Вопрос 2билета

Вступ

Навколишнє середовище (природне, виробниче і побутове) приховує в собі потенційну небезпеку різноманітних видів. Серед них – враження електричним струмом. З широким застосуванням на виробництві і в побуті досягнень науково-технічного прогресу чинники цього ризику зростають, хоча сучасні електричні прилади і проходять атестацію з техніки безпеки. Небезпека враження електричним струмом на виробництві і в побуті з'являється при недотриманні запобіжних засобів, а також при відмові або несправності електричного устаткування і побутових приладів. Людина не може виявити без спеціальних приладів напругу на відстані, вона виявляється лише тоді, коли відбувається дотик до струмоведучих частин. У порівнянні з іншими видами виробничого травматизму, електротравматизм складає невеликий відсоток, проте за числом травм з важким і особливо летальним результатом займає одне з перших місць. На виробництві через недотримання правил техніки безпеки відбувається 75% електровражень.

Дія електричного струму на організм людини

Електричний струм – це впорядкований рух електричних зарядів. Сила струму в ділянці ланцюга прямо пропорційна різниці потенціалів, тобто напрузі на кінцях ділянки і обернено пропорційна опору ділянки ланцюгу. Доторкнувшись до провідника, що знаходиться під напругою, людина включає себе в електричний ланцюг, якщо вона погано ізольована від землі або одночасно доторкається об'єкту з іншим значенням потенціалу. В цьому випадку через тіло людини проходить електричний струм.

Дія електричного струму на живу тканину носить різносторонній характер. Проходячи через організм людини, електрострум чинить термічну, електролітичну, механічну, біологічну і світлову дію.

При термічній дії відбувається перегрів і функціональний розлад органів на шляху проходження струму.

Електролітична дія струму виражається в електролізі рідини в тканинах організму, в тому числі крові, і порушенні її фізико-хімічного складу.

Механічна дія призводить до розриву тканин, розшарування, ударної дії випаровування рідини з тканин організму. Механічна дія пов'язана з сильним скороченням м'язів аж до їх розриву.

Біологічна дія струму виражається в подразненні і перезбуджуванні нервової системи.

Світлова дія призводить до враження очей.

Характер і глибина дії електричного струму на організм людини залежить від сили і роду струму, часу його дії, шляху проходження через тіло людини, фізичного і психологічного стану її. Так, опір людини в нормальних умовах при сухій непошкодженій шкірі складає сотні кілоом, але за несприятливих умов може впасти до 1 кілоома. Відчутним є струм близько 1 мА. При більшому струмі людина починає відчувати неприємні хворобливі скорочення м'язів, а при струмі 12-15 мА вже не в змозі управляти своєю м'язовою системою і не може самостійно відірватися від джерела струму. Такий струм називається невідпускаючим. Дія струму понад 25 мА на м'язові тканини веде до паралічу дихальних м'язів і зупинки дихання. При подальшому збільшенні струму може наступити фібриляція серця.

Змінний струм небезпечніший, ніж постійний.

Має значення те, якими ділянками тіла людина доторкається струмоведучих частин. Найбільш небезпечні ті шляхи, при яких уражається головний або спинний мозок (голова-руки, голова-ноги), серце і легені (руки-ноги).

Будь-які електророботи потрібно вести далеко від заземлених елементів устаткування (водопровідних труб, труб і радіаторів опалювання), щоб виключити випадковий дотик до них.

Види враження організму людини електрострумом

Характерним випадком попадання під напругу є зіткнення з одним полюсом або фазою джерела струму. Напруга, що діє при цьому на людину, називається напругою дотику. Особливо небезпечні ділянки, розташовані на скронях, спині, тильних сторонах рук, гомілках, потилиці і шиї. Підвищену небезпеку являють приміщення з металевими, земляними підлогами, сирі. Особливо небезпечні – приміщення з парами кислот і лугів в повітрі. Безпечною для життя є напруга не вище 42 В для сухих, опалювальних з струмонепровідними підлогами приміщень без підвищеної небезпеки, не вище 36 В – для приміщень з підвищеною небезпекою (металеві, земляні, цегляні підлоги, вогкість, можливість дотику до заземлених елементів конструкцій), не вище 12 В – для особливо небезпечних приміщень, що мають хімічно активне середовище або дві і більше ознак приміщень з підвищеною небезпекою.

