Соціалістична ідеологія в Україні: історія і сучасність

Соціалізм (від лат. socialis - суспільний) - учення про суспільний устрій, який характеризується такими рисами: усуспільненням усіх засобів виробництва(землі, усього розташованого на ній, капіталів); вони переходять під юрисдикцію суспільної влади; організацією виробництва і розподілом продуктів виробництва - суспільних та планових; декларуванням скасування класової структури суспільства та знищення експлуатації людини людиною.

У XX столітті в Україні найвпливовішою ідеологією був соціалізм. Від перших спроб утворення політичних партій у наддніпрянській Україні на самому початку сторіччя, через виз­вольні змагання 1917—1922 рр. аж до краху СРСР, всі українські (і псевдоукраїнські) уряди в Наддніпрянщині були соціалістич­ними. Інтегральний націоналізм Д. Донцова в підрадянській Україні ніколи не мав значного впливу. Консерватор В. Липинсь-кий на своїй батьківщині був лише самотнім голосом у пустелі. У часи Центральної Ради проблеми «буржуазних» міністрів, яка так турбувала російський Тимчасовий уряд на початку його існу­вання, просто не було, оскільки практично не було несоціалісти-чних українських політичних діячів у Києві.Соціалізм — спроба моделювання не держави, а самого суспі­льства за допомогою держави. У цьому сенсі державі відводиться роль інструмента для зламу старих структур. Та в самому своєму осерді соціалістична ідеологія не пропонувала нічого конструк­тивного для моделювання майбутньої держави. Вважалося, що армія, поліція — це інструменти класового поневолення, досить знищити старі структури державності й самі по собі зникнуть усі суспільні напруги. Це — класична ідеологічна система XIX ст.

Сучасна ідеологічна ситуація в Україні та її наслідки
Сьогодні в Україні фактично немає ані офіційної державної, ані взагалі жодної соціальної ідеології, такої собі "філософії життя", яка цілком добровільно визнається й поділяється абсолютною більшістю громадян.
Деідеологізація (тобто звільнення нашого суспільства від засилля і диктату попередньої тоталітарної ідеології) в цілому є дуже позитивне явище. Взагалі наявність в країні якоїсь єдиної офіційної ідеології, що охороняється й підтримується всіма існуючими у влади засобами, мабуть, якраз і є однією з основних ознак тоталітаризму. Але, в той же час, у будь-якому стабільному суспільстві завжди існує якась загально визнана система світогляду, що базується на спільності соціальних, політичних та інших інтересів, на цільових та цінностних настановах, на потребі в конструктивних і позитивних орієнтирах, які визначають шляхи та засоби практичної реалізації накреслених соціальних цілей і завдань.
В цілому нинішній стан ідеологічної сфери України можна визначити як "ідеологічний вакуум". Таке становище в історії відоме. Воно звичайно буває тоді, коли певні ідеали, що раніше з'єднували й надихали суспільство, вже втратили свою принадну силу, а інших, які б змогли їх замінити, ще немає.
Сучасний стан "ідеологічного вакууму" таїть у собі дуже реальну небезпеку для суспільства. Так, насамперед, він призводить до стрімкої дегуманізації українського соціуму, що постійно поглиблюється. Це є вельми негативний процес, при якому на ділі кояться знецінення життя простої людини, зневага до її прав, честі й гідності, можливостей та інтересів, звуження умов і факторів, які забезпечують її нормальну життєдіяльність і розвиток.
Поряд із дегуманізацією йде деморалізація суспільства, що особливо виявляється в безпрецедентній соціально-політичній апатії громадян, з одного боку, а також у швидкому розпаді традиційних духовно-моральних основ народного буття - з іншого. Останнє, наприклад, проявляється у повальній "матеріалізації" усіх суспільних відносин, коли інтереси вульгарного прагматизму, власної користі і хижої наживи раптом починають ставати головним мотивом життя та поведінки людей. Небезпечних, як відомо, розмірів сягає у нас криміналізація економіки, суспільства в цілому і (що є особливо загрозливим) його управлінських структур і правоохоронних органів.
Усе це відбувається на фоні постійного погіршення соціально-психологічного стану в суспільстві. У теперішній час у багатьох людей (із-за втрати бачення будь-якої соціальної перспективи, життєвих і моральних орієнтирів, соціально-економічної нестабільності та матеріальної незабезпеченості) спостерігаються різні страхи, невпевненість в майбутньому, розгубленість, дезорієнтація, нерозуміння поточної ситуації, почуття своєї незатребуваності й непотрібності соціуму, відчай і зневіра у власні сили та здатність змінити до кращого будь-що в цьому світі.
З часу надбання Україною незалежності різні соціальні й політичні сили (які знаходяться не лише в країні, але й за її межами) постійно намагаються заповнити "ідеологічний вакуум", пропонуючи українському суспільству свої ідеї та погляди.

Дата добавления: 2015-05-23