Вищі органи сучасної держави 1 поділ державної влади

17 — 2-1330

Право — це система встановлених або санкціонованих І державою і спрямованих на регулювання суспільних відносин | загальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких | забезпечується шляхом переконання і державного примусу.

Право є одним із головних засобів організованості й
порядку в суспільстві. За допомогою права держава регулює
суспільні відносини і надає своїм рішенням загальнообов'яз-
кового характеру.

Держава може делегувати окремі свої повноваження на
видання нормативно-правових актів недержавним інститу-
там та організаціям. Однак ці акти не мають загальнообо-
в'язкового характеру. Передавання правотворчих повнова-
жень санкціонується і контролюється в кінцевому рахунку
самою державою та її органами на основі раніше прийнятих
правових норм. Недержавні політичні інститути та органі-
зації, окремі громадяни також можуть володіти правом
законодавчої ініціативи.

Характер і ступінь монополізму держави на видання
законів значною мірою визначаються формами державного
устрою і правління, специфікою політичного режиму, а
також міждержавними відносинами і суб'єктами, які можуть
впливати на законодавство країни.

Функціонування держави, її органів, утримання зайнятих
у них працівників потребують значних коштів, які отри-
муються за рахунок податків. Податки є головним джерелом
надходжень до державного бюджету. Право на встановлення
і стягнення податків є монополією держави. Як обов'язкові
виплати населення і суб'єктів економічної діяльності,
податки стягуються державою примусово, у певних розмірах
і у фіксовані терміни. Стягнення податків зумовлюється не
тільки потребами утримання державного апарату, а й необ-
хідністю вирішення низки важливих соціальних завдань —
фінансування систем освіти та охорони здоров'я, забез-
печення непрацездатних тощо. Сучасна держава перерозпо-
діляє через бюджет значну частину валового внутрішнього
продукту, зокрема з метою вирівнювання доходів різних
верств населення та уникнення соціальної поляризації
суспільства. Правильне проведення податкової політики
сприяє зростанню виробництва і піднесенню добробуту
населення. І навпаки, надмірні податки стримують вироб-
ництво, знижують трудову активність, породжують соціальне
напруження, викликають інші негативні наслідки.

І

І

Інституціоналізовані форми політики

Основні концепції Розуміння сутності держави, її соціального
походження призначення і функцій значною мірою зале-
держави жить від того, з якої концепції походження
держави виходити. Основними концепціями є
теологічна, патріархальна, договірна, завою-
вання, класова і психологічна. Одна з найдавніших серед них —
теологічна (від грецьк. ІЬеоз — бог і 1о§оз — вчення). У ній поява
держави пов'язана з наданням якимись божественними силами
представникам певного роду чи соціальної групи, наприклад жерців,
права керувати іншими. Така влада є «від Бога» і повинна здійснювати
його волю на Землі. Подібні погляди на походження і призначення
держави представлені в найдавніших релігіях і покликані освячувати
існуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на
існування і є непорушною. У філософії теологічну концепцію поход-
ження держави створив один із найвидатніших ідеологів християнської
церкви Аврелій Августин.

Згідно з патріархальною концепцією походження держави, біля
витоків якої стояли ще Конфуцій та Арістотель, держава є результатом
розвитку сім'ї. Так, Арістотель розглядав виникнення держави як
природний процес розвитку та ускладнення форм спілкування людей:
спочатку люди об'єднуються в сім'ї, потім декілька сімей утворюють
поселення, а на завершальній стадії цього процесу постає держава.
Вона є формою спілкування людей, які користуються певним політич-
ним устроєм і підпорядковуються владі закону.

За Арістотелем, людина за своєю природою є політичною істотою.
В усіх людей природа вселила прагнення до державного спілкування, і
перший, хто це спілкування організував, зробив для людства велике
благо. Людина, котра знайшла своє завершення в державі, — най-
досконаліша серед живих істот, а та, що живе поза державою і зако-
ном, — найгірша з усіх.

