Розділ 5. Музеї як центри історико-краєзнавчого руху

Виникнення і розвиток музеїв пов’язане із суспільними потребами у використанні їх як одного з найбільш дійових засобів виховання патріотизму, любові до своєї землі, її людей України. Збираючи, вивчаючи, систематизуючи і пропагуючи пам’ятки історії, відомості про видатних людей України і окремих її регіонів музеї виконують важливунавчально-виховну функцію при вивченні загальної та регіональної історії нашої держави. Музеї різних профілів є дієвими центрами історико-краєзнавчої роботи.

Історія музейної справи. Стародавні греки вважали муз – дочок богині пам’яті Мнемозіни, покровительками наук і мистецтв і будували на їхню честь храми, які називали музейонами (звідси й походить термін “музей”). Грецькі храми справді являли собою своєрідні музеї мистецьких пам’яток. Однак прабатьківщиною музеїв вважаються країни Стародавнього Сходу і Єгипет, де задовго до цього збирали музейні цінності, про що свідчать матеріали археологічних розкопок і давні написи.

Уже в первісному суспільстві, з появою майнового і соціального розшарування, виникли перші збірки цінних речей, що належали вождям племен. Саме їх слід розглядати як першовитоки майбутніх колекцій і сховищ. З розвитком суспільства збирання стає дедалі цілеспрямованішим – збирають речі із золота, срібла, коштовне каміння, прикраси, посуд, одяг тощо.

В історичній науці умовно виділяється чотири хронологічні періоди, що передували музеям у сучасному їх розумінні – давньосхідне, давньогрецьке, давньоримське і середньовічне збирання.

Давньосхідне збирання відоме з письмових джерел і матеріалів археологічних розкопок міст і палаців в Ассірії, Вавілоні і Єгипті. Найперші згадки про нього сягають ІІІ тисячоліття до н.е. Збірки складаються із золотих та срібних виробів, речей із слонової кістки, прикрас. Давньогрецьке збирання (VII – II ст. до н.е.) поширене було в районі узбережжя Середземного, Чорного і Каспійського морів, у численних грецьких містах-полісах Південно-Східної Європи і Малої Азії, а на території України – в античних містах Північного Причорномор’я – Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї та ін. Для цього періоду характерне збирання творів мистецтва, зокрема скульптури, художньої кераміки з розписами на міфологічні сюжети або прикрашеної розмаїтою орнаментикою. Давньоримське збирання можна датувати приблизно ІІ ст. до н.е. – ІІІ-IV ст. н.е. Воно було поширене на всьому величезному просторі Римської імперії (на сучасній території України – в античних містах Північного Причорномор’я). В цей час розвивається і удосконалюється колекціонування – мистецькі твори не лише збираються, а й систематизуються за окремими видами пам’яток. Так з’являються колекції камей, скляного посуду, картин, килимів, статуй та інших художніх речей, привезених з багатьох країн, або привласнених під час завойовницьких походів. З’являються перші каталоги й описи колекцій.

Середньовічне збирання (IX – XVII ст.) охоплювало значно ширші верстви суспільства, ніж попередні етапи. В цей час великого поширення набуло колекціонерство в Київській Русі. Зокрема, князь Володимир привіз до Києва бронзові скульптури з Херсонеса й встановив їх на міському майдані для загального огляду. Крім князів різні цінності тоді збирали також бояри, дружинники, духовенство. Центри тогочасної культури і освіти – храми стали своєрідними музеями-сховищами. В них зберігалися книги, цінні документи, коштовні подарунки, кращі мистецькі твори – ікони, золотий і срібний посуд тощо. За свідченням “Повісті временних літ” у Десятинній церкві зберігалися переможні знамена, дорогий посуд, вбрання перших князів. Ще більші колекції були в Софіївському соборі у Києві, збудованому за Ярослава Мудрого в ХІ ст. Тут було створено першу на Русі бібліотеку, яка передувала багатьом західноєвропейським книгозбірням. Крім книг у Софіївському соборі зберігалися цінні колекції ікон, церковного посуду, килимів та інших речей. В часи лихоліть ці збірки загинули і про них відомо лише з коротких згадок у літописах. Великі збірки цінностей були також у Києво-Печерській лаврі, у храмах Переяслава, Чернігова та інших міст.

Колекціонування періоду середньовіччя відіграло позитивну роль у розвитку музейної справи – воно сприяло збереженню та зосередженню у певних місцях цінних речей – свідків історії і виникненню власне музеїв – спеціальних приміщень, де влаштовувалися виставки й закладалися основи музейної роботи – зберігання, обміну, експонування тощо.

Перші музеї в Україні виникають на початку ХІХ ст. Інтерес до місцевих старожитностей і пам’яток археології, зокрема пов’язаних з відкриттям античних міст у Північному Причорномор’ї, та плідна діяльність вчених сприяли створенню на півдні України ряду археологічних музеїв.

Першим у 1806 році був створений Миколаївський музей – на основі збірки випадкових знахідок античних пам’яток на узбережжі Чорного моря, яка належала Чорноморському гідрографічному депо. Існував музей недовго, його колекції пізніше було передано іншим музеям. У 1811 році відкрився Феодосійський музей старожитностей. Велика заслуга в цьому належала місцевим колекціонерам і меценатам. Пізніше для розвитку музею багато зробив відомий художник І.К.Айвазовський, який захоплювався ще й археологією – брав участь у розкопках скіфських курганів поблизу Феодосії. В 1873 році на його кошти було споруджено нове приміщення музею.

В 1825 році відкрито Одеський музей старожитностей, який нині є одним з найстаріших і найбільших археологічних музеїв України. Його експозиція значно поповнилася після створення в 1839 році Одеського товариства шанувальників історії та старожитностей, з яким музей об’єднався. У 1833 році на громадські кошти було споруджено нове приміщення для музею, який мав відділи доісторичних, єгипетських, еллінських, римських, візантійських, генуезьких, монголо-татарських, турецьких, запорозьких пам’яток. Музей видавав “Записки Одеського товариства історії і старожитностей” (до 1917 року вийшло 33 томи).

У першій половині ХІХ ст. в Україні виникають університетськімузеї. Багато для цього зробив відомий український вчений і громадський діяч В.Н.Каразін. Завдяки його ініціативі у 1807 році відкрито ряд музеїв при Харківському університеті – археологічний, зоологічний, мінералогічний, образотворчих мистецтв (збірки його склали основу для міського художнього музею).

Музеї при Київському університеті було створено в 1834-1837 рр. завдяки його першому ректорові, визначному вченому М.О.Максимовичу. В університетському музеї старожитностей зберігалися цінні колекції пам’яток з історії Київської Русі – мечі, списи, інша зброя, побутові речі, архітектурні деталі, фрагменти фресок і мозаїк, виявлених під час розкопок Десятинної церкви і Золотих воріт, давньоруські гривни, візантійські й арабські монети, золоті й срібні прикраси Х – ХІІІ ст., знайдені в курганах і скарбах. Тут були також старі плани, карти, малюнки Києва різних часів, стародруки, унікальні документи тощо. Всього в музеї зберігалося понад 6,5 тисяч речей.

Понад 34 тисячі давніх монет і медалей налічувалося у збірках нумізматичного музею Київського університету. До нього надходили цінні знахідки зі скарбів і курганів, розкопаних у Києві та його околицях. У музеї образотворчих мистецтв при Київському університеті зберігалися копії кращих творів античного й західноєвропейського мистецтва, цінна збірка гравюр XVIII – XIX ст. У зоологічному музеї Київського університету було зібрано колекції фауни Чорного та Азовського морів, а також Середземного моря, озера Байкал.

Більш інтенсивно розвивається музейна справа в Україні у другій половині ХІХ ст., коли було відкрито ряд історичних музеїв. Наприкінці ХІХ ст з ініціативи Товариства шанувальників старожитностей та мистецтва створюється Міський музей у Києві, відкриття якого було приурочене до ХІ Археологічного з’їзду, що відбувся 1899 року у Києві. Серед засновників – відомі українські вчені М.Ф.Біляшівський, В.В.Хвойка, колекціонер і меценат – голова Товариства шанувальників старожитностей та мистецтва промисловець Б.І.Ханенко. Останній передав у фонди музею особисту археологічну колекцію із 3145 предметів і усі свої капітали заповів музею. Історичні і художні колекції музею передали М.А.Терещенко і О.О.Бобринський.

Одночасно з Київським діяв Чернігівський музей, який виник наприкінці ХІХ ст. на базі особистого музею відомого колекціонера В.В.Тарнавського і міського музею Архівної комісії.

Серед інших музеїв виділяється Історичний музей у Катеринославі. З ним пов’язав свою долю відомий вчений-історик Д.І.Яворницький, який, облишивши професорство у Московському університеті, переїхав до Катеринослава й посвятив музеєві усе своє життя.

Особливе місце серед тогочасних художніх музеїв належало панорамі “Оборона Севастополя”, відкритий 1905 року під час відзначення 50-річчя цієї події. Ще раніше, у 1896 році у Севастополі відкрився унікальний музей – акваріум з різними видами риб Чорного моря.

На західноукраїнських землях значним музейним центром був Львів. В 1874 році тут засновано музей промисловості, в 1895 році – музей етнографії, у 1904 році – археологічний музей “Народного дому” при Науковому товаристві ім.Шевченка. В 1912 році відкрито Тернопільський краєзнавчий музей.

Масово краєзнавчі музеї починають створюватися з 1918 року. Лише у 1918 – 1919 рр. виникли Уманський, Черкаський, Вінницький, Нікопольський, Путивльський та інші краєзнавчі музеї. Краєзнавчі музеї проводили широку роботу по збиранню матеріалів і створенню експозицій.

Першими історико-культурними заповідниками вУкраїні стали Ольвія (1924 р.) і Києво-Печерська Лавра (1926 р.). У 1926 році засновано літературно-меморіальний музей- заповідник на могилі Т.Г.Шевченка у Каневі.

Провідні музеї та історико-культурні заповідники України. Один із найвідоміших і найстаріших музейних центрів нашої держави – Національний музей історії України, який свою діяльність розпочав у 1899 році як Міський музей. Нині фонди музею нараховують понад 600 тис. оригінальних експонатів – від археологічних пам’яток первісного суспільства, трипільської культури, скіфів, ранніх слов’ян, Київської Русі, українського козацтва до сучасних експонатів ХХІ ст. Серед надходжень останніх років – зразки нових державних нагород незалежної України, особисті речі перших президентів України М.Грушевського, Л.Кравчука, Л.Кучми. Цікавими є колекція з етнографії, нумізматики, боністики та фалеристики, зброї, творів живопису та декоративно-ужиткового мистецтва.

Музей історичних коштовностей України створений у 1963 для спеціального зберігання та широкого показу експонатів із коштовних металів та каміння. Серед них шедеври світового значення – пектораль з кургану Товста Могила (IV ст. до н.е.), срібна ваза з Гайманової Могили (друга пол. IV ст. до н.е.), що відтворюють естетичні ідеали і світогляд давнього населення України.

Заснований у 1974 році Меморіальний комплекс “ Національниймузей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років” об’єднує будинок музею, над яким височить монумент (висота фігури – 62 м), галерею скульптурних композицій на честь героїв фронту і тилу, чашу “Вогонь Слави” (діаметром 16 м), алею міст-героїв та виставку військової техніки часів війни. Головна експозиція розгорнута в залах площею 5 тис. кв. м і налічує понад 12 тис. реліквій.

Державний музей літератури України створений у 1981 році у приміщенні пам’ятки архітектури кінця ХІХ ст. (архітектор О.Шілле), де з 1871 року діяв один з кращих приватних навчальних закладів України – колегія Павла Галагана. Колекція нараховує майже 30 тис. оригінальних речей і документів. Серед унікальних – рукописна книга XVI ст. “Ліствиця” Іоанна Синайського, перша друкована книга “Апостол” Івана Федорова, українські стародруки XVII-XVIII ст, рукописи Пантелеймона Куліша, Лесі Українки, Михайла Старицького, Павла Тичини, Максима Рильського, Олеся Гончара, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Багряного.

Київський державний музей Т.Г.Шевченка заснований у 1943 році відразу після звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників. Розташований у приміщенні – пам’ятці архітектури ХІХ ст., власником якого свого часу була родина відомих українських промисловців і меценатів Терещенків. Нині тут нараховується близько 70 тис. оригінальних матеріалів, що розповідають про життєвий і творчий шлях Кобзаря, вшанування та увічнення його пам’яті, соціальне і мистецьке оточення Тараса Шевченка. У музеї зберігається майже вся образотворча спадщина митця, прижиттєві видання його творів, архівні документи.

Львівський історичний музей – один з найстаріших і найбільших музеїв в Україні. Йому понад 100 років. У фондах зберігається понад 318 тис. експонатів. Окремі пам’ятки та колекції мають світове значення: рукописний “Христинопільський Апостол” ХІІ ст., орден Андрія Первозваного, матеріали Шопеніани, турецькі палатки ХІІ ст.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник заснований у 1926 році на території чоловічого монастиря Києво-Печерської лаври. Час виникнення монастиря – середина ХІ ст. В 1990 році сесія ЮНЕСКО внесла Києво-Печерську лавру до Списку пам’яток всесвітньої спадщини. Музейне зібрання нараховує понад 65 тис. експонатів основного фонду.

На площі 150 га серед мальовничого ландшафту встановлено понад 300 пам’яток народного будівництва, які складають основу Музею народної архітектури та побуту України. Колекція побутового начиння, знарядь праці, одягу, творів народного мистецтва тощо складає близько 80 тис. одиниць. Експозиція музею поділена на розділи, які відповідають історико-етнографічним регіонам України: “Середня Наддніпрянщина”, “Південь”, “Полтавщина і Слобожанщина”, “Полісся”, “Поділля”, “Карпати”.

Національний заповідник “Хортиця”. Територія заповідника – острів Хортиця, найбільший острів на Дніпрі (2,6 тис.га). Перша письмова згадка про острів зустрічається у праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного “Про управління імперією” (Х ст.). Проте найбільш відома Хортиця з її прилеглими островами як колиска українського козацтва, що зародилося тут приблизно 500 років тому. У складі заповідника діє Музей Запорозького козацтва.

У 1994 році створено Національний заповідник “Давній Галич ”. Він включає в себе комплекс пам’яток давньоукраїнської історії: Галицьке городище Х-ХІІІ ст. з системою оборонних укріплень в с.Крилос, унікальні пам’ятки архітектури ХІІ-ХІІІ ст. – храм св. Пантелеймона, Успенську та Різдва Христового церкви та інші об’єкти. До складу заповідника входять місто Галич та ландшафтні зони на берегах Дністра, Лімниці та Лукви.

Зважаючи на особливу історичну, мистецьку та наукову цінність комплексу пам’яток історії та культури міста Переяслава-Хмельницького, заснування якого датується 907 роком, тут створено і діє відомий в Україні Переяслав-Хмельницький історико-культурний заповідник. У заповіднику відкрито для відвідувачів понад 20 музеїв – Музей народної архітектури і побуту, Музей кобзарського мистецтва, Музей хліба та інші.

Державний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви” засновано у 1991 році як меморіальний комплекс, присвячений подіям Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Меморіал розміщений на острові Журавлиха з Михайлівською церквою, яку перед битвою з польською армією у 1651 році відвідав Богдан Хмельницький, музеєм Берестецької битви, храмом-мавзолеєм – Георгіївською церквою (1911-1914 рр.). У 1991 році збудувано бронзовий пам’ятник Козацької Слави.

Музеї та історико-культурні заповідниеи Черкащини. На території Черкащини діє 19 державних музеїв, 6 заповідників, 1 дендрологічний парк, значна кількість громадських музеїв і музейних кімнат.

Шевченківський Національний заповідник у Каневі засновано у 1926 році на Тарасовій (Чернечій) горі – місці поховання Т.Г.Шевченка. У 1939 році на Тарасовій горі встановлено пам’ятник поетові (скульптор М.Манізер, архітектор Є.Левінсон). Музейні фонди нараховують понад 17 тис. пам’яток, серед яких меморіальні речі, художні та літературні твори Т.Шевченка, видання його книг, зразки народної художньої творчості та ін. Заповідник має широкі зарубіжні зв’язки з митцями і вченими, із заповідниками, музеями та науково-освітними установами США, Канади, Франції, Німеччини, Польщі та інших країн.

На базі пам’яток історії, культури та природи у селах Шевченковому, Моринцях, Будищі Звенигородського району, що пов’язані з життям і творчістю Т. Шевченка у 1992 році засновано Національний історико-культурний заповідник “Батьківщина ТарасаШевченка”. У заповіднику діє музей Кобзаря, відновлена хата його батьків. Недалеко стоять великі дуби, у дуплі одного з яких малий Тарас – козачок ховав свої малюнки. Серед реліквій часів його дитинства – речі сестри Катерини, брата Йосипа, стіл та ослін з хати батьків та ін. У селі Шевченковому поховані батьки Кобзаря – мати Катерина Бойко та батько Григорій Шевченко. Всього в заповіднику налічується 43 об’єкти історико-культурного призначення.

Про життя і діяльність видатного політичного і військового діяча, гетьмана України Богдана Хмельницького, історію козацтва та етапи становлення української державності розповідають матеріали Національного історико-культурного заповідника “Чигирин”.

До складу заповідника входять пам’ятки села Суботова, де майбутній гетьман провів свої дитячі роки у батьківському маєтку. На території Суботова відкрито пам’ятки археології різних епох. Тут знаходиться Іллінська церква – усипальниця великого гетьмана, залишки фортечних мурів, визначні пам’ятки історії, культури, пам’ятні місця Холодного Яру, що пов’язані з визвольним рухом українського народу. Серед значних об’єктів – Мотронинський монастир (ХІІ ст.) та Мотронинське городище (VI-IV ст. до н.е.) – одне з найбільших скіфських городищ в Україні.

До 400-річчя від дня народження Б.Хмельницького в Чигирині було відкрито музей, присвячений життю та діяльності видатного гетьмана, а в Суботові йому встановлено пам’ятник (скульптор Е.Кунцевич, архітектор С.Кілесо).

У 1993 році створено Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник, до якого входить комплекс пам’яток історії, культури та природи м Корсунь-Шевченківського, смт Стеблева, сіл Виграїв і Квітки. Ці пам’ятки пов’язані з формуванням української державності, історією козацтва, життям і творчістю Т.Шевченка, І.Нечуя-Левицького, І.Сошенка, К.Стеценка, В.Авраменка, Корсунь-Шевченківською битвою 1944 року. Окрасою заповідника є архітектурно-парковий ансамбль, створений на островах річки Рось в кінці XVIII ст. відомими зодчими Х.Мюнцем та Я.Ліндсеєм.

В 1994 році створено державний історико-культурний заповідник “ Трахтемирів”, який об’єднує об’єкти, пов’язані з історією українського козацтва.

Створений у 1995 році Кам’янський державний історико-культурний заповідник включає літературно-меморіальний музей О.С.Пушкіна та П.І.Чайковського, садибу Давидових, ландшафтний парк над річкою Тясмин та інші об’єкти.

Історико-культурний заповідник «Трипільська культура» створений у 2005 році.

Дендрологічний парк “Софіївка ” закладено у 1791 році власником багатьох помість в Україні – польським графом С.Потоцьким. Вражає своїми пейзажами та ландшафтами, численними водоспадами, рукотворними гротами, вишуканими античними скульптурами, архітектурою павільйонів. Функціонує унікальна гідротехнічна система, яка забезпечує водою Верхній і Нижній ставки парку, всі його об’єкти та зони.

В Млієві Городищенського району діє будинок-музей українського вченого – помолога і плодовода Л.Симиренка, в Стеблеві Корсунь - Шевченківського району – будинок-музей українського письменника І.Нечуй-Левицького, в Кліщинцях Чорнобаївського району – музей українського письменника М.Старицького, в Красенівці цього ж району – музей видатного спортсмена і артиста І.Піддубного, в Драбові – музей художника І.Падалки.

Черкаський обасний краєзнавчий музей та інші музеї Черкас. Один із перших в Україні Черкаський обласний краєзнавчий музей бере свої витоки із далекого 1918 року, коли ентузіасти краєзнавчої справиповітового міста Черкаси, очолювані невтомним дослідником місцевої історії Дмитром Панасовичем Бочковим, на основі зібраних ними матеріалів у травні відкрили музей, який спочатку називався “Черкаський історико-педагогічний ім. Т.Г.Шевченка музей, заснований в 1918 році Черкаським товариством “Просвіта”. м.Черкаси на Київщині”. Пізніше він мав назву “Науковий історико-педагогічний музей Черкащини”.

Впродовж 1918-1922 рр. музей функціонував як повітовий краєзнавчий, а з 1923 року він став музеєм Черкаської, а потім Шевченківської округи. Після ліквідації округ він називався Черкаським міжрайонним краєзнавчим музеєм. У період німецько-фашистської окупації музей було розграбовано – викрадено близько 4 тис. експонатів. Підвальну частину приміщення фашисти перетворили у стайню, понівечили експозиційні зали.

У зв’язку з утворенням у 1954 році Черкаської області музей набув статусу обласного краєзнавчого. Об’єднавши навколо себе краєзнавців-аматорів та широкі верстви громадськості, він поступово перетворився у дієвий науково-методичний центр краєзнавчого руху Черкащини.

Роль музею у розвитку історичного краєзнавства в області особливо зросла після введення в дію у травні 1985 року нового приміщення. Нова експозиція музею розмістилася в 30 залах загальною площею 2800 кв.м. З багатою історією краю відвідувачів сьогодні знайомлять експозиції відділів історії краю, природи, етнографії, меморіальний зал Т.Г.Шевченка, а також зали стаціонарних виставок. Фондові колекції перевищують 100 тис. одиниць.

Обласний краєзнавчий музей ефективно використовує свої можливості для широкої виховної роботи серед дітей, учнів і молоді. Діюча система роботи з підростаючим поколінням враховує вікові та психологічні особливості різних категорій дітей та юнацтва. Система передбачає кілька етапів пізнавально-навчальних заходів, якими охоплюються: 1) вихованці дитячих дошкільних закладів; 2) учні початкових класів (1-5 кл.); 3) учні середніх класів (6-9 кл.); 4) учні старших класів (10-11 кл.), профтехучилищ, студенти. Серед форм роботи: екскурсії, цикли музейних занять на базі експозицій відділів; виїздні заняття з використанням пересувних музейних виставок; лекції-екскурсії; цикли музейних занять з використанням відеоматеріалів Центрального державного кінофотоархіву України.

Багатогранна діяльність музею по дослідженню і поширенню знань про історію краю в останні роки набула широкого визнання. За вагомий внесок у розвиток українського краєзнавства, збереження і популяризацію унікальних пам’яток матеріальної і духовної культури в 1993 році Всеукраїнська спілка краєзнавців першому в Україні присвоїла Черкаському обласному краєзнавчому музею почесне звання лауреата премії імені Дмитра Яворницького.

Музей “Кобзаря” Т.Г.Шевченка відкрито 19 травня 1989 року, під час проведення Міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій”. Він розміщений у будинку на розі сучасних вулиць Хрещатик і Дмитра Вишневецького (Байди). У трьох його залах виставлено понад 1 тис. оригінальних експонатів, у тому числі близько 300 “Кобзарів”, виданих у різні роки різними мовами. У музеї представлені колекції творів поета як прижиттєвих видань, так і більш пізніх – аж до наших днів. Складова частина експозиції – меморіальна кімната Т.Г.Шевченка у будинку Цибульських, де він жив під час свого перебування в Черкасах у 1859 році.

Черкаський художній музей відкритий 9 березня 1992 року, в день 178-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. Колекція музею формувалася впродовж 25 років з творів мистецтва провідних художників України, народних майстрів, творів з колишніх приватних колекцій графа Бобринського, князів Лопухіних, Білокопитових, що були передані у 1918 році тодішньому історико-педагогічному музею ім.Шевченка у Черкасах. Експозиція музею складається з двох відділів – образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Музею належить унікальна колекція робіт відомої художниці Оксани Павленко, яка народилася у Валяві Городищенського району. Це як самостійні твори, так і фрагменти фресок, зарисовки, начерки. В експозиції широко представлені твори інших художників черкаського краю – народного художника України Д.Нарбута, художників В.Клименка, П.Козіна, І.Бондаря, В.Никанорова, В Афоніна.

Декоративно-прикладне мистецтво Черкащини представлене розписами майстра народної творчості України М.Мухи з Михайлівки Кам’янського району, Ірини та Софії Гуменюк, Т.Гордової, В.Кузьменко, К.Кайдаш-Машківської, авторськими роботами художників-керамістів І.Сухого, Ф.Гордового, М.Чуруканова, М. Титаренка.

Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка відкрито 5 січня 1998 року в приміщенні редакції обласної газети “Черкаський край”. Експозицію розгорнуто в кімнаті, де він працював у 1957-1960 рр. В ній представлені меблі, друкарська машинка, настільна лампа, листи, фотографії та інші речі, якими користувався В.Симоненко. Тут же різні видання творів В.Симоненка, картини “Хата, в якій народився поет” І.Кулика і погруддя поета скульптора С.Грабовського.

Впродовж останнього десятиріччя сформувався музейний комплекс вЧеркаському державному університеті ім. Б.Хмельницького. Окрім оновленого музею університету, унікальністю експозиції виділяється відкритий у 2001 році музей “Літературна Черкащина”. Тут зберігаються зібрані ініціатором створення музею В.Поліщуком рідкісні українські часописи початку ХХ ст., періодичні видання 20-х – 30-х років, велика добірка книг та рукописів черкаських письменників різних часів. Не меньш унікальною є експозиція створеного С.Китовою музею рушника, в якому зібрана велика колекція зразків вишивки і декоративно-ужиткового мистецтва черкаського краю та предметів побуту населення регіону. Пам’ятки стародавньої історії Черкащини зібрані в археологічному музеї. Чимало оригінальних експонатів зібрано в музейній кімнаті української етнології.

* * *

Дата добавления: 2015-05-23