У випадку, коли людина виявляєтьсяпоблизу дроту, що впав на землю і знаходиться під напругою, виникає небезпека враження кроковою напругою. Напруга кроку ( або: крокова) – це напруга між двома точками ланцюга струму, що знаходяться одна від одної на відстані кроку, на яких одночасно стоїть людина. Такий ланцюг створює струм, що розтікається по землі від дроту. Опинившись у зоні розтікання струму, людина має з’єднати ноги разом і, не поспішаючи, виходити з небезпечної зони так, щоб при пересуванні ступня однієї ноги не виходила повністю за ступню іншої. При випадковому падінні можна торкнутися землі руками, чим збільшити різницю потенціалів і небезпеку враження.

Дія електричного струму на організм характеризується основними вражаючими чинниками:

· електричний удар, щозбуджує м'язи тіла, призводить до судом, зупинки дихання і серця;

· електричні опіки, що виникають у результаті виділення тепла при проходженні струму через тіло людини; залежно від параметрів електричного ланцюга і стану людини може виникнути почервоніння шкіри, опік з утворенням міхурів або обвуглюванням тканин;

· металізація шкіри з проникненням в неї шматочків металу, яка відбувається при розплавленні металу.

Надання допомоги постраждалим від електричного струму

Сучасна медицина має в своєму розпорядженні довершені засоби для ефективної допомоги постраждалим у результаті різних нещасних випадків, травм. Проте медична допомога не завжди може терміново прибути на місце події. Тому першу долікарську допомогу має вміти надати кожна людина.

Звільнення постраждалого від дії струму:

1. відключити відповідні частини електроустановки;

2. якщо з якої-небудь причини їх відключити не можна, можна перерізати або перерубати дроти (при напрузі не вище 1000 В);

3. перерізати дріт тільки інструментом з ізольованими рукоятками або в діелектричних рукавичках, можна перерубати дроти інструментом з сухою дерев’яною рукояткою;

4. можна відкинути дріт сухою палицею, дошкою або іншими подібними предметами;

5. щоб відірвати людину від струмоведучих частин, можна узятися за його одяг, якщо він сухий або свою руку обмотати сухим одягом (шапка, шарф);

6. відтягнути постраждалого від струмоведучих частин, відкинути від нього дріт.

Заходи першої медичної допомоги:

потерпілий у свідомості, але до цього був у непритомності або тривалий час знаходився під струмом. Йому необхідно забезпечити повний спокій до прибуття лікаря. Якщо швидко викликати лікаря неможливо, постраждалого необхідно доставити до лікувальної установи;

свідомість відсутня, але збереглося дихання. Потрібно рівно і зручно укласти потерпілого на м'яку підстилку, розстебнути пояс і одяг, забезпечити приплив свіжого повітря, давати нюхати нашатирний спирт, окропляти постраждалого водою, розтирати і зігрівати тіло, викликати швидку медичну допомогу;

потерпілий погано дихає: дуже рідко і судорожно, як вмираючий. Рекомендується робити штучне дихання і масаж серця;

відсутність ознак життя (дихання, серцебиття, пульсу). Не можна вважати постраждалого мертвим, оскільки смерть часто буває такою, що лише здається. В цьому випадку необхідне штучне дихання і масаж серця; штучне дихання і масаж серця потрібно проводити до позитивного результату або до появи явних ознак смерті (трупних плям або трупного заклякання)

Штучне дихання має проводитися рот в рот або з рота в ніс. Цей спосіб простіший і ефективніший у порівнянні з іншими способами і здійснюється таким чином:

1. перш ніж почати штучне дихання, необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів, які можуть бути закриті запалим язиком або чужорідним вмістом, очистити порожнину рота;