Конфуцій вважав, що держава — це велика сім'я, і відносини в ній
мають будуватися за аналогією з сімейними. Влада правителя в державі
є такою, як влада батька в сім'ї, а відносини правителів і підданих
нагадують сімейні стосунки, де молодші залежать від старших; піддані
мусять слухатися правителя, як діти батьків, а правителі мають дбати
про підданих, як батьки про дітей.

Велику роль у розвитку політичної думки й демократичної держав-
ності відіграла договірна, або конвенціональна, теорія походження
держави, творцями якої були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк,
Ж.-Ж. Руссо та ін. За цією теорією держава виникла в результаті
свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природ-
ному, додержавному стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити
свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним
завданням держави є турбота про спільне благо. Наділивши державу
владними повноваженнями, люди свідомо пішли на самообмеження
своєї свободи на користь спільних інтересів.

Договірна теорія походження держави значною мірою сприяла
формуванню сучасних демократичних держав і донині справляє

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

глибокий вплив на політичні уявлення їх громадян. На основі цієї
теорії у другій половині XVIII ст. в Західній Європі та Північній
Америці була започаткована практика свідомого державотворення,
цілеспрямованого визначення форм держави та принципів її взаємо-
відносин з громадянами. У цей період були прийняті перші конституції
(США — 1787 р., Франція — 1791 р.), які стали правовою формою
суспільного договору.

У XIX ст. набули поширення концепції походження держави, які
пов'язували її виникнення з насильством, завоюванням. Ідейну основу
таких концепцій склала модна тоді теорія соціального дарвінізму, якій
притаманне зведення закономірностей розвитку суспільства до
закономірностей біологічної еволюції і висунення принципів природ-
ного відбору, боротьби за існування та виживання найбільш пристосо-
ваних як визначальних чинників суспільного життя. Представники
теорії завоювання — Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Каутський та інші —
доводили, що держави виникли в результаті завоювання одних народів

іншими.

Так, найвідоміший представник теорії завоювання польсько-
австрійський соціолог і юрист Людвік Гумплович (1838—1909) виходив з
того, що рушійною силою суспільного розвитку є боротьба людських
спільнот, які він називав «расами», за існування. Зіткнення між расами
призводить до підкорення слабких сильними. Панування однієї раси
над іншою мало бути певним чином організоване. Такою організацією
є держава. Вона заснована на нерівності і є організацією панування
меншості — «вищої раси» над більшістю — «нижчою расою». Насиль-
ство виступає не тільки причиною виникнення держави, а й найважли-
вішим чинником її існування. Війни між державами неминучі, оскільки
є результатом одвічних біологічних законів. Держава повинна рішуче
використовувати силу і всередині країни, придушуючи революційні

рухи.

Класову, або соціально-економічну, теорію походження і сутності
держави створив марксизм. Вона викладена, зокрема, у працях «Поход-
ження сім'ї, приватної власності і держави» Ф. Енгельса, «Держава і
революція» В. І. Леніна і є однією з найбільш науково обгрунтованих.
За цією теорією держава існувала не завжди. Вона є результатом
історичного розвитку суспільства, його закономірної диференціації на
класи під впливом розвитку продуктивних сил, який супроводжувався
виокремленням різних видів праці та появою приватної власності.

За первіснообщинного ладу характерними рисами життя людей
були колективна власність і спільна праця членів громади, зрівняльний
розподіл продуктів, відсутність публічної влади, відокремленої від
основної маси людей. Громада діяла на основі повного самовряду-
вання. Таке суспільство не потребувало держави як спеціального
інституту управління й регулювання людських відносин.

З часом примітивні знаряддя праці були замінені більш доско-
налими, які давали можливість окремим сім'ям набувати економічної
самостійності. На основі нового ступеня розвитку матеріального
виробництва відбувся поділ праці у формі відокремлення землеробства

Інституціоналізовані форми політики

від скотарства. Одним із наслідків такого поділу став перехід до батьків-
ського права власності, успадкування дітьми батьківського майна і
поява приватної власності. Первісна громада перетворилася на селян-
ську, засновану вже не на колективній, а на приватній сімейній
власності на засоби виробництва.

