Ідеологічні орієнтації сучасного українського суспільства

Дослідження ідеологічного простору сучасної України, пошуку об’єднавчої ідеології українського суспільства та визначення її певних елементів знайшли відображення у працях вітчизняних суспільствознавців А. Білоуса, О. Валевського, І. Гаврилюка, О. Глотова, О. Гоша, В. Заблоцького, В. Корнієнка, В. Кременя, І. Кресіної, В. Лісового, О. Лановенка, М. Михальченка, І. Попової, В. Ребкала, Ф. Рудича, П. Ситника, В. Скуратівського, С. Телешуна, у дисертаційних роботах О. Заздравної, В. Тарана, Р. Войтовича, І. Смагіна та ін. Як відомо, громадянське суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, різноманіття взаємин вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку і демократичної правової державності. Більш точно в сучасній соціально-політичній теорії це суспільство визначається як сукупність міжособистісних, сімейних, етнічних, економічних, культурних, релігійних, правових, моральних відносин, що відображають їх ідеї і закріплюють у суспільних інститутах, що розвиваються і функціонують поза межами держави і без її прямого втручання.
Економічною основою громадянського суспільства є наявність приватної і колективної (недержавної) власності.
Соціальною основою громадянського суспільства виступають соціальні групи (зокрема, класи), що мають різноманітні інтереси. Це зумовлює значну роз'єднаність громадянського суспільства і властиву для нього конкурентність і навіть боротьбу індивідів. Роз'єднаність громадян переборюється об'єднанням їх у різні партії, угруповання й асоціації, а індивідуалізм і конкурентність у їхній діяльності поєднуються з відносинами взаємної довіри і співробітництва, здатністю йти на компроміси, поміркованістю і толерантністю. Їм не байдужі також суспільні проблеми, вони зорієнтовані на громадські справи.
Політико-правову основу громадянського суспільства утворюють політичний плюралізм, демократичне законодавство. Права людини захищені в такому суспільстві законом; вони мають пріоритет стосовно прав держави.
І, нарешті, духовною, культурною і моральною основою громадянського суспільства є базові суспільні цінності, що слугують гуманізмові, формуванню особистості громадянина – вільного і діяльного, але такого, який дотримується загальноприйнятих суспільством соціальних норм [1: 454-459].
Значну роль у формуванні і функціонуванні базових цінностей громадянського суспільства відіграє ідеологія. Громадянське суспільство не може успішно функціонувати і розвиватися без відповідної його цілям, соціально-економічним і соціально-політичним умовам, культурним традиціям ідеології. У протилежному випадку її роль буде виконуватися випадковими, запозиченими духовними утвореннями, які відображають чужий досвід. Ідеологія є одним із обручів, який зміцнює і надійно скріплює громадянське суспільство, забезпечує політичну та соціальну стабільність.
Динамічно розвивається те суспільство, що має ідеологічний стрижень, зрозумілий кожному його громадянинові. Ще М. Вебер визначав ідеологічне конструювання як механізм "легітимності": суспільство утримується як єдине ціле не просто через практичну необхідність і спільність інтересів; його поєднує ідея, що виправдує встановлений соціальний порядок [2: 511-534].
У розумінні ідеології сьогодні стає самоочевидною необхідність звільнення від уявлення про неї як відображення класових і ширше – групових інтересів. Цей підхід, який до недавнього часу домінував у вітчизняному суспільствознавстві, є однобічним: він фактично зводить усі функції ідеології лише до однієї. У класичному марксизмі ідеологія – система ідей, що забезпечує панування одного класу, однієї соціальної групи, над іншими. Однак не менш важливими є й інші соціальні функції ідеології – творення тієї або іншої моделі соціального світу і місця людини в ньому; підтримка або підрив соціальних норм і цінностей, зміцнення або послаблення соціального порядку; загострення або пом’якшення соціальних конфліктів; забезпечення конкурентної (боротьба або співіснування) взаємодії з іншими ідеологіями. Ідеологія визначає перетворення, розвиток і функціонування суспільства, директиви людської діяльності і поведінки особистості в соціальному світі [3: 451-453].
Однобічність, вузькість підходу до ідеології лише як відображення групових інтересів ґрунтується на тому, що звертається увага лише на один із факторів, що, звичайно ж, впливає на формування і функціонування суспільної ідеології. Але при цьому поза межами дослідницького підходу залишається та обставина, що ідеологія – це певна сукупність ідей, образів, знаків.
