Методика формування колективу. Змоделювати колективну творчу справу

Як спеціально організоване об'єднання учнів колектив формується не відразу: це справа складна і потребує значних затрат сил і часу.
За Макаренком: 1) етап – вимоги ставить педагог; 2) актив підтримує вимоги вихователя, ставить їх до себе і до інших членів колективу; 3) вирішальний вплив має колективна вимога – громадська думка;
За Лутошкіним: 1) “пісчані розсипи” (кожен в групі сам по собі); 2) “м’яка глина” (вже виникають внутрішні зв’язки між вихованцями, але для спільної діяльності їм потрібна підтримка); 3) “блимаючий маяк” (виділяється актив); 4) “червоне вітрило” (принцип “один за всіх всі за одного”, але прийти на допомогу іншим колективам ще не готові); 5) помолотий смолоскип” (колектив прагне принести користь).
Одним із основних педагогічних засобів формування колективу є методика колективного творчого виховання, яка дає простір для розвитку дитячої самодіяльності та ініціативи. Для успішного керівництва колективом педагог повинен постійно збирати й аналізувати інформацію про учнівський колектив, використовувати різні методики (соціометрію, анкети, твори, тощо) і на основі аналізувати, планувати і здійснювати вплив.
Організація колективної творчої справи:
1) попередня робота вихователя з колективом – захоплення перспективою цікавої і потрібної справи;
2) колективне планування - створення мікро груп для вироблення пропозицій, обговорення їх спочатку в мікро групах, потім на загальних зборах;
3) підготовка КТС;
4) проведення;
5) колективне підведення підсумків;
6) післядія – роздуми педагога щодо ефективності справи.

37. Виховна робота класного керівника. Фрагмент плану роботи класного керівник на тиждень.

Класний керівник це вчитель, який призначений директором школи для організації і здійснення виховного процесу в класі.
У своїй роботі класний керівник керується державними документами про школу, освіту і виховання. Класний керівник має володіти глибокими психолого-педагогічними знаннями та уміннями (комунікативними, організаторськими, прогностичними, конструктивними тощо).
Функції класного керівника: 1) виховна: формування всебічно розвиненої особистості вихованця; 2) розвивальна; 3) організаторська; 4) діагностична (визначення рівня вихованості окремих учнів і колективу класу); 5) соціальна; 6) координаційна; 7) методична; 8) стимулююча;
Класний керівник самостійно визначає час, оптимальні форми, методи, засоби виховної роботи.
Обов’язки: - всебічне вивчення інтересів і нахилів учнів, взаємин у сім’ї та класі, - згуртування учнів у дружний колектив, розвиток самоуправління та ініціативи; - піклування про розвиток пізнавальних інтересів і здібностей учнів, виявлення причин неуспішності, організація надання допомоги невстигаючим; - сприяння залученню учнів до заг. шк. справ, гуртків, об'єднань; - піклування про життя і здоров’я учнів, запобігання утворенню шкідливих звичок; - співробітництво з сім’ями учнів та громадським організаціями; - ведення документації: кл. журнал, особові справи; - підвищення кваліфікації.
Зміст роботи: національне, громадсько-патріотичне, правове, трудове, екологічне, фізичне виховання.
Робота з класом – згуртування колективу, формування активу, специф. робота з хлопцями і дівчатами, індивідуальна робота.
Орієнтований план виховної роботи:
1) вступ (характеристика учнівського колективу, визначення мети і основних виховних завдань).
2) основні виховні справи (класні години, збори).
3) індивідуальна робота з дітьми;
4) охорона життя і здоров’я дітей;
5) робота з батьками.
Основні форми:
- класна година; - колективна творча справа; - індивідуальні бесіди;

38. Позакласна та позашкільна робота з учнями. Спланувати позакласну роботу з старшокласниками гімназії.

Звичайною формою як навчальної так і виховної роботи в школі є урок. Але невід'ємною частиною педагогічного процесу є позаурочна робота (позакласна) і позашкільна робота, яка має специфічні форми організації. Характерною ознакою є добровільність. Школяр сам обирає зміст, напрями, форму позаурочної роботи, керуючись своїми інтересами і можливостями.
Позакласною називається здійснювана в позаурочний час і спрямована на задоволення інтересів і запитів учнів, різноманітна освітня і виховна робота, організована колективом школи.
Позашкільна робота – різноманітна позаурочна робота, здійснювана навчально-виховними, культурно-освітніми закладами, молодіжними та громадськими об’єднаннями.
Форми позашкільної освіти:
- гурток – самодіяльне об'єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, літератури, мистецтва. Заняття в позаурочний час 1-4 рази в місяць.
- клуби – об’єднання гуртків, або самостійних організацій учнів для задоволення інтересів школярів.
Позакласні форми:
- класна година. Це година спілкування класного керівника з учнями. Структура: вступна, основна, заключна частини. Вступна – створення відповідного настрою, мотивація на діяльність. Основна – розкриття теми, мети, завдань, класної години. Заключна – висновки. Складаються конспекти (тема, мета, обладнання, місце проведення, учасники: вступ., осн., висновки).
- колективна творча справа – передбачає активну участь учнів в плануванні, організації та аналізі роботи, основаної на ініціативі та солідарності учнів. Мета: формування товариських стосунків, розвиток взаємодопомоги і т.д.(6 етапів: - попередня робота; -колективне планування; -підготовка; -проведення; -колективні підсумки; - післядія).
- бесіда;
- індивідуальна бесіда.