2. постраждалого вкладають на спину, на рівну тверду поверхню;

3. для розкриття гортані, людина, яка надає допомогу, закидає голову потерпілого, другою рукою натискає на лоб до такого положення, щоб підборіддя опинилося на одній лінії з шиєю;

4. після цього зробити глибокий вдих і з силою вдувати повітря в рот (ніс) потерпілого, при цьому необхідно затиснути ніс (рот) потерпілого, потім відкинутися назад і зробити новий вдих, у цей момент грудна клітка потерпілого опускається, і він робить пасивний видих;

5. в одну хвилину слід робити 10-12 вдувань. Вдування може проводитися через марлю, хустку або спеціальну трубку;

6. при відновленні у потерпілого самостійного дихання, якийсь час слід продовжити штучне дихання до повного приведення потерпілого в свідомість, приурочуючи вдування до початку власного вдиху потерпілого.

Зовнішній масаж серця проводиться одночасно зі штучним диханням:

1. потерпілого укласти спиною на жорстку поверхню, оголити грудну клітку;

2. визначивши положення нижньої третини грудини, людина, що надає допомогу, кладе на неї верхній край долоні, розігнутої повністю руки, а потім поверх першої руки кладе другу руку і натискає на грудну клітку потерпілого;

3. натискати на грудину слід приблизно один раз в секунду швидким поштовхом так, щоб просунути нижню частину грудини вниз у бік хребта на 3-4 см, а у повних людей на 5-6 см; після поштовху руки залишаються в досягнутому положенні приблизно одну третину секунди, потім знімаються з грудної клітки, даючи їй можливість розправитися;

4. одночасно з масажем серця має виконуватися штучне дихання, вдування треба проводити через 4-5 натискань;

5. якщо людина, яка надає допомогу, зобов’язана чергувати операції: після двох - чотирьох вдувань повітря проводити 4-6 натискань на грудну клітку;

6. масаж роблять до відновлення у постраждалого нормального серцебиття, що визначається наявністю стійкого пульсу;

7. для перевірки пульсу потрібно на 2-3 секунди переривати масаж.

Специфіка враження струмом полягає в тому, що загроза враження не супроводжується зовнішніми ознаками, на які можуть реагувати органи чуття людини (наприклад, колір розжареного металу, шум падаючого предмету, запах газу), і людина не може наперед зреагувати на його дію. Не можна забувати, що електроприлад з вимикачем (наприклад, настільна лампа), навіть будучи вимкненим, залишається під напругою. Повна безпека досягається лише тоді, коли вийнята вилка з штепселя.

Дроти, що зажевріли, не можна обривати руками або заливати водою. Вогонь можна гасити тільки піском, землею або кислотними вогнегасниками.

Джерело: В.І. Бондін, А.В. Лисенко «Безпека життєдіяльності». Ростов-на-Дону, вид-во «Фенікс», 2003г.

Вплив природних і штучних

магнітних полів на живі організми

Небезпечне значення індуктивності магнітного поля для людини

В ≥ 0,2 мкТл.

Магнітні поля побутових приладів

електрофен (на відстані 15-20 см) – 0,1 мкТл;

кавоварка – 0,12 мкТл;

холодильник (на відстані 1 м від дверцят) – 0,2 мкТл;

будинкова електропроводка – > 0,2 мкТл;

праска – 0,3 мкТл;

електрокамін – 0,4 мкТл;

пральна машина – 0,4 мкТл;

електрочайник – 0,6 мкТл;

електроплита (на відстані 20 см від передньої панелі) – 1-3 мкТл;

мікрохвильова піч – 8 мкТл;

електрофен (на відстані 3-5 см) – > 10 мкТл;

пилосос – 100 мкТл;

електробритва (при дотиканні) – > 100 мкТл;

