівними силами суспільства;

- Організаторська – мобілізація людських, матеріальних, духовних ресурсів суспільства на виконання цілей і завдань подальшого розвитку; Забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки та стабільності політичного ладу

- Розподільча – розподіл матеріальних і духовних цінностей згідно з інтересами соціальних спільнот

- Регулятивна – легітимізація політики, розробка правил і законів поведінки людей та груп у суспільстві, забезпечення позитивного сприйняття та визнання політики членами суспільства

- Контрольна – забезпечення дотримання і виконання законів, вирішення соціально - конфліктних інтересів, зниження соціальної напруги шляхом здійснення контролю за розподілом матеріальних і духовних цінностей, ресурсів,

- Ідеологічна та виховна - формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності.

3. Типологія політичних систем. Які основні типи політичної системи вирізняють у сучасній західній політичній науці?

Політична система визначається класовою природою, соціальним устроєм, формою правління, типом держави, характером політичного режиму тощо., кожна має свої ознаки, форми і типи.

У сучасній західній науці розрізняють такі типи: =військові - громадянські, = консервативні - реформаторські, прогресивні – реакційні; = закриті та відкриті; = мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; = традиційні й модернізовані; = командні, змагальні, соціально примирювальні; = постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні тощо

З огляду на характер політичного режиму, виділяють:

- Тоталітарні – тотальний контроль над особистим життям людини та суспільством; максимальний утиск прав і свобод, відсутність легальної опозиції, повна монополізація влади. Скасування розподілу влади, вождізм, ідеологізація суспільного життя, державні насильство та терор, підконтрольність економіки та її мілітаризація, наявність цензури щодо ЗМІ та ін.

- Авторитарні – проміжна ланка між тоталітарними й демократичними. Влада уособлюється з режимом особистої влади. Істотно обмежено права та свободи громадян, звужено можливості дій легальної опозиції. Парламент стає другорядним органом влади, участь народу в політиці обмежена, домінує офіційна ідеологія, інші ідеології мають бути лояльними до панівного режиму. Можливе співіснування державної та приватної власності. За сучасних умов авторитарні політичні системи характерні при переході до тоталітаризму чи до демократизму.

- Демократичнi – мають значні гарантiї прав i свобод громадян, багатопартiйнicть та легальну опозицію, iдеологiчний плюралізм, висо­кий рівень розвитку громадянського суспільства. 3МІ не обмежені цензурою. Конфлiкти вирiшyються пра­вовими засобами та методами компромісу. Силовi струткури, діяльність яких регламентована законом, забезпечують зовнiшню та внутрiшню безпеку, вони є поза полiтикою.

4. Політична система України, її особливості та структура.

Політична система — це сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу правової системи і політичної культури.

Особливості політичної системи полягають у тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне й адміністативно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему.

Структура політичної системи має такі рівні: інституціональний (організаційно-нормативний) розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи (державних органів, регіональних структур влади та місцевого самоврядування, виборчої та партійної систем); ментально-поведінковий визначає рівень політичного мислення, характер політичних цінностей і норм, стиль політичного мовлення, зміст та типи політичної поведінки; суб'єктно-процесуальний охоплює індивідуальні, групові та масові суб'єкти політики, їх вплив на процес формування і трансформації інститутів політичної системи; інтеракціоністський передбачає зміст та форми політичної взаємодії (співпраці, конкуренції, консолідації, конфлікту, панування та експлуатації) на міжособистісному та груповому рівнях.

5. Поняття держави, її характерні риси та атрибути.

Держава – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов’язаних установ та організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

Основні риси держави:

· Бере на себе обов’язок реалізації спільної волі або забезпечення всезагальних благ та добробуту.

· Володіє верховною і самостійною владою, формально незалежною від будь-якої організацій або особи, тобто суверенітетом.

· Установлює формально обов’язкові для всіх правила поведінки – правові норми.

· Покликана забезпечувати основні права людини, усіх і кожного, хто перебуває на її території.

· Є офіційним представником усього суспільства, головною формою політичної інтеграції суспільства за його розшарування.

· Є уособленням суверенітету народу (нації) реалізує його право на самовизначення.

ознаки держави:

· Відділення публічної влади від суспільства;

· Поява професіоналів-управлінців.

· Класовий характер.

· Територія.

· Суверенітет.

· Легальне право на застосування насилля, примусу.

· Право на збирання податків

До невiд'ємниx атрибутiв держави, якi є її iдентифiкацiйними символами, належать герб, прапор i гiмн. Kоли йдеться про державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, „нацiональний продукт" – вiддзеркалення специфiки геральдичниx традицiй, що примxливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

6. Чому держава є базовим інститутом політичної системи? Чи можливе відмирання держави у майбутньому?

Держава має особисте місце в політ. системі, виступає основним носієм політ. влади та головним знаряддям реалізації класових інтересів, одночасно є головним суб'єктом і об'єктом політ. діяльності і політ. відносин.