Приватна власність зумовила економічну нерівність сімей і поси-
лення влади вождів та воєначальників. З'явилися зародки спадкової
влади. Суспільство розкололося на протилежні соціальні групи — класи
імущих і неімущих, і постала потреба в організації, яка б придушувала
опір неімущих і малоімущих і закріпила право влади. Такою організа-
цією і стала держава.

Використовуючи органи родового ладу, клас власників засобів
виробництва створив спеціальний апарат для управління всім суспіль-
ством у власних інтересах. Завдяки державі економічно пануючий клас
стає політичне пануючим класом. І хоч би як у подальшому
змінювалася держава, головною її функцією залишається захист
інтересів пануючого класу. Ф. Енгельс наголошував, що держава «за
загальним правилом, є державою наймогутнішого, економічно
пануючого класу, який за допомогою держави стає також політичне
пануючим класом і здобуває таким чином нові засоби для придушення
і експлуатації пригнобленого класу»². В. І. Ленін писав: «Держава є
машина для гноблення одного класу другим, машина, щоб тримати в
покорі одному класові інші підлеглі класи»³. Вказуючи на класовий
характер держави, К. Маркс і Ф. Енгельс водночас зазначали, що вона
є і формою організації всього суспільства, виконує в ньому низку
необхідних функцій щодо управління суспільними справами,
узгодження соціальних інтересів.

Навіть за негативного ставлення до марксизму доведеться визнати
в силу його очевидності класовий характер, наприклад рабовласницької
чи феодальної, держави. Так само не можна не бачити, що основний
обсяг діяльності сучасної демократичної держави складає виконання
саме загальносуспільних, а не суто класових завдань (що, однак, не
означає її надкласового характеру). Вираження державою тих чи інших
соціальних інтересів вирішальною мірою залежить від співвідношення
в суспільстві класових сил. Зосередження в руках меншості основних
засобів виробництва само по собі не робить її політичне пануючою,
оскільки в сучасному суспільстві існують масові і впливові політичні
партії та громадсько-політичні організації найманих працівників і
демократичні механізми, які дозволяють цим організаціям справляти
відчутний, іноді й вирішальний вплив на здійснення державної влади.

Головний зміст різновидів психологічної концепції походження дер-
жави складає обгрунтування її виникнення та існування психологіч-
ними причинами. Йдеться, зокрема, про те, що за своїм психічним

² Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави //
Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 21. С. 165.

¹ Ленін В. І. Про державу: Лекція в Свердловському університеті
11 липня 1919 р. // Повне зібр. творів. Т. 39. С. 70.

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

' складом люди поділяються на схильних до влади, здатних брати
відповідальність не лише за себе, а й за інших, та тих, хто уникає
відповідальності і схильний перекласти її на інших, делегувавши їм
певні права на управління суспільним життям.

Очевидно, що кожна з охарактеризованих концепцій походження
держави має право на існування як така, що розкриває якусь
особливість, сторону виникнення та функціонування цього суспільного
інституту. Навіть далека від науки теологічна концепція має певний
сенс хоча б тому, що обґрунтовує необхідність сильної державної влади.

У сучасній науці вирізняють здебільшого такі основні
причини виникнення держави.

По-перше, розвиток виробництва й суспільного поділу
праці, ускладнення суспільної організації і як наслідок —
виокремлення управлінської діяльності в самостійний вид
праці, поява особливої групи людей, що здійснює управлін-
ські функції. Держава виникає в період розкладу родопле-
мінного ладу, державна влада формується з додержавних
форм — влади старійшин родів, жерців, вождів племен чи
союзів племен тощо, які виконували управлінські функції в
первісних спільнотах.

