Р сутність і значення системного аналізу політики

СИСТЕМНИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ

С

успільство є складним і багатоманіт-
ним утворенням. Найважливішими і
найбільш загальними елементами
його структури є основні сфери суспіль-
ного життя — економічна, соціальна,
політична, духовна. Політична сфера охоп-
лює всю багатоманітність політичних явищ і
процесів — як необхідних, зумовлених
об'єктивними чинниками суспільного роз-
витку, так і випадкових, що є результатом
збігу обставин. Наука про політику, зви-
чайно, не може охопити всю багатоманіт-
ність політичних явищ. Завдання політології,
як і будь-якої іншої науки, полягає перед-
усім у пізнанні необхідних, закономірних
зв'язків між різними сторонами та еле-
ментами її об'єкта. Найбільшою мірою
цьому завданню відповідає категорія «по-
літична система суспільства», що є цент-
ральною в політології, а сама політична
система виступає предметом цієї науки.

Сутність До середини XX ст. політологія
системного аналізу існувала як сукупність розрізнених
знань про політичні явища і процеси,
значну частину яких складав емпіричний матеріал, отри-
маний завдяки розвитку соціологічних та психологічних
методів наукових досліджень. Особливо значний за обсягом

матеріал щодо конкретних політичних процесів, передусім
електоральної поведінки, нагромаджено у США. Амери-
канські політологи, як і науковці низки європейських
країн — Великобританії, Німеччини, Франції та інших,
відчували гостру потребу в систематизації теоретичних знань
та емпіричного матеріалу, створенні цілісної сукупності,
системи наукових знань про політику. Розрізнені політоло-
гічні знання було з'єднано в цілісну сукупність завдяки
створенню, насамперед науковцями США, теорії політичної
системи суспільства.

Система відповідно до найпоширенішого ЇЇ розуміння —
це «сукупність елементів, що перебувають у відносинах і
зв'язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єд-
ність»¹. Уже з цього елементарного визначення видно, що
система складається з певної сукупності елементів, тобто має
власну структуру, причому ці елементи перебувають між
собою у таких відносинах і зв'язках, що утворюють певну
цілісність.

Системні утворення існують як у суспільстві, так і в
природі. Головною особливістю соціальних систем, на відміну
від природних чи технічних, є те, що вони пов'язані з
вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей та
їх різноманітних об'єднань.

Конкретизуючи загальні характеристики системи стосовно
соціальних систем, можна виокремити характерні ознаки
структурних елементів системи. По-перше, це прямий, без-
посередній зв'язок елементів системи зі структурою та їх
якісна визначеність. По-друге, однопорядковість, однорід-
ність і субстанційна сумісність структурних елементів. По-
третє, вияв структурних елементів як мінімальних за своєю
внутрішньою будовою і змістом компонентів даної системи
стосовно обраного способу поділу. По-четверте, органічний
зв'язок кожного структурного елемента з іншими елемента-
ми системи. По-п'яте, структурні елементи є основою, на
якій розвиваються решта елементних властивостей і струк-
турні зв'язки².

Виходячи з зазначених ознак структурних елементів
системи, можна дійти висновку, що політична система

¹ Философский знциклопедический словарь. М., 1989. С. 584.

² Див.: Марченко М. Н. Очерки теории политичєской системн совре-
менного буржуазного общества. М., 1985. С. 28—29.

Системний вимір політики

Політика як суспільне явище

суспільства як різновид соціальної системи не тотожня
політичному життю суспільства, в основі якого хоча й
лежать певні закономірності, але яке все ж таки є неупо-
рядкованою сукупністю подій. Політична система суспіль-
ства відрізняється від його політичного життя саме своєю
системністю, тобто цілісністю та упорядкованістю взаємопо-
в'язаних елементів. Системний підхід до аналізу суспільних,
зокрема політичних, явищ і процесів вимагає розгляду їх як
цілісної сукупності взаємопов'язаних елементів, що функ-
ціонує відповідно до притаманних їй закономірностей.

У 50-х роках XX ст. системний і тісно пов'язаний із ним
структурно-функціональний підходи стали широко викорис-
товуватися для дослідження політики. Цьому значною мірою
сприяла й загальна теорія систем, що виникла на Заході з
потреб природничих наук, а згодом поширилася на інші
науки, склавши, зокрема, теоретичну основу кібернетики.

Сучасне наукове знання про політичну систему є результатом
тривалого розвитку. У суспільствознавство системний аналіз був впро-
ваджений одним із головних представників структурно-функціональної
школи, американським соціологом Толкоттом Парсонсом (1902—1979).
У своїй праці «Соціальна система» (1951) він розглядав суспільство як
систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими
елементами у структурі кожного суспільства були суспільні цілі, норми,
цінності та ролі. Елементами суспільства як системи є інститути, кожен
з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній
суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що
забезпечують збереження й виживання будь-якої системи. Такими
функціями є, по-перше, адаптація, тобто специфічний різновид взає-
модії соціальних суб'єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої
відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища.
Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують політична та
економічна підсистеми. Другою функцією соціальної системи є
досягнення цілей. Цю функцію забезпечує політична підсистема,
політика. Третя функція соціальної системи — інтеграція, тобто досяг-
нення стану зв'язаності окремих диференційованих елементів, наяв-
ність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними
суб'єктами — індивідами, соціальними спільностями, організаціями
тощо. Функцію інтеграції забезпечують правові інститути, владні
структури, норми права, звичаї. Четвертою функцією соціальної
системи є підтримання системи, котра забезпечується віруваннями,
мораллю, органами соціалізації (сім'я, школа, мистецтво тощо).