Особливе місце Д. пов’язано також з тим, що

= у кожній системі може існувати лише одна Д. та багато інших організацій

= Д. – організація всього населення, а інші організації системи – лише частини населення,

= лише Д. є одноособовою повновдладною організацією в масштабі всієї країни, здатною захистити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;

= уособлюючи суверенітет усього народу та усієї нації, задовольняє і забезпечує загальнолюдські інтереси та загальносоціальні потреби, концентрує у собі різні політичні інтереси

= надає усталеності політичній системі за допомогою упорядкування її діяльності (встановлює норми, методи, умови формування й функціонування)

= лише Д. є офіціним представником народу всередині країни та суверенною організацією - на міжнародній арені. Інші організації вирішують локальні за змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері людського життя.

= лише Д. має у своєму розпорядженні спеціальний управлінський апарат

= лише Д. має у своєму розпорядженні спеціальні установи та заклади примусового характеру та монопольне право застосовувати примус на своїй території. Інші об’єднання такого права не мають

= лише Д. має монопольне право видавати юридичні норми, обов’язкові для всього населення і забезпечувати їх реалізацію. Інші організації приймають рішення, що мають внутрішньорганізаційне значення.

= лише Д. має монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет.

7. Основні теорії походження держави. Особиста думка.

Протягом історії створено різноманітні теорії походження держави: світські (орієнтовані на людину та її звязок із суспільством), релігійні (залежність держави та влади від Бога)

- Теологічна (Ф.Аквінський.) ідея божественного походження держави, є офіціною доктриною Ватикану, та тих країн де релігія має державний характер

- Психологічна (Цицерон, Л.Петражицький) людина має природні й соціальні потреби жити в організованому співтоваристві,

- Насильницька Л.Гумплович, Є.Дюринг, = пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших, сильним слабшого

- Патріахальна (Арістотель, особливо поширена в Англії) – держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання, а влада монарха це продовження влади батька (патріарха) у сім'ї

- Договірна (теорія суспільного договору), Б.Спіноза, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, держава виникла в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей, стала частиною теорії природного права

- Соціально-економічна (світова, марксис-тська, класова) (К. Маркс, Ф.Енгельс В.Ленін) економічні причини: моногамна сім’я та приватна власність породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами та призвели до створення нової публічної влади– держави

- Органічна Г.Спенсер д ержава (як суспільний організм) подібно до живого (біологічного) організму, народжується, розмножується, старіє і гине.

- Космічна - держава виникла із завезенням з космосу на землю іншими цивілізаціями політичної організації суспільства.

8. Функції держави та структура держаної влади.

Функції держави – основні напрями діяльності держави, що розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві з урахуванням державної мети. Їх класифікують за різними критеріями::

- За сферою суспільного життя – економічні, політичні, соціальні, гуманістичні

- За часом виникнення – постійні, тимчасові (подолання наслідків стихійного лиха, надзвичайні стани)

- За соціальним значенням – основні (найбільш важливі напрями діяльності – прийняття законів, оборона країни, захист правопорядку) додаткові (зміцнення збройних сил)

- За територіальною спрямованістю – внутрішні, зовнішні за засобами діяльності Д.: законодавча (правотворча); виконавча (управлінська); судова; правоохоронна; інформаційна.

Серед основних функцій виділяють: Захист суспільного ладу. 2. Запобігання й усунення соціально небезпечних конфліктів 3. Регулювання економічних та інших суспільних відносин 4. Здійснення єдиної для країни внутрішньої політики 5. Зовнішні (оборонна, дипломатична, співробітницька)

Структура держави: – система органів і установ, які виконують внутрішні і зовнішні функції держави:

1. державний апарат (як система всіх державних органів, які здійснюють завдання і виконують функції управління в державі), це: = органи законодавчої влади; = Президент; = органи виконавчої влади; = органи судової влади, = контрольно-наглядові органи (прокуратура, виправні заклади, інші контрольні органи); = органи громадського порядку (міліція, поліція), органи державної безпеки; = збройні сили

2. державні підприємства, установи та організації

Згідно функцій, які виконують держави виділяють військову, поліцейську, правову, соціальну державу.

9. Правова держава та її основні ознаки.

Правова держава – держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав і свобод людтини і громадянина

Основними ознаками правової держави є:

- верховенство і панування правового закону;

- постійне утвердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної влади;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

- урегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну відповідальність особи й держави, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

- ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

Україна є правовою державою (ст. 1 Конституції)

Як правова держава має високий рівень організації влади: народне представництво, розподіл влади, підзаконність, контроль за діяльністю влади, свобода слова. Основні ознаки У. як правової держави: = єдиним джерелом держ.влади є народ =верховенство права = панування закону в усіх сферах суспільного життя, встановлення переліку питань, що встановлюються виключно законами = поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову = зв’язаність правом діяльності держави, її органів, громадських організацій, посадових осіб та громадян = вищий пріоритет прав і свобод громадян та їх правовий захист = взаємна відповідальність держави та особи = незалежна судова система = ефективний нагляд та контроль з боку держави за реалізацією правових норм = висока правова культура громадян, їх обізнаність з законами та уміння їх використовувати у практичному житті.

