Економічна система сучасного капіталізму

Економічна система сучасного капіталізму включає:

1. Суспільний поділ праці, який поділяється на дві групи: а) товар; б) послуги. Товари й послуги в свою чергу поділяються на: а) ринкові; б) не ринкові. Ринкові – такі, що надаються комерційними структурами й передбачають платність. Неринкові – надаються державними органами, комерційними структурами безоплатно або з певними пільгами.

2. Економіка поділяється на такі сфери (сектори):

- фінансові корпорації (реальний сектор);

- фінансові корпорації, тобто комерційні підприємства, що спеціалізуються на фінансових операціях (банки, страхові компанії тощо);

- сектор загального державного управління (органи державної регіональної, місцевої влади). Послуги цих органів безоплатні або пільгові.

Акціонерне товариство – це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом. Акціонерна капіталістична власність виникла внаслідок злиття, об'єднання декількох капіталістів. Масово акціонерні товариства утворюються в останній третині XIX ст.

Акціонерна форма власності за понад сто років свого, розвитку набула надзвичайного поширення. Зокрема, на І підприємствах акціонерного (аотже колективного) типу в США на початку XXI ст. вироблялося до 90% ВВП. У наш час кожне велике і навіть середнє та частина малих підприємств в усіх розвинутих країнах світу існує у формі акціонерного. Щоправда, акції більшості, дрібних компаній не продають на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Вони є акціонерними компаніями закритого типу. Винятком є акції перспективних малих компаній, торгівля якими здійсняється на паралельному біржовому Новому ринку, який виник у 1997 р. і об'єднує ринки кількох країн.

З розвитком суспільного характеру виробництва в межах приватнокапіталістичної форми власності, хоч і повільніше, еволюціонує колективний характер привласнення. Воно поступово стає колективним, але здійснюється спочатку в інтересах капіталістів, об'єднаних в акціонерне товариство. Однак межі планомірності, свідомого регулювання й контролю ще більше розширюються. Але такий контроль здійснює вузька група осіб.

На початку XX ст. продуктивні сили починають переростати межі окремих монополістичних об'єднань, що зумовлює інтенсивніше одержавлення економіки, посилення ролі держави у розвитку продуктивних сил.

Ці процеси поглиблюються внаслідок одержавлення продуктивних сил, фінансово-кредитної сфери, значної частки національного доходу, широкого розвитку державного регулювання, програмування та прогнозування капіталістичної економіки. Держава свідомо встановлює та регулює такі глобальні макроекономічні пропорції суспільного відтворення, як співвідношення між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, між товарною і грошовою масою тощо. Загальний свідомий контроль, який здійснює колективний капітал в особі держави, поширюється до меж національних держав.

Тому важливою функцією держави стає розробка довготермінових (на 5 і більше років) програм економічного та соціального розвитку, які насичують економічну систему всебічною інформацією і, таким чином, посилюють зворотні зв'язки та сприяють стабільності всієї системи.

Держава створює також центр, який управляє економікою, орган управління. Центр формує (з різним ступенем адекватності) об'єктивну мету системи, ставить загальні завдання, планує виділення ресурсів, встановлює нормативи, терміни, виділяє ресурси тощо. Об'єктами державного регулювання є система продуктивних сил (зокрема розвиток засобів виробництва, передусім у галузях, що визначають НТП, завдяки реалізації політики прискореної амортизації, державного стимулювання інноваційних процесів), система робочої сили — внаслідок розвитку освіти, охорони здоров'я, перекваліфікації робітників, захисту навколишнього середовища тощо, наука (особливо фундаментальні наукові дослідження), система виробничих відносин, або відносин економічної власності, весь суспільний спосіб виробництва.

Одним із основних елементів механізму регулювання капіталістичного господарства, а отже й збалансованості національного ринку в умовах сучасного капіталізму є:

1. Ринкове регулювання. Здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції тощо.

2. Корпоративна (а в її межах монополістична або олігополістична) планомірність. Гігантські багатогалузеві концерни за допомогою комп'ютерних систем, маркетингу вивчають масовий попит (його структуру, динаміку), формують його.

3. Державне регулювання. Є комплексом основних форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток суспільного способу виробництва (в тому числі продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин) для його стабілізації та пристосування до умов, що змінюються. Таке регулювання найповніше здійснюється через державні замовлення, закупівлю значної частини продукції, що означає гарантований попит на неї.

Державне регулювання також здійснюється через проведення антициклічної, регіональної, інвестиційної, амортизаційної, структурної, грошово-кредитної, фінансово-бюджетної, антиінфляційної, валютної, митної, цінової, соціальної, екологічної та інших форм політики.

Основними формами державного регулювання є планування (довготермінове, середньотермінове і короткотермінове), програмування (насамперед за допомогою складання цільових комплексних програм) та прогнозування на національному і наднаціональному рівнях..

Для регулювання цих підсистем використовують такі методи (засоби): 1) економічне регулювання, 2) правове регулювання, 3) адміністративне регулювання.

Економічне регулювання є найважливішим. У свою чергу, його поділяють на пряме (за допомогою держав­них закупівель товарів і послуг, державного цільового фінансування тощо) і непряме (за допомогою антициклічної, інвестиційної та інших форм політики).

Правове регулювання здійснюють внаслідок прийнят­тя та вдосконалення правової бази (відповідного комп­лексу юридичних законів та поправок до них тощо).

Адміністративне регулювання передбачає викорис­тання заходів заборони (наприклад, заборона будівництва підприємств на певних територіях), дозволу (наприклад, дозволу державним підприємствам базових галузей промисловості займатися туристичним бізнесом) і приму­су (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС). За допомогою адміністративних заходів проводяться грошові реформи та інші заходи.

Таким чином, державне регулювання економіки – це комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили – людини..

Дата добавления: 2015-05-23