Отже, системний аналіз дає можливість установити, що будь-яка
система, в тому числі й політична, визначається тим, що, по-перше,
складається з багатьох елементів; по-друге, елементи системи склада-
ють єдине ціле; по-третє, система взаємодіє з навколишнім середо-
вищем. І*.

Концепція У США теорія політичної системи почала

політичної системи активно розвиватись від початку 50-х років.

Д. Істона Системний підхід до аналізу політики вперше

застосував американсько-канадський політолог

Девід Істон (нар. 1917 р.). У своїх працях «Політична система» (1953),
«Концептуальна структура для політичного аналізу" (1965), «Систем-
ний аналіз політичного життя» (1965) він доводить можливість і необ-
хідність існування загальної теорії в політології як теорії політичної
системи, розробляє концептуальну структуру цієї теорії, визначає її
основні поняття та пропонує методи і способи практичної реалізації
теоретичних положень.

Для теоретичного аналізу політичного життя за вихідну модель
учений використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та
з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Система зазнає впливу
середовища й сама активно впливає на нього для самозбереження і
розвитку. Політична система, вважає Д. Істон, подібна до біологічних
систем й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші
суспільні системи — економічна, соціальна, духовно-ідеологічна тощо.
Водночас політична система якісно відрізняється від інших суспільних
систем. Головним показником відмінності є наявність певних меж між
нею та її оточенням. Завдання науки про політику полягає у вивченні
переходів, або обмінів, між системою та її оточенням як стабілізуючих,
так і дестабілізуючих чинників самого існування та функціонування
політичної системи. Основною одиницею аналізу політичної системи у
зв'язку з цим Д. Істон визначив взаємодію. Від інших соціальних
взаємодій взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем,
тобто політична взаємодія, відрізняється тим, що вона спрямована
насамперед на авторитарний (примусовий) розподіл цінностей у
суспільстві.

На основі цього політичну систему Д. Істон розглядав як сукупність
взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей
і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві.
Здійснюється такий розподіл завдяки владі, що є атрибутом великої
суспільно-політичної системи. Головне призначення політичної систе-
ми, за Д. Істоном, полягає у виконанні функції розподілу цінностей та
примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на
тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до
зростання напруження в системі і навіть до її руйнування.

Розглядаючи взаємодії політичної системи як із навколишнім
середовищем, так і внутрі самої системи, Д. Істон розрізняє їх на вході,
всередині й на виході системи. На вході — це вимоги й підтримка, які
надходять з навколишнього середовища, а на виході — рішення і дії.
Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних
благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо.
Вимоги є формою вираження думок і дій індивідів і груп з приводу
розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення
політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої
системи.

Системний вимір політики

Політика як суспільне явище

Для збереження політичної системи в дії, крім вимог, необхідна й
підтримка її суб'єктами та об'єктами політичного життя. Підтримка
пов'язує маси людей з політичною системою. Вона охоплює всі варіан-
ти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі, і
проявляється в різних формах: голосуванні на виборах, сплаті податків,
дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо. Найважливішим
механізмом відбору вимог і підтримки в сучасному демократичному
суспільстві Д. Істон вважає вибори органів влади та інші подібні форми
політичного волевиявлення громадян.

Всередині політичної системи відбувається конверсія введених до
неї вимог і підтримки — вони трансформуються і переробляються, в
результаті чого виходом, тобто продуктом, системи є авторитарні
рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві та відповідні дії для їх
здійснення. На виході системи можуть бути нові закони, субсидії,
пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або вищих
посадових осіб тощо. Продукт функціонування політичної системи,
зауважує Д. Істон, слід відрізняти від результатів або наслідків
реалізації прийнятих рішень.

Політична система, за Д. Істоном, це засоби, за допомогою яких
вимоги за підтримки суб'єктів і об'єктів політики перетворюються в
реальні дії. При цьому політична система забезпечує мобілізацію
суспільних ресурсів на досягнення цілей і координацію зусиль членів
суспільства у вирішенні політичних, економічних, соціальних і куль-
турних проблем. Механізм функціонування політичної системи має в
собі й елементи зворотного зв'язку, через які продукти виходу системи
впливають на наступні вимоги й підтримку. Зворотний зв'язок є
основним механізмом усунення напруження в суспільстві, але
здійснити це можна лише за наявності у влади здатності реагувати на
імпульси, що надходять до системи.

Нормальне функціонування системи, яка формує власні механізми
адаптації та модернізації з притаманними їм специфічними способами
й засобами трансформації вимог і підтримки, перетворює політичну
систему на певний історичний період у саморегулюючий механізм, що
забезпечує її самозбереження. Однак зовнішні впливи, дискретність дій
системних механізмів, людський чинник можуть розладнувати систему,
спричиняти її неврівноваженість і навіть руйнування. Засобами, за
допомогою яких можна уникнути напруження в політичній системі, її
кризового стану, є зміни, пристосування, переорієнтація зусиль, зміна
цілей тощо. А це означає, що політична система є не просто системою
взаємодії елементів її структури, а виступає як функціонуюча, дина-
мічна система, що постійно змінюється.

Модель Американський політолог Габріель Алмонд

політичної системи одним із перших застосував структурно-функ-

Г. Алмонда ціональний метод для дослідження політичної

системи. Він розглядав політику як цілісну

систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне
призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задово-

Дата добавления: 2015-05-23