Вплив магнітних полів на живі організми

Як показали експериментальні дослідження англійських учених, мікроорганізми, які мешкають у воді плавальних басейнів, знищуються значно інтенсивніше, якби перед введенням у воду хлору попередньо обробляти їїмагнітним полем. Їх досліди проводились так. Два акваріуми місткістю 25 л були наповнені водою з басейна. Один з них служив контрольним, а в інший вода потрапляла, пройшовши спочатку через трубу із закріпленими на ній трьома постійними магнітами. Проаналізувавши пробу цієї води і порівнявши її з контрольною, дослідники встановили, що намагнічена вода сама по собі не спричинила на мікроорганізми ніякої дії. Але коли в неї добавили хлор у такій самій концентрації, як у контрольному аква­ріумі, то кишкових паличок виявилось на третину менше. Крім того, рівень вмісту хлору падав у звичайній воді на 20% швидше, ніж у намагніченій. Зараз вчені з’ясовують причину цих явищ.

Джерело:

www.dainave.ru

Вплив природних електромагнітних полів

на живі організми та механізми їх впливу

Індукція (В) – основний параметр магнітного поля, являє собою щільність магнітного потоку (магнітний потік, який припадає на одиницю площі перерізу). Індукція – величина векторна, визначається модулем і напрямом. Одиницею виміру індукції є тесла: 1 Тл.

Біологічно активною є будь-яке МП, величина якого відрізняється як у бік збільшення, так і зменшення від геомагнітного поля, що становить десятки мкТл. Порогові напруженості для різних видів МП коливаються від 3 мТл для ПМП до 0,01 мТл для ІБМП. Наголошено на необхідності зниження інтенсивності МП при впливі на рівні цілісного організму. Гранично допустимий рівень величини індукції МП на виробництві становить 1-2 Тл. В апаратурі, призначеної для магнітостимуляції, величина індукції МП знаходиться в межах від 1,5 до 4 Тл; для впливу на біологічні активні точки – 0,1 Тл; для впливу на локальні ділянки частин тіла людини – від 15 до 50 мТл; для впливу на частини тіла і всю людину – від 0 до 5 мТл. Це явна тенденція зниження інтенсивності МП зі збільшенням площі впливу.

У залежності від значень індукції магнітні поля, що застосовуються в магнітотерапії, умовно поділяють на надслабкі – < 0,5 мТл, слабкі – 0,5... 50 мТл, середні – 50... 500 мТл, сильні – > 500 мТл.

Найбільшого поширення в лікувальній практиці отримали слабкі МП. Якщо магнітна індукція не змінюється в просторі, поле є однорідним. В однорідному полі всі вектори магнітної індукції мають одне і те ж значення і один напрямок. Досить однорідними вважаються поля в центральній частині довгого соленоїда і в центрі системи котушок Гельмгольца. Такого роду поля широко використовуються при фізіологічних дослідженнях, а в практиці магнітотерапії їх застосування обмежене.

Вектор магнітного поля вказує напрямок магнітних силових ліній. При зміні його напряму змінюється характер магнітобіологічного ефекту.

Систематичний вплив різних факторів зовнішнього середовища на живі організми сприяло створенню у них тонких механізмів адаптації, що дозволяють пристосовуватися до умов, що змінюються.

Можна відзначити, що геомагнітні і електромагнітні поля можуть впливати на життєдіяльність організму в цілому на функціональний стан організму. При цьому встановлено, що дія МП неоднозначна, і можуть мати місце як негативні наслідки, так і позитивні результати.

Оскільки незалежно від природи чинника, який сприяв їх виникненню, адаптаційні механізми відіграють важливу роль у життєдіяльності організму, то можливість усвідомленого управління процесами їх формування постійно привертає увагу дослідників. Саме з цих позицій природні та штучні магнітні та електромагнітні поля є областю підвищеного інтересу.

Джерело:

Білоруський державний університет. Факультет інформатики та радіоелектроніки. Кафедра ЕТТ. МІНСЬК, 2008

Магнітотерапія

Магнітотерапія – метод впливу на організм людини слабкими магнітними полями з лікувально-профілактичними цілями.

Усім відомо, що існує магнітне поле Землі, яке впливає на усі біологічні організми. Залежно від деяких чинників воно може позитивно або негативно впливати на людину, як наприклад магнітні бурі.