10. Соціальна держава. Які передумови необхідні для формування соціальної держави?

Згідно К. У. є соціальною державою.

Соціальна держава – держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості. Термін запроваджено у 1850 р. нім.вченим Л.Штайном теорія державності соціального спрямування якого: соціальна держава створена на основі правових інститутів свободи і власності за участю профспілок в управлінні економікою. У другій половині 20 ст. Концепція правової соціальної держави і політики загального благоденства – стала основою конституційної теорії та практики майже усіх країн Європи

Основні ознаки:.

1. рух до соціальної справедливості на принципах соціальної солідарності та субсидарності

2. ослаблення соціальної нерівності

3. надання кожному громадянину робочого місця чи інше джерело існування

4. забезпечення миру та злагоди в суспільстві

5. формування сприятливого життєвого середовища для людини

Передумовами її формування є:

перехід до соціально-ринкового господарства, підвищ. ролі держави в системі планування і регулювання соціально-економічних процесів

демократизм політичної системи, створення громадянського суспільства, компроміс основних політичних сил відносно цілей та шляхів розвитку суспільства

розвиток системи соціального партнерства та захисту громадян, розроблення інструменту соціально орієнтованої політики для забезпечення соціальних прав та прожиткового мінімуму громадян

створення правової держави, підвищення рівня правового захисту громад, боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

11. Форми державного правління.

Форма правління — організація верховної державної влади, по­рядок утворення її органів та їх взаємини з населенням.Як правило, головними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія.Президентська республіка. За цієї форми главою держави і уряду є президент, який обирається всенародним голосуванням. Уряд призначається президентом, підзвітний йому і не відповідальний перед парламентом. Парламент володіє усією повнотою законодавчої влади, незалежний від пре­зидента, який не правомочний розпускати парламент, однак має право «вето» — не погодитися з ухваленим парламентом певного закону. Прези­дент не несе відповідальності перед парламентом. Нині прези­дентська форма правління діє в США, Мексиці, Аргенти­ні, Ірані, Швейцарії та інших країнах.

- Парламентська республіка. За цієї форми гла­вою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Глава уряду (прем'єр-міністр) — фак­тично перша особа в державі. Свої повноваження, крім суто представницьких, президент здійснює зі згоди уря­ду. Акти президента набувають чинності після підписан­ня прем'єр-міністром чи одним із відповідних міністрів. Президента обирають, як правило, парламентським шля­хом. Президент призначає уряд не на свій розсуд, а з представників партій чи коа­ліції партій, що мають більшість місць у парламенті. Типові приклади парламентської респу­бліки — Італія, Німеччина, Австралія, Ісландія, Ірлан­дія та ін.

- Напівпрезидентська (змішана) форма республікан­ського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентсь­кої та парламентської республік. Президент — глава дер­жави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем'єр-мі­ністра, які підлягають обов'язковому затвердженню пар­ламентом. Формально уряд очолює прем'єр-міністр, однак президент володіє правом спрямовувати діяльність уряду. Уряд відповідальний перед парламентом, проте можливо­сті парламентського контролю за діяльністю уряду обме­жені. Президент, якого обирають на основі загальних ви­борів, має право розпуску парламенту. Така система діє у Франції, Фінляндії, Португалії

- Конституційна монархія — форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі фун­кції передані парламенту, виконавчі — уряду. Тут монарх є верховним носієм виконавчої влади, головою судової си­стеми, формально призначає уряд, змінює міністрів, має право розпоряджатися військовими і політичними сила­ми, видавати накази, скасовувати прийняті парламентом закони, розпускати парламент тощо. Бельгія, Да­нія, Великобританія, Японія, Норвегія, Швеція, Малай­зія, Бутан, ОАЕ. Дуалістична монархія — форма правління, за якої повноваження монарха обмежені у сфері законодавства (пріоритет належить парламентові), але достатньо широкі у виконавчій владі. Парламентська монархія виникла в Англії, де зако­нодавча влада зосереджена в парламенті, виконавча — в уряді на чолі з прем'єр-міністром. Монарх за цієї форми правління не має конституційних повноважень щодо вирі­шення важливих державних справ, є символічною фігу­рою, носієм традицій країни.

- Абсолютна монархія — форма правління, за якою ке­рівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади. Він встановлює податки і розпоряджається держа­вними фінансами (Саудівська Аравія, Оман).

- Теократична монархія — форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн).

Дата добавления: 2015-05-23