Феноменологія. Символічний інтеракціонізм

Символічний інтеракціонізм

Симвончний інтеракціонізм - один із найбільш цікавих і продуктивних на­прямків в сучасній соціологи, який зводить зміст соціальних процесів до взає­модії індивідів в групі і суспільстві. Засновником теорії символічного інтеракціонізму був американський соціолог професор філософи Чіказького універси­тету Дж. Мід, який визнавав перевагу соціального над індивідуальним і прагнув подолати обмеженість тієї дослідницької традиції, в якій індивід і суспільство протиставлялись один одному. В праці "Розум, Я і суспільство" (1934 р.) Мід підкреслює, що соціальний світ індивіда і людства переповнюється соціальними взаємодіями, в яких велику роль відіграє "символічне оточення". Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів-символів, до яких Мід відносив жест і мову.

В найбільш чіткій і короткій формі основні моменти теорії символічного інтеракцюнізму викладені в праці Г. Блумерл (1900 - 1987 рр) "Символічний інтеракціонізм перспективи і метод" (1969 р.) Різні течи теорії символічного інтеракцюнізму акцентують увагу на різних частинах цієї теорії Так, Чіказька школа зосереджується на здійсненні взаємодії і процесі інтерпретації, школа університету Айови намагається формалізувати дослідження і їх результа­ти, розробляє вимірювальні процедури і шкали оцінок, припускаючи, що людське "Я" є стабільне і відносно незмінне. Ще один напрямок теорії симво­лічного інтеракцюнізму — “рольова теорія”. В 1970-і рр. символічний інтерак­ціонізм вважався основною альтернативою функціоналізму і теорії соціаль­них систем (особливо в тому вигляді, в якому вони розвивались Т. Парсонсом), які складали в той час панівну парадигму в американській соціологи. Крім того, даний підхід мав важливе значення в соціологи як критика позитивізму. В останній час найсуттєвішою розробкою в теорії символічного інтеракцюніз­му є класифікація технік і стратегій спілкування Е. Гоффмана (1922 - 1982 рр.)

Феноменологія як новий напрям теоретизування (на відміну від структур­них функціоналістів і емпірикнів) в соціологи почала заявляти про себе в 60-і рр XX ст. Головними моментами позиції соціологів-феноменологів є такі:

• негативне ставлення до методологи як сукупності прийомів, призначених для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;

• відмова від спроб визначити природу соціальних об'єктів, що вивчаються;

• сугубо природниче ставлення до аналізу особистості і й діяльності;

• уява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утворе­ної самими діючими індивідами;

• наші уявлення про реально діючі об'єкти невіддільні від них самих;

• об'єкти, з якими має справу людина, тісно пов'язані з й уявленнями про ці об'єкти які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.

Шюц, а пізніше П. Бергер і Т. Лукман у своїй спільній праці "Соціальне конструювання реальності" (1967 р.) показали і довели, що найбільш повно і послідовно людська суб'єктивність реалізується у світі повсякденності. Повсякденність — одна із сфер людського досвіду, яка характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу, яка ви­никає на основі трудової діяльності.

Дата добавления: 2015-05-23