По-друге, майнова диференціація населення, виникнення
приватної власності, утворення класів і становлення способу
виробництва, заснованого на позаекономічному примусі до
праці та експлуатації. Це вимагало створення держави як
знаряддя примусу і придушення опору класу поневолених.
Так виникла, наприклад, рабовласницька держава.

По-третє, воєнно-територіальна експансія, завоювання
одних народів іншими, що створювало умови для соціальної
нерівності різних народів, реальні можливості для відкритого
присвоєння продуктів чужої праці й потребувало створення
і зміцнення інститутів насильства та управління для підтри-
мання такого способу існування.

По-четверте, демографічні причини, які полягали в пере-
ході від кочового до осілого способу життя і збільшенні
щільності населення, що вимагало створення механізмів
регулювання та вирішення територіальних проблем.

Функції держави Головне призначення держави полягає
в тому, що вона надає організованості
суспільству, управляє його справами, забезпечує цілісність,
узгоджує багатоманітні соціальні інтереси. Це загальне при-
значення держави конкретизується в її багатоманітних
функціях як основних напрямах діяльності держави, її

Інституціоналізовані форми політики

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

впливу на суспільство всередині країни та на інші держави.
Є різні підходи до розрізнення функцій держави. Найпоши-
реніший у науковій літературі поділ їх на внутрішні та
зовнішні.

Основні внутрішні функції держави, у свою чергу, розріз-
няються залежно від сфер суспільного життя. Такими
функціями є економічна, соціальна, політична й культурно-
виховна, до яких додається ще правова. Економічна, або
господарсько-організаторська, функція полягає в організації й
регулюванні державою економічної діяльності. Реалізується
вона через визначення державою стратегії економічного
розвитку, його планування чи програмування, видання зако-
нодавчих актів з регулювання економічної діяльності,
вироблення і проведення податкової політики, виділення
кредитів, використання економічних санкцій і стимулів
тощо. Розпоряджаючись загальнонаціональною власністю,
держава виступає і як підприємець. У різних суспільствах
економічна функція держави здійснюється в неоднаковому
обсязі, та вона є значною у будь-якому разі.

Соціальна функція держави полягає передусім в узгод-
женні багатоманітних соціальних інтересів — класових,
демографічних, етнічних, професійних тощо і забезпеченні
на цій основі цілісності та єдності суспільства. Держава
вирішує також низку важливих завдань щодо задоволення
різноманітних потреб громадян у сфері праці, освіти, куль-
тури, охорони здоров'я, забезпечення житлом, відпочинку
та ін.

Оскільки держава є політичним інститутом, то кожна з її
функцій тією чи іншою мірою має політичний характер.
Однак держава виконує й суто політичну функцію, пов'язану
зі здійсненням політичної влади. Ця функція містить визна-
чення програмно-стратегічних цілей і завдань розвитку
суспільства, забезпечення функціонування політичної систе-
ми, політичної стабільності, підтримання відносин з полі-
тичними партіями, громадсько-політичними організаціями
тощо.

Культурно-виховна функція держави спрямована на ство-
рення умов для задоволення культурно-освітніх запитів і
потреб громадян, формування особистості. Реалізується вона
через державне фінансування культурно-освітніх закладів,
законодавче встановлення вимог до освітньої підготовки,
підтримку розвитку мистецтва тощо.

Головним засобом здійснення державою її функцій є
право. За допомогою права держава регулює суспільні
відносини й забезпечує елементарний порядок у суспільстві.
Дотримання правових норм контролюється і забезпечується
спеціальною системою державних правоохоронних органів,
до якої входять суд, прокуратура, органи внутрішніх справ,
податкової поліції, митного контролю, юстиції, безпеки
тощо. Правова, а точніше, правотворча і правоохоронна,
функція є однією з найважливіших функцій держави.

