Взаємовідносин вищих органів держави

Мовлений принципами формування і

Форми державного | Форма державного правління — це

Форма держави — це сукупність найбільш загальних ознак держави, зумовлених інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади.

ФОРМИ ДЕРЖАВИ

Чдина за своїми сутнісними характе-
-—'ристиками (територія, населення,

політична влада, апарат, суверенітет тощо) держава існує в
багатоманітних конкретних формах.

У політології є три основних категорії, які розкривають
форму держави: «форма державного правління» (інституціо-
нальні характеристики організації влади), «форма держав-
ного устрою» (територіальні характеристики організації
влади) і «політичний режим» (функціональні характеристики
організації влади). Аналіз форм держави має особливо
важливе значення, оскільки дає ключ до розуміння кон-
кретних форм організації державної влади і здійснення
політики.

правління | спосіб організації державної влади, зу-

Йдеться про систему формування і взаємовідносин інсти-
туту глави держави, вищих органів законодавчої і виконавчої
влади. Залежно від правового статусу глави держави й
порядку формування цього вищого органу державної влади
розрізняються дві основних форми державного правління —
монархія і республіка.

Монархія (грец. топагсіїіа — єдиновладдя, від топок —
один, єдиний і агспе — влада) — це така форма правління,
за якої верховна державна влада юридична належить одній
особі — монарху (королю, імператору тощо) і передається в
порядку престолонаслідування.

Інституціоналізовані форми політики

Влада монарха не є похідною від будь-якої іншої влади,
органу чи виборців. Монарх формально виступає джерелом
державної влади, усіх державно-владних повноважень. У
республіці глава держави — президент — є виборним і
змінюваним, а його влада виступає похідною від представ-
ницького органу (парламенту) або виборців.

У сучасному світі зберігаються два історичних типи
монархії — абсолютна і конституційна. Абсолютна монархія
характеризується зосередженням усієї повноти державної
влади в руках монарха, відсутністю будь-яких представниць-
ких установ. Уряд призначається монархом, виконує його
волю. Нині абсолютна монархія зберігається у Саудівській
Аравії, Катарі, Омані, Об'єднаних Арабських Еміратах та ін.

Конституційна монархія називається ще обмеженою,
оскільки у ній влада монарха обмежується конституцією.
Конституційна монархія існує у двох видах — дуалістичної і
парламентарної, які відрізняються ступенем обмеження
влади монарха. Дуалістична монархія характеризується на-
явністю одночасно двох політичних установ — монархії і
парламенту, які поділяють між собою державну владу. Цей
поділ проявляється у тому, що монарх юридичне і фактично
незалежний від парламенту у сфері виконавчої влади. Він
призначає уряд, який несе відповідальність лише перед ним.
Парламент наділяється законодавчими повноваженнями, але
ніякого впливу на формування і діяльність уряду не має.
Дуалістична монархія не знає інституту парламентської
відповідальності уряду, парламент не може відправити уряд
у відставку. Законодавчі повноваження парламенту істотно
обмежуються на користь монарха. Він користується правом
абсолютного вето, яке парламент подолати не може, а також
правом розпуску парламенту та призначення до його
верхньої палати. Нині дуалістична монархія зберігається в
Йорданії, Кувейті, Марокко та ін.

У парламентарній* монархії влада монарха істотно обме-
жена у сфері як законодавчої, так і виконавчої влади. Він, як
кажуть, «царює, але не править». Юридичне за монархом
можуть зберігатися значні повноваження, але фактично
далеко не всіма ними він може користуватися. Так, фор-

, * Стосовно форми державного правління найчастіше використовується
саме цей термін, на відміну від прикметника «парламентський», який є
похідним від іменника «парламент» і використовується в інших випадках.

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

мально за ним зберігається право призначення глави уряду й
міністрів, але зробити це він може лише відповідно до
пропозицій лідерів партії чи коаліції партій парламентської
більшості, бо сформований іншим чином уряд не отримає
вотуму довіри у парламенті й не утвердиться.

Формально уряд вважається урядом монарха, проте
ніякої відповідальності перед монархом він не несе. Уряд
формується парламентським шляхом і несе відповідальність
за свою діяльність лише перед парламентом. Саме політична
відповідальність уряду перед парламентом за свою діяльність
є основною відмінною ознакою парламентарної монархії.
Звичайно це повноваження парламенту врівноважується
правом уряду запропонувати монархові розпустити парла-
мент і призначити нові вибори. Глава держави вимушений
прийняти й виконати цю пропозицію, тому що в против-
ному разі парламентська більшість, на основі якої сформо-
вано уряд, заблокує роботу парламенту. У випадку вислов-
лення парламентом вотуму недовіри урядові останній або
йде у відставку, або через главу держави розпускає парла-
мент і призначає позачергові вибори.

Ще одним правовим засобом впливу уряду на монарха є
контрасигнування (від лат. сопітазі§па1ига — міністерський
підпис), тобто скріплення його актів підписом глави уряду та
(або) окремого міністра, без якого вони не набувають
юридичної сили. Тим самим глава уряду або міністр беруть
на себе відповідальність за даний акт монарха, оскільки сам
монарх відповідальності за свої дії не несе.

На відміну від дуалістичної монархії у парламентарній
монархії центральне місце в системі органів державної влади
посідає не монарх, а уряд, який не тільки здійснює повнова-
ження та прерогативи монарха, а й контролює і спрямовує
(через парламентську більшість) всю діяльність парламенту.
Парламентарна монархія нині існує у ряді розвинених
країн — Австралії, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії,
Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії, Норвегії, Швеції,
Японії та ін.

Специфічні риси має монархічна форма правління в тих
країнах, які в минулому були домініонами Великобританії, а
пізніше увійшли до британської співдружності націй —
Австралії, Канаді, Новій Зеландії та ін. Власних монархів
вони не мають. Главою держави в кожній з цих країн

Інституціоналізовані форми політики

формально вважається монарх Великобританії, а фактично
його функції здійснює генерал-губернатор, котрий призна-
чається британським монархом за поданням уряду країни з
числа її жителів.

Хоча в сучасних розвинених країнах монархія є здебіль-
шого слабкою політичною установою, яка не відіграє
істотної ролі у здійсненні державної влади, загалом на
сьогодні вона існує в 44 країнах світу, в тому числі 11 євро-
пейських. У 1978 р. було поновлено монархію в Іспанії. На
референдумі, проведеному 1999 р. в Австралії, виборці
висловилися на користь збереження монархічної форми
правління.

Одна з основних причин збереження монархії та, що в
багатьох країнах інститут монархії, особа монарха є
символом єдності і верховним арбітром нації, запорукою
непорушності політичної системи, оскільки влада монарха
не залежить від гри політичних сил. За відсутності в
парламенті чітко визначеної більшості монарх може
відіграти вирішальну роль у її утворенні та формуванні
уряду. Монархи забезпечують наступництво в політичному
розвитку, оберігають традиції й політичну культуру країни.

Дата добавления: 2015-05-23