Форми державного устрою. 3 страница

Автори даної типологiзацii підкреслюють, що ці три типи на практицівзаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих або інших компонентів

3. Політичні субкультури. Молодіжна субкультура. Особливості субкультури в Україні.

Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей. Фактично йдеться про особливості політичних культур окре­мих суспільних груп.

Групові особливості зумовлені відмінностями в соці­альному стані людей, освітніми, статевими, віковими, ет­нічними, релігійними та іншими чинниками, що дає під­стави для тверджень про субкультуру жінок, робітників, підприємців, селян, молоді. Приміром, молодіжну суб­культуру вирізняють гострота сприймання політичних подій, емоційність, нерідко недостатня зваженість оцінок, тяжіння до нового, а подекуди бунтарство й апатія. Перевага таких цінностей, як можливість спілкуватися і якість життя. Водночас складовою політичної субкультури соціальної групи є найтиповіші риси політичної культури суспільства.

Наявність політичних субкультур, що не збігаються, тобто фрагментарність політичної культури суспільства, за певних умов може призвести до небезпечної втрати загальнонаціональних ідеалів та цілей, до надання місцевим інтересам пріоритетного значення проти інтересів загальнодержавних.

Також виділяють такі субкультури:

· Регіональні — обумовлені такими відмінностями між окреми­ми регіонами країни, як клімат, наявність природних ресурсів, економічна спеціалізація і т. д.

· Соціоекономічні — обумовлені існуванням у суспільстві різ­них груп (соціальних верств, класів), які мають неоднаковий економічний статус, а отже, і відмінності в способі життя, в ін­тересах, які відіграють важливу роль у політичному житті

· Етнолінгвістичні — пов'язані з мовними, етнічними особли­востями відповідних соціальних груп, їхнім національним ха­рактером і етнічною самосвідомістю

· Релігійні — виникають у тому разі, коли релігія є головним елементом загальної культури певної групи людей (наприклад, фундаменталізм є не стільки релігійною, скільки політичною ідеологією)

· Вікові — віддзеркалюють різні системи політичних цінностей у представників різних поколінь. Ці субкультури існують в ос­новному в суспільствах, які реформуються

4. Значення політичної культури для розвитку демократичного суспільства. Особиста думка.

політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві.

зростання значення й ролі політичної культури народу в суспільному житті є об’єктивною закономірністю розвитку та функціонування демократичного суспільства й держави. Суспільна практика переконливо свідчить, що чим вищим є рівень політичної культури громадян, чим повніше вони поінформовані про події, які відбуваються в країні та за її межами, тим відповідальніше вони ставляться до власної справи, до справ держави й суспільства.

5. Які національні політичні традиції впливають на політичну культуру в Україні?

Політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин.

Політична культура - зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп

Політичні національні традиції є способом передавання стереотипів політичної свідомості та політичної поведінки, які були сформовані під впливом соціальних факторів та особливостей історичного розвитку конкретного народу, наступним його поколінням.

Вносячи в політику значний елемент сталості, поміркованості та навіть статичності, традиції уможливлюють більш-менш успішне прогнозування в політиці.

Традиції в суспільному житті є підґрунтям, на якому базуються різноманітні політичні дії значних мас людей у сфері політики. Традиції народу виявляються в певних рисах поведінки, що постійно відтворюються за різних історичних обставин.

6. Політична соціалізація особи: сутність, фактори, механізми.

Політ. соціалізація = процес, в ході якого людина засвоює цінності, нормі та зразки поведінки, щоб відповідати вимогам та очікуванням суспільства = процес підготовки особи до виконання політ. ролей = необхідний елемент відтворення та збереження політ. системи

Активно впливає на формування політичної свідомості осо­би та її політичну поведінку, що сприяє становленню особистості громадянина.

3 етапи: 1) доконвенціальний (егоцентричність та індивідуалістичність сприйняття світу; під дією сім’ї у дитини формується свідомість); 2) конвенціальний (шкільний період життя, усвідомлення зв’язку із суспільством та політикою, придбання політ. знання; 3) постконвенціальний: формування власної критичної позиції що в основі політ. поведінки, формується політ. особистість.