Зовнішні функції держави реалізуються у стосунках з
іншими державами й міжнародними організаціями і спрямо-
вані на охорону національних інтересів на міжнародній
арені, їхні різновиди можна виокремити залежно від харак-
теру інтересів держави у сфері міжнародних відносин. Є три
види таких інтересів — інтереси існування, співіснування і
функціонування. Цим трьом окремим видам інтересів
відповідають три найважливіші зовнішні функції держави —
оборонна, дипломатична і співробітництва. Оборонна функція
держави полягає в захисті її безпеки, суверенітету й терито-
ріальної цілісності від зовнішніх посягань. Дипломатична
функція передбачає встановлення, підтримку і розвиток
відносин з іншими державами та міжнародними організація-
ми. Функція співробітництва реалізується через здійснення
зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з
іншими державами, участь у міжнародних економічних
об'єднаннях тощо. Зовнішні функції держави тісно пов'язані
між собою, взаємодоповнюють одна одну, і їх розмежування
має умовний характер. Залежно від цілей, засобів, характеру
виконуваних класових завдань можливі й інші підходи до
виокремлення функцій держави.

Аналіз ознак і функцій держави засвідчує, що в держави
є такі властивості, які виокремлюють її з-поміж інших
політичних організацій та об'єднань у суспільстві і роблять
основою всієї політичної системи, головним політичним
інститутом. Держава, по-перше, виступає як універсальна,
всеохоплююча організація, що поширює свої дії на всю
територію країни і всіх громадян, які на ній перебувають.
Держава «офіційно» представляє суспільство. По-друге, дер-
жава є верховним носієм публічної влади й підпорядковує
собі всі прояви інших суспільних влад. Держава застосовує
владні методи, а в разі необхідності і примус. Лише вона має

Інституціоналізовані форми політики

матеріальні атрибути примусу — військово-поліцейський,
чиновницько-бюрократичний і судовий апарат. По-третє,
держава за допомогою права регулює суспільні відносини і
надає своїм рішенням загальнообов'язкового характеру. По-
четверте, завдяки наявності спеціального професіонального
апарату держава виконує основний обсяг управління справа-
ми суспільства й розпоряджається його людськими, мате-
ріальними та природними ресурсами. Нарешті, по-п'яте,
держава представляє суспільство у зовнішніх зносинах, про-
водить зовнішню політику від імені всієї політичної системи.
Основні функції політичної системи виконуються за
допомогою держави.

V* З с

''кожній країні функції держави здій-
снює розгалужена система її органів,
які в сукупності складають структуру держави. Залежно від
здійснюваних функцій розрізняють органи законодавчої
(парламент, законодавчі зібрання суб'єктів федерацій та
автономій), виконавчої (уряд, місцеві органи державної ви-
конавчої влади, органи виконавчої влади суб'єктів федерацій
та автономій) і судової влади. Серед органів державної влади
особливо вирізняються вищі — глава держави, парламент та
уряд. Саме вони реалізують основні повноваження у сферах
законодавчої і виконавчої влади, а їхня діяльність має полі-
тичний характер. До вищих органів держави належать також
вищі судові інстанції загальної і спеціальної компетенції —
верховний суд, конституційний суд, вищий адміністративний
суд та ін. Проте судові органи формально відсторонені від
реалізації державних функцій політичного характеру за
винятком тих випадків, коли суди здійснюють конститу-
ційний контроль.

Дослідивши функціонування вищих органів законодавчої
і виконавчої влади, можна більш або менш точно визначити,
в яких формах здійснюється державна влада, на яких засадах
організований і діє державний механізм.

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

Глава держави Глава держави — це конституційний
орган і одночасно вища посадова особа
держави, яка посідає формально найвище місце в системі
органів державної влади, здійснює верховне представництво
країни у внутрішньополітичному житті та у відносинах з
іншими державами.

Майже в усіх країнах світу глава держави одноособовий,
і лише в декількох функції його здійснюються колегіальними
органами — президіями вищих представницьких органів у
країнах соціалізму, Федеральною Радою у Швейцарії,
колективним монархом в Об'єднаних Арабських Еміратах,
спільно духовним керівником держави і президентом в Ірані.

