Форми державного устрою

Державний устрій - це політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних оди­ниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому. Не менш поширена класифікація держави за формою державного устрою. Адміністративно-територіальний устрій держави, що включає механізм взаємовідносин між державою та її складовими частинами, центральними й місцевими органами влади, є й формою державного устрою: унітарною чи федеративною.

-Унітарна — це така форма державного устрою, коли в країні функціонують єдині вищі органи влади й управління, а держава поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці (Іта­лія, Польща та ін.).

-Федеративна — це така форма устрою держави (як правило, багатонаціональної), коли відбувається добровільне об'єднання державних утворень, що мають високу політико-правову само­стійність і власний адміністративно-територіальний поділ.

У федерації (союзній державі) діють спільні для всієї країни вищі органи влади та управління, але водночас у кожній державі, що входить у федерацію, зберігаються власні вищі органи (США, ФРН та ін.),

Іноді держави об'єднуються в тимчасовий союз для вирішення певних, конкретних завдань. Такий союз держав заведено називати конфедерацією. Конфедерація на відміну від федерації, що є союзною державою, є лише союзом держав, практично міждержавним об’єднанням. Історичний досвід показує, що найчастіше конфедерації розпадаються, утворюючи федерації.

62.Типологічні ознаки сучасної української держави.

Україна є суверенною, демократичною, правовою, соціальною унітарною державою з республіканською формою правління (парламентсько-президентська республіка).

Ознаками суверенної держави є верховенство державної влади на території У., територіальна цілісність, єдиний конституційний простір, єдине громадянство, офіційний статус державної мови, власні грошово-кредитна система та Збройні Сили, міжнародна правосуб’єктність, державні символи

Ознаками демократичної держави є реальна представницька демократія (обрання ВРУ, Президента та органів місцевого самоврядування на основі принипів виборчого права), поділ влади (ст.6 к), ідеологічний та конституційний плюралізм (ст.15К.), визнання та гарантованість місцевого самоврядування

Ознаками правової держави є визначені К. верховенство права, панування закону, поділ влади, пріоритет та правовий захист прав і свобод людини, незалежність суду, законність управління,

Ознаками соціальної держави є закріплення законом принципів соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності, підтримка державою незахищених верств населення, соціальна спрямованість економіки, охорона праці здоровя, сімї дитинства, соціальний захист громадян,

Як унітарна держава (ст. 2 К) Україна є складною (у складі якої АР Крим) та відносно децентралізованою (держ-адміністрації на рівні області та районів та органи місцевого самоврядування на низових територіальних рівнях)

Ознаками парламентсько - президентської республіки (ст.5 К) є обрання Президента та ВРУ на загальних виборах 5 років, формування КМУ парламентом, участь Президента у формуванні КМУ, відповідальність Уряду перед ВРУ та Президентом, підконтрольність та підзвітність КМУ перед ВРУ, можливість розпуску ВРУ Президентом, право законодавчої ініціативи та право вето Президента.

63.Поняття громадянського суспільства, його основні ознаки.

Громадянське суспільство - сукупність самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних потреб та інтересів індивідів і колективів = система правових інститутів, яка забезпечує самоорганізацію, структурування і амо творення населення держави в цілісній і повновладний суб’єкт – народ (націю)

Основні ознаки громадянського суспільства:

-пріоритет суспільства і особистості над державою

-визнання людини її життя, честі недоторканості, безпеки–найвищою соціальною цінністю

-гарантування і забезпечення прав і свобод людини

-економічна свобода громадян (недоторканість та різноманітність форм власності)

-ефективний соціальний захист громадян

-ідеологічна і політична свобода особистості (відкритість громад. суспільства: інформаційна свобода, свобода думки та слова, освіти та виховання, пересування в межах країни та можливість виїзду за кордон)

-врахування і взаємоузгодження різноманітних інтересів усіх соціальних суб’єктів

-плюралізм (багатоманітність) в усіх сферах суспільного життя: наявність різних соціальн. груп, вільна конкуренція між політичними силами та партіями

-самоуправління громадянського суспільства

-наявність демократичної правової держави

Громадянське суспільство охоплює:

- соціально-економічні відносини й інститути (форми власно­сті, підприємництво, праця);

- організацію і діяльність об'єднань громадян (громадських організацій, політичних партій, профспілок, творчих спі­лок, релігійних організ. тощо);

- сім'ю та сферу виховання, освіти, науки і культури;

- систему засобів масової інформації;

- етичні норми поведінки людей та інші сфери.

Громадянське суспільство забезпечує необхідний і раціональ­ний спосіб існування людей, заснований на розумі, свободі, праві та демократії. (на думку Арістотеля - це суспільство вільних людей, що виникає на певному етапі розвитку).