Механізми: шляхом самовиховання, виховання та формування політичних цінностей та політичної культури особи через агентів – посередників соціалізації

Посередники, включення індивіда в політику: сім’я, дошкільні дитячі заклади, школа, вузи, первинні групи, політ. інститути, молодіжні організації, релігійні та суспільні об’єднання, засоби масової інформації.

Які ж основні ф актори впливають на процес політичної соціалізації особи?

Передовсім це моральний та ідейно-політичний вплив суспільства в цілому (політичної системи, соціально-класової структури, політичної культури, засобів масової інформації, культури і мистецтва тощо).

По-друге, притаманні індивіду певні біопсихологічні характеристики (темперамент, інтелект, воля тощо).

По-третє, рівень політичного розвитку та відповідний соціальний досвід особи.

По-четверте, соціальний статус особи.

За сучасних умов виявляються дві тенденції, у боротьбі яких відбувається процес політичної соціалізації. Перша тенденція полягає в зростанні суспільної потреби в розвитку політичної свідомості особи, в її активному включенні в політику. Цей процес особливо яскраво помітний за демократизації різних типів політичних систем і режимів. Друга тенденція, на противагу першій, виявляється в різних формах відчуження людини від держави, її інститутів, від прийняття політичних рішень.

7. Політична культура в сучасній Україні: традиції та інновації. Наведіть приклади.

Політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин.

Політична культура - зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп

Ще недавно політологи відмічали такі особливості політичної культури сучасної України:

- заідеологізованість мислення, непримиренність до будь-яких нетрадиційних поглядів

- низька компетентність у керування справами суспільства та держави

- правовий нігілізм

- нерозвинутість громадянських позицій

- недостатньо розвинена індивідуальність

- підданські відносини до будь-якого центру реальної влади

- феномен „спіраль мовчання”

Ситуація значно змінилася після Помаранчевої революції, внесення змін до виборчого законодавства, конституційної реформи, посилення демократичних процесів. Людина відчула реальну можливість здійснювати своє волевиявлення, що значно підвищило її політичну свідомість, поведінку тощо.

ЗМІ сприяють підвищенню політичної культури. Політологи визнають, що в Росії немає жодної передачі в прямому ефірі подібних щотижневим українським телевізійним програмам.

Можна виділити декілька тенденції в нинішній політичній культурній ситуації, що склалась в Україні:

* деідеологізація політичної культури і ліквідація державної монополії на політичну культуру;

* зростання інтересу до історичної культурної спадщини, в тому числі до релігії і церкви;

* посилення культурно-комунікативної апатії, послаблення інтересу до питання на користь візуальних, видовищних форм (телебачення, відео), значне зниження відвідувань театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек;

* зростання в побуті елементів антикультури (наркоманії, злочинності, корупції, рекету, проституції, порнографії, патологічних нахилів тощо);

* особливу занепокоєність викликає стан української мови, українського книгодрукування, бібліотечної справи, кіномистецтва.

8. Функції політичної культури. Як вони виявляються в сучасній Україні

Функції політичної культури: - регулятивна; - нормативно-ціннісна; захисна;виховна; комунiкативна; - інтегративна; - пiзнавальна; - прогностична.

Функція - роль, яку соціальний інститут або явище відіграють у житті суспільства.

-Пізнавальна - озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки з питань політики й політичного життя. (знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури й функції політичної системи)

-Регулююча в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п.

-Виховна - сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням

-Комунікативна - через політичні традиції, які домінують у суспільній свідомості і практиці, стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Шляхом виховання й навчання, а також під впливом безпосередньої практики нові покоління сприймають існуючі еталони домінуючої політичної культури.

-Інтегративна - політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

9. Політичні міфи та стереотипи.