Космічні дослідження показали, що відбувається з людським організмом, коли він навіть на короткий час виявляється поза зоною дії магнітного поля Землі. Учені виявили, що у космонавтів після повернення з польотів розвивався значний остеопороз, і наставала важка депресія.

Можна умовно розділити магнітні поля на дві частини. Основна частина обумовлена процесами в ядрі планети Земля, де внаслідок безперервних і регулярних переміщень електропровідної речовини створюється система електричних струмів. Інша частина пов'язана із земною корою. Гірські породи земної кори, намагнічувавшись головним електричним полем (полемо ядра), створюють власне магнітне поле. Саме мінерали і гірські породи є джерелом дії слабких магнітних полів в устаткуванні "Нуга Бест".

Одним з важливих регуляторних механізмів в живих системах є активність іонів. Збільшення іонної активності в тканинах під впливом магнітного поля є передумовою до стимуляції клітинного метаболізму (обмінних процесів, росту, оновлення і очищення клітин організму).

Механізми фізіологічної і терапевтичної дії слабких магнітних полів

На нервову систему. Характеризується зміною фізіологічних і біологічних процесів в головному мозку, а саме сприятлива дія магнітного поля на сон і емоційну напругу.

На серцево-судинну систему. Відбувається прискорення капілярного кровотоку, поліпшення скорочувальної здатності судинної стінки і збільшення їх кровонаповнення.

Під впливом магнітних полів відбувається підвищення судинної і шкірної проникності. У наслідку цього прискорюється процес розсмоктування набряків і введених лікарських речовин. Завдяки цьому ефекту магнітотерапія знайшла широке застосування при травмах, ранах і їх наслідках.

Посилюються метаболічні процеси в області регенерату кісток (при переломі процес утворення кісткової речовини відбувається інтенсивніше і в коротші терміни).

Збільшується кількість загального білку, глобулінів і підвищується їх концентрація в тканинах. При цьому відбувається зміна структури білків, знижується зміст піровиноградною і молочною кислот (надлишок молочної кислоти викликає крепатуру) не лише в крові, але також в печінці і м'язах. При цьому відбувається збільшення змісту глікогену в печінці.

Баланс мікроелементів в організмі

Під дією магнітного поля в тканинах відбувається зниження змісту іонів Na (натрію) при одночасному підвищенні концентрації іонів К (калію), що є свідченням зміни проникності клітинних мембран. Відзначається зниження змісту Fe (залоза) в мозку, серці, крові, печінці, м'язах, селезінці і підвищення його в кістковій тканині. Цей перерозподіл Fe (залоза) пов'язаний зі зміною стану органів кровотворення.

При цьому підвищується зміст Cu (міді) в м'язі серця, селезінці, насінниках, що активізує адаптаційно-компенсаторні процеси організму. Зміст Co (кобальту) знижується в усіх органах і відбувається його перерозподіл між кров'ю, окремими органами і тканинами. Під впливом магнітного поля біологічна активність Mg (магнію) зростає. Це призводить до зменшення розвитку патологічних процесів в печінці, серці, м'язах.

Відмічено, що магнітні поля невеликої індукції стимулюють процеси тканинного дихання, протипухлинний і протиметастатичний ефекти, головним чином з активуванням системи природного протипухлинного захисту (клітинний імунітет). При онкологічних захворюваннях в результаті дії слабких магнітних полів спостерігається поліпшення загального самопочуття, нормалізація настрою, сну, апетиту. Поступово зменшується або повністю купірується больовий синдром.

Залежно від форми і стадії спостерігаються позитивні зрушення з боку первинного вогнища і метастазів, але щоб добитися відчутних результатів, необхідно продовжувати сеанси тривало і без перерв.

Джерело: http://nugabest.lviv.ua

Поглинена доза випромінювання

та її біологічна дія. Захист від опромінення

Доза випромінювання

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань надзви­чайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті роз­паду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Однією з основних характеристик джерела радіоактивного ви­промінювання є його активність, що виражається кількістю радіо­активних перетворень за одиницю часу.

