Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями

Г

7.2. Соціальна служба молоді як інститут реалізації державної молодіжної політики

Пояснення

Соціальні служби молоді - державні організації¹, що реалізують соціальну •імпидіжну політику шляхом надання різних видів допомоги та соціальних послуг «іним, молоді та сім'ї.

і.ііцііільні служби молоді були створені в Україні на виконання ст.6 Закону *'к|іпіни "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" та імн ііііюви Кабінету Міністрів України № 648 від 13 серпня 1993 року "Про >нііі<ші.ні служби для молоді".

і іпціальна робота в мережі соціальних служб для молоді має чітко визначену и(і|іі'і:иість. До уваги беруться такі фактори як віковий показник осіб, яким нйдііі.іься соціальна допомога та підтримка; основні сфери життєдіяльності молоді інішч. шьні заклади, місця роботи, проживання, відпочинку); основні категорії мчцпді (учні шкіл, студенти навчальних закладів різного рівня акредитації, н|кіці(іюча молодь, безробітня молодь, сироти, особи з обмеженими Функціональними можливостями тощо); типові соціальні та психологічні проблеми

Мі ІНОДІ.

Діяльність центрів соціальних служб молоді передбачає виконання низки ічмд;шь: надання соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, иіі|ііі|)маційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги; розробка та ідіисноння системи заходів щодо створення умов, необхідних для життєдіяльності синих категорій дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи >»|»ід дітей та молоді, застосування комплексних заходів, спрямованих на подолання негативних явищ в молодіжному середовищі; розробка та ішринадження реабілітаційних програм, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування і" до соціальних та сімейних умов життєдіяльності; допомога дітям та молоді, які *п шали від Інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації; нфииння дитячим, молодіжним організаціям у становленні та розвитку, участі в ■ V^і цільній діяльності; здійснення міжнародного співробітництва, вивчення І пмтирення міжнародного досвіду соціальної роботи з молоддю; співпраця з цим гральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого і (шоврядування, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні кипінь соціальної підтримки дітей та молоді.

Соціальні служби молоді реалізують ряд комплексних програм, основними мі|юд яких є: "Соціальна підтримка сім'ї", "Профілактика негативних явищ у ди нічому та молодіжному середовищі", "Сприяння працевлаштуванню та иіпринній зайнятості молоді", "Соціальна робота з призовною молоддю та иіиськовослужбовцями", "Всеукраїнська школа волонтерів".

Для організації соціально-педагогічної роботи в межах цих програм при іпціальних службах молоді створюються різноманітні спеціалізовані служби: •іпі.юві центри соціально-педагогічної допомоги різним категоріям сімей, дітей та методі; центри соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональними міімеженнями; центри сім'ї "Родинний дім"; клубні об'єднання за місцем проживання; лінія дистанційного консультування "Телефон довіри"; консультпункти у І 'АҐСах, військоматах, колоніях для неповнолітніх; консультативні пункти для Ін'їжційних споживачів наркотиків; консультативні пункти для роботи з молоддю, им повернулася з місць позбавлення волі.

Використана та рекомендована література

1. Вайнола Р.Х., Пінчук І.М., Толстоухоеа С.В. Соціальна робота з
підлітками та молоддю: Інформ.-аналіт. звіт за 2000 р. / За заг. ред.
С.В.Толстоухової. - К.,2001.

2. Головатый Н.Ф. Социология молодежи. Курс лекций. -К.,1999.

3. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан
І перспективи розвитку /Кер. авт. кол.: С.В.Толстоухова. - К.,1999.

4. Зверева І.Д. Соціально-ледагогічна робота з дітьми та молоддю в
Україні: теорія і практика. - К.,1998.

5. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та
молоддю. -К.,2001.

6. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми
соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного
навчання). -К.,2002.

7. Лактионова Г.М. Социально-педагогическая работа с молодежью в
крупном городе: теоретико-методические основы. - К.,1998.

8. Молодь України у дзеркалі соціології / Заг. ред. О.Балакірєвої і
О.Яременка.-К.,2001

9. Омепьченко Е. Молодежные культуры и субкультуры. - М., 2000.,і
Ю.Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о

молодежи. - М., 2001. 11.Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред.