Важливим компонентом політичної поведінки є політичні стереотипи, тобто певні зразки. Зразків таких стереотипів у політичному житті цілком достатньо. Так, прикладом стереотипу політичної поведінки радянських керівників у минулому був обман, що його вважали нормою політичної поведінки не тільки щодо політичних супротивників, а і щодо власного народу

На відміну від стереотипу, в якому у спрощеній формі відзеркалюється певний доволі складний елемент дійсності, міф набагато складніше явище психічного життя. Міф управляє людиною, створює для неї особливу — міфологічну реальність. Безкінечний потік інформації, навала символів, образів, “картин” сприяє міфологізації свідомості людини, оскільки міф постає стійкою структурою й дозволяє запровадити певну впорядкованість до хаотичної “картини світу”. Міф виявляється тією самою “реальністю”, в яку людина відверто хоче вірити.

Полiтична мiфологiя - це елемент, складова частина масової полiтичної cвідoмості, що базується на некритичному емоцiйно забарвле­ному тiлесному уявленнi про полiтичну дiйснiсть, яке замiщує реальне уявлення про неї та її справжнє значення.

Її структурною одиницею є стереотипнi полiтичнi зразки - мiфи ( стандартизованi, впорядкованi, емоцiйно забарвленi уявлення про соцiально-по­лiтичний об'єкт, прийнятi не на основі рацiональних дослiджень або роздумiв, а на вipy). Особливості: = поєднує реальнicть й вигадки, забезпечує їх правдоподiбнicть (рацiоналiзованi, свідомо й цiлеспрямо­вано створюються iдеологами на основі бажань, надiй i сподiвань людей, а потiм поширюються через 3MI) = формує свiтовiдчуття, стійкі психологiчнi й iдео­логiчнi установки

= використовується як засiб досягнення та легiтимiзацiї влади й полiтики, засiб прищеплення громадянам певних цiнностей i способiв по­ведiнки, для спрямування поведiнки в певне русло, запо­бiгання соцiальним катаклiзмам тощо.

Кожен уряд намагається переконати громадян, що вiн пiклyється про свiй народ, хоча ця турбота мaє iлюзорний характер, оскільки він вiдстоює iнтереси певної части­ни правлячої елiти. "Тенденції на краще" манiпyлювання статистичними показниками.

3а допомогою мiфiв полiт. сили) мобiлiзують енергiю людей на вирiшення складних економiчних i соцiальних завдань. Опозицiя використовує мiф про благотворну дію соцiальної революції, яка змiнить життя всіх людей на краще. (при цьому руйнівна революцiя слугує інтe­ресам вузьких верств населення) наприклад – Помаранчова революція.

Полiт.мiфологiя потрiбна полiтикам, якi при владi та тим, котpi прагнуть до неї.

Пiдвищення полiтичної культури населення певною мірою допомагає розпiзнавати мiфологiю й ухвалювати рацiональнi полiтичнi рiшення.

10. Зробіть порівняльний аналіз західної і східної політичної культури.

Політологи декілька років тому виділяли такі Цінності та орієнтації:

західної політичної культури:

Орієнтація в полiтицi на рацiональнi цілі, інтереси.

Верховенство прав i свобод особистості. Автономність індивіда.

Орiєнтацiя на конфлiкт i узгодження рiзних інтересів. Визнання прав опозиції. Толерантність.

Орiєнтацiя на горизонтальнi зв'язки.

Цiннiсть громадянського суспiльства.

Орiєнтацiя на домiнування iнновацiй.

Орiєнтацiя на забезпечення правопорядку з боку держави, гарантії прав і свобод людини.

Лідер – кращий з рівних.

східної політичної культури:

Орієнтація в політиці на етнічні цінності, традиції.

Верховенство суспільних, групових інтересів над особистісними.

Орієнтація на безконфліктність суспільства. Негативне ставлення до опозиції та інакодумства.

Орієнтація на патронажно-клієнтальні зв’язки. Цінність родини, роду, общини, корпорації.

Орієнтація на домінування традицій.

Орієнтація на патронаж з боку держави.

Лідер – батько нації.

