Внутрішня соціальна структура особистості. Інтереси. Потреби. Мотиваці. Соціальні норми

Основними елементами структури особистості є: 1) інтегрованість особистості у соціальне середовище (статуси і ролі); 2) спрямованість особистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину; соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий контроль (потреби, цінності тощо).

Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову. Американський соціальний психолог А. Маслоу вважається засновником ієрархічної теорії потреб. Він розділив потреби на: 1) потреби в їжі, воді, одязі, повітрі, теплі, сексі тощо; 2) потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки; 3) потреби відчувати причетність до подій (соціальні); 4) потреби поваги з боку оточення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги; 5) потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження). Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, не тільки зважає на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволеності бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ними, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості. Фіксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення — усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності. Інтерес — це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.

Потяг до дії певним мотивом позначається як мотивація. Мотивація ж усвідомлюється як процес вибору між різними мотивованими діями, як процес, що регулює і спрямовує дію на досягнення специфічних для даного мотиву цільових станів, які підтримують цю спрямованість. Зазвичай мотиваціявиражає цілеспрямованість діяльності і в окремих випадках пов’язана з проблемою мотиваційного контексту між різними цілями. Їїможна охарактеризувати як процес: · вибору між мотивованими діями; · регулювання і спрямування дії на досягнення певних цільових станів, які підтримують цю спрямованість; · зваження можливих наслідків дій, оцінка їх результату; · прогнозування поведінкового акту від початку до кінця; · здійснення функції саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту, насамперед до і після виконання дії; · застосування функціональних здібностей; · пояснення актуальної поведінки щодо індивідуальних відмінностей.

Соціальні норми — сукупність зобов'язуючих принципів, правил, еталонів вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб'єктів на всіх рівнях і у всіх сферах людської життєдіяльності. Для забезпечення належного виконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного: формальні позитивні (нагородження медалями, орденами; грошова винагорода тощо) та неформально позитивні (слава, повага тощо) і негативного: формальні негативні (покарання, арешт тощо) та неформальні негативні (громалський осуд, відмова подати руку тощо) характеру.

Дата добавления: 2015-05-23