39. Спільна робота школи і сім’ї. Змоделювати нетрадиційну форму педагогізації батьків.

В системі безперервного національного виховання сім’я є першою природною, постійно діючою ланкою.
Умови успішного сімейного виховання:
- наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;
- повна сім’я;
- висока культура взаємовідносин між членами сім’ї;
- єдність вимог батька і матері у вихованні дітей;
- організація та забезпечення здорового способу життя; дотримання режиму;
- педагогічно-обґрунтовані заохочення та покарання дітей;
- належність позитивного авторитету батьків.
Робота школи з батьками проводиться в таких формах:
а) щорічно батьківська конференція (заг. батьківські збори), доповідь директора про стан навчально-виховного процесу, звіт голови батьківського комітету; б) участь батьків, обраних до шкільної ради в її роботі; в) діяльність батьківського комітету; г) батьківський дворічний університет пед. знань у школі: - лекції з проблем сімейної педагогіки, семінари, конференції по обміну досвідом; - лектрої на теми сімейного виховання; - школи молодих батьків; - батьківські збори. Вони мають бути тематичними: “Як допомогти дитині вчитися” (1-4 кл), “Проблема спілкування батьків і дітей” (5-9 кл), “Інтереси та захоплення дітей” (10-11 кл).
Важливою формою координації зусиль сім’ї та школи є зв’язок із батьками через щоденник. Індивідуальні бесіди з батьками, ознайомлення з літературою.
Позаурочні заходи: “Сімейний вогник”, “Мамина пісня”, і т.д.

40. Поняття про методи виховання, їх класифікація. Умови оптимального вибору методів вихователів. Аналіз власного досвіду.

Педагогічна діяльність здійснювана за допомогою системи засобів, які використовуються з метою формування особистості вихованців – їх називають формами і методами виховання.
розв'язання
метод виховання розчленовується на прийоми, дію, операцію. Прийом – це сукупність дій у структурі методу. Існують утворюючі прийоми (прохання, довіра, організація успіху) і гальмівні прийоми (погроза, пре соромлення, тощо).
Майстерність вихователя полягає в умілому оперуванні системою методів і прийомів виховання, у творчому підході до вибору найефективнішого у даній ситуації.
Класифікація методів:
- метод формування свідомості особистості (бесіда, лекція, дискусія, переконування, навіювання);
- методи організації діяльності, та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, пед. вимога, громадська думка, створення виховної ситуації, метод прогнозування).
- методи стимулювання діяльності і поведінки;
- методи самовиховання (самопізнання, самооцінка, саморегуляція).
В кожному конкретному випадку вчитель вибирає ті, які на його думку будуть найдоцільнішими, зважаючи на:
- мету виховання і завдання, які мають бути розв’язані на даному етапі;
- зміст виховання: способи педагогічної діяльності визначені виходячи з змісту діяльності;
- врахування вікових особливостей дітей;
- врахування статевих і індивідуальних особливостей;
- стиль педагогічного спілкування;
- психологічний клімат колективу;
- засоби виховання (наочності, твори образотворчого мистецтва, музики, різні види діяльності), які застосовуються в тісній єдності з методами;
- рівень педагогічної майстерності педагога;
- очікувані результати: педагогічна інтуїція і вміння прогнозувати допоможуть уявити, до чого приведе застосування того чи іншого методу.

41. Методи формування свідомості особистості. Аналіз застосування цих методів студентами під час педагогічної практики.