На мою думку на політичні культури як Сходу так і Заходу вплинули події Помаранчевої Революції.Населення всіх регіонів України переглядали та переосмислювали свої погляди та переконання, значно підвищено політичну свідомість та громадянську активність активізовано демократичні процеси. незалежно від місця проживання

ТЕМА 8. Політичне лідерство

1. Політичне лідерство та його обґрунтування в політології.

Проблема лідерства стала предметом наукового дослідження дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Макіавеллі описав образ лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політ. цілей.

Лідер (від англ. leader-вождь) – авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дає йому змогу відігравати істотну роль у соціальних процесах. Лідер – особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності. Проблеми лідерства вивчають різні науки: психологія, соціологія, соціальна психологія і т.д.

Полiтичне лiдерство - це процес взаємодiї мiж людьми, пiд час якого однi виражають потреби, iнтереси своїх послiдовникiв i в силу цього мають престиж i вплив, а iншi добровiльно вiддають їм частину своїх полiтичних владних повноважень i прав для здiйснення їх цiлеспрямованого представництва i реалiзацiї.

Дiяльнiсть лiдера обов 'язково передбачає:

1)полiтичний дiагноз, який означає аналiз i оцiнку ситуацiї;

2) визначення напрямiв i програми дiяльностi, яка сприяє розв'язанню суспiльної проблеми;

3) мобiлiзацiю виконавцiв (посадових осiб, бюрократiї i населення) на реалiзацiю цiлей.

Полiтичну поведiнку лiдерiв мотивують такі основні потреби: 1)У владi; 2)у контролi над подiями;

3)у досягненнi цiлi; 4)у належностi до певної групи i отриманнi її схвальної оцiнки.

Лiдер бажає влади з таких причин:

1)щоб обмежувати дiї iнших;

2)щоб iншi не втручалися в його справи;

3) щоб досягти полiтичних цiлей.

2. Теорії політичного лідерства.

Полiтичне лiдерство - це процес взаємодiї мiж людьми, пiд час якого однi виражають потреби, iнтереси своїх послiдовникiв i в силу цього мають престиж i вплив, а iншi добровiльно вiддають їм частину своїх полiтичних владних повноважень i прав для здiйснення їх цiлеспрямованого представництва i реалiзацiї.

Проблема лідерства стала предметом наукового дослідження дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Макіавеллі описав образ лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політ. Цілей

- Теорiя рис лiдера(Е. Богардус, Ф. Гальтон, Ю. Дженнiнгс та iн.) - лiдерами стають iндивiди з такими рисами: енергiйнiсть, розвинений iнтелект, сила волi, цiлеспрямованiсть, органiзаторськi здiбностi, новаторство, творчий потенцiал i т. д.

- Ситуацiйна концепцiя(В. Даль, Т. Хiлтов та iн.) - обгpунтовує iдею залежностi поведiнки лi­дера вiд соцiальних умов. Саме конкретні об­ставини обумовлюють потребу в полiтичному лiдерствi, визначають функцiї та поведiнку по­лiтика.

- Психоаналiтична концепцiя (З. Фрейд) - лiдерами стають люди, в яких вiдбуваєть­ся витиснення лiбiдо, i психосексуальна енер­гiя спрямовується на активну полiтичну дiя­льнiсть.

- Теорiя „оточення, що робить короля” - лiдерами не стають самотушки: «потрiбно­го» лiдера шукають, знаходять, «садять на трон», пiдтримують „творці” i прибiчники.

- Марксистська теорiя - лiдери з'являються як реакцiя на об'єктивну потребу; лiдери завжди виступають як пред­ставники певних класiв.

- Теорiя лiдерства без рис - певнi риси лiдера проявляються пiд час його дiяльностi

3. Сутність і типологія політичних лідерів. Особиста думка.

Лідер (англ. leader— вождь) — авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціальних процесах, ситуаціях. Лідер — особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства.

Багато дослідників лідерства спираються на типологію, яку розробив німецький соціолог і політолог М.Вебер. Він виокремлює три типи лідерства: 1) традиційне; 2) харизматичне; 3) раціонально-легальне.

Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для “доіндустріального суспільства”). Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв'язана з тради­ційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою діяль­ність.

Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення свято вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, а тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині.