64. Умови формування і функціонування громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - суспільство, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права

Особливості його формування:

- держава є формою організації громадянського суспільства, яке виникає коли його громадяни і держава виступають як вільні і рівноправні партнери

- правова держава сприяє створенню громадянського суспільства, вона слугує йому, є гарантом функціонування громадянського суспільства

- правова держава закріплює громадянське суспільство законами

- чим сильніше громадянське суспільство, тим менш помітна роль держави, недорозвинуте громадянське суспільство веде до домінування держави

Умовами його формування та функціонування є:

- розподіл влади;

- ринкова економіка, багатоманітність та рівність усіх форм власності;

- свобода підприємництва;

- забезпечення та гарантування прав громадян;

- ідеологічний плюралізм (множинність політичних сил і партій);

- вільний доступ до інформації;

- вільна особистість з почуттям власної гідності;

- розвинуте самоврядування

за 3 етапи формування громадянського суспільства пройшли істотні зміни економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитку свідомості особи і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології:

I (XVI—XVII ст.ст.): визрівали передумови (економ., політ., ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;

II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громад. суспільства в розвинутих буржуазних країнах на засадах юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.

III (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.

64.Становлення громадянського суспільства в Україні.

Процеси створення в Україні громадянського суспільс­тва відбуваються паралельно із створенням незалежної, демократичної, соціальної та право­вої держави. Їх прискоренню сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази.

1. Зародження перших елементів формування громадянського суспільс­тва в Україні: - 1–надання великих повноважень народному зібранню громадян (- рабовласницькі міста-держави, Київська Русь з її основні державні інститути (князь, князівська рада та народне віче); - 2 – боротьбі за волю й незале­жну, суверенну державу (в епоху феодалізму селяни об'єднувалися в сіль­ські общини, обирали атаманів, старшин, козацтво боролося за незалежну Україну); - 3– станов­лення демократичних засад та ідеї громадянського суспільства в конституції Пилипа Орлика 1710р.

2. Розвиток поняття громадянина, що виник як термін після Французької революції XVIII ст., та набув широкого вжитку в усіх європейських країнах і в Україні зокрема.

3. Декларація про дер­жавний суверенітет України 1990 р.., визначала верховенство, самостійність, по­вноту і неподільність влади республіки в межах її території, не­залежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Передбачала народовладдя, утвердження громадянства. Визначала український народ як громадян всіх національностей, що жи­вуть в Україні.

4. Консти­туція У. 1996 року. Визначила, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку са­моврядування. З усвідомлення людиною думки про свою самоцінність, спроможність і можливість своєю працею по­будувати достойне життя власній родині та суспільству в цілому розпочинається процес становлення громадянського суспільства

Конституцією закріплено громадянські права, які забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства та держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сферу особистого життя людини.

65.Основні відмінності громадянського суспільства від держави.

Уперше на чіткі відмінності між громадянським суспільством і державою вказав видатний німецький філософ Гегель1.До тих часів панувало уявлення, згідно з яким не розрізнялись громадські і політичні засади суспільного устрою, все спільне й вважалось одержавленим і, відповідно, державне — суспільним, а тому й ототожнювалися поняття «держава» і «суспільство». Логічним завершенням підходу до структури суспільного устрою, заснованого на абстрактній тотожності інтересів кожного, члена держави і суспільства в цілому, в якому немає місця ні свободі індивіда, ні автономії об’єднань індивідів, стала в XX столітті конструкція тоталітарної державності. Намагання практично’реалізувати тоталітарну модель у різних країнах, призвело, як про це свідчить історичний досвід, до знецінення людської особистості, відвертого нехтування основними правами та свободами людей. Натомість поступальний розвиток соціальних форм життєдіяльності приводить до їх диференціації, виокремлення сфери управління як окремої галузі суспільної діяльності. Держава поступово передає, а інститути громадянського суспільства відповідно перебирають на себе повноваження щодо контролю над певними галузями соціальної життєдіяльності. Насамперед державного втручання позбавляється сфера виробництва, що відтепер засновується на приватній власності і комерційних інтересах. Громадянське суспільство й держава в її інституціональному розумінні являють собою дві невід’ємні складові частини одного явища — сучасного суспільства, які не можуть реально існувати одна без одної і про які окремо може йтися тільки в науці. Держава з часу своєї появи на історичній арені за будь-яких умов і в різноманітних формах здійснювала вплив на суспільство, і в цьому розумінні його існування поза межами державної форми організації неможливе. У сучасному суспільстві інституції громадянського суспільства і державно-владні інститути розглядаються як такі, що спрямовані на забезпечення прав та свобод людини, одні з яких можуть реалізовуватися у формі громадського спілкування, а здійснення інших вимагає додаткових зусиль з боку державної влади.