До таких методів належать, якими вихователь впливає на свідомість вихованців. Це: розповідь, лекція, роз’яснення, бесіда, дискусія. Психологічні механізми реалізації цих методів переконування, навіювання, наслідування.
Формування свідомості починається з роз’яснення. При роз’яснені важливими є обґрунтованість, вмотивованість, чіткість викладу понять. У виховній роботі з учнями використовується розповідь – опис подій і явищ, з метою формування свідомості. Лекція – містить теоретичні узагальнення. (Мета: формування переконань старшокласників). Різновидом лекції є повідомлення. Воно коротке і вузько планове, компактне.
Діалогічні методи: бесіда (мета: привернути увагу учнів до оцінки подій, явищ, вчинків і т.д.). Може бути фронтальна і індивідуальна, плановою чи експромтом. Дискусії – групове обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом зіткнення різних думок.
Переконування – спосіб комунікативного впливу вихователя, який виражає у емоційному і глибокому роз’ясненні суті соц. і дух. відносин, норм і правил поведінки. Технологія переконування включає такі моменти: висунення тези, підбір аргументів (фактів), демонстрація (міркування в процесі якого відбувається дискусія).
Навіювання – спосіб словесного впливу, розрахований на характеристичне сприйняття інформації, не передбачає глибоко роз’яснення суті. Є пряме навіювання (команда, наказ, настанова) – використовується в ситуаціях, що вимагають безвідмовного прийняття і непряме-опосередковане – вплив на учня через опис якогось випадку або через створення спеціальної ситуації.
Переконування і навіювання на практиці виховання майже не роздільні і мають місце при застосуванні усіх словесних методів.
Наслідування (“роби як я”. В педагогічній діяльності використовується приклади літературних героїв, історичних осіб та відомих сучасників. Але приклади для наслідування бувають як позитивними так і негативними.

42. Методи організації діяльності, формування досвіду суспільної поведінки школярів. Аналіз власного досвіду використання цих методів студентами під час педагогічної практики.

Ці методи можна поділити на 2 групи: а) методи, які сприяють організації діяльності і спілкування учнів, поліпшують їх (прогнозування, пед.вимога, громадська думка); б) методи, які сприяють формуванню способів поведінки, накопиченню і закріпленню досвіду (привчання, вправи, створення виховних ситуацій, рольові ігри).
Прогнозування – спосіб організації діяльності, який виражається в проектуванні, плануванні, постановці перед учнями яскравих цілей, які захоплюють вихованців. Щоб прогнозування було ефективним воно повинно спиратись на інтереси і можливості дітей, враховуючи їхні вікові, статеві, індивідуальні особливості.
Педагогічна вимога – метод впливу за допомогою якого вчитель стимулює або гальмує дії вихованців. В основі – психологічний механізм навіювання. Є пряма (команда, наказ, осуд, погроза, настанова) і непряма (порада, натяк, прохання, схвалення) вимога.
Громадська думка – вимога колективу, яка поєднує оцінку, судження і волю колективу. Слід стимулювати дітей до культурного вираження думки, формувати коректність, дипломатичність в процесі спілкування, поважати критику.
Привчання – організація планомірного і регулярного виховання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звички. Набуття звички здебільшого починається з оволодіння навичками (дія, яка виконується при частковій автоматизації елементів, які складають її).
Вправи (тренування) – метод організації життя і діяльності учнів, при якій створюються умови роботи вчинки у відповідності до прийнятих у суспільстві норм і правил життя. Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення і зміцнення способів дій.
Створення виховної ситуації – передбачене створення педагогом спеціально або використаної ситуації, що виникли спонтанно, для впливу на особистість. Сюди входять т.з. конфліктні ситуації.
Рольова гра – метод закріплення позитивних дій. В грі власною проблемою дитини стають ті норми, наслідувати які ми хочемо її привчити.

43. Методи стимулювання і мотивації діяльності та поведінки школярів. Застосування їх в педагогічній практиці.

До них відносять: змагання, заохочення, покарання, метод вибуху.
Змагання – метод спрямування природної потреби учнів у суперництві в русло формування необхідних якостей особистості. Змагання може бути індивідуальним і колективним. Недоцільними вважаються змагання з конкретних показників успішності, бо це пов’язане з інтелектуальними можливостями школярів.
Заохочення – спосіб висловлення сусп.-позит. оцінки поведінки і діяльності окремого учня чи колективу. Може бути колективне чи індивідуальне. Прийоми заохочування-схвалення (жестом, оцінкою, словами); похвала, вияв уваги, вияв поваги, довір’я (доручення), подяка, премія, нагорода. Вимоги: об'єктивність, опора на громадську думку, особистісний підхід, гласність, дотримання міри.
Покарання – спосіб впливу на особистість, в основі якого лежить засудження дій, вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки. Покарання має викликати в учнів почуття сорому, вини, наміри не повторювати подібного. Прийоми: виправлення (карається додатково); обмеження (якогось задоволення чи прав); моральний осуд: несхвал, зауваження, догана, попередження; умовне покарання; зміна ставлення; переведення в інший клас, школу; виключення з школи.
Метод вибуху – спосіб яскравих, несподіваних, незвично сильних впливів на вихованця, який має на меті дуже швидку перебудову особистості на основі дуже сильних почуттів, що при цьому виникають. Використовується у складних випадках конфлікту особистості і колективу, коли більш м’якими засобами цей конфлікт розв’язати неможливо.

Дата добавления: 2015-05-23