Р аціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких він несе відповідальність перед виборцями.

За стилем розрізняють авторитарне лідерство, що передбачає одноосібний вплив і грунтується на погрозі силою, та демократичне лідерство, яке дозволяє членам групи брати участь в управлінні її діяльністю і визначенні цілей. За видами виділяють формальне й неформальне лідерство. Формальний лідер зв'язаний зі встановленими правилами призначення керівника і передбачає функціональні відносини. Неформальний — виникає на основі особистих взаємин учасників.

4. Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві.

Будь-яке суспільство, обираючи або висуваючи свого лідера, ста­вить до нього необхідні, а іноді і досить суворі вимоги, які випливають із конкретної політичної ситуації. Виборцю завжди цікаво знати, кому він вручає мандат довіри, що це за людина, яка в неї біографія і навіть особисте життя. Головне, щоб деталі особистого життя кан­дидата не впливали на виборця більше, ніж його передвиборна про­грама. З іншого боку, "Найбільш серйозний іспит— іспит владою".

Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві визначає так звана антрепренерська система рекрутуваня лідерів.

Антрепренейська система характеризується

відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на заняття лідерських позицій;

невеликою кількістю інституціональних фільтрів - формальних вимог до потенційних лідерів;

широким колом селекторату до якого фактично належать усі виборці країни,

високою конкурентістю добору,

гостротою суперництва на заняття керівних позицій,

першочерговою значимістю особистих якостей,

індивідуальної активності, умінням знайти підтримку широкої аудиторії.

На Заході політичну активність більшість лідерів проявляє уже в молоді роки. Висунення на виборні партійні, а пізніше на державні посади відбувається після отримання диплому про вищу політичну або юридичну освіту. Партійна кар’єра стає обов’язковою ланкою у політичній кар’єрі державного діяча.

Принципи висування лідерів в демократичному суспільстві

відкритість

гласність

альтернативність

легальне змагання

5. Якими рисами, на ваш погляд, повинен бути наділений сучасний політичний лідер?

Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Психологи й політологи вважають, що влада розбещує багатьох людей: гарні можуть стати поганими, а погані — ще гіршими. А тому люди, яким притаманний тиранічний характер, не повинні бути допущені до державної влади Необхідні й "пробивна сила" та вміння переконувати і об'єднувати навколо себе людей. Політичний діяч має бути також толерантним (терпимим), душевним, чуйним, благородним, чесним та совісним

Характерні риси політичних лідерів:

- Наявнiсть чiткої полiтичної програми, що вiдпо­вiдає інересам великих соцiальних груп;

- Популярнiсть, умiння подобатися людям, завойовувати їх симпатії;

- Полiтична воля, здатність брати на себе відповідальність та уміння реалізовувати свою програму;

- Гострий розум та політична iнтуiцiя;

- Органiзаторський талант та організаторські здiбностi.

Якості політичного лідера:

1) Готовнiсть виходити за межi бюрократичних процедур пiд час прийняття рiшень в екстремальних ситуацiях → мистецтво створювати принципово нову модель поведiнки i мислення, яка б поширювалась у всьому суспiльствi.

2) Уміння допомогти нацiї повiрити в майбутнє, подолати невпевненiсть → умiння Формулювати нові творчi цiлi, евристичнi програми та iдеологiю за умов, коли втрачено cтapi орiєнтири, суспiльство розколоте, у ньому панують анархiя i апатія.

Здатнiсть персонiфiкувати функцiональнi цiн­нocтi вiдповiдно до конкретного iсторичного пе­pioдy → Здатнiсть пов'язувати актуальнi інтереси з iсторiєю краiїни, традицiями сучасного та попереднiх поколiнь

6. Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності політичних лідерів в сучасній Україні (особиста думка).

Критеріями оцінки популярності та ефективності діяльності лідера в сучасній Україні є відповідь на питання: що конкретно той чи інший політик зробив для економічного росту держави, для покращення благополуччя кожного конкретного громадянина та його вплив на імідж України на зовнішньому ринку.