Активність А радіонуклідного джерела – міра радіоактивності, яка дорівнює співвідношенню кількості dN ядер­них перетворень, які виникають самовільно у цьому джерелі за невеликий інтервал часу dt до цього інтервалу часу:

Одиниця активності – кюрі (Кі), 1 Кі = 3,7·10¹⁰ ядерних перетво­рень за 1 секунду. В системі СІ одиниця активності – бекерель (Бк). 1 Бк дорівнює 1 ядерному перетворенню за 1 секунду або 0,027 нКі.

Небезпека, викликана дією радіоактивного випромінювання на організм людини, буде тим більшою, чим більше енергії передасть тканинам це випромінювання. Кількість такої енергії, переданої організму, або поглинутої ним, називається дозою.

Розрізняють експозиційну, поглинуту та еквівалентну дозу іонізуючого випромінювання.

Ступінь іонізації повітря оцінюється за експозиційною дозою рентгенівського або гамма-випромінювання.

Експозиційною дозою X називається повний заряд dQ іонів одного знака, що виникають у малому об'ємі повітря при повному гальмуванні всіх вторинних електронів, утворених фотонами до маси повітря dт в цьому об'ємі:

Одиницею вимірювання експозиційної дози є кулон на 1 кг (Кл/кг). Позасистемна одиниця - рентген (Р); 1 Р = 2,58-10^-4 Кл/кг.

Експозиційна доза характеризує потенційні можливості іонізу­ючого випромінювання.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини, в першу чергу, залежить від поглинутої енергії випромінювання.

Поглинута доза випромінювання Д – це фізична величина, яка дорівнює співвідношенню середньої енергії, переданої випро­мінюванням речовині в деякому елементарному об'ємі, до маси ре­човини в ньому:

де Е – енергія (Дж);

т – маса речовини (кг).

Одиниця вимірювання поглинутої зони – грей (Гр.); 1 Гр = 1 Дж/кг.

Застосовується також позасистемна одиниця – рад. 1 рад = 0,01 Гр.

Однак поглинута доза не враховує того, що вплив однієї і тієї са­мої дози різних видів випромінювань на окремі органи і тканини, як і на організм в цілому, неоднаковий. Наприклад, α-випромінювання спричиняє ефект іонізації майже у 20 разів більший, ніж β- та γ- випромінювання. Для порівняння біологічної дії різних видів випро­мінювань при вирішенні задач, пов'язаних із радіаційним захистом, НРБУ-97 введено поняття еквівалентної дози в органі або тканині (Н _τ ), величина якої визначається як добуток поглинутої дози в окре­мому органі або тканині (Д_τ) на радіаційний фактор W_R, величина якого залежить від відносної біологічної ефективності іонізуючого випромінювання, тобто

Н _τ = Д _τ – W_R.

Одиниця еквівалентної дози в системі СІ – зіверт (Зв). Поза­системна одиниця еквівалентної дози – бер – біологічний еквіва­лент рада. 1 Зв = 100 бер.

Для оцінки можливих наслідків опромінення організму люди­ни з урахуванням радіаційної чутливості окремих органів і тканин тіла людини НРБУ-97 введено поняття ефективної дози (Е), яка визначається як сума добутків еквівалентних доз у тканинах і орга­нах (H_τ) на відповідні тканинні фактори W _τ, тобто

Е = ΣH_τW_τ (Зв, бер).

Для органів тіла людини W _τзнаходиться в межах від 0,20 до 0,01.

Дія іонізуючого випромінювання на організм людини

У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм люди­ни в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі.

В залежності від поглинутої дози випромінювання та індивідуаль­них особливостей організму викликані зміни можуть носити зворот­ний або незворотний характер. При незначних дозах опромінення ура­жені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окре­мих органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби. Віддаленими наслідками променевого уражен­ня можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини.