Творення і функціонування ідеології пов'язане з формуванням і розвитком певних знакових систем. У той час як моделі науки відображають природні й технічні системи, знакові моделі ідеології є "програмами організації людської діяльності", подібно до того, як гени є програмами розвитку біологічних організмів. І якщо знання про природні об'єкти відображає діяльність людини не явно, через призму матеріальної практики, то знання гуманітарне прямо пов'язане з розумінням їхньої природи. У гуманітарних і суспільних науках можна виділити пласт теоретичного знання, спеціально спрямованого на вияв істотних аспектів людської діяльності. Це і є, у першому наближенні, ідеологія [4: 3].
Відомо, що цінності є стандартами, стосовно яких відбираються цілі будь-якої соціальної дії. Тому ідеологія спрямована на відображення і теоретичну систематизацію основних суспільних цінностей. Саме тому, що ідеологія відображає не тільки інтереси, а й цінності, і можлива суспільна ідеологія. Навіть у суспільстві, розколотому на класи, групи, прошарки з непримиренними класовими інтересами, можлива ідеологія, що відображає ті цінності, які є загальними для всіх соціальних груп. При цьому було б неправильно розглядати суспільну ідеологію тільки як "високочолий" інтелектуальний продукт, наполягати на абсолютній "нетеоретичності" повсякденної свідомості і представляти останню як суспільну психологію, на відміну від ідеології, як це мало місце в радянському суспільствознавстві. Вона також містить ідеї і простих людей, уявлення "людини з вулиці", сформульовані в "потоці повсякденності", у процесі "безпосереднього" (face to face) взаємодії людей, а не тільки ідеї професійних дослідників [5: 11-33].
Суспільна ідеологія часто і не є системою ідей, у якій останні організовані "науково", не суперечливим чином, відповідно до добре розроблених правил, на основі певних принципів. Сам процес творення ідеології має спочатку стихійний характер. Формування суспільної ідеології неможливе без широкого діалогу, в якому повинні брати участь представники усіх впливових суспільних груп, які відображають цінності як "верхів", так і "низів".
Але оскільки ідеологія – це певна сукупність знакових систем, що формується і функціонує за власними законами, які значно відрізняється від законів розвитку матеріальних систем, то можна в загальному виді виділити чотири основних аспекти функціонування ідеології в суспільстві – світоглядний, нормативний, легітимний та ідентичності.
Взята у світоглядному аспекті, кожна ідеологія функціонує як певний світогляд, сукупність загальних поглядів на світ, людину, місце в ньому людини, відношення людини до світу і т. ін.
У нормативному аспекті ідеологія відображає певні норми або "програми" діяльності та поведінки. Вона може відображати не лише наявні, уже реалізовані програми, але й майбутні зразки діяльності та поведінки.
Розглянута в легітимному аспекті, ідеологія здатна або підсилювати, або послабляти існуючі в суспільстві відносини панування і підпорядкування, тим самим об'єктивно, часто всупереч бажанням її носіїв і творців, виражаючи групові інтереси. У цьому аспекті ідеологія – одна з функцій, змістовних характеристик взаємодії духовних утворень із соціально-економічними, соціально-політичними і соціокультурними умовами, що їх породили і які їх сприймають. Духовні утворення ідеологічні не самі по собі. Їх ідеологічність визначається характером їхнього виробництва і споживання у певних соціальних контекстах – їхньою роллю у встановленні відносин домінування, панування одних індивідів над іншими, одних груп людей над іншими групами.
В аспекті ідентичності ідеологічні знакові системи цілком або частково допомагають конструюванню індивідуальної або групової "ідентичності", належності індивіда до певної групи (етносу, нації, класу) і, відповідно, формуванню в нього певних рис і якостей.
Важливу роль у формуванні ідентичності грає "самооцінка" індивідом свого місця в суспільстві, в його соціальній структурі. Людська особистість є, з цього погляду, певним, доступним конструюванню, проектом, що може не тільки реалізовуватися в процесі творення біографії, а й змінюватися під впливом різних факторів, зокрема у результаті засвоєння нових цінностей, релігійного "просвітління", етичного або етнічного "відродження" тощо. Це правильно і щодо групової ідентичності.

Дата добавления: 2015-05-23