Сутність, ознаки та функції держави

Інптитуціоналізовані рми політики

:|

ДЕРЖАВА - ГОЛОВНИЙ
ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ
СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

С

истемний аналіз політики передбачає
дослідження політичних інститутів як
основних елементів політичної систе-
ми суспільства, з'ясування місця і ролі
кожного з них у цій системі. Головним із
політичних інститутів, найважливішим еле-
ментом політичної системи суспільства є
держава. Вона виступає об'єктом дослід-
ження багатьох суспільствознавчих наук —
філософії, соціології, історії, правознавства,
економічної теорії тощо. У сукупності цих
наук політологія посідає особливе місце.
Виникла вона саме як учення про державу
(поліс) і за традицією, започаткованою
ще в античному світі, нерідко й досі
трактується як «державознавство». Проте
політологія зовсім не претендує на моно-
полію на наукові знання про державу.
Відповідно до свого предмета і прита-
манних їй методів дослідження своє
головне завдання у вивченні держави вона
вбачає в тому, щоб розкрити сутність
держави як політичного інституту та
з'ясувати її місце і роль у політичній
системі суспільства. Системний підхід,
крім усього іншого, надає можливість, з
одного боку, з'ясовувати ті властивості
держави, яких вона набуває як частина
політичної системи, а з іншого — розкрива-
ти вплив держави на функціонування інших
політичних інститутів.

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

Сутність та основні Держава є багатоаспектним суспільним

ознаки держави утворенням і за своєю складністю й
багатоманітністю виявів поступається
хіба що суспільству в цілому. Складність і багатоманітність
виявів держави об'єктивно утруднюють з'ясування та визна-
чення її сутності. До того ж, кожна із суспільствознавчих
наук досліджує якийсь окремий аспект держави, відповідно
до якого і дає її визначення.

Коли йдеться про державу взагалі, то мається на увазі
передусім певна відокремлена територія, на якій проживає
політичне, тобто з допомогою публічної влади, організоване
населення. У цьому розумінні поряд з поняттям «держава»
вживаються терміни «країна», «суспільство», «вітчизна»
тощо. Політична організованість населення в межах визна-
ченої території має незалежний від інших територіально-
політичних утворень характер. З широкої соціологічної
точки зору, отже, держава може бути визначена як «терито-
ріальне організоване і політичне незалежне суспільство»¹, а
з політологічної — як незалежне політико-територіальне
утворення.

Трьома основними складовими елементами держави є
територія, населення і незалежна (суверенна) політична
влада. Територія — це просторова основа держави. Терито-
рією є та частина суші, земних надр, повітряного простору і
територіальних вод, на яку поширюється влада даної дер-
жави. Межі території держави визначаються її кордонами,
встановленими здебільшого формально-договірним шляхом.

Територіальність є атрибутивною ознакою держави. Втрата
території означає припинення існування самої держави.
Тому будь-яка держава намагається всіма засобами зберегти
свою територію. Територіальні зазіхання, спори і претензії
одних держав до інших упродовж усієї історії викликали
найжорстокіші конфлікти між ними. Територія держави
може охоплювати величезні ділянки земної поверхні,
наприклад територія Росії, Китаю, Канади, США, Бразилії,
навіть окремі континенти (Австралія), а може складатися з

' Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшу-
ченка, В. Д. Бабина. К., 1997. С. 97.

Інституціоналізовані форми політики

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

одного-двох квадратних кілометрів (Ватикан, Монако),
однак за будь-яких умов вона є необхідною для існування
держави. Хоча могутність держави визначається не стільки
розмірами її географічної території, скільки економічним
потенціалом, відсутність владного контролю за якоюсь
частиною території є виявом слабкості держави.

Другим складовим елементом держави є населення, тобто
людська спільнота, яка проживає на її території і підпоряд-
ковується державній владі. Населення держави може склада-
тися з однієї нації або бути багатонаціональним. Багатона-
ціональні держави здебільшого мають федеративний устрій
або містять у своєму складі автономні утворення. Існують
мононаціональні, але поліетнічні держави, населення яких
складається з однієї корінної нації і кількох національних
меншин — представників тих націй, які проживають в інших
державах і виступають там суб'єктами державотворення.

Соціальна, особливо етнічна, політична і культурна інте-
грованість населення держави дозволяє визначати його як
народ. Представники одного народу навіть за наявності
етнічних відмінностей між ними мають почуття належності
до однієї спільноти завдяки спільним рисам культури та
історичної свідомості. Як і територія, народ також є атрибу-
тивною ознакою держави, оскільки не може бути держави
без народу. Проте можуть існувати народи без власної
держави, наприклад єврейський народ до утворення держа-
ви Ізраїль (1948), цигани, палестинський народ або курди,
які й досі не мають своєї державності.

Третім складовим елементом держави є політична влада
як відносини панування та підкорення, керівництва й
підпорядкування, які існують між органами державної влади
та наділеними владними повноваженнями посадовими
особами, з одного боку, і рештою суспільства — з другого.
Виокремлення та аналіз інших, крім території і населення,
ознак держави пов'язане саме з цим її складовим елементом
і є безпосереднім завданням політології.

Держава в політологічному розумінні — це політичний
інститут, складова політичної системи суспільства. Як
політичний інститут і головний носій політичної влади в
суспільстві вона характеризується наявністю системи орга-
нів — парламенту, уряду, судів тощо, які реалізують функції

державної влади і складають державшій апарат, що є однією
з основних політичних ознак держави.

Однією з найважливіших характеристик держави є її су-
веренітет.

І Суверенітет (від франц. зоиуегаіпеїе — самостійність, вер-
I ховна влада) держави — це верховенство влади держави
| всередині країни та її незалежність у зовнішніх зносинах.

Поєднання двох начал — незалежності й верховенства —
означає як право держави на незалежність і свободу від
посягань іззовні і зсередини, так і право владарювати, пану-
вати, управляти всередині країни. Універсальність суверені-
тету полягає в тому, що влада держави стоїть над іншими
конкретними формами і виявами влади на відповідній
території. Державний суверенітет містить такі основополож-
ні принципи, як єдність і неподільність території,
недоторканність територіальних кордонів і невтручання у
внутрішні справи.

Суверенітет держави, отже, має внутрішній і зовнішній
аспекти. Внутрішній аспект полягає у можливості для
держави розпоряджатися своєю територією і ресурсами, а
також примушувати підлеглих до виконання її настанов;
зовнішній — у забезпеченні територіальної цілісності
держави і невтручання у її внутрішні справи з боку зовнішніх
сил, у можливості держави проводити незалежну політику,
встановлювати дипломатичні відносини з іншими держа-
вами, вступати до міжнародних організацій тощо. Важливою
ознакою суверенітету держави є визнання міжнародним
співтовариством її права на юридичне рівних засадах
вступати у зносини з іншими державами.

Суверенітет є необхідною політичною та юридичною
ознакою держави. В сучасному світі він не має абсолютного
характеру. В демократичних суспільствах суверенітет держа-
ви визнається похідним від суверенітету народу, влада
держави обмежується впливом політичних партій, різнома-
нітних громадських організацій, груп інтересів. Обмеження
суверенітету у його зовнішньому аспекті проявляється,
зокрема, у членстві держави в різних міжнародних організа-
ціях, відповідно до якого вона бере на себе певні зобов'язан-
ня. Сучасне світове співтовариство може навіть примусити
ту чи іншу державу до виконання його настанов, особливо
коли йдеться про припинення агресивної війни, забезпечен-

Інституціоналізовані форми політики

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

ня елементарних прав людини. Якщо в минулому будь-яка
спроба світового співтовариства дати рекомендації тій чи
іншій державі розцінювалась як втручання у її внутрішні
справи, то в умовах сучасного взаємозалежного світу
вирішення окремих, особливо глобальних, проблем вимагає
певного обмеження суверенітету.

Похідними від суверенітету і його виявами є три
важливих ознаки держави: право на монопольне застосування
примусу; право на видання законів; право на встановлення і
стягнення податків. Лише держава має право застосовувати
примус, причому не тільки стосовно своїх громадян, а й
щодо всіх, хто перебуває на її території. Для цього у неї є
певні правові, матеріальні та організаційні можливості,
спеціальний апарат примусу.

Примусовість як ознака держави полягає, зокрема, в
тому, що вона є процесом свідомого, нерідко насильниць-
кого, створення та збереження державою структурованості
суспільства, соціальних інститутів, відносин, статусів тощо.
Це знаходить свій формальний вияв у таких, наприклад,
явищах, як громадянство, рабство, кріпосництво, расовий
або кастовий поділ, військова повинність, стягнення
податків, утвердження офіційної ідеології та ін.

Примусовість держави проявляється також у тому, що
вона є політико-владним засобом об'єднання населення. У
державі людей примушують існувати спільно не кровно-
родинні зв'язки, як за родового устрою, а належність до
певної території. Межі цієї території визнаються межами дії
влади держави. Територіальні повноваження влади і кордони
держави збігаються.

Примусовість полягає і у встановленні державою за-
гальнообов'язкових правил поведінки, тобто права. Тільки
держава наділена правом видання законів та інших норма-
тивних актів, дія яких поширюється на всю її територію і які
є обов'язковими для всього населення. Створена таким
чином система права є атрибутивною характеристикою дер-
жави. Держава не може існувати без системи права, а право
встановлюється, охороняється та забезпечується державою.

Дата добавления: 2015-05-23