ТЕМА 5. Політичні режими

66. Поняття політичного режиму. Типи політичних режимів.

Політичний режим (з латинського порядок управління) - сукупність методів, прийомів і засобів здійснення політичної влади певної керівної еліти (політичні, соціальні та класові відносини, засоби та методи реалізації влади, стосунки між державною владою та суспільством, панівні форм ідеології, політична культура)

У різних країнах існують 3 основні типи політичних режимів:

- демократичний,

- авторитарний,

- тоталітарний, які характеризуються та відрізняються один від одного наступними ознаками:

- способом формування органів державної влади;

- співвідношенням гілок влади та органів місцевого самоврядування;

- значенням громадських організацій, партій у політичній системі суспільства,

- існуванням політичної опозиції;

- політико-правовим статусом особи, фактичним захистом її прав та свобод;

- ступенем гласності та свободи слова;

- застосуванням переконань, примушень чи відкритого насилля здіснення влади

Демократичний – найбільш прогресивний політичний порядок, в якому народ є основою демократичного правління - джерелом влади (дотримання демократичної конституції, принципу розподілу влади, рівної участі громадян, організацій, партій в управлінні державою. Вільний розвиток особистості (консервативний, радикальний, ліберальний)

Авторитарний – спосіб правління на безумовному підпорядкуванні сильній виконавчій владі (субординація, сильний центр, концентрація влади в руках однієї особі, партії, класу чи елітної групи, що здійснює нормотворення). Має елементи демократичного та тоталітарного (революційний, стабілізаційний, вождізм).

Тоталітарний: найбільш реакційний режимом - насильницьке панування політичної еліти над суспільством та особою (повний контроль та сувора регламентація з боку держави над всіма сферами життєдіяльності суспільства та життям кожної людини переважно силовими засобами, зокрема збройного насильства). Особистість підкорена владі. (расизм, апартеїд, фашизм, військова-диктатура)

67. Демократія: сутність, її види та форми, гарантії.

Демократія (від грецьк. «народ», «влада») форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут кожної особи

Виникла разом з появою держави і як форма держави можлива в країнах з демократичним режимом, її суб’єкти: громадяни і народ.

Основні форми демократії:

Безпосередня демократія – форма народовладдя, при якому влада здійснюється через безпосереднє волевиявлення населення (вибори, референдуми, звернення, обговорення…)

Представницька демократія – форма народовладдя, при якому влада здійснюється делегуванням частини повноважень представникам народу (Президентові, депутатам парламенту та органів місцевого самоврядування)

Види демократій консервативна, радикальна, ліберальна, плебісцитна, тоталітарна, елітарна, соціальна.

Гарантії демократії закріплені в конституціях демократичних країн.

68. Визначте спільні риси й відмінності у функціонуванні тоталітарного та авторитарного політичних режимів.

Авторитарний – спосіб правління що базується на безумовному підпорядкуванні сильній виконавчій владі (субординація, сильний центр, концентрація влади в руках однієї особі, партії, класу чи елітної групи, що здійснює нормотворення). Має елементи демократизму та тоталітаризму. (революційний, стабілізаційний, вождізм.

Тоталітарний: найбільш реакційний режим - насильницьке панування політичної еліти над суспільством та особою (повний контроль та сувора регламентація з боку держави над всіма сферами життєдіяльності суспільства та життям кожної людини переважно силовими засобами, зокрема збройного насильства). (расизм, апартеїд, фашизм, військова-диктатура -Гітлер, Сталін)

Як при авторитарному, так і тоталітарному режимах:

- особистість підкорена владі, яка не обмежується законом (чи сама приймає ці закони); - обмеженість громадянських прав; - існує контроль засобів масової інформації; - нетерпимість до інакомислення; - відсутність легальної опозиції; - при тоталітаризмі застосовується насильство чи примус, які також можливі при авторитаризмі

Відмінності:

Ø - Т. має єдину ідеологію, - при А. вона відсутня

Ø -Т. має єдину, добре зорганізовану масову партію, відсутній плюралізм; = при А. можлива багатопартійність, допускає обмежений плюралізм (без реальної боротьби за владу в усіх сферах життя)

Ø влада - при Т. спирається на терор і репресії, - при А. - силу, при можливому застосуванні репресій

Ø - при Т. командна економіка, - при А. - як командна так і ринкова економіка

- при Т. „активна” несвобода особи (держава примушує діяти лояльно до режиму), при А ”пасивна” несвобода (вимагається лише не участь в опозиційних рухах та акціях)

Дата добавления: 2015-05-23