Важливим елементом ефективної політичної діяльності лідера є довіра, емоційна й практична підтримка лідера його при­бічниками. Тоді люди охоче і без примусу беруть участь у реаліза­ції запропонованої ним політичної лінії. За умов загальної довіри прорахунки лідера не дуже помічають, а помилки легко вибача­ють. Коли такий лідер раптом міняє політичний курс на інший, то це можуть розцінювати не як крах його попередніх задумів, а як гнучку політичну тактику та необхідний прагматизм.

У разі браку або втрати довіри до лідера з боку мас. (втрату здатності гідно репрезентувати інтереси своїх прихильників і провал раніше проголошених намірів) - лідер стає об'єктом жорстокої критики і на­віть глузування з боку різних політичних сил. У суспільному житті різні політичні угруповання вдаються до тактики протидії або й політичного виклику офіційній політиці. Це відбивається у виявах прихованої або відкритої ворожості як до самого лідера, так і до тієї політики, яку він проводить. Тоді, збільшується кількість порушень писаних та неписаних законів, виявів екстремізму та громадянської непокори, які можуть призвес­ти до суспільних заворушень або навіть до громадянської війни.

За тих самих соціальних умов, той самий клас або верства можуть висувати різних лідерів — конформіс­тів, що «пливуть за течією», і нонконформістів, тобто тих, хто йде «проти течії», долаючи інерцію та опір.

Роль лідерів є особливо значною в переломні періоди розвит­ку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання.

7. Сутність політичного лідерства та його функції.

Полiтичне лiдерство - це процес взаємодiї мiж людьми, пiд час якого однi виражають потреби, iнтереси своїх послiдовникiв i в силу цього мають престиж i вплив, а iншi добровiльно вiддають їм частину своїх полiтичних владних повноважень i прав для здiйснення їх цiлеспрямованого представництва i реалiзацiї.

Дiяльнiсть лiдера обов 'язково передбачає:

1)полiтичний дiагноз, який означає аналiз i оцiнку ситуацiї;

2) визначення напрямiв i програми дiяльностi, яка сприяє розв'язанню суспiльної проблеми;

3) мобiлiзацiю виконавцiв (посадових осiб, бюрократiї i населення) на реалiзацiю цiлей.

Основні функції політичних лідерів:

- Iнтеграцiя суспiльства, об'єднання населення;

- Прийняття оптимальних політичних рiшень;

- Соцiальний арбiтраж i патро­наж,

- захист населення вiд безза­коння, самоправства, бюрократiї, пiдтримка порядку в суспiльствi;

- Взаємовiдносини влади i населения, запобiгання вiдсторонен­ню громадян вiд полiтики;

- Генерування оптимiзму i соцiальної енергії, згуртування насе­лення навколо спiльної полiтичної ідеї;

- Легiтимiзацiя полiтичного ладу.

8. Які фактори найбільше впливають на характер політичного лідерства?

Існування й функціонування лідера визначається об'єктивними потребами органі­зації соціального життя. Особа, що претендує на лідерство, повинна мати певні соціальне значущі риси, які формую­ться в процесі її взаємодії з іншими людьми. Уже те, що особистість стає лідером, бере на себе відповідальність, спричиняє певні змі­ни її поведінки, індивідуальних характеристик, хоч детермінова­ність поведінки лідера суспільними відносинами зовсім не позба­вляє його індивідуальності та активності. У політичному житті за характером і масштабами діяльності розділяють лідерів трьох рівнів:

- лідер першого рівня — малої групи;

висуває невеликий колектив людей, які мають спільні інтереси, формується на підставі особистих рис людини, які оцінюються групою безпосередньо в процесі спільної групової діяльності, притаманні, організаторські здібності, уміння спілкуватися, діловитість, підприємливість, прагматизм, велика працездат­ність, висока аналітичність розуму, компетентність, яскраво ви­явлена схильність до суспільної та державної діяльності, міцність принципів і переконань за здатності до сприйняття альтернатив і пошуку нового, уміння переконувати і вести за собою людей, оп­тимізм, увага до людини тощо

Дата добавления: 2015-05-23