У країнах з монархічною формою правління главою
держави є монарх, правовий статус якого вирізняється двома
основними особливостями. По-перше, влада монарха юри-
дично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади,
органу чи виборчого корпусу. Монарх владарює (абсолютно
чи обмежено) за власним правом і вважається джерелом усієї
державної влади. По-друге, влада монарха є спадковою, вона
переходить від одного представника правлячої династії до
іншого в установленому законом порядку. Спадковий
принцип є переважним для всіх монархій, хоча історії відомі
випадки, коли монархи обирались (Польське королівство,
Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час існує
«виборна монархія» в Малайзії.

У країнах з республіканською формою правління главою
держави є президент, який завжди обирається (за винятком
випадків, коли ця посада займається в результаті державного
перевороту). Порядок обрання президента залежить від
прийнятої форми державного правління. Можна виокремити
три основних системи обрання президента: 1) прямі вибори,
за яких главу держави обирають усі виборці країни без участі
парламенту; 2) непрямі вибори, за яких волевиявлення
виборців опосередковується спеціальною колегією вибірни-
ків (США) і за певних умов — парламентом; 3) багатосту-
пеневі вибори президента, коли виборці обирають спочатку
парламент, а той — президента.

Особливості правового статусу глав держав, обсяг їх
компетенції вирішальною мірою залежать від форми держав-
ного правління, впровадженої в тій чи іншій країні. Однак
за будь-якої форми правління статус глави держави характе-

17*

Інституціоналізовані форми політики

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

ризується такими властивостями, як невідповідальність,
незмінюваність і нейтральність. Невідповідальність проявля-
ється в тому, що глава держави не несе ні політичної, ні
юридичної відповідальності за свою діяльність. Притягнення
президента до юридичної відповідальності в порядку
імпічменту може бути лише у разі скоєння ним тяжкого
кримінального злочину, а не за результати діяльності як
глави держави.

Незмінюваність означає, що глава держави законним
шляхом не може бути усунутий з посади до його смерті
(монарх) або до закінчення терміну повноважень (президент,
за винятком процедури імпічменту). Нейтральність глави
держави полягає в тому, що він є (повинен бути) вираз-
ником загальнонаціональних інтересів і стоїть поза полі-
тичною боротьбою.

Глави держав формально наділяються широкими повно-
важеннями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади.
Основними з таких повноважень можуть бути:

а) у сфері законодавчої влади: скликання, відкриття й
закриття чергових і позачергових сесій парламенту; достро-
ковий розпуск парламенту або однієї з його палат і призна-
чення позачергових виборів; підписання та обнародування
законів; вето на закони, прийняті парламентом; повернення
законів до парламенту для повторного розгляду; законодавча
ініціатива; видання власних нормативних актів; призначення
членів верхньої палати парламенту;

б) у сфері виконавчої влади: участь у формуванні уряду;
відправлення уряду у відставку; керівництво адміністратив-
ним апаратом і збройними силами;

в) у сфері судової влади: призначення на судові або вищі
судові посади; помилування, пом'якшення і скасування кри-
мінальних покарань, визначених судом; проголошення
амністії.

Значними можуть бути зовнішньополітичні повноважен-
ня глави держави. Формальна і особливо реальна наявність
повноважень залежить передусім від форми державного
управління. У президентських республіках глава держави
одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди має
широкі й реальні владні повноваження. Це стосується і глав
держав у деяких країнах із змішаною республіканською
формою правління. У парламентарних республіках глава

держави отримує мандат від парламенту і зазвичай не має
істотних владних повноважень. Загалом президент може
посідати різне становище в системі державної влади: бути
главою лише держави (наприклад, у ФРН); бути главою
одночасно держави й виконавчої влади (США); бути главою
держави і фактичним керівником уряду за наявності
прем'єр-міністра (Франція); бути складовою частиною
парламенту (Індія). Аналогічним може бути й становище
монарха. Докладніше про особливості правового статусу
глави держави за різних форм правління мова йтиме нижче.

Дата добавления: 2015-05-23