При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінюван­ня були виявлені такі особливості:

· висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючо­го випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричи­нити глибокі біологічні зміни в організмі;

· присутність прихованого періоду негативних змін в організ­мі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;

· малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися;

· випромінювання може впливати не тільки на даний живий
організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);

· різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо крово­творні) органи, молочні залози, статеві органи;

· різні організми мають істотні відмінні особливості реакції на
дози опромінення;

· ефект опромінення залежить від частоти впливу іонізуючо­го випромінювання. Одноразове опромінення у великій дозі спри­чиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі.

При одноразовому опроміненні всього тіла людини можливі такі біологічні порушення в залежності від сумарної поглинутої дози випромінювання:

До 0,25 Гр (25 рад)	видимих порушень немає
0,25... 0,5 Гр (25... 50 рад)	можливі зміни в складі крові
0,5... 1,0 Гр (50... 100 рад)	зміни в складі крові, нормальний стан працездатності порушується
1,0... 2,0 Гр (100... 200 рад)	порушується нормальний стан, можлива втрата праце­здатності
2,0... 4,0 Гр (200... 400 рад)	втрата працездатності, можливі смертельні наслідки
4,0... 5,0 Гр (400... 500 рад)	смертельні наслідки складають 50% від загальної кількості потерпілих
6 Гр і більше (понад 600 рад)	смертельні випадки до­сягають 100% загальної кількості потерпілих
10... 50 Гр (1000... 5000 рад)	опромінена людина помирає через 1-2 тижні від крововиливу в шлунково-кишковий тракт
60 Гр (6000 рад)	смерть, як прави­ло, настає протягом декількох годин або діб
Понад 60 Гр	людина може загинути під час опромінен­ня ("смерть під променем")

Репродуктивні органи та очі мають особливо високу чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім'яників при дозі лише 0,1 Гр (10 рад) призводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза понад 2 Гр (200 рад) може призвести до сталої стерильності (чи на довгі роки). Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр (300 рад) можуть призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж одноразова, на відміну від інших органів людини.

Очі людини уражаються при дозах 2...5 Гр (200...500 рад). Вста­новлено, що професійне опромінення із сумарною дозою 0,5...2 Гр (50...200 рад), отримане протягом 10-20 років, призводить до по­мутніння кришталика.

Небезпека радіоактивних елементів для людини визначається здатністю організму поглинати та накопичувати ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних речовин усередину організму ура­жаються ті органи та тканини, у яких відкладаються ті чи інші ізо­топи: йод - у щитовидній залозі; стронцій - у кістках; уран і плу­тоній - у нирках, товстому кишечнику, печінці; цезій – у м'язовій тканині; натрій поширюється по всьому організму. Ступінь небез­пеки залежить від швидкості виведення радіоактивних речовин з організму людини. Більша частина людських органів є мало чутли­вою до дії радіації. Так, нирки витримують сумарну дозу приблизно 23 Гр (2300 рад), отриману протягом п'яти тижнів, сечовий міхур -55 Гр (5500 рад) за один місяць, печінка - 40 Гр (4000 рад) за місяць.

Ймовірність захворіти на рак знаходиться в прямій залежності від дози опромінення. Перше місце серед онкологічних захворю­вань займають лейкози. їх дія, що веде до загибелі людей, вияв­ляється приблизно через 10 років після опромінення.

Захист від радіаційного випромінювання

Питання захисту людини від впливу радіаційних випромінювань постали одночасно з їх відкриттям. Це пояснюється, по-перше, тим, що радіаційне випромінювання швидко почало застосовуватися в науці та на практиці, і, по-друге, комплексом виявлених їхніх нега­тивних впливів на організм людини.

У нашій країні захист працюючих від впливу радіаційного випро­мінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу організаційних і технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іоні­зуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.

Для захисту від зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персона­лу шляхом:

- збільшення відстані між джерелом випромінювання і люди­ною (захист відстанню);

- скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (за­хист часом);

- екранування джерела випромінювання (захист екранами).

Під закритими джерелами радіаційного випромінювання розу­міють такі, які виключають можливість потрапляння радіоактивних речовин в навколишнє середовище. У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані.

Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення без­посереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому ви­гляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору.

Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань ра­діоактивних речовин, що потрапляють всере­дину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен знаходитися знак радіаційної небезпеки – на жовтому фоні три червоних пелюстки. Особливе значення при роботі з відкритими джерелами радіоактив­ного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального

захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і не­безпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костю­ми), спецбілизну, шкарпетки, спецвзуття, рукавиці, респіратори.

Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних при­міщеннях. По кожному з них необхідно вести суворий облік над­ходжень і витрат, щоб виключити можливість їх безконтрольного використання. Порядок транспортування радіоактивних речовин регламентується спеціальними правилами. Радіоактивні речови­ни перевозять у спеціальних контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконують­ся роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охо­рони праці. Керівництво цих організацій зобов'язане розробити де­тальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:

- іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання);

- сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спа­лахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проход­женні крізь них іонізуючих випромінювань);

- фотографічних (вимірювання густини почорніння фотопла­стинки під дією іонізуючого випромінювання).

Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєстру­ватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.

Джерела:

1. Джигирей В.С., Житецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. Навч. посібник-вид. 3-є, доповнене – Львів: Афіша, 2000. — 256 с.

2. Желібо Є. П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: навч. посібник для студ. ВНЗ, 3-тє вид./ за ред. Є. П. Желібо.-К.: Каравела, 2004. — 328 с.

3. Яремко З.М. Безпека життєдіяльності: навч. посібник – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 320 с.

4. Гандзюк М. П. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності.

Добування галогенів. Фтор добувають, пропускаючи електричний струм крізь розплавленні фториди, наприклад CaF2, KHF2. Хлор добувають в промисловості електролізом водних розчинів NaCl i KCl. (2NaCl+2H2O електроліз 2NaOH+Cl2↑+H2↑) У лабораторних умовах хлор можна добути, діючи концентрованою хлоридною кислотою на MnO2 або KМnO4. (4HCl+MnO2→MnCl2+Cl2↑+8H2O) Бром і йод можна добути аналогічно хлору окисленням HBr i HJ різними окислювачами. У промисловості бром і йод одержують із бромідів, діючи на їхні розчини хлором. (2KBr+Cl2→2KCl+Br2) (2KJ+CL2→2KCl+J2)бром добувають в основному з підземних бурових вод, а також з “ропи” (насиченого розчину) деяких солених озер. Основним джерелом добування йоду є підземні бурові води.

Фізичні властивості. Фтор – газ світло-зеленого кольору і дуже отруйний (ρ = 1,11 г/см3). Фтор не може бути розчинений у воді через те, що він взаємодіє з нею. Хлор – газ жовто-зеленого кольору з різким, неприємним запахом. Хлор тяжчий за повітря, розчинний у воді (в 1 V води 2 V хлору), утворює хлорну воду Cl2аg. (ρ = 1,568 г/см3). Бром – рідина червоно-бурого забарвлення з неприємним запахом, у воді розчиняється погано, утворюючи бромну воду Br2 аg. Розчиняється в органічних розчинниках – бензолі, хлороформі. Якщо до бромної води додати бензолу і добре збовтати, то після розшарування рідин можна помітити, як бензол з Br2 забарвлюється в яскраво-оранжевий колір. Це пояснюється тим, що бром краще розчиняється у бензолі, ніж у воді. Бром тяжчий від води (ρ = 3,12 г/см3). Йод – кристалічна речовина, темно-сірого кольору, у парах – фіолетового. При нагріванні він з твердого стану зразу переходить в рідкий стан (сублімація). Йод погано розчиняється у воді (світло-жовта йодна вода), але добре розчиняється у спирту. Це використовують для приготування 5–10% розчину йоду в спирту (йодна настойка). Йод дуже добре розчиняється в розчині власних солей, наприклад в розчині калію йодиу. Цей розчин називається розчином Люголя, застосовується в медичній практиці

Дата добавления: 2015-05-23