Типологія та функції громадсько-політичних організацій і рухів

Громадські організації — це масові об'єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою.

Громадські рухи - це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Для того щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єднань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними державними структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології. Щодо цього існують різні критерії:
1) зародом діяльності — конструктивно орієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;
2) за поставленими цілями — соціально-вартісні й асоціальні, політизовані й неполітизовані;
3) за інтересами — економічними, професійними, суспільно-політичними та ін.;
4) за правовим статусом — легальні й нелегальні;
5) за соціально-класовими ознаками — наприклад, робітничий, фермерський рухи;
6) за рівнем масовості й ступенем впливу — профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фермерські рухи у США чи рух англійських докерів — з іншого;
7) за спонукальними мотивами виникнення — соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, кооператорів); вартісно-орієнтовані (рух "зелених", спілка "Чорнобиль"); традиціоналістськи зумовлені (релігійні, національні об'єднання);
8) за масштабами діяльності — міжнародні, внутрішньодержавні, локальні;
9) за ставленням до існуючого ладу— консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;
10) за ступенем і формою організації— стихійні й організовані, слабко- й високоорганізовані.

Широке розмаїття цілей і завдань громадських організацій і рухів визначає багатоваріантність їх функціональної спрямованості. Усі функції, які вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи: 1) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів; 2) щодо системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому.

З першої групи функцій слід виділити захисну й допомого-ву. Громадські організації та рухи захищають своїх членів від державних структур, що важливо для посттоталітарних держав колишнього СРСР, де законотворчий демократичний процес перебуває у стадії формування й де існує негативна стала тенденція невиконання законів, неповаги до особистості у державних структурах.

Допомогова функція виявляється у наданні членам громадських організацій та рухів через власні структури можливості вирішувати їхні особисті проблеми.

З другої групи функцій особливо значущі опозиційна і творча, які тісно взаємозв'язані, хоча за певних умов діяльності громадських організацій та рухів може скластися враження про їх відносну незалежність. Досягнення певної гармонії між ними можливе лише за умови порозуміння між державними органами та громадськими об'єднаннями.

40.Громадські організації і рухи в сучасній Україні.

Громадська організація - це добровільне об'єднання людей, яке має внутрішню структуру знизу доверху, фіксоване членство.

Громадський рух - це теж добровільне формування громадян, яке виникає внаслідок вільного їх бажання на основі спільності інтересів і не має фіксованого членства.

Дослідники масових демократичних рухів і громадських організацій виділяють такі причини їх виникнення:

♦ зростання кризових явищ у різних сферах суспільного життя;

♦ загроза війни та використання хімічної зброї;

♦ зростання загрози економічної катастрофи;

♦ необхідність захисту прав, свободи та життєвого рівня людини;

♦ подолання регіональних військових та міжнаціональних конфліктів;

♦ зростання освітнього та культурного рівня різних прошарків населення.

Польський політолог Є.Вятр виділяє чотири стадії, які проходить громадське формування у своєму розвитку. На першій створюються передумови виникнення суспільного об'єднання і створюється ініціативна група. Друга - включає формування програмних документів, які віддзеркалюють об'єднані індивідуальні прагнення. Третя - це перевірка життєздатності громадського об'єднання, його відповідності потребам людей. Четверта - це затухання діяльності, коли завдання виконані, або життя довело неможливість реалізації цілей.

Найбільш поширеною є класифікація за цілями і напрямками діяльності, на підставі якої можна виділити:

♦ суспільно - політичні;

♦ миротворчі і правозахисні;

♦ економічного напрямку;

♦ національні, національно-культурологічні;

♦ екологічні;

♦ милосердя та охорони здоров'я;

♦ інтернаціональні та інші.

Найбільш масовою громадською організацією є профспілки. Діяльність профспілок регулюється спеціальним законодавством. Вони мають свої міжнародні організації, наприклад, Всесвітня федерація профспілок (ВФП). В сучасні часи профспілки активно заявляють про себе твердою позицією в захисті трудових і соціально - економічних прав та інтересів своїх членів. Велика кількість страйків, що суттєво впливають на політичний процес в суспільстві, тому доказ.

Якими б різноманітними не були суспільні організації і рухи, вони виконують дві головні функції:

♦ висловлюють й реалізують групові інтереси;

♦ забезпечують участь своїх членів в управлінні.

Таким чином, політична функція суспільних організацій і рухів полягає не в боротьбі за владу, а у здійсненні тиску на неї з метою реалізації інтересів своїх учасників.

Відповідно суспільно-політичними організаціями можна вважати тільки ті із численних об'єднань і груп за інтересами, які здійснюють тиск на центри влади. В західній політології їх так і називають - групи тиску або групи інтересів.

Типовими засобами тиску суспільних об'єднань на органи влади є:

♦ безпосереднє висування своїх членів до складу представницьких і законодавчих органів влади, а також в якості функціонерів адміністративного апарату;

♦ участь членів організації в роботі парламентських комісій;

♦ підтримка особистих контактів з членами парламенту, уряду, чиновниками державного апарату.

Таким чином, суспільно-політичні організації і рухи в демократичних країнах є невід'ємним компонентом політичного життя. Вони доповнюють раціональний плюралізм, посилюють ефективність багатопартійності, конкуренцію в середовищі різних політичних сил. Політичні партії, уряд, законодавці не можуть не рахуватися з суспільно-політичними організаціями і повинні постійно шукати шляхи взаємодії та діалогу з ними. Але особливістю громадських організацій є те, що вони не ставлять собі за мету завоювати державну владу, що є характерним для політичних партій. Вони створюють системи груп тиску, під впливом яких формується державна політика.

Станом на 1 січня 2011 року Міністерством юстиції України було зареєстровано 3213 об’єднань громадян всеукраїнського рівня, у тому числі 185 політичних партій. Для порівняння: у 1999 році в Україні кількість зареєстрованих всеукраїнських об’єднань громадян та політичних партій становила відповідно 1208 та 90.

Крім того, місцевими органами юстиції зареєстровано 65951 громадських організацій та їх осередків. Серед них найбільшу частку складають оздоровчі та фізкультурно-спортивні об’єднання (16,5%), об’єднання професійної спрямованості (10,6%), молодіжні організації (10,1%), об’єднання ветеранів та інвалідів (8,8%), освітні та культурно-виховні об’єднання.

41.Поняття політичних виборів, їх основні види.

Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демократичні вибори. Вибори - це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу.

Політичні вибори - це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі, Головними серед них є:

o призначення виборів та визначення дати їх проведення;

o визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;

o утворення виборчих комісій (Центральної, окружних, дільничних);

o складання списків виборців;

o висування та реєстрація кандидатів;

o проведення передвиборчої агітації;

o голосування; підрахунок голосів;

o оприлюднення результатів голосування;

o проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

Вибори - одна з найдавніших форм прямого народовладдя, відома ще з часів так званої «вічової демократії». Вони пройшли складний шлях становлення і розвитку, набуваючи нових юридичних властивостей. Нині вибори на загальнодержавному та місцевому рівні проводяться у більшості країн світу, за винятком теократичних монархій.

Вибори є не тільки найбільш поширеною формою безпосередньої реалізації народного суверенітету, а й показником рівня розвитку громадянського суспільства, правової держави, прав і свобод людини і громадянина тощо. В Україні вибори на демократичних засадах почали проводитися одночасно з проголошенням незалежності нашої держави. Нагадаємо, що 1 грудня 1991 р., одночасно з проведенням Всеукраїнського референдуму, який надав найвищої юридичної сили Акта проголошення незалежності України, були проведені вибори Президента України. З того часу, відповідно до чинного законодавства України, в нашій країні регулярно проводяться вибори представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Під виборами слід розуміти форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає у формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування громадян України.

За своїм змістом вибори є волевиявленням народу щодо формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За формою вибори являють собою вибір найбільш гідного кандидата на виборну посаду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування громадян за його кандидатуру. Вибори класифікуються за різними підставами, зокрема:

1. За суб’єктами вибори поділяються на:

- парламентські;

- президентські;

- місцеві.

2. Залежно від підстав проведення:

- чергові;

- позачергові (дострокові);

- повторні;

- проміжні.

3. Залежно від того обирається виборний орган повністю чи частково:

- загальні;

- часткові (коли обирається частина колегіального органу).

4. Залежно від способу волевиявлення виборців:

- прямі;

- непрямі.

42.Виборчі системи: сутність, типологія.

Вибори — багатогранне і складне суспільне явище. У них беруть участь майже всі або абсолютна більшість виборців. Це наймасовіший політичний процес, який відбувається у рамках чинного законодавства.

Залежно від підстав вибори можна класифікувати за наступними ознаками.

1. За територіальною;

2. За об'єктом;

3. За часом проведення;

4. За кількісною ознакою участі виборців;

5. За правовими наслідками;

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи:

- мажоритарну;

- пропорційну;

- змішану.

Мажоритарна є найстарішою із виборчих систем. Назва її походить від французького "majorite", що означає "більшість".

Згідно з виборами за мажоритарною системою депутатський мандат від округу одержує той кандидат у депутати, який отримав встановлену законом більшість голосів виборців.

Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:

• мажоритарну систему абсолютної більшості;

• мажоритарну систему відносної більшості;

• мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

Іншим видом виборів є пропорційна система, яку застосовують майже у 60 державах світу.

За цією системою депутатські мандати розподіляють між: партіями пропорційно кількості голосів виборців, поданих за них у межах виборчого округу, а виборчі округи, як правило, багатомандатні.

Є два способи створення виборчих округів. Найпоширеніший - коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Менш поширений — коли територія всієї держави - єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розміщення кандидатів у списку для голосування розрізняють такі види пропорційної системи:

• з жорсткими списками;

• з преференціями (перевагами);

• з напівжорсткими списками.

При голосуванні за жорсткими списками виборець голосує загалом за список партії, яку він обирає.

За системою преференцій (переваг) виборець не просто голосує за список партії, яку він обрав, а й робить помітку напроти прізвища того кандидата у партійному списку, якому він віддає свій голос.

Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість:

• голосувати за партійний список у цілому;

• визначити преференції серед партійного списку кандидатів у депутати.

З метою запобігання збільшенню кількості дрібних партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг. Суть його у тому, що для участі у розподілі депутатських мандатів після голосування допускаються лише ті партійні списки, які набрали встановлений законом відсоток голосів.

В Україні за новим парламентським виборчим законодавством - 4%.

Змішана система є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем.

Іноді змішану систему запроваджують у модифікованому вигляді з перевагою елементів тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні й пропорційного голосування, є такі змішані системи:

• система з єдиним голосом, що не допускає його передачі. Суть її у тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії (Японія, Китай, інші держави);

• обмежене голосування передбачає обрання виборцями кількох кандидатів з одного бюлетеня, проте їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

• комулятивне голосування. Суть його у тому, що виборець ми стільки голосів, скільки мандатів у окрузі. Виборець може їх розподілити між усіма кандидатами, а може віддати свої голосі лише за одного з кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування. Одну частину представницького органу - парламенту обирають за мажоритарним принципом, іншу - за пропорційним.

Дата добавления: 2015-05-23