Е. И.Хол остова. -М.,2001. 12.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. -

К.,2000. 13.Социология молодежи: Учебное пособие/ под ред. Ю.Г.Волкова. -

Ростов- на-Дону, 2001. 14.Щепанская Т.Б. Символика молодежной субкультуры. - Спб.,1993.

Тема 8

8.1. Характеристика інвалідності як причини обмеженої дієздатності особистості

Пояснення

В українській мові до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як нппіка, калька, хромець, слепець (давньоруською). На початку XVIII ст. у мюп'янських мовах починає вживатися слово "інвалід", яке за походженням -Пссісилий, слабкий, важко поранений, - прийшло в українську і російську мови з французької І до кінця XIX ст. вживалося в значенні "відслуживший, заслужений виїм, який нєпристосований до служби через каліцтво, поранення, старезність". ¹- До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні та психічні відхилення у здоров'ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальній ИІісратурі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні. У законодавчих документах, як правило, домінує термін "інвалід". Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту. Інвалідність - це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, іііконодавчими та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою її суспільство і брати участь в житті сім'ї та держави на тих же умовах, як і інші •июни суспільства.

Існує багато класифікацій відхилень в здоров'ї та розвитку. Однією з найбільш поширених є британська трьохзіркова шкала обмежених можливостей: недуга - втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів

анатомічної структури, що утруднює певну дільяність; обмежена дієздатність - втарата здатності (внаслідок наявності дефекту)

виконувати певну діяльність в межах того, що вважається нормою для

людини; недієздатність - наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини,

що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі,

виходячі з вікових, статевих чи соціальних факторів.

Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація,.іумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, і рудової діяльності у майбутньому.

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності. Діти з: порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати); порушеннями зору (сліпі, слабозорі); порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з затримкою психічного розвитку); порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку, (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою нідсталістю та ін.); хронічними соматичними захворюваннями; психоневрологічними захворюваннями.

Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які розвиваються при

уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційнілх заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, неврологічне та ін,). Рішення спеціалістів фіксується у карточці стаціонарного хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг), видається на руки батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-лрофілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.

В соціально-педагогічній літературі виокремлюють такі правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:

1. Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до
такої, що вимагає спеціального навчання виховання та догляду.

2. На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово і
цілеспрямовано:

- навчати дитину альтернативних способів спілкування;

- навчати основних правил поведінки;

- прищеплювати навички самообслуговування;

- розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

- виявляти та розвивати творчі здібності дитини.

3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

- позбавитися небезпечних речей та предметів;

- вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні
реакції;

■ не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу ЇЇ інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.

4. Рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною-
Інвалідом, потрібно:

- сприймати її такою, якою вона є;

- підтримувати і заохочувати її до пізнання нового;

- стимулювати до дії через гру;

- більше розмовляти з дитиною, слухати ії;

- надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової
інформації тощо;

- не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;

- не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити;

- не боятися кожну хвилину за життя дитини.

Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей є реалізацією різних видів соціальної реабілітації. В кожному конкретному випадку вона обумовлюється особливостями фізичного та психічного стану клієнтів, кваліфікацією суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, а також тими різновидами соціального обслуговування, яке здійснює конкретна державна чи громадська організація.

Можна виокремити такі загальні напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей:

• вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;

- проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей-
Інвалідів з різними типами захворювань;

- побутова реабілітація дітей-Інвалідів (навчання елементам самообслуговування
іа норм елементарної поведінки в різних мікросоціумах);

- проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних
проблем;

- здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи;

- організація консультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних,
правових, психолого-педагогічних питань;

- розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інаалідів;

- формування якостей особистісної самодіяльності засобами спеціально
розроблених психотренінгів та психотренуючих ігор;

- організація культурно-дозвіллєвої діяльності дітей-Інвалідів через проектування
та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

- здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих Інвалідів;

- вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя молодих інвалідів в
суспільстві;

- координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються
проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.

8.2. Моделі соціальної підтримки людей з обмеженими функціональними можливостями

Пояснення

В медичній моделі інвалідність розуміється як особиста проблема індивіда, юбто обмежені можливості розглядаються в контексті взаємозв'язку між певною пюдиною та ЇЇ недугою. В основу цієї моделі в кінці XIX ст. було покладено постулати консервативної теорії "інвалідизму": 1) людство поділено на здорових людей та людей з обмеженими можливостями; 2) здорові люди здібніші від людей з обмеженими можливостями: 3) здорові люди мають контролювати ресурси і життя людей з обмеженими можливостями. Сьогодні в межах цієї моделі соціальна допомога включає: патронаж людей з обмеженими функціональними можливостями вдома; їх медичне обслуговування; забезпечення медикаментами; санаторне лікування; виплату коштів та реалізацію пільг, гарантованих державою. Завдання соціально-педагогічної роботи в цій моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості в переважній більшості за допомогою медичних заходів та домінуючому акценті на соціальному захисті інвалідів.

У другій половині XX ст. починається новий етап формування ставлення до людей з функціональними обмеженнями. Такі люди розглядаються незалежно від своєї дієздатності та корисності для суспільства як об'єкти соціальної підтримки, що потребують спеціальних умов для реалізації своїх можливостей та максимальної інтеграції в суспільство. Стрижнем соціальної моделі є взаємозв'язок між людиною з обмеженими можливостями та соціумом, а не відхилення у її здоров'ї¹ та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів, тобто інваліди розглядаються скоріше як дискримінована група, ніж аномальна. Щоб подолати це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливостями в суспільство через створення їм умов для максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей. Суспільство повинно адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для того, щоб вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої дієздатності. В межах соціальної моделі допомога людям з обмеженими функціональними можливостями передбачає: розширення сфери їх соціальних контактів; створення умов для довільного переміщення; забезпечення різних видів консультування; навчання дітей з обмеженими можливостями у загальноосвітніх школах; допомогу в професійному самовизначенні та працевлаштуванні; розвиток потенційних можливостей інвалідів; створення мережі громадських організацій, які здійснюють різні види соціальної реабілітації та захищають інтереси інвалідів в суспільстві; залучення волонтерів до роботи з людьми обмежених функціональних можливостей.

В останні роки сформувалася політико-правова модель. Зміст цієї моделі визначає наступний підхід до вирішення проблем інвалідності: рівні права людини, що має інвалідність, на участь у всіх аспектах життя суспільства мають бути закріплені законодавчо, реалізовані через стандартизацію положень і правил в усіх сферах життєдіяльності людини з обмеженими функціональними

можливостями.

В програмних документах громадських рухів за права інвалідів виокремлюється також модель культурного плюралізму, яка базується на принципах філософії незалежного життя та толерантного ставлення до людей з обмеженими функціональними можливостями.

Використана та рекомендована література

1. ВернерД. Реабилитация детей-инвалидов. - М.,1995.

2. Виховання дітей з особливими потребами в сім'ї. - К., 1998.

3. Довідник матері особливої дитини: правова інформація. - к., 1999.

4. Залучення дітей з особливими потребами до системи загальноосвітніх
класів. - Львів, 2000.

5. Іванова І.Б.Соціальио-психолопчні проблеми дітей-інвалідів. - К.,2000.

6. Кравченко Р.І. Соціальна робота з розумово відсталими людьми: Навч.
посібник. -К.,2001.

7. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

8. Прийомні сім'ї для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями
/О.О.Яременко, Н.М. Комарова, Р.Я. Левін та Ін. - К., 2001.

9. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред.
М.А.Галагузовой. - М.,2000.

10. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб.
заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М.,2000.

11. Социальная работа / Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Дону, 1999.
12.Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие /Отв. ред.

Е. И. Хол остова. - М.,2001. 13. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями:

психолого-педагогические аспекты. - М., 2000. 14.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. -

К.,2000.

15. Социальная работа с инвалидами / Под ред. Е.И.Холостовой. -
М.,1996.

16. Соціальна підтримка дітей з обмеженими функціональними
можливостями. Методичні рекомендації /Авт.-упор. Безпалько О.В.,
Губарева Т. Г.- К.,2002.

17. Соціальна робота з людьми з особливими потребами: Методичні
матеріали для тренера /Автори-упорядники О.В.Безпалько, І.В.Братусь,
Т.Л.Лях. Підзаг. ред.І.Д.Звєрєвої. -К.,2002.

18.Холостова Е.И., Дементьева Н.Ф. Социальная реабилитация: Учеб. пособие. - М.,2002.

Дата